Каґуя хоче дізнатися, чим пахне амортенція для нього

/Кросовер з аніме “Каґуя-сама: кохання як війна”/

Шіномія Каґуя сьогодні була якась не така. Вічно привітлива та інтелігентна староста Слизерину нервово тинялася від авдиторії до авдиторії, сіпаючи бездоганно випрасувану мантію та збентежено подивляючись на годинникові стрілки. Дівчата з різних факультетів здивовано переглядалися між собою: не звикли бачити юну чарівницю такою. На історії магії дівчина переплутала дати, на трансфігурації взагалі прослухала головну тему та перетворила келих з водою на купу сміття, на догляді за магічними істотами від необачності ледве не дозволила себе вбити.

Ніхто достеменно не знав що коїться з дівчиною. Можливо, рейвенкловець Ішіґамі би здогадався, якби панічно не боявся Каґуї. Адже саме він минулого тижня промовився, що на зіллєварінні почалася тема настоянок кохання.

Шіномія обожнювала зіллєваріння. Хоч вона й була бездоганна в усіх предметах, все одно ходила на факультативні заняття з цієї дисципліни. Коли її питали нащо вона це робить, загадково посміхалася і казала, що їй подобається ця виважена та точна наука, яка розвиває уважність та кмітливість.

Абсолютна брехня.

Каґуя просто раділа від того, що цей предмет викладається відразу студентам двох факультетів. Слизерину та Ґрифіндору, якщо уточнювати. А якщо заглибитися ще, то стає зрозуміло, що Кагуя очей не зводить із старости ґрифіндорців.

Шіномія Каґуя – безмежно талановита виходець із багатої чистокровної сім’ї, в родоводі яких повно знаменитих чаклунів та чаклунок. Вона є номером один серед дівчат-претендентів на роль старости школи, номером один серед конкурсів талантів та бойових мистецтв як і маґлівських, так і чаклунських. Тільки ось вроджена галантність та гордість дівчини стикається з однією величезною проблемою в її житті.

Перше кохання.

Шіроґане Міюкі – старанний учень, сильний супротивник в іграх розуму та просто надійний лідер та товариш для всіх. Постійно займає перші місця на іспитах, але на відміну від талановитої Каґуї вселяє страх своєю відданістю до навчання, тому йому і пророчать роль старости школи від хлопців у випускному році.

Того й не дивно, що весь Гоґвортс гуде при виді цих двох разом. Зразкові і величні, вони вдвох виглядають як принц і принцеса із казок. Проте життя є трохи прозаїчнішим.

— Схоже, що навколо ходять чутки, ніби ми з вами зустрічаємося, Шіроґане, — перебираючи якісь свитки хитро промовила Каґуя.

У флігелі старост тоді ще було досить тихо та спокійно, адже в кімнаті працювали лише ці двоє.

— Не звертай уваги, то вік такий, — також з хитрим блиском у очах відрізав Міюкі, попиваючи запашну каву із горнятка.

«Ти безперечно скоро зламаєшся. Це лише питання часу,» – думали обидва й не робили ніяких перших кроків. Гра гордості та самозакоханості.

І поки вони обмінювалися такими думками, минуло півроку. Змінилося абсолютно нічого. Ще тоді вони обоє кепкували один з одного та під’юджували, бо були певні, що опонент безмежно закоханий. Але в наші дні розпашіла Каґуя з нетерпінням чекала коли ж нарешті учні шостого курсу будуть вивчати амортенцію, щоб вже хоч якось просунути їх з Шіроґане відносини. А коли цей день настав – чомусь почала нервувати та зробилася геть розсіяною.

— Каґує, що з тобою? — незрозуміло звідки, як і завжди, вигулькнула Фуджівара Чіка, трохи дурнувата, але завжди весела та гіперактивна подруга дитинства Каґуї, — Невже ти нервуєшся через майбутній похід у Хоґсмід?

Каґуя зараз навіть і не переймалася про той Хоґсмід. Всі її думки були у кабінеті настоянок.

— Так, звісно, — вирішила збрехати вона, — Адже, ну, ти знаєш, батьки ніколи мене не відпускали саму в такі місця…

Чіка гмикнула та широко всміхнулась.

— Та не переживай ти так! Ти ж не сама, з тобою буду я! — трохи подумавши та смикнувши жовту краватку, дівчина змінила посмішку радісну на лукаву, — А ще з нами буде Шірогане…

Шіномія, яка на хвилину забула про своє зніяковіння, густо почервоніла. О, як вона давно мріяла разом з друзями походити по крамничках, випити по склянці вершкового пива та просто подуркотіти як звичайна учениця школи чаклунства, а не нидіти над підручниками з древніми рунами, бо так сказав батько. А той факт, що весь цей час поруч буде Шірогане, робив її ще більш невимовно щасливою. Вона вмить уявила, як Міюкі пригортає її до себе, питає, чи не холодно стояти під снігопадом, святкові вогні і лемент навкруги, сніжинки на його довгих світлих віях…

— А ще кажуть, що в «Зонко» продають справжнісіньке любовне зілля! Варто лише дати випити його коханому, і він більше не зможе дивитися на інших! — захоплено вигукувала Фуджівара, змусивши Каґую прокинутися від своїх мрій.

— Та невже? Хіба це не магазинчик з нісенітницями? Чи можуть там продавати щось настільки потужне? —– насмішкувато запитала вона.

Фуджівара на секунду задумалася та зробила пришелепкувате лице. Кагуї часто хотілося клацнути по носові свою подружку, але вона втримувалася.

— Звісно що продаватимуть! Он дівчинка з четвертого курсу напоїла семикурсника, так він так став за нею упадати…

Ці пусті балачки заспокійливі. Дівчина зрозуміла це, коли вже тримала ручку від дверей авдиторії та потягнула на себе. Чіка, хряпнувши себе по обличчю, плаксиво пожалілася що їй взагалі-то треба на інший кінець школи, а вона тут ляси точить, тому вона змобілізувалася та побігла чимдуж у бік гвинтових сходів. Ще довго в коридорі було чутно її крики, мабуть, сходи вирішили переміститися.

Кабінет зіллєваріння зустрів затхлим запахом та похмурою атмосферою. В авдиторії поки що майже нікого не було, лише численні полички зіставлені баночками з варивами та консервованими інгредієнтами, більшість з яких стояли тут суто для антуражу, а не чогось корисного. Каґуя, користуючись званням улюблениці професора, невимушено взяла один із котелків та встановила його на робочому місці. Сирість напівпідвального приміщення підкралася під мантію, дівчина зіщулилась і вкрилася сиротами. Краєм вуха вона чула як до авдиторії заходять інші студенти, але чекала вона лише одного.

Шіномія завжди сідала на одне й те ж місце, заздалегідь його підготовивши. Вона любила чистоту та порядок, особливо на робочому місці, тому часто відмовлялася від групової чи парної роботи, адже терпіти не могла якщо хтось вривався в її робочий простір. Але сьогодні її намір якраз і полягав у тому, щоб дехто до неї все ж таки підсів.

Класна кімната швидко заповнювалася голосами та гаміром новоприбувших, заважаючи дівчині сконцентруватися на вхідних дверях. Її план був досить простим, але для його виконання треба було приловчитися.

Кагуя уявила як Міюкі влітає до класу (він завжди приходить останнім), стурбовано шукає вільне місце та зустрічається поглядами з нею. Шіномія обов’язково мигцем скорчить свою найневиннішу маску та з жалем в очах попросить хлопця сісти з нею, бо вона, нонсенс, забула свій посібник (Каґуя ніколи в житті підручників не забувала). Вони разом будуть готувати складники зілля, випадково торкатися один одного мізинцями й ніяковіти… Шірогане обов’язково буде вибачатися за незручності, а їх голови будуть схилятися над стареньким посібничком в міліметрах один від одного… І все це у дивній та романтичній атмосфері, яка буде навіюватися головною темою практичного заняття – амортенцією…

Двері характерно скрипнули і учні завмерли. Це відбувається лише тоді, коли до класу входить професор.

Каґуя спантеличено озирнулася. Того, кого вона так довго чекала, все ще не було.

Лише згодом, коли Шіномія вдихала аромат зілля, що вона зробила самотужки за посібником позиченим у професора, почула від однокласниць, що Шіроґане Міюкі поїхав на зимні канікули у своє маґлівське містечко раніше ніж зазвичай.

Амортенція пахла заварною кавою, стосом старих сувоїв та дівочими палкими сльозами.

«Він навіть не сказав мені, що поїде на канікули. Це я настільки йому байдужа?» – горісно пронеслося в думках дівчини.

***

Хоґсмід був і справді чудовим. Каґуя з неприкритим задоволенням заглядала в кожну крамничку та куштувала солодощі, які їй радила Фуджівара. Святковий настрій потроху передавався і їй, коли вона бачила щасливі обличчя навкруги. Лише одне краяло її серце, проте дівчина ніколи й нізащо в цьому не зізнається.

Грати в сніжки з усіма разом теж було весело. Проте Шіномія, яка не звикла до таких веселощів, швидко втомилася та змерзла. Їй не хотілося заходити у приміщення та сидіти там одній, тому чаклунка скромно примостилася на вбраному ґанку таверни та зачудовано споглядала пустощі однокласників.

Сніжинки граційно опускалися на плечі. Вечір добігав кінця, але тут у святкових вогнях він неначе тільки починався. Лемент і вереск з усіх боків розсіював увагу, тому вона не почула тихого скрипу снігу під чужими ногами.

— Гарний вечір сьогодні, правда ж? — відволік її глибокий та вже по-справжньому рідний голос.

Кагуя не вірячи стрімко обернулася. Її серце млосно загупало, наче хвостик об підлогу відданного песика, що побачив свого улюбленого хазяїна.

На неї дивився високий юнак із замореними синіми очима. Сніг, як і в тисячі фантазій Каґуї, плутався у його волоссі.

— О, староста Грифіндору, не очікувала вас тут зустріти, — повільно кліпнувши, награно-поблажливо посміхнулася та, — Я чула, що ви поїхали до своїх родичів на Різдво.

Міюкі, наче розкусивши маленьку брехню дівчини, піднявся сходами на ґанок та розслаблено став поруч. Звідкись узявся кавовий аромат.

Шіномія могла б простягнути руку та торкнутися його голови щоб змахнути вир сніжинок, але вона вже звикла стримуватись. Вона якось сумно кинула погляд на його безсумнівно теплі руки, що покоїлися на поручні ґанку.

— Я планував повернутися ще до поїздки в Хоґсмід, проте поїзд трохи спізнився через снігопад, — пояснив він дівчині.

— Маглівські поїзди такі нікчемні, — ніжно посміхнулася вона.

— Твоя правда.

Запала мовчанка. Вона не була якоюсь незручною, бо вони вже давно звикли до тихої присутності один одного. Шіномію окутало раптове полегшення. Тепер її насолода поїздкою вважалася повноцінною, бо те, що бракувало увесь цей час, наразі стоїть поруч та втомлено тре очі.

— Як доїхав? — раптово перейшла на «ти» Кагуя. Вона так інколи робить, коли поруч нікого.

— Якщо чесно, поганенько, — зітхнув юнак, — Майже добу не спав. Як тільки Фуджівара прислала сову, тут же почав збиратися.

— Сову? — здивовано підняла брову Каґуя, — Чіка тобі писала? Навіщо?

Хлопець задумливо подививсь у натовп. З його виразу обличчя неможливо було щось прочитати, тому дівчина чекала відповіді.

— Вона розповіла, що одна учениця зі Слизерину дуже засмутиться, якщо я не привітаю її з Різдвом, — Міюкі, промовивши це, хитро стрельнув поглядом у Каґую.

Дівчина вмить побуряковіла. Дихання перехопило від обурення та зніяковіння, а хлопець навпроти глузливо та ніжно водночас їй посміхався.

«Я приб’ю її,» — Шіномія подумки пригрозила своїй подружці.

— О, до речі, ми під омелою стоїмо, — зачудовано помітив чаклун.

— Та йди ти! Н-не чекала я тебе! – Шіномія, запізно схаменувшись та прослухавши що сказав їй хлопець, швиденько почала тікати від причини її сорому. Сніжок агресивно заскрепів під її чобітками.

Міюкі тихо та добродушно посміявся їй услід. Згодом він наздогнав її та накинув на змерзлу та розлючену дівчину свою зимову мантію, акуратно пригортаючи до себе колючу й милу подругу.

Через декілька років Шіномія Каґуя дізнається, що для нього амортенція пахне різдвяними смаколиками, квітковими дорогими парфумами та омеловим віночком.