Кар! Кар-кар! Кар! Кар!

Це літо повинно було стати особливим. Воно доверху би заповнилось радістю, посмішками і лише позитивними моментами, частими зустрічами і прогулянками до самого-самого світанку. Його життя вивернулось би абсолютно навиворіт, якщо це було б реальністю. Він зібрав би величезну компанію всіх його друзям, днями безперервно спілкувався би зі всіма. Єдине, що його зупиняло…

Він — Кагеяма Тобіо…

Той самий хмурий і вічно розлючений на світ юнак, від погляду котрого холола кров. І знаєте що? Він також не в захваті від цього. Хіба він винен, що пішов в батька — вилитого серійного вбивцю і ґвалтівника в сьомому коліні, — хоча насправді таким не є? Гени. Ще ці дурнуваті риси характеру неньки зібрав в собі, тому з ним навіть найсміливіші старшокласники не наважувались спілкуватись.

Хоч він вже давно випустився зі школи, встиг вступити в престижний університет, де вчиться третій рік, але… дружелюбності його лице не набуло. Ті ж вузькі розкосі очі, гострі брови і густий чуб на високому лобі. Ах, так, посміхатися він також не навчився. Що ж він тоді робив всі ці роки в соціумі? Ну, старався виживати і спілкувався виключно онлайн, або зі старими друзями з середньої школи, які не звертали уваги на його грізний вигляд. Інших варіантів не було й, можливо, не з’явиться.

З роботою була схожа ситуація: роботодавці сотню разів (в буквальному сенсі, дідько його матері) перевіряли всі його документи, якимось чином дізнавались чи є у нього судимості за вбивства чи пограбування, а деякі додумались ритися в його сімейному дереві. Ідіотизм. Хоча його теперішній роботодавець сильно не парився на рахунок цього: для нього головне, щоб пацан не лінувався на роботі і не крав продукти. Скоріш за все, це тому, що власник невеличкого продуктового магазинчику в спальному районі міста — страхітливий байкер під два метри зросту. І коли власник магазину приходить злим, ховатись доводиться абсолютно всім присутнім.

Ну, а зараз по розкладу в нього законна обідня перерва, тому табличка на дверях чимшвидше перевертається на червону сторону «ЗАЧИНЕНО», а сам працівник ховається в провулку між будівлями. Падає на ящики, тяжко зітхнув, і відкриває лоток з обідом. Він смачно пахне, гріє постійно холодні руки, а виделочка приємно лежить між пальцями. Сьогодні в нього варена кругла бульба з соковитими сосисками і огірками. Овоч він швиденько відкушує, витираючи зворотною стороною долоні стікаючий сок.

Кар! Наполегливе і впевнене, швидше навіть вимогливе. Кар-кар! І без жодного бажання зупиняться. Кар! Хлопець тихо матюкається під ніс, проштовхуючи за щоку сосиску, і повертається на звук. Великий крук сидить прямо на козирку даху, виблискуючи своїми темними очима-бусинами, і ще раз видає голосне: «Кар!». Останнім часом ця нагла пташка сюди зачастила прилітати. Крук по-діловому піднімає дзьоб і дивиться у тормозок, а потім одним стрибком опиняється біля Кагеями, без всякого страху сідаючи йому під руку з серйозними намірами вкрасти картоплю чи останню сосиску.

Но, звичайно, пернатий нічого не зробить, допоки його не спробують вигнати. Що й робить продавець, невдоволено штовхаючи птаха в груди. Но той не тікає і, переможно викрикнув щось на пташиному, кидається тепер на свій обід. Перша картоплина швидко нирнула йому в глотку, а на другому його вже схопили за моторний дзьоб, щоб той не розімкнувся знову.

— Десятий! Знову тут буяниш? — голос ошелешує обох «бійців», привертаючи до себе увагу. Власник голосу засуджуючи перехрещує руки на грудях і цокає на птаха. І той слухається! Скорчив приблизно ображену моську, названий «Десятим» здається і перелітає на плече, очевидно, свого господаря, наостанок все ж вкравши картопельку. Той хоча й нарікає, але одразу мирно гладить його грудку, змушуючи пташку тихо замурчати, закотивши очі. — Вибач його за це! Він чесно-чесно не хотів красти в тебе їжу!

— Наступного разу слідкуй за своїм круком, — Тобіо буркає і опускає погляд на залишки обіду, яким він точно не наїсться, і тихо зітхає, звертаючи увагу на господаря пернатого. Тільки цього разу оцінююче окидаючи поглядом. Нічого особливого: невисокий молодий хлопака, вдягнутий в якусь зелену робочу форму, з кармана якої стирчать ножиці садівника, а з-під каптура видно руде пасмо. Коли його погляд надто довго затримується на яскравому волоссі, Десятий ревниво каркає, перебираючись на інше плече, чим викликає зніяковілий смішок незнайомця. — Він тут не вперше під’їдає. Цього разу будеш винен мені лише один обід.

Кагеяма брав від життя все. Якщо хтось дійсно щось винен, то він, не дивлячись ні на що, буде вимагати це заради справедливості. Можливо, це була одна з причину, чому йому було так тяжко спілкуватися з людьми. Вони не люблять прямолінійних людей, вважаючи їх надто жорстокими і грубими. Дурня. Хіба пряме виказування своїх почуттів і бажань не дорівнює правді, за котру всі так зараз боряться? Продавець невимушено піднімається зі свого місця, обтрусившись від бруду, і розуміє, що його «боржник» виявляється ще нижчим, ніж він думав. Та й гладеньке кругле лице видає, що він, ймовірно, навіть школи не закінчив. Вони стоять на відстані, мовчки роздивляючись один одного, поки ревнивий крук стріляє поглядом в його, до речі, годувальника, але…

— Ти кличеш мене повечеряти разом? — коли Тобіо проходить повз хлопця, той неочікувано м’яко стискує його передпліччя, нахиляючи його до себе, і з палаючим поглядом приголомшуючи його цією фразою. Все. Жмеринка, кінцева. Він моргає декілька раз, нібито йому почулось, але дивний незнайомець широко посміхається і повільно повторює своє питання. От трясця, не почулось. Ошалілий Кагеяма мовчки розтуляє рот, одразу його стуляє і хмурить брови.

— Ні. Просто віддай мені п’ятсот єн! — юнак слабко хлопає по рукам незнайомця і робить широкий крок вперед, щоб цей «навіжений» знову не схопив його чи не натравив свого кровожерливого крука. Тобіо морщиться, прикрив рукою вухо, коли на всю вулицю лунає голосне:

— Га-а?! Перепрошую, але у мене немає стільки з собою!

— Добренько, тоді просто…

— Заглянеш до мене в магазин наступного тижня? Він відчиняється якраз тут неподалік! Ось і на цю суму візьмеш собі всякого!

Заперечити не вийшло. Новоявлений знайомий одразу представився Хіната Шойо і прудко побіг кудись за ріг, викрикнувши наостанок, що зайде за Кагеямою і відведе в магазин самостійно. Ну, і щоб точно Тобіо прийшов, сказав, що зробить величезну знижку як компенсацію за з’їдений обід. Добре-добре, він дійсно купився на це і тепер просто сподівається, що Хіната не працює, ну, наприклад, в секс-шопі…

***

Паркий літній тиждень на диво пролетів швидко, хоч і спаплюжив життя жителів містечка щоденними громовицями і легеньким землетрусом, яке пройшло майже непомітно. В магазинчику йшли справи як зазвичай; власник встиг сповістити Кагеяму про нових сусідів навпроти, але запевнив, що відкривається магазин його знайомої (юнак зробив вигляд, нібито не помітив, як знітився ґазда) і конкуренції точно не буде. Ну, нові знайомства завжди приємні, особливо якщо навпроти дійсно буде працювати «подруга» власника. Можна буде вплинути на нього через неї…

А ось від нового знайомого ні сном ні духом. Як і від Десятого, тому Кагеяма зміг ці сім днів насолодитися своїм обідом на самоті, хоч і віддавав шматочки, що не влізли, місцевій собаці, котра була дуже схожа на його друга. Саме він зараз сидить на його футоні і, активно жестикулюючи, розповідає всі свої і чужі насущні проблеми. Під час скарг на те, що старші діти зовсім некеровані і вреднючі, Кагеямі прилітає в спину невеличка фігурка, яку він купив на розпродажі, персонажа з гри.

— Ще й цей жахливий колега, який дубасить мене за це дурненьке прізвисько! Івасик! Але він дійсно молодший за мене, тоді за що?! — він не помічає нічого підозрілого в диявольському погляді продавця, який саме одягався, тому він грюкає кулаком по журнальному столику і безпомічно стогне, відкинувшись назад. Кагеяма вже запізнюється на роботу, а тупий Ойкава не зовсім не спішить звалити на практику, надаючи перевагу виказувати свої проблеми тепер вентилятору. — А в тебе що нового, друзяко?

— Познайомився з якимось диваком… Його ворона зжерла мій обід тиждень тому, а замість того, щоб просто відплатити мені, він запросив мене в свій магазин, який сьогодні відчиняється. Я й так бідний як церковна миша, а тут мене ще змушують щось купувати! — Тобіо спочатку не розуміє, що звертаються до неживого предмету, і здригається разом зі скриком Ойкави: «Вибач, я забув, що ти також тут!»

Кагеяма тяжко зітхає, натягуючи стару майку, і киває гостю на двері, натякаючи, що конференція з вентилятором закінчена, і йому пора на вихід:

— Ще й зустріч випускників на носі…

— Ти так сильно туди не хочеш йти? —цікавиться Тоору, збігаючи вниз по сходам, поки його друг зачиняє двері. Взагалі у них досить дивні відносини. Тяжко сказати, що вони дійсно старі друзі: хлопці нечасто разом кудись вибираються в компаніях (ну, точніше, з компанією Ойкави), спілкуються в основному лише СМС-ками, хоча й візити майбутнього вчителя старший класів останнім часто стали все частішими. Скоріш за все причина в наявності справного вентилятора в квартирі Тобіо. Спільних інтересів небагато, а характери полярні. Дивина, що вони досі не набридли один одному. — Ти ж був одним з відмінників в класі, ба ні?

— Тільки тому, що мене ніхто не відволікав дружбою і «мутками». На відміну від тебе, — хмикнувши відповідає студент, йдучи за Ойкавою вниз по дорозі і підставляючи лице під зігріваюче сонечко. Хто би що не казав про його постійно хмурий і злий вигляд, але Кагеяма чомусь особливо сильно любить літо і сонячні дні. Коли можна спокійно витягнути розкладний стільчик на поріг магазину і погрітися трохи під чудову книгу, допоки клієнти не прийдуть. Тоору тихо фиркає і щось бурмоче під ніс. — В цьому й проблема, розумієш? Куди я врешті-решт прийшов? Правильно, в звичайний продуктовий магазин, вчусь на ненависну професію і зовсім самотній.

— В тебе є я, — знизує плечима Ойкава, крокуючи попереду, і розводить руки в пропозиції, ніби той гнилий огірок на прилавку, що й викликає посмішку Кагеями. Здається, він розуміє, чому вони досі спілкуються: Ойкава вмів привертати до себе увагу, тримати її і водночас повністю насолоджуватись своїм кавалерським життям випускника педакадемії. А Тобіо його не засуджував, вмів вислуховувати співи цієї «Птіци Говорун», а також частенько рятував його від алкогольного отруєння. — З  магазина звільнитись, з універу звалити, а з парою розберемось. Не хнюпай, мій милий кохай! Знаєш як вчинимо? Втечемо з Японії! Машиною!

— В тебе є права?

— Допоки ти підготуєш свою дупку на це, я вже встигну скласти на права і купити машину, — знущально стріляє оченятками хлопець і безмовно повертає на перехресті направо, сховав руки в кармани своїх шортів. І так щоразу: без привітань, без прощань і зайвих «дружніх» фраз, вони розходяться кожен своєї стежкою, пізніше перекинуться повідомленнями і зовсім без сварок. Але його правда… Допоки Тобіо обдумає це все, то встигне закінчити універ і випадково одружитися.

На роботі він ніколи нікуди не спішив, помірно і спокійно підіймаючи залізні віконниці, провертаючи ключ в замку і вмикаючи всюди електрику. Магазинчик навпроти був схований під таким ж засовом, на якому була невеличка записка з якимось надписом. Розгледіти здалеку не вийшла, а спеціально підходити було надто ліньки і підозріло. Тому Кагеяма бере в руки звітну книгу і починає свою щоденну рутину.

Перевірити наявність всіх продуктів на вітринах, зробити ще одне коло, щоб закріпити результат, потім ще разок, але вже з ящиком в руках, заповнюючи пропуски і перевіряючи терміни придатності. Він ще разок пройшовся би, щоб точно все було в ідеальному стані, але дзвіночок над дверима зрадницьки задзеленькотів саме в момент перевірки всіх пакетів з молоком. Від святого відволікають, москалюки. Прилавки були невисокими, компактними і досить зручними для непомітного слідкування.

Руда копна промайнула декілька разів поряд з касою. Потім потопала між стелажами, чомусь іноді нахиляючись, а потім різко підіймаючись. За стрибок уже знайомий касиру юнак опиняється над прилавками і помічає його темну маківку. Дідько, тільки не він. Сяюча усмішка неочікувано розтягує лице Хінати, і він прискорюється, наздоганяючи Кагеяму.

Іншого варіанту Тобіо чомусь в голову не стукнуло. Він рвонув з місця, притискуючи до себе рідну коробку з холодним молоком, збільшуючи дистанцію між ними. І зовсім… прямо зовсім не реагував на здивовані скрики хлопця. Нібито його зовсім не існує. Нібито то не він почав продумувати стратегію, як спіймати моторного касира і потягнути його за собою. Ай-ай-ай, прямо з робочого місця. Йому ж не можна! Точно!

— Каге… — крякає Хіната, неочікувано врізаючись в спину Кагеями, майже не знісши його з ніг. Заждіть, га? Брюнет повертається на п’ятках і дивиться зверху вниз на знайомого, котрий з тихими зойками потирає потилицю, дурнувато кліпаючи. Прикинеться, ніби не помітив його? Ще одна чудесна ідея в скарбничку. Але його більше цікавить, звідки він знає його прізвище. — Почув як моя пані називає твою фамілію під час розмови з якимось мужиком. Ще й згадувала, що ти «досить хороший і ерудований хлопчик», тому не дивуйся. Бакагеямо.

— Шо ляпнув?! — його пальці вмить опиняються в рудих кудрях і міцно-міцно їх стискають, змушуючи Шойо скрикнути від болі і вивернутись. Ображений Хіната стрибає назад і хмуриться. Кагеяма повторює, встигає навіть злобно фуркнути. Ну що за кінчений йому записався в знайомі? Думається їм одночасно. Ніби відображення одне одного, вони розправляють плечі і стають струнко, щоб здатись вище і більш погрозливим. Між ними літали блискавиці, вони вже ось-ось готувались накинутись одне на одного.

— Шановний, а можете пробити о-ось ту пляшечку з  соком? — скрипучий голос бабуні лунає із зайвою незворушністю і простотою; жінка стає між ними і зморшкуватим пальцем тикає на найвищу полицю, до якої вона якраз не достає. Різким рухом пляшку несподівано бере Шойо, насупившись ще сильніше, і впевненими кроками рухається до каси, розлючено-вимогливо потарабанив по дзвіночку на столі. Бабуся задоволено посміхається, ліпить щось про внуків і плететься за ним.

— Що тобі тре? — чеканить касир, демонстративно пробив пляшечку з ананасовим соком, спритно загортаючи його в крафтовий пакет, і подає мирно усміхненій пані. Та кидає декілька монет, які своїм дзвоном приглушують незадоволене зітхання Хінати, а за ними опускається двійко купюр, щоб точно покрити вартість. Кагеяма відводить нищівний погляд від свого знайомого, вдячно кивнувши і побажавши гарного дня.

— Ти повинен був зустрітись зі мною! Ти пообіцяв! — Шойо надуває щоки, ображено тупнувши ногою, і недобре зиркає бурштиновими очима з-за чола; касир цокає язиком і відводить погляд, піймав себе на думці, що рудий схожий на маленького капризного малятка. Темні очі розширюються в здивуванні, коли він помічає, що сусідній магазин нарешті відкритий, і він уже на повну приймає нових покупців. — Ходімо! Все найцікавіше зараз розберуть!

Заперечити… знову не вийшло. Його ноги самі покірно виходять з-за стійки, а потім хлопця ривком тягнуть за собою. Руку пробирає тремтіння аж до самих кінчиків вух, коли Хіната акуратно хапає його за долоню і м’яко-м’яко стискає її, потягнувши за собою. Кагеяма не розуміє, чому кров приливає до лиця, а температура в прохолодному магазинчику піднімається. Чи то від жари літньої днини, чи то від…