Квідич запалює

Ранок почався з гуркотіння під вухом. Герміона заусміхалася ще до того, як розплющила очі й побачила над собою вуса Криволапика. Кіт тицьнувся їй в обличчя вологим носиком.

— Привіт, Кривку, — вона погладила пухнасті боки.

Стелла зворушено спостерігала за ними.

— Я тут шмоток принесла, — сказала вона. — І зараз покличу Нарцису, бо час нового сеансу зцілення, — а тоді зовсім не милим голоском Блек заволала: — Пансі, підйом!

— Звідки в тебе бадьорість зранку? — простогнала та з-під подушки. — Напевно, Блеки і правда продали душу дияволу.

Стелла немилосердно відсмикнула штори на вікнах, а тоді пішла по пані Мелфой. З речами стався конфуз: Герміона не влізла в штани Стелли стегнами, а Пансі — грудьми в кофтинку. Мантії Блек з тієї самої причини не застібалися у слизеринки на грудях, а на Герміону були задовгі, тож краще й далі ходити у своїй вечірній сукні. З плямою крові, щоправда.

— Стелло, чому ти носиш настільки обтислий одяг? — прокоментувала це Пансі.

— Ну, я не винна, що у вас є справжні жіночі прєлєсті, — закотила очі Блек.

Пані Мелфой десь роздобула строгу мантію і втілювала елегантність й свіжість. Одним помахом чарівної палички вона розмотала бинти на руці Герміони і… Герміона з жахом відвернулася. Її руку справді наче пес пошматував.

— Не хвилюйтеся, після моїх зусиль шрамів майже не лишиться, — запевнила пані Мелфой. — Просто це трохи триватиме в часі. І болітиме.

І вона не перебільшувала — процес зцілення виявився болісним. Наприкінці в Герміони аж тремтіла рука.

— Чому це так боляче? — вона втерла сльози з очей.

Рука мала дещо кращий вигляд. Нарцисі знову знадобився всього один змах, щоб накласти тугі бинти.

— Витравлюю залишки Темної магії, — сказала вона.

— Стелла говорила, що Блеки не можуть зцілювати, — бовкнула Герміона перш ніж подумала про ввічливість.

Пані Мелфой всміхнулася, але посмішка не торкнулася блакитних очей.

— Я виняток.

Вона вручила Герміоні зілля на додачу до зцілення, а потім відпустила на сніданок.

Ще спускаючись до кухні, Герміона почула голос Сіріуса. Старший Блек стояв на чолі столу, спираючись на нього рукою. Навколо порозсідалися вчорашні втікачі, але Снейпів серед них не було. Луціус Мелфой вже хлебтав віскі.

— З поверненням, — кивнув Сіріус Герміоні. — Гарна сукня.

— Дякую.

Гаррі й Рон, вочевидь, були у Ґримовому Лігві. Натомість за столом сиділи Тонкс і Муді. Реґулус влаштувався поміж Стеллою й Тонкс і здавався дуже похмурим. Герміона сіла навпроти, а Нарциса Мелфой — на іншому краю стола від свого чоловіка.

Атмосфера здавалася напруженою.

— Де Снейпи? — спитала Герміона.

— Вже давно встали і пішли прикупити одягу, — сказав Сіріус.

— Або зрадити нас, — докинув Муді.

— Аласторе, твоя уява занадто бурхлива, — поморщився Сіріус.

— Це обачність і вона збіса важлива, — процідив той.

Стелла фиркнула.

— А це обачність допомагала тобі всі ці роки вірити, що це Сіріус зрадив Поттерів і має гнити в тюрмі? Я для друга питаю, не для себе.

Муді навіть не одразу знайшов, що відповісти. Сіріус вичікувально підняв брови.

— Помилка… — почав Муді.

— Отож, — Стелла перегнулася через Реґулуса з Тонкс. — Ти лажав у минулому, Снейпи лажали у минулому. Чому саме ти зараз береш на себе роль людини, яка може засуджувати інших?

Зловтіха Блеків густою патокою розтікалася в повітрі. Сіріус шкірився. Герміона запідозрила, що в Ордені все не так уже й рівно.

— До чого тут осуд? Я перестраховуюсь… — прохрипів Муді, теж нахилившись до Стелли.

— Якщо ти так сциш, що Снейпи нас зрадили, то можеш просто зараз звалити з мого дому, — роздратовано запропонував Реґулус. — Тебе сюди не кликали і тримати не будемо.

— Відколи це твій дім, Смертежере? — слина Муді бризнула на Тонкс.

Герміона шоковано підвела брови. Він називає Реґулуса Смертежером? Стелла махнула рукою батьку так, наче хотіла передати «Я ж казала» жестом.

— Аласторе! — підвищив голос Сіріус. — Це його дім, заспокойся. І не називай його Смертежером, ти вже мене цим дістав.

— Серйозно, Дикозоре, — Тонкс налягла на стіл, вклинившись між лютими Блеками та своїм наставником, — давай не перегинати палицю.

Муді демонстративно закотив здорове око, поки магічне шалено крутилося в очниці.

— Висловлюю бажання облишити цей дім, — встряг Луціус Мелфой. — Я дуже вдячний за можливість почати з чистого аркуша, але як щодо того, щоб наша сім’я не брала участі у вашій подальшій боротьбі за владу?

— «Боротьба за владу», тепер це так називається? — обернулася до нього Тонкс.

— Якщо це боротьба за справедливість, — холодно посміхнувся Мелфой, — то я для неї теж не дуже надаюся. Я зовсім не справедлива людина із заплямованою репутацією, тож ми з сім’єю можемо забратися з вашого шляху і просто вирушити до Франції, якщо ви нам трохи допоможете.

— Луціусе, — солодким голосом озвалася пані Мелфой. — Не говори від мого імені.

Стелла ледве стримала регіт. Мелфої намагалися розплавити одне одного поглядами через стіл.

— Дякую, — після тривалої паузи кивнула Нарциса дещо знущально.

Блейз з Пансі перезирнулися і закрутилися на стільцях. Герміона просто відчувала їхню нетерплячку — їм кортіло негайно перемити кісточки Мелфоям.

Драко всю дорогу мовчав, а його обличчя знову пішло червоними плямами.

— Загалом справді цікавить, що нам робити далі, — трохи згодом сказав Макнейр.

— Тебе не влаштовує моя гостинність? — з дружньою іронією поцікавився Реґулус.

Макнейр, здається, мав на думці щось інше, але вголос озвучив:

— Та ні, все прекрасно.

Доїли у гнітючій атмосфері, тільки Блейз совався на стільці, ніби на голках, і бабуся Пансі молола якусь дурню про різдвяний бал 1978 року — здається, ця схожа на печене яблучко старенька вже була не при собі. Пансі час від часу терпляче нагадувала їй про їжу на тарілці.

Реґулус пішов першим, а Муді, схоже, навмисно нікуди не поспішав.

Коли Герміона рушила нагору, пригнічена сценою в кухні, за нею ув’язалися Забіні з Паркінсон.

— Старий пердун нас не любить, — зауважила Пансі дещо знервовано.

— Забудьте, у мене є дещо по-справжньому гаряченьке, — Блейз маніакально світив очиськами. — Пані Мелфой ночувала в одній кімнаті з моєю мамою, а не зі своїм чоловіком.

— Господи, Блейзе, — докірливо мовила Герміона.

— Думаєш, Макнейру таки щось світить? — Пансі вхопила Забіні за руку і вони радісно поринули у світ пліток.

— Найсмішніше, що цим потенційним суперникам довелося ночувати разом! — щебетав Блейз.

Герміона щиро здивувалася, чому вони з Пансі не разом — вони ж просто створені одне для одного.

— А ще я вчора чув краєм вуха, як Луціус заявив «Я не дам тобі розлучення», — додав Забіні.

— Така драма! — захоплено зітхнула Пансі.

Герміона випередила їх і прослизнула до бібліотеки, де, як і припускала, сидів набурмосений Реґулус.

— Ти як? — обережно поцікавилася вона.

— Бувало й краще.

Герміона сіла поряд на канапі, хвильку повагалась, а тоді легенько поцілувала його в щоку. Їй усе ще моментами бувало дивно, що тепер можна торкатися й цілувати його, коли захочеться.

Реґулус втягнув носом.

— Чим це пахне твоє волосся?

Герміона одразу почервоніла.

— Це Стелла, Пансі та Блейз курили траву, — вона понюхала пасмо. Тхнуло неприємно солодкувато.

Блек вигнув брову своїм фірмовим жестом.

— А ти не курила?

— Ні, звісно, — неуважно відказала Герміона, міркуючи про те, що в неї ще й пляма крові на ліфі сукні. Та вона просто красуня!

— Ти така чемна, — прозвучало це якось ласо.

— Ти теж не справляєш враження поганого хлопця.

Здається, Реґулусу вельми сподобалося таке зауваження, бо він аж надто награно фиркнув і засовався на канапі. Герміона знову подумала, що, можливо, він не такий абсолютно впевнений у собі, як здається на перший погляд (чи якими є Стелла й Сіріус).

— Тебе колись викликали до директора? — єхидно спитала Герміона.

— Ні, — хитнув головою Блек.

— Ти такий чемний, — скопіювала його тон вона.

У повітрі між ними зависло щось таке, що поколювало шкіру терпко й гаряче. І тут вломився Сіріус.

— Снейпи вернулися.

Герміона трохи відсунулася від Реґулуса. Сіріус такий момент зіпсував!

— Зі Смертежерами? — ліниво уточнив Реґулус.

— З пакетами одягу, бідняткам довелося взяти щось маґлівське. Що читаєш? — Сіріус майже навалився на Реґулуса, зазираючи в книгу в того на колінах. — О, стаття Пандори! Твоя перша любов.

— Ні, не любов, — процідив Реґулус таким тоном, наче повторював це втрьохсоте. — Ми були друзями, з дівчатами теж можна дружити, спробуй якось.

— Звісно-звісно, Герміоно, от ти віриш у дружбу між хлопцем і дівч… — тут Сіріус клацнув пальцями. — А, точно, віриш.

— Ну, якби Пандора дружила з тобою, то може б, ще раніше доклала до Фіделіуса більше зусиль, — зауважив жорстокий Реґулус брату. — Завдяки її знахідці тепер можна бути хранителем таємниці власного житла, а не як було з Джеймсом.

Пандора. Десь Герміона вже чула про науковицю з таким іменем.

— Не випускай кігті, пане Мурчику, я з миром, — не образився Сіріус. — Як щодо того, щоб пограти у квідич після обіду?

— Де? — гмикнув Реґулус.

— У Ґримовому Лігві.

— А Муді ще дозволяє мені туди приходити?

— Не драматизуй. То як — Ґрифіндор проти Слизерину?

Реґулус хвильку мовчав, переборюючи спокусу.

— Де ми візьмемо стільки слизеринців? Тільки не кажи, що Муді ще й гратиме за мою команду.

Герміона, яка вже прямувала до дверей, заклякла.

— Дикозор зі Слизерину?!

— Є гіпотеза, що там він і йобнувся на темі підозрювати всіх навколо, — поворушив бровами Сіріус.

Герміона поглянула на Реґулуса. Вона хотіла додати щось про те, що й лицеміром Муді став на Слизерині, але прикусила язика. Ох, тобто тепер вона толерує Слизерин, що робиться. Вона дуже не хотіла думати про свою перекошену шкалу цінностей, тож вирішила натомість розібратися з флакончиком спогадів.

***

Герміона зібрала всіх Снейпів у кімнаті Ейлін і зачинила двері.

— Ми замишляємо? — вирішила пожартувати Ґіневра.

Це було так боягузливо, але в неї пересихало в роті щоразу, як вона насмілювалася сказати щось у присутності Герміони. Вона почувалася якимось кролем перед змією — хотілося втекти від сорому, але водночас її гіпнотизувала можливість дивитися на власну дочку.

Герміона коротко всміхнулася і поставила на тумбочку флакончик з нитками сяйва всередині. Ґіневра впізнала чиїсь спогади. Серце кольнув здогад. Але ж це занадто неймовірно.

— У потойбіччі я зустріла банші роду Принців, — оголосила Герміона з дуже натхненним виглядом. — І вона не тільки допомогла нам з Реґулусом якісно злиняти (ну, разом з псом Ґримом допомогла), а й виловила для мене з примарної ріки спогади. Цікаво, чи ця ріка й була Летою? — вона на мить замислилась, а потім відмахнулася. — Неважливо. Ось ті знищені спогади Ґіневри.

Їхні погляди на мить перетнулися і Ґіневра сплела пальці рук у замок, щоб не почати гризти нігті. Герміона підняла флакончик.

— Банші сказала, що це дещо загублене моєю матір’ю, — на останньому слові її голос трохи затремтів і вона гучно вдихнула. — Я перепитала, чи це спогади, і вона сказала, що я дуже розумна. Ну, це не пряме підтвердження, але…

— Виглядає справді як спогади, — підтвердила Ейлін.

— Вас рятував пес Ґрим? — перепитав Северус.

Герміона радісно кивнула.

— Так, він провів Реґулуса і потім вони з банші затримали шматок душі Лорда, який за мною ганявся.

Ейлін нажахано притиснула руку до грудей.

— А Реґулус не переповідав вам деталі? — розгубилася Герміона.

Ґіневра теж не могла осягнути цю історію. Віщун смерті на службі Блеків? Реґулус Блек рятує когось з того світу? Їй молодший Блек завжди здавався слухняним матусиним синком, нездатним самостійно обрати навіть краватку, не те що прийняти якесь важливе рішення. В Ґіневри була одна асоціація — з золотистим ретривером, ці собаки вічно поводяться так, наче дементор випив з них душу. Ну, схоже, Сіріус просто затьмарював собою настільки, що за ним не розгледиш інших Блеків, навіть якщо вважаєш самого Сіріуса нестерпним.

Северус простягнув руку по флакончик.

— Що ж, — він уважно роздивився його проти світла. — Ми могли б спробувати повернути їх на місце, що скажеш?

— Я дуже за, — кивнула Ґіневра.

Вона вляглася на ліжку, бо не було зрозуміло, як на неї подіє повернення так довго відсутніх спогадів. Северус витягнув перший з них чарівною паличкою і обережно підніс до її скроні. Ґіневра замружилася, коли у скроні виник тягучий біль — вона наче відчувала, як нитка пам’яті втягується в її мозок. Перед очима затанцювали іскорки.

— Продовжувати? — спитав Северус.

Ґіневра перечекала кілька секунд і кивнула.

Ще одна нитка болю всоталася всередину. Втретє це вже сприймалося радше як дискомфорт. Думки у голові почали плутатися, уривки спогадів різко спалахували перед очима. От вона наближається до прочинених дверей. Белла ходить перед каміном туди-сюди, вона п’яна і хвалиться довірою Темного Лорда. Вона молода. «І в чому та довіра полягає?» — фиркає Реґулус Блек. «Ми зберігаємо у своєму сейфі дуже важливу для нього річ, — хвалиться Белла. — Від цього предмета буквально залежить його життя». «Нічого собі ви круті!» — захоплюється Реґулус. Знаючи, де він зараз — у спогаді його захоплення фальшиве.

Ґіневра шпигує за Лестранжами. Довго, нудно, нашорошивши вуха.

Проходячи повз Рудольфуса на засіданні Смертежерів, вона питає «Ой, що це в тебе», змахує щось невидиме з його голови і її персні випадково зачіпаються за його кучері. Насправді невипадково. Насправді в її руці лишається волосина для Багатозільної настійки.

Нарешті, коли вона в подобі Рудольфуса говорить з Беллою, лунає потрібне слово — горокракс.

Книжки. Книжки. Книжки. Ґіневра стоїть на одній з галерей Гоґвортсу. Її запросили до семикурсників як випускницю розповісти про роботу в Міністерстві. На вулиці вже дуже тепло і вікно в кабінеті директора прочинене навстіж. Всього-на-всього треба сказати «Акціо, книга про горокракси». Їй треба знати більше. Книга є.

«Я не хочу, щоб моя дитина зростала в такому оточенні, я помилялась».

До Ґрінґотсу вона приходить у подобі Рудольфуса. Вона обирає Зложар, щоб знищити чашу Гельґи Гафелпаф. Але закляття дивно змішується з її власною силою й виходить з-під контролю.

А далі місяці з матір’ю. Ґіневра заштовхала ці спогади у найдальший куточок свідомості й розплющила очі.

— Як ти? — спитав Северус.

— Усе добре.

Його обличчя було дуже близько і на якусь мить у Ґіневри виникло відчуття, наче він зараз поцілує її. Однак Снейп відхилився. Навіть якщо у нього і промайнуло таке бажання, Северус на людях ніколи не цілується навіть у щічку.

— То як ви потрапили до Ґрінґотсу? — маніакально засяяла очима Герміона.

Ґіневра раптом усвідомила, кого вона нагадує їй цією своєю цілеспрямованою зацикленістю на меті — її саму. «Ґіневра йде на таран, як рогопроривець», — часом коментувала таку її поведінку Талі, якщо їй не подобалася сама мета. Коли ж подобалася, Талі неодмінно захоплювалася її амбіційністю. Слизеринка ж.

— Я роздобула волосину Лестранжа, напіввдало зварила Багатозільну настійку і отак і пробралася, — Ґіневра сіла на ліжку.

— І це спрацювало?! — Герміона була навіть трохи розчарована.

— Ти пила ту настійку вагітною?! — розлютився Северус. — Пощастило, що в нас не народилася копія Рудольфуса!

— Одразу бородата? — з дослідницьким інтересом у голосі поцікавилася Ґіневра, на що Снейп обурено гмикнув.

— Цікаво, чи горокракс ще там, — вголос міркувала Герміона.

— Та навряд чи туди ще можна потрапити під дією настійки, ґобліни ж не дурні, — зауважив Северус. — Та й з боку Темного Лорда було б помилкою лишити горокракс там.

— А що це, власне, за предмет? — спитала Ейлін.

— Чаша Гафелпаф, — відповіла Ґіневра. — Я вкрала у Дамблдора книжку про горокракси і там на полях олівцем як припущення було написано про чашу.

— Вкрала книжку у Дамблдора? — Герміоні дуже подобалися всі ці авантюрні витівки, вона просто-таки випромінювала захват. — А як?

— Що за нездоровий інтерес? — запротестував Северус.

— Це було просте акціо для відкритого вікна, — знизала плечима Ґіневра з максимально невимушеним виглядом.

Герміона захоплено захихикала.

— Чому ти її вчиш? — знов обурився Северус.

У двері хтось постукав. Ейлін відчинила і вони не без здивування побачили на порозі Сіріуса Блека власною персоною. Він велично оглянув їх з висоти задертого носа.

— Ми йдемо до Ґримового Лігва, — він зупинив погляд на Ґіневрі. — Талія запрошує тебе на чай.

Ця зустріч вселяла в Ґіневру такий самий жах, як і перша зустріч з Герміоною.

— Я теж піду, — скочила з місця та.

Ґіневра схопила куплені маґлівські речі й перевдягалася у ванній кімнаті так повільно, що мусила визнати себе боягузкою, яка відтягує зустріч на зайві хвилини.

Ані Северус, ані Ейлін з ними не пішли.

Спочатку Талія відволіклась на панну Паркінсон, яка лишилася геть без одягу. Талія перетрусила свої запаси мантій і суконь з ательє, зібравши не дуже практичний гардероб, але все ж хоч якийсь. Її майстерня була облаштована у просторій кімнаті з величезними вікнами, що виходили на сонячний бік. Столи були захаращені рулонами й обрізками тканин, на стелажах громадилося швейне приладдя й монструозні мотки ниток, манекени красувалися у заготовках суконь. Пансі з Герміоною вшилися з подяками, і Талія лишилася стояти посеред свого царства з кравецькою мірною стрічкою на шиї.

Ґіневра знала, як вона виглядає зараз — навмисно роздобула номер «Космовідьми» з весільними світлинами. Талія здавалася навіть красивішою, ніж замолоду, але й значно молодшою за свій вік. Темне волосся вона обстригла до плечей і більше не робила штучної завивки, що перетворювала його на лев’ячу гриву. Єдина несподіванка — це окуляри (здається, цю форму називають «котяче око») для роботи. Вони трималися на ланцюжку, щоб можна було легко зняти й вдягти знову. Шрам був ледь помітний.

— Чаю? — запропонувала Талія.

Ґіневра покивала.

— Хотіла перепросити, — одразу перейшла до справи вона.

Талія вигнула брову.

— За шрам, — додала Ґіневра. — Я не хотіла, справді. Я мусила це зробити, щоб… щоб Белла Лестранж не вирішила на тебе напасти.

Талія дивилася на неї так довго, що Ґіневра мала от-от не витримати цього пронизливого погляду. Та врешті Стівенсон — ні, тепер вона пані Блек — відвернулася, щоб кинути кравецьку стрічку на стіл і покласти окуляри у футляр.

— Я хотіла зв’язатися з тобою і розповісти про горокракси, коли дізналася про них, — додала Ґіневра.

— Ти знала про горокракси? — схоже, Талія стежила не за всіма новинами Ордену.

— Про один принаймні, — і Ґіневра переповіла їй цю історію, паралельно намагаючись розгадати вираз обличчя Талії.

— Це ж треба, — та навіть посміхнулася. — І Реґулус знайшов один горокракс, тільки інший.

Цю частину історії про горокракси не чула сама Ґіневра. Слід було визнати, що про Блека вона була неправильної думки. Вона згадала, як щиро звучало в його голосі захоплення Лестранжами у тій підслуханій розмові. Може, він свідомо ніколи не привертав до себе уваги, хитре… котисько.

— Стільки всього могло б бути по-іншому, якби ми вчасно поговорили, — замислено додала Талія. — І чому ти так і не розповіла мені про горокракси?

Ґіневра виклала і другу частину своєї історії — про маму, яка понищила їй спогади. Це було боляче розповідати вголос, до того ж їхній з Талією колишній зв’язок зник і вона не могла вгадати, що та думає. Чи співчуває їй? Талія супила брови. Цей вираз міг означати будь-що. Коли Ґіневра закінчила, Талія гучно зітхнула.

— А я думала, що з наших матерів моя таки більш пришелепувата, — підсумувала вона.

Ґіневра слабко всміхнулася. Спогади були тепер надто свіжими, щоб вона могла ставитися до них легко. Вона взагалі була у дивному стані — стільки років проминуло повз неї, світ і близькі безповоротно змінилися. Вона поглянула за вікно. Орденці і не тільки грали у квідич. Стелла Блек забивала гол за голом.

Якийсь час вони з Талією поговорили на відсторонені теми, ніби добрі знайомі. Говорила переважно Талія, адже Ґіневра не могла похвалитися насиченим життям. Талія розповідала про своє ательє. Про суд над Сіріусом. Не вдавалася в емоції.

«Певно, тепер ми зовсім чужі», — подумалося Ґіневрі. Унизу Герміона з панною Паркінсон стежили за грою. Здається, Пансі вела рахунок, а Герміона просто байдики била.

— Вона вже доросла, — ненароком вголос сказала Ґіневра.

Талія одразу знайшла очима свою доньку. Ґіневра подумала, що й Герміона геть чужа людина.

— Ну, коли вони дорослішають, то віддаляються, навіть якщо ти все життя була поруч, — дивовижно вгадала її думки Талія. — Ти більше не центр її світу. Якщо її хтось образив, то першими дізнаються її подруги, а ти, може, взагалі не знатимеш. Якщо вона щаслива, то теж може легко забути поділитися з тобою. Бо в неї тільки починається власна подорож. А ти лишаєшся чекати її в гості на Різдво.

Талія сумно посміхнулася.

— До речі, — пожвавішала вона за мить. — Я ніколи б не подумала, що ви з Северусом з тих пар, які випадково залітають.

Ґіневра почервоніла до самих коренів волосся.

— Це ми з Сіріусом були безвідповідальними й безголовими, а ви… — Талія похитала головою з посмішкою.

— Певно, це був один з тих разів, коли ми набухалися як не в себе, — закотила очі Ґіневра. Щокам зробилося тільки спекотніше. — Коли ми стали Смертежерами, навколо було багато неприємно і… — вона помовчала. — Ми потроху з’їжджали на якесь дно.

Талія поправила сережку у вусі. Певно, шукала якихось слів. Ґіневра була впевнена, що Талія вважає (цілком слушно) їх винними в їхньому виборі, тож не так просто поспівчувати ситуації, коли цього співчуття не відчуваєш.

Талія поглянула за вікно, шукаючи, чим би заповнити паузу.

— О! — наступної миті вона коротко хихикнула. — Хотіла сказати, що від Реґулуса такого не чекала, але насправді просто забуваю, що він і далі малий.

Ґіневра простежила за її поглядом. Гра закінчилася і почалася справжня маґлівська бійка.

— Сіріус наштовхує на думку, що вік тут ні до чого, — додала Талія, коли її чоловік долучився до колотнечі.

— А оця купа рудих… — почала Ґіневра.

— Так, це все Візлі, — кивнула Талія. — Їх там узагалі семеро.

Ґіневра вражено видихнула. Вона ще за попередньої війни перестала рахувати.

— Моллі дуже хотіла дівчинку, — закотила очі Талія.

***

Реґулус усе ще мав паскудний настрій через Муді, тож злетіти на мітлі, та ще й розвантажити мозок квідичем було дуже на часі. Йому довелося поступитися місцем ловця, бо Драко теж грав на цій позиції. Було трохи дивно спостерігати поряд цього хлопця — бо це була наче візуалізація його самого в білявому варіанті. Бр-р. Особливо враховуючи, що з його матір’ю Реґулус дружив усе дитинство, а тепер вона майже вдвічі старша за нього самого.

Його команда виглядала так: він зі Стеллою й Тонкс за загоничів, Блейз Забіні на воротах, Драко-ловець і один відбивач — Волден Макнейр. За умовний Ґрифіндор грали Гаррі (ловець), Джіні Візлі з близнюками — загоничі, на воротах Рональд і Сіріус за відбивача.

— Ще раз, так чому ви Слизерин? — спитала Джіні Візлі. — У вас ґрифіндорка і гафелпафка у команді.

— Ми Слизерин, бо Сіріус так вирішив, — відказала Тонкс. — Певно, йому потрібен справжній ворог на полі, щоб добре грати.

— Це вже почалися змагальні підйоби? — вишкірився Сіріус.

Тонкс посміхнулася до Реґулуса й Стелли.

— Наваляймо їм.

У принципі, їм вдалося, але із зубовним скреготом, бо Гаррі таки впіймав снич і команда Реґулуса випередила суперників усього на 10 балів за рахунок безлічі забитих голів — у Реґулуса, Тонкс і Стелли дуже вдало виходили спільні обманні маневри.

— Хто тут мої бусінки? — Стелла обхопила їх із Тонкс за шиї і повисла на них.

Тонкс зареготала. Стелла вліпила гучний поцілунок у щоку спочатку Реґулусу, тоді кузині. Потім стукнулася кулаками з Джіні.

— Класна гра, жінко! — а тоді обернулася до Гаррі. — Маєш пишатися мною, капітане. Якби не обставини, Ґрифіндор з моєю допомогою порвав би всіх цього року.

Гаррі посміхнувся у відповідь. Реґулус подумав, що пропустив, коли це стосунки між цими двома перейшли на етап легкого флірту.

— Забивачі з вас трьох класні, — похвалив Гаррі.

— Напевно, в нас сімейний хист, — сказав Реґулус.

— Хуїст, — молодший Візлі якраз проходив повз і з силою штовхнув його плечем у плече.

— Треба вміти програвати, Рональде, — Реґулус миттєво роздратувався і штовхнув його у відповідь.

— Ти про що зараз? — процідив рудий.

Реґулус здивовано кліпнув. Коли в цього тіпа з’явилися до нього нові претензії? Зазвичай з усіх Візлі молодший найбільше полюбляв підспівувати мотиву Муді про Смертежерів, але зараз явно йшлося про щось іще.

Між ними вклинився Блейз Забіні.

— Просто Роні не дісталася моя чарівна кузинка, — процвірінькав він.

— А, — Реґулус відчув солодку зловтіху. Він міг би промовчати, але падлюча натура взяла гору і він тихенько вимовив: — Життя бентежне, так шо соси, Візлі.

Рон раптом схопив Блейза за обличчя й відштовхнув так, що той зашпортався і впав, а тоді кинувся на Реґулуса.

***

— Отже, Герміонко, за кого ти вболіватимеш: за ненаглядного Поттера чи за нового ненаглядного… як хоч його прізвище? — балакала Пансі.

Герміона розгубилася, не знаючи, що сказати, але Паркінсон пхнула її ліктем.

— Розслабся, Візлі нам ще вчора розпатякав, що це молодший брат Сіріуса, який вдало метнувся в часі.

— От Рон зараза, — буркнула Герміона. — І не називай мене Герміонкою.

Пансі хвильку помовчала.

— Герміондо.

— Ні!

— Герміченто.

— Припини.

На щастя, далі Пансі зосередилася на своїй почесній місії ведення рахунку гри. Коли хтось забивав гол, вона підсиленим закляттям голосом зараховувала бали, а ще хвалила Блейза щоразу, як той відбивав м’яча. Реґулус, Стелла і Тонкс забили чотири голи поспіль і їхня команда вже на повну улюлюкала з Рона. Це була якась доленосна зустріч. У тієї трійці дуже вдало виходили обманні маневри — вони останньої миті пасували м’яча одне одному на відкритий фланг, прикидалися, наче він випадково вислизнув і загалом мали спритні руки. Чисто тобі шахраї.

Тож гол летів за голом. Джіні мало що могла їм протиставити, бо близнюки на позиції загоничів були далеко не такими вправними, як у своєму звичному амплуа. Сіріус із Макнейром тим часом переважно пуляли бладжери одне в одного, наче в них була своя окрема гра.

— Взагалі я раніше була переконана, що ти з Мелфоєм і що ви поберетеся і всяке таке, — в якийсь момент бовкнула Герміона знічев’я, коли Пансі вкотре проволала, що Блейз найкращий.

Паркінсон поморщилась.

— Мелфої завжди обирають білявок, — сказала вона вже своїм нормальним голосом.

— Ти засмутилася через це? — спитала Герміона більше щоб подраконити Паркінсон, яка й сама вічно пхала носа в чужі справи.

— Мої батьки засмутилися, я щаслива.

— Мені здавалося, ти цілком на його боці.

— Слухай, ми всі тупі слухнянчики, — цілком собі бадьоро пояснила Пансі. — Якби не Мітка, ми б так і котилися бездумно шляхом, який обрали батьки.

— Тепер доведеться думати головою, — з награним співчуттям підколола Герміона. — Подумати щодо Блейза ретельніше?

— Гм, — Пансі раптом уткнулася у свій пергамент з рахунком. — Гаррі Поттер зловив снич! Але-е-е-е перемагає Слизерин, ахаха! 200 на 210!

Герміона заплескала в долоні, поки гравці приземлялися. Стелла заходилася всіх обіймати. Герміона з Пансі неспішно покрокували до них, коли це Рон штовхнув Блейза так, що той впав, а тоді спробував обхопити Реґулуса за шию (зовсім не по-дружньому).

— О, тестостерон вихлюпнувся з берегів! — Пансі чкурнула швидше.

Реґулус вивільнився з захвату Рона, а Стелла з розгону застрибнула Візлі на спину і всі троє повалилися зверху на Блейза. Молодша Блек по інерції скотилася з них і поїхала слизьким схилом, чіпляючись за траву. Рон всівся на Реґулуса і замахнувся для удару, але цієї миті Мелфой з силою копнув його ногою в плече, аж той злетів з Блека і теж покотився схилом. Близнюки Візлі дружно налетіли на Мелфоя і збили його з ніг. Усе це відбулося за лічені секунди. Герміона прискорилася.

— Пацани, спокійно! —Сіріус спробував розчепити їх і чийсь лікоть заїхав йому в лице.

Блек позадкував, тримаючись за носа. Потім спалахнули кілька заклять — Макнейр розніс борцунів у різні боки. Гаррі й Джіні стовбичили поряд з виглядом розчарованих батьків.

Пансі якраз добігла й впала на коліна біля Блейза.

— Що ці дикуни зробили з тобою! — драматично запищала вона.

— Ґрифіндорці б’ють мене за правду, — простогнав їй у відповідь Забіні.

Реґулус торкнувся подряпаної вилиці. Волосся в нього було скуйовджене і він нагадував войовничого горобця.

— Ти заїбав, Роне! — заволала Стелла. У волоссі в неї заплуталося опале листя. — Блейз тобі правду сказав, змирися чи повішайся!

— Іди нахуй, Блек! — огризнувся до неї Рон.

— Роне! — гаркнув Сіріус і одночасно з ним гукнув Гаррі.

Рона зачепило, що Гаррі не на його боці.

— Яку правду? — встрягла Герміона.

Всі присутні подивилися на неї так, наче це вона винна в бійці, тільки Тільки Реґулус начепив свій загадковий усміх.

— Чому побилися малявки, а найбільше постраждав я? — Сіріус витер кров під носом.

Це було не зовсім правдою, бо близнюки встигли добряче натовкти Мелфоя.

— Це старість, Блек, — підказав Макнейр.

— Не приймаю таку гіпотезу, — Сіріус простягнув руку Реґулусу і допоміг підвестися.

Рон тим часом гордо рвонув геть. Стелла витряхувала листя з волосся і сопіла, як розлючений борсук, поглядаючи на Гаррі. Мелфой і близнюки робили вигляд, що не помічають одне одного.

— Рон просто нестерпний! — повідомила Стелла Гаррі, коли той наблизився.

— Ти вже це сказала, — кивнув він, втім, не сильно захищаючи Рональда, що вказувало на очевидну неправоту Візлі.

— Що сталося? — спитала Герміона в Реґулуса і змахнула листя з його волосся.

Блек лише знизав плечима, але виглядав підозріло задоволеним. Тут підскочив Блейз. Він покінчив зі своєю виставою пораненого насмерть і тепер було ясно, що не сильно й постраждав. Усі потроху потяглися в бік замку.

— Просто Рональд був не в найкращій формі для цього матчу, — сказав Блейз. — А до всього ще й ти запала на Реґулуса, розбила Візлі серце.

— Драма! — радісно вигукнула Пансі.

Герміона відчула, що червоніє. Це через неї сталася бійка? Вона покосилася на Реґулуса.

— Мене ще не пробували побити через дівчину, — сказав він.

— Вибач, — навіщось ляпнула Герміона. — Тобто… а це було через мене?

— Тобі ж краще знати? — відповів Реґулус.

Вона знизала плечима.

— Тобто Рон просто накинувся на вас?

— Я сказав, що Візлі психує через те, що тобі подобається Реґулус. І більше нічого. Візлі психонув, — сказав Блейз. Вони з Реґулусом якось підозріло перезирнулися.

Герміона уважно поглянула на Блека, тоді на Забіні, тоді знову на Блека. В принципі, Рон мав запальний зарактер і міг справді психонути. Вочевидь, треба поговорити з ним. Або попросити про це Гаррі… Вони зі Стеллою плелися позаду всіх, тихо перемовляючись.

— Бачу, у вас сувора пубертатна романтика, — Тонкс обернулася, йдучи спиною вперед. Посмішка в неї була майже знущальна. — Треба насипати Рональду кусючих скріпок за комір, еге ж?

Герміона подивилася на неї. Сьогодні в Тонкс була коротка стрижка чисто як у Макнейра, з виголеними скронями. Гм, цікаво, чи метаморфомаг може пробратися у сейф Лестранжів у подобі когось із них? Так, чисто гіпотетично?