Кам’яний місяць

I won’t let you fall tonight… Fallen angel

Тепер вона точно занепалий янгол. Крила вже її не вкривають від холоду, та й курточка мало чим допомагає. Чистилище. Місце, де кожна тварюка бажає твоєї смерті. Тут всім заправляють левіафани, вічні вороги янголів. Дік Роман теж тут? Фель знову ховає руки в кишені. Цього разу не від холоду і вічної присутності смерті. Правило в цьому місці одне: убивай або будеш вбитим.

Вона не вірить у чудесний порятунок. Вже ні. Дін тягне її на пошуки Кастіеля, він не думає, що янгол просто кинув їх. Дорогою вони зустрічають вампіра Бенні, який пообіцяв Діну, що проведе їх до людського виходу звідси за певну плату. Дін повинен забрати душу вампіра з собою. Фель не звертає увагу на це. Вихід її турбує більше. Вампір каже, що вони дійдуть до людського порталу.

Дін вірить, що вона зможе вибратися. Тільки це чергова брехня. Мертва для зовнішнього світу, жива для Чистилища. Сміх зривається з її вуст, але він більше нагадує істеричне хихотіння, ніж нормальний сміх. Бенні з Діном здивовано озирається, але вона тільки відмахується. Кінець кінцем завжди можна сказати, що вона не може ігнорувати витівки Люцифера. Дін знає, наскільки їй важко. Бачив свого брата. Бенні знову заводить розмову про те, щоб вони йшли до виходу, а не шукали заблукалого янгола. Дін відмовляє.

Нескінченні дерева змінюються піщаним берегом і річкою. Там вони й зустрічають Кастіеля. До останнього Дін не вірить, що його друг боягузливо втік, залишивши їх помирати. Янголу ж соромно дивитися в очі Фель. Це причина кидати їх? Йому має бути соромно за вбивство Рафаїла, але ж він навіть не здогадується, що той її дядько. Не підозрює, що вона – Нечиста, смерть якої для деяких фанатично налаштованих янголів є пріоритетом. Йому соромно за те, що залишив їх самих, виправдовуючись тим, що відволікав левіафанів на себе.

– Якщо не помиляюся, то вона теж янгол і постійно з нами. Щось я не бачив, щоб за нами левіафани гналися. – Бенні справедливо зауважує, але Дін від його слів відмахується. Вони з Кастіелем найкращі друзяки.

Вона ж давно залишила всі образи, але пробачити не може. Поки не кожен янгол на Небесах бажає Кастіелю смерті, однак це наразі. Вона залишила Наомі головувати, а та бачила, наскільки піддатливою є янгольська свідомість. Наомі цікавиться Кастіелем і Фель не настільки дурна, щоб явити себе раніше часу, щоб зупинити Наомі. Головне, аби та не сміла лізти до її гарнізону. Самі того не підозрюючи, янголи продовжують йти за чітко прописаним Богом сценарієм, а вона просто спостерігає, до чого це призведе.

– Я не людина, Діне. Я не пройду. – Фель намагається звільнитися і в останній момент їй це вдається. Вона підштовхує брата всередину, а сама зісковзує камінням вниз. До левіафанів. Бачить переляканий погляд брата й усміхається. Все буде добре. Немає Фель, немає проблем.

– Життя серафима набагато цінніше, – каже їй Кастіель, коли йому вдається прорватися крізь левіафанів і втекти до лісу. З архангельського погляду це так, але він не знає, що вона архангел, тож просто кидає на поталу левіафанам. Дивом їй вдається прорватися і піти слідами Кастіеля до лісу.

Дорогою їй трапляються монстри, але не нападають. Це її трохи непокоїть, тож вона розвертається і прямує назад. Біля річки відносно спокійно та безпечно. Єдиною загрозою для неї залишається Люцифер з його детальними описами того, що він зробить з Кастіелем, щойно його побачить. Вона ігнорує дядькові слова, хоча й усвідомлює, що незабаром янголи потребують від неї більш рішучих дій. Вони зажадають його ув’язнення або смертної кари. Вона не зможе. Вона не така як Бог і не хоче уподібнюватися йому.

Вода “кришталево чиста”. Фель бачить своє відображення через декілька хвилин розбавлення води руками: брудне обличчя, сплутане біляве волосся, порвана в деяких місцях футболка. Її джинси всі в крові монстрів, ідеально білі колись кросівки обліпило болото, вперемішку, знову ж таки, з кров’ю. Зовнішній вигляд чудово описує її внутрішній стан. Брудна, побита, нікому не потрібна.

Навіть в цьому місці сутеніє і саме ця пора є найнебезпечнішою, оскільки майже кожна тварюка виходить полювати саме вночі. Вперше вона жалкує про те, що Кас ходить десь там на самоті. “Хоч Дін зараз в безпеці”, – заспокоює вона сама себе. Холодно. Жахливо холодно. Мабуть, в лісі не такий пронизливий вітер, як на березі річки, та вона не може піднятися. Сил немає. Люцифер кудись випарувався.

Клинок валяється біля її ніг, вона сама не зводить погляду з лісу, але небезпека може бути й позаду неї. Фель не боїться того, що хтось нападе на неї з-за спини. Інстинкти солдата на першому місці, її цьому добре навчили. У неї також гарно виходить годинами дивитися в одну точку і не ворушитися. Ідеальний солдат. Фель фиркає.

З кущів чується шелест і Фель біжить. Через деякий час шурхіт лунає настільки близько, наскільки це взагалі можливо. Вона тримає клинок перед собою, готова відбити будь-який напад. Шурхіт не припиняється. Хто б не ховався в кущах, а проти сильнішого супротивника виходити не наважується. Фель знає, що вони очікують, коли вона впаде без сил.

Проходить чимало часу, але ніхто не нападає. Фель продовжує йти вперед. Монстри продовжують вичікувати. Жертва повинна бути достатньо зламаною, щоб впустити клинок з рук і впасти на коліна. Бачить Люцифер, вона хоче так зробити. Однак продовжує стояти, сподіваючись на диво. Знову смішно. Диво тільки в тому, що вона стоїть. Коли ти на межі життя і смерті, не особливо задумуєшся, що врешті обираєш життя. Дивно, так? Цей вибір відбувається на підсвідомому рівні. Іноді навіть неможливо зрозуміти, хто його робить. Ти? Чи хтось інший? Ніхто не хоче помирати двічі.

Нарешті вона доходить до берега річки, де стоїть, притулившись до гігантського валуна і схрестивши руки на грудях, Люцифер. Він пояснює їй, що це вхід до Пекла. Таємний лаз, про який майже нікому не відомо. Пройшовши через Пекло, вона зможе вибратися на Землю. Він показує їй дорогу, скаржачись на те, як сильно тут все змінилось за час його відсутності. Дорогою демони їм не трапляються і Фель зітхає з полегшенням, не підозрюючи, скільки часу провела в нервовому очікуванні наступної бійки з наступним монстром.

До неї долинають інші запахи, звуки й тільки тепер вона розуміє, наскільки від неї смердить. Вона рік провела в одній і тій самій одежі, не маючи змоги вмитися чи очиститися за допомогою сил, щоб не привернути до себе зайвої уваги. Це, певно, залишається досі, бо вони майже виходять на поверхню, а вона ще не привела себе до ладу. Виходять десь в Небрасці й Фель жмуриться від денного сонця. В Чистилищі все видавалося таким сірим. Вона вдихає на повні груди та розправляє крила.

– Навіть не подякуєш? – ображено питає Люцифер, але Фель не звертає на нього уваги. За мить вона опиняється в будиночку Боббі біля здивованих братів.

– Мені потрібен гарячий душ і чистий одяг. Смердить як від помийної ями. – в голову їй приходить інше слово, таке доречне в цій ситуації. Нечиста.