Караван

Дмитро йшов до місця де раніше, як казав Артем, бачили військових. Та, що зрозуміло їх там не було. Але все ж Дмитро помітив що багато трави навколо стежки було затоптано, а також на землі лежали неодноразово простелені мішені і стріляні гільзи. Багато з них виглядали так ніби були стріляні не так давно. З цього Дмитро зробив висновок, що солдати все ж тут були, або як мінімум гарно озброєнна група людей. Він не придумав нічого краще ніж чекати на караван які часто ходили по цій дорозі. Він зібрав трошки хмизу, запалив маленьке багаття й поставив на нього металеву чашку. З собою в Дмитра був мішечок з сушеним листям малини, вишні, полуниці і багатьох інших фруктів та ягід, такі суміші в них звали чаєм. Він взяв дрібку цих пахучих трав з мішечка і кинув їх в воду налиту в чашку. Сів поруч із багаттям, знову дістав тютюну і скрутив тонку папіроску. Кухоль чаю та сигарета допомогли йому скрасити цей похмурий день.
За якийсь час по дорозі проходив караван торговців.
– Хлопці! – крикнув Дмитро – Тут кажуть не так давно військові були. Ви не бачили?
– Бачили – відгукнувся старий чоловік, який йшов попереду каравану – А тобі то нахєра?
– Діло є – сказав Дмитро вже з меншим інтузіазмом.
– Діло до військових у всіх є – казав цей чоловік підходячи ближче, і вже не кричав – Ти шо від них хочеш?
– Та вам нахуя то?! – Дмитро обурювався.
– А бо може ти москаль! – сказав цей чоловік зиркаючи очима.
– Я москаль?! – вибухнув Дмитро і підскочив з землі – Та який блять з мене москаль, пердун ти старий! Тут москалів з роду нема! Я за такі слова тобі сука всі зуби нахуй повибиваю!
– Та заспокойся ти! – мовив чоловік уже налякано – Я ж не хотів образити хлопче. Пожартував.
– За такі жарти і в писок отримати можна – сказав Дмитро, плюхаючись назад на землю і прикладаючи сигарету до рота.
– Ну вибачай хлопче. Не знав шо ти так злитись почнеш. Та все ж нашо ти військових шукаєш?
– Людину одну шукаю, він зник давно, військовим був, от і подумав шо вони знати його можуть.
– Хм – чоловік задумливо погладжував підборіддя – Ну ти правильно подумав. Були тут недавно. Дня три тому ми тут проходили, а вони йшли тудойво якшо не помиляюсь – він витягнув руку показуючи на схід.
– Ну тоді дякую – сказав Дмитро підводячись – Три дня то не багато, думаю наздожену.
– Зачкай, тебе як звати то? – запитав чоловік.
– Дмитро – холодно сказав він підносячи сигарету до рота.
– Ну я Степан – сказав старий чоловік – будьмо знайомі.
– Угу – прогудів Дмитро – Мені йти треба, а то ше проґавлю їх.
– Ну щасти тобі Дмитре, може ше побачимся.