Карти

Ця замальовка вийшла геть маленькою, але най буде 🙂

– Нумо грати в UNO!

Зробила милу мармизку Яна, зазираючи в очі дівчини.

Яна була ще тою любителькою настолок. Якось з Комікону принесла додому чотири нові коробки інді-ігор. А в наступному місяці не вилазила з підручників, щоб отримати стипендію, бо минулу на ці гри витратила всю.

– Янусю, ти ж знаєш, що я погано розуміюся у настільних іграх, тип паче в картах.

Богдана лагідно поправила пасмо її волосся, що було закоротким для хвоста і постійно лізло тій в очі. Вона на відміну від Яни не тяжіла серцем до настолок, правила довгі та складні, а та була доволі забудькувата і неуважна, ще й програвати вона не дуже любила.

– Та це ж Уно, там не складно, я ще раз поясню тобі правила.

– Я якось не знаю.

– Ну ж бо! – вмовляла Яна. – Хочеш я цілуватиму тебе кожен раз, як в мене лишатиметься одна карта?

– Це прописано в правилах? – усміхнулася Богдана.

– З цього моменту так!

– Тоді це гарна гра, можна спробувати.

Яна перемішала карти і роздала потрібну кількість кожній. Так карта за картою, колір до кольору, цифра до цифри карти в руках Яни поступово зникали.

– Уно! – вигукнула вона, коли віддала свою передостанню карту, випереджаючи Богдану. Та правила вже зрозуміла, але ще не встигала реагувати так швидко, як це робила завзята любителька настолок Яна.

– Це я проґавити, підтверджую, але нововведення все ще пам’ятаю, – сказала Богдана. – Цілуй!

Вона нахилилася ближче до дівчини, складаючи губи “бантиком”. Та усміхнулася і нахилилася у відповідь, цілуючи.

– Які чудові правила, такі мають бути у кожній грі, – хіхікала Богдана, переглядаючи свої карти. У неї було декілька підступних карт, після яких Яні доведеться набирати до рук пів колоди. Але вона їх тримала для особливих моментів.

Вони продовжили грати. Богдана тішилася через те як їй щастило в грі, а Яна не відводячи погляду, дивилася на свою усміхнену дівчину зовсім не помічаючи, що тій видно всі її карти.

Я не приймаю жорстку критику щодо своєї розповіді, будь ласка, не пишіть її.