Карета та кущі

Увечері п’ятниці Фаїна збиралася покинути стіни будинку. Тому бідна Таїса обігала увесь будинок, усіх слуг, щоб зібрати реквізити, підготувати транспорт, наряд на вечір, зробити макіяж і ще багато інших дрібниць.
Фаїна стояла навпроти дзеркала, споглядаючи, як ретельно її покоївка готується до події. Нарешті упіймав її у своїй кімнати, посадила на крісло.
– Все уже влаштовано, диви як гарно я виглядаю. Ти розумничка, що все так спланувала, я дуже вдячна тобі. – сказала заспокійливим голосом перезбудженій дівчині.
Галайко добре знала про гарне планування Таїси, але іноді дівчину сильно заносило, що треба було і самій втручатися у ситуацію.
– Бери мій музикальний інстумент і спускаємося униз до карети. – отримавши останній наказ, глибоко вдихає та підіймається за чохлом зі скрипкою.
Спустившись униз, головні двері відкривають дворецькі, а протягом дороги по дві сторони стоять усі мешканці маєтку. Проковтнув ком у горлі, Фаїна схоплює вільну руку Таїси і сильно стискає її від страху такої кількості людей. Але задерши ніс, впевнено ступає крок. Протягом цієї дороги, про себе рахує кожний крок, щоб якось відволіктися від почуття бурхливого страху всередині себе. Хоча всі голови слуг були опущені, вона почувалася безсилою, наче оголеною під ретельними поглядами оточуючих. Увесь час вона прямо дивилася на карету, але в момент вирішила направити погляд у сторону і зустрілася з небесно-блакитними очами, які по враженням вчепилися до неї. Фаїна одразу відвела очі у сторону, ще сильніше вчепилася за долоні Таїси. Від цього секундного зорового контакту з Глафірою їй перехватило дихання, вона ледь не втратила свідомість. Але ніжне розтирання великим пальцем по її долоням і тихий підримуючий шепіт Таїси трішки привів її до почуттів. Тому з великими усилями вона дійшла до тієї повозки і ледви не впала у нії. Ватні ноги, шалене сердебиття, що віддавав ритм у голову, пересохші уста.
Нарешті лакей направив у рух карету і вони поїхали до святкування заходу її батька.
– Як ви? – обережно питає Таїса, але через тріскіт у вухах господарка ледве її чує.
– Боже, навіщо кожний раз мене повинні проводжати мої слуги?! – мало не ридаючи, голосно промовляє Фаїна. – Чому батько думає, що якщо я виступлю на його заході, то перестану боятися велике скупчення людей?! – тон її невдоволення наростає, ще трішки і вона буде битися у істериці.
– Тихіше, ви сьогодні дуже добре йшли, набагато краще, ніж у минулий раз. – підхопивши іншу долонь господарки, обережно розтирає їх.
– Навіщо кожний раз ти говориш одну і ту ж несимітницю?! Я більше ніколи в житті не поїду на ці дурні збори друзів батька! – видирає свої руки, а сітчасті рукавички зістаються у пальцях Таїси.
– Не говоріть так будь-ласка. У минулий раз ми стояли хвилин десять перед дверима і ви ледь не розридалися на місці, коли дворецький відкривав перед вами двері. – обережно кладе аксесуар на сидіння.
– Ненавиджу виходити зі своєї кімнати! – запал злісті переростає у голосний плач. – Ненавиджу скупчення людей! Я зараз викину цю музичну скриньку і ми нікуди не поїдемо! – хватається за скрипку і рухає її у напрямі віконця.
– Стійте, Фаїна! – притримує чохол з іншої сторони.
– Не зупиняй мене!
– Глафіра попросила передати вам деякі слова! – різко до її голови прийшов гарний план.
– Що?. – тихо спитала господарка, а інструмент зупинився в проміжку вікна та салону карети.
– Вона сказала, що ви дуже чуттево граєте, до глибин душі дістає. – повільно тягне на себе інструмент. – Потім я сказала, що ви готуєтесь до заходу і вона побажала зіграти так гарно, як ви ще ніколи не грали. – уста господині розтянулися в усмішці, а лице одразу залилося червоним рум’янцем.
– Не видумка?. – повернувшись до Таїси, очі Фаїни засяяли смарагдовим відтінком.
– Реальність. – тихо відповіла дівчина, коли чохол з інструментов був вже на місці. – Так і сказала, від щирого серця. – повернуши долоні господарки у свої руки, почала обережно надягати на них сітчасті перчатки.
Після цього господарка повністю заспокоїлася і в дорозі більше нічого цікавого не сталося.

2
Глафіра навіть не встигла відреагувати, як вже була унизу. Відкривши очі, дивилася на зоряне небо і між туман чула голоса дівчат, які в той час видивлялися причину шуму. Їй повезло, що впала не на голу землю, а на високі кущі, у яких затрималася і саме із-за них зісталася цілою. Вона може і хотіла зістатится в них на довше, але все ж таки час її занадто піджимав, да і такий скандал у маєтку нікому не був потрібен.
Зіставила себе встати з землі, навіть, не витрачала час на те, щоб обтрусити свій одяг. Самим логічним виходом було швидко добігти до лабіринту і поки дівчата не підуть сидіти там.
Присівши у початку лабіринту зрозуміла, що то не звичайні кущі, а виноград. Зірвавши одну бубочку, скуштувала її і вона видалася досить солодкою, але не настількт магічною, щоб Глафіра забула увесь сьогоднішній день. Сльози підкотили до її очей із-за всіх пережитих емоцій на останній час. Їй водночас було і прикро за те, що вона проникла до кімнати Фаїни і страшно, за те що її портрет робить у її господарки. Але в цей момент вона не могла винести цього усього.