Карамельний раф та медовик

Нудний день, немає відвідувачів і Чонгук думає, що помре. Від безгрошів’я точно.

— Не нудьгуй, малий, — підбадьорює старший напарник, — Зараз обідній час: підлітки у школах та універах, дорослі на роботах, діти в садку на тихій годині. Надвечір підтягнуться.

Усміхнувшись і клацнувши по носу Чона, що лежить на барній стійці.

 

По ногах пройшовся холодок, отже відчинилися двері до закладу. Сівши прямо, шатен відразу потягнувся до блокнотика для запису замовлень і озирнувся.

 

За столиком на дивані сидів хлопець в окулярах. Він не виглядав як ботан, навпаки, окуляри наголошували його начитаність. Кремово-бежеве пальто поверх чорної водолазки, чорні штани, що облягають накачені стегна і масивний ремінь. Виділялися шкіряні світлі черевики, дорогого бренду.

 

Чонгук проти волі завис, заворожено спостерігаючи за клієнтом.

 

— Чи не ти хотів працювати? Он твоя мета сидить,— киває у бік столика, коли офіціант звернув на баристу увагу.

 

Той схаменувся і не встигаючи до кінця підійти до столика, вклонився.

 

— Доброго дня. Ви щось вибрали?

— Можна карамельний раф і медовик, — зачитано диктуючи замовлення.

— Звичайно, чекайте,— швидко записавши, прокручує звучання голосу в голові і збираючись відійти.

— Почекай, ще дещо.

— А? Так, звичайно. Що ще додати на замовлення? — здивовано тим, що його стопнули на місці.

— Як принесеш замовлення, сядь зі мною,— ніжно посміхаючись, чому Чонгук завис, округливши губи.

— Д-добре.

 

Підійшовши до барної стійки, він кричить пошепки:

— Техьоне, це пиздець! Він сказав сісти з ним за стіл!

 

Слова ледь заглушалися музикою у кав’ярні.

 

— Ти хіба не радий? Мені здається, він тобі сподобався, — посміхається і сам забирає листок із замовленням, починаючи готувати апарати для приготування.

 

— Я тебе благаю: готуй повільніше!

— З чого це? Я не хочу, щоб на мене лаявся клієнт, що я як черепаха.

— Хьон, заради мене, — зістроївши благаючу моську.

Видихнувши і кинувши оцінюючий погляд на людину за столиком, киває.

— Якщо запитає чому так довго, то з машинами якісь неполадки. А взагалі, я б порадив не трусити, на вигляд він досить пристойно виглядає.

 

Техьон знав про орієнтацію Чонгука, бо поки копався в його телефоні в пошуку рецепту, що той зберіг, наткнувся на цікаві фотографії.

Чонгук сидів на колінах привабливої ​​статури хлопця і був у небезпечній близості до його губ. Той лише посміхався і тримав Чона за талію, притискаючи до себе.

Далі йшло відео, де Чонгук лежить на ліжку навпроти так названого «хьона».

— Хьо-он! Час вставати.

 

— Мм.

 

— Ти запізнишся на роботу, якщо валятимешся далі.

 

— А ти запізнишся на навчання, бо валятимешся зі мною.

 

Після цих слів він загортає Чонгука до обіймів, поки той хихотить.

 

Копатися в чужих речах погано, Те це знав, але ж йому дозволили!

 

У той момент, коли він оглядав відео, до кімнати відпочинку вривається Чонгук з переляканим обличчям і мало не з кулаками відбирає свій гаджет. Тоді вони звичайно, пояснили, що Те не гомофоб і все гаразд, але молодший ще кілька днів уникав погляду співробітника.

 

Оскільки вони змогли потоваришувати, хлопці поінформували одне одного подіями з життя. Трохи менше місяця тому Чонгук у досить пригніченому стані на ранковій зміні повідомив, що розлучився з хлопцем. Виглядав він м’яко кажучи не дуже і було видно, що розлучення він переживає важко.

 

Але вже зараз Чон мнеться біля барної стійки, тишком-нишком поглядаючи на гарного чоловіка.

 

Кім приречено зітхає і доробивши каву настільки повільно, як міг, ставить перед офіціантом. Підійшовши до вітрини-холодильника, дістає тацю з десертом і відрізає рівний квадратик 6×7. Все ж таки, за кілька років роботи натренувався.

 

— Вже нічого відтягувати, Гуку, — ставлячи перед ним блюдце з тортом, — Неси йому замовлення і поговори з ним.

 

Клієнт поглядає на наручний годинник, явно дивуючись, чому замовлення готується так довго, враховуючи, що він тут єдиний.

 

— Я гарно виглядаю? — занепокоївся Чон,— з рота пахне? А волосся? Чи не розпатлалися?

 

— Та чорт забирай! — шипить Техьон, — Ти не на побачення прийшов! Але в будь-якому випадку, ти виглядаєш чудово, як завжди. А тепер забери чортове замовлення, доки на нас не написали скаргу!

 

Наостанок бариста штовхає колегу в плече, і той ледь тремтячими руками забирає їжу.

 

Чонгук реально затримав подих, поки йшов до столика. Голова була порожня і про що вони могли поговорити — не ясно.

 

Чашка на блюдці трохи постукувала, поки не стала на рівну поверхню столу.

 

— Вибачте, за довге очікування. У нас неполадки із кавомашинами.

 

Дивно, як Чонгук привчився налаштовувати свій голос на привітний, незалежно від того, в якому він стані.

 

— Нічого страшного. Так буває, що техніка виходить із ладу. Сідай навпроти, — киває незнайомець на стілець навпроти. З неприємним скрипом ніжок об плитку відсуваючи стілець, Чонгук все ще намагався відтягнути неминуче. Але як кажуть, перед смертю не надихаєшся.

 

— Ти, здається, напружений. Мабуть, мені треба було бути тактовнішим, коли я запрошував тебе за столик, — хлопець оглядає милого працівника і винувато посміхається.

 

А сам Чонгук, як заворожений, дивиться на ямочки, що з’явилися на обличчі.

 

— Все гаразд. У нас іноді відбуваються такі акції, коли ми можемо поговорити із клієнтами за одним столом. Щоправда, зараз вона не діє. Але гадаю, у цьому немає проблеми, якщо ви зараз один. Тобто! Один у кафе з відвідувачів, саме так!

 

Він ніс повну нісенітницю і хотів просто істерично встати з-за столу і вийти надвір, голосно грюкнувши дверима.

 

—Я Намджун, ам, Чонгук,— прочитавши ім’я на бейджеку офіціанта, — Приємно познайомитися, — одночасно з цим він нарешті відпиває кави і ложечкою відламує краєчок торта.

 

— Я працюю в офісі через дорогу. Мене перевели зовсім недавно, і я все шукав, де б можна було проводити обідні перерви, — відправляючи ложку з ласощами до рота, — Ваше кафе дуже затишне.

 

— Вельми дякую.

 

Єдине, що міг вимовити Чонгук і те ледве чутно.

 

Він не міг повірити, що цей чоловік реальний. Бути таким чарівним треба заборонити законом. Колись Чонгук читав детективи та їхні головні герої в голові уявлялися саме так, як виглядає Намджун.

 

Вони поговорили близько півгодини про все потроху. І це була найкраща бесіда у житті Чонгука. Промова Намджуна сповнена фактами, аргументами та грамотністю. Якщо можна отримати оргазм від прекрасного мовлення, то Чон його й отримав.

 

— Що ж, мені треба вже йти. Багато роботи ще, — допивши останній ковток кави, Намджун дістає з гаманця гроші.

 

— Вже? Закінчилася перерва? — сумно дивиться хлопець на те, як підводиться чоловік і відправляє одяг. Він слідує його прикладу і встає, засуваючи стілець.

 

— Так, на жаль, мені час.

 

— Намджун-щі, адже ми ще можемо побачитися?

 

Це звучало відчайдушно. Наче він не в офіс повертається, а йде на фронт.

 

— Я й не планував обмежитися однією бесідою, Чонгуку. Ось мій Інстаграм, — простягає листок, — напиши мені, як наважишся.

 

Губи молодшого округлилися і листок у його руках знайшов цінність золота.

 

Останнє, що зробив Джун перед відходом, це провів рукою по покладеному волоссю хлопця, тим самим вибиваючи пару пасм на чоло.

 

Гук обернувся і провів його поглядом крізь панорамні вікна закладу та засвітився усмішкою.

 

Техьон, що спостерігав увесь час за другом, опускає погляд на стільницю, яку протирав і тихо хмикає.