Казки на ніч: переклад фанфіку Realmer06 “Bedtime Stories”

Рон почув, як його діти пробралися до кінати, набагато раніше, ніж вони цього хотіли би. Як би малюки не намагалися, підкрастися непомітно у них не виходило, адже їм було лише вісім і п’ять років. Але це було частиною гри, тож Рон продовжував прикидатися, що не чує їх. Коли Роуз і Х’юго наблизилися до його крісла, хихочучи, він побачив їх краєм ока, чекаючи, коли ж вони на нього нападуть. І він точно знав, що буде далі.

– Татусю, розкажи нам історію!

– Так, так!

– Розкажи, розкажи, розкажи!

Рон посміхнувся, прикрившись газетою, і продовжив грати свою роль. Позіхнувши, він відклав газету і неспішно потягнувся, ігноруючи смішки і вимоги дітей.

– Хмм, – промовив він, оглядаючи кімнату. – Я повечеряв і прочитав новини. Чим би мені зайнятися тепер?

– Тату-у-у! – хором скрикнули діти, сміюючись.

– О, чекайте-но! – Рон потер підборіддя. – А чи не розповідаю я зазвичай історії двом дітлахам у цей час? Так, пригадую щось таке. Але як же їх звати? Ро… Ровента? Ромільда? Ро…

– Розі! – скрикнув Х’юго, смикаючи батька за штани.

– Ох, точно, Розі! Але ж був ще й хлопчик. Х’ю… Х’юберт?

– Х’юго! – засміялася Роуз.

– Точно, – Рон нарешті поглянув на дітей. – Розі та Х’юго. Як же я міг забути? – він підхопив їх на руки, саджаючи собі на коліна, хоча, враховуючи їхній вік, скоро це буде неможливо робити. – Отже, – продовжив він, коли всі нарешті вмостилися, – яку історію ви хочете почути сьогодні?

– Про принцесу Джин і принца Біллі! – закричали діти в унісон, небезпечно балансуючи на колінах батька.

– Ну добре, – відповів той зі сміхом. – Нескіченні пригоди принцеси Джин і принца Біллі! Але яку ж історію вам розповісти? Принцеса, принц і гірський троль?

– Змія! – радісно перебив його Х’юго

Рон ніжно заспокоїв його:

– Ш-ш-ш, зараз черга Розі обирати.

– Хочу нову історію, – відповіла Роуз. – Таку, якої ми досі не чули.

Рон трішки запанікував від цих слів, хоча завжди без проблем перетворював випадки зі своєї юності на казки. Але паніка тривала недовго, адже Розі точно знала, яку саме історію хоче почути.

– Хочу історію про весілля принцеси Джин і принца Біллі!

Рон з полегшенням видихнув, не дивлячись на незадоволення сина, і посміхнувся. Він поспівчував сину, але у них була домовленість: не можна сперечатися з тим, хто має право вибору. А Роуз слухала про принцесу, принца і Дуже Велику Змію досить часто, тож Х’юго міг і потерпіти одну історію про весілля.

– Що ж, – посміхнувся Рон – ось вам казка про принцесу Джин, принца Біллі і їхнє Велике, Надзвичайне, Довгоочікуване весілля. Жили собі колись принц на ім’я Біллі та принцеса на ім’я Джин. Вони були відомі своїми величними пригодами та битвами з монстрами, що загрожували цілому світу. Знадобилося чимало часу і багато пригод, перш ніж вони закохалися одне в одного. Та лише тоді, коди принцеса Джин привела принца Біллі знайомитися з батьками, принц усвідомив, що найбільше випробування, яке чекає на нього, буде не у формі чудовиська, а в особі батька принцеси Джин – короля Джонатана.

– А король Джонатан насправді був монстром? – з надією перебив його Х’юго.

– Ні, але в нього була якась дивна влада над Біллі, – відповів Рон, і Х’юго затих. – Щоразу в пристуності короля принц Біллі говорив дурниці, чи спотикався, або витворяв якісь дивні речі типу цих. Не дивлячись на те, що принц переміг з десяток монстрів та був відомим героєм, в присутності короля Джонатана він почувався маленькою дитиною.

***

Рон до ладу не знав, як опинився на одинці з батьком Герміони в його кабінеті, але двері без попередження зачинилися, тож майбутні тесть і зять залишилися віч-на-віч.

– Отже, Роне, – почав Джон, пропонуючи гостю сісти. – Герміона казала, ти нещодавно завершив курс навчання у правоохоронних органах.

– Е-е-е, можна і так сказати, – пробурмотів Рон, намагаючись підтримувати розмову. – Після Битви мене взяли за контрактом на три роки, цього місяця контракт закінчується. Програма Академії Аврорів передбачає трирічне навчання, а після цього на роботу автоматично приймають усіх, хто вступив після Битви. Нам лише потрібно офіційно приєднатися до команди.

– Тож коли приєднаєшся ти?

Рон знітився:

– Сер, я ще не визначився, чи буду це робити, і якщо Рон не зів’яв під поглядом Джона Ґрейнджера, то був близький до цього. – Справа в тому, що я вступив до Академії, бо вони потребували нас, але… Я не впевнений, що хочу займатися цим… все життя… – він раптом усвідомив, що забагато наговорив.

– Вибач мою цікавість, – містер Ґрейнджер глянув на нього, – але чим же тоді ти плануєш займатися?

– Бути з вашою донькою. У мене це добре виходить.

Щойно слова зірвалися з язика, Рон захотів повернути їх назад. Цього разу він справді знітився під поглядом містера Ґрейнджера. Йому захотілося залізти в нірку, накласти розілюзнювальне закляття і просто зникнути. Ось чому не варто їм було залишатися наодинці.

– Це ти так просиш руки Герміони?

Рон витріщився:

-Що-о? – шоковано запитав він.

Містер Ґрейнджер вигнув брови:

– Ти щойно запитав дозволу на шлюб з моєю донькою, чи не так?

– Мерлін! Ні! – схоже, це був день його повного осоромлення, судячи з виразу обличчя хазаїна дому. Розізлившись на самого себе, Рон волів би забрати свої слова назад, але зрозумів, що шкоди вже було заподіяно. – Маю на увазі, ми ще не думали про весілля: мені лише двадцать, та й Герміона ледь старша.

– Тоді чому ти тут?

– Я був поряд за дорученням свого брата, тож Герміона попросила мене дізнатися, чи актуальна наша домовленість про вечерю на вихідних.

– Зрозуміло, – відповів містер Ґрейнджер задумливо. – Можеш повідомити їй, що наші плани актуальні.

***

– Мабуть, це ускладнило ситуацію, – підмітила Розі, поглянувши на батька.

– Так. Не допомогло і те, що король Джонатан вигадав три завдання для того, щоб випробувати принца Біллі перед весіллям з принцесою Джин. Принц мав довести свою любов і турботу до принцеси. Король не попередив, коли почнуться випробування, і навіть після їхнього закінчення не сказав принцу Біллі, чи впорався він з ними.

– То принц Біллі не знав, що проходить перевірку? – здивовано запитала Роуз.

– Він навіть не знав, що отримав виклик, – посміхнувся Рон. – Підозрював, та не був упевнений.

Рон сподівався, що питання шлюбу було їхньою особистою справою, яку не треба обговорювати зі сторонніми, але, схоже, містер  Ґрейнджер вважав інакше.

***

– Отже, – промовив Джон за вечерою через кілька місяців. Сім’я Ґрейнджерів та Рон святкували день народження Герміони. – Скільки ви двоє вже зустрічаєтеся? Три роки?

Рон відчув, як почервоніли його вуха, а Герміона спантличено поглянула на нього.

– Взагалі трішки більше трьох років, – відповіла вона батькові. – Чому ти питаєш?

– Та просто так, – безтурботно відповів Джон, дивлячись лише на Рона. Герміона помітила це, тож переводила погляд з одного на іншого. – Ти знаєш, – продовжив Джон, – ми з твоєю мамою одружилися після двох років стосунків.

Очі Герміони звузилися:

– Тату!

В той же момент місіс Ґрейнджер вигукнула:

– Джоне!

Рон же просто хотів заховатися під стіл.

– Що? Я просто згадав.

– Тату, ми з Роном не плануємо одружуватися найближчим часом, – роздратовано повідомила Герміона.

– Та ж хіба я питав про це? – невинно відгукнувся її батько.

– Але ти натякнув, – відрізала вона. – Мені лише двадцять один рік, тату. Ви з мамою одружилися, коли вам було по тридцять.

– Яке має значення вік?

– Ми маємо різні причини не укладати шлюб прямо зараз, але не думаю, що їх треба обговорювати за вечерею, – відповіла Герміона тоном, який був добре знайомий Рону – він означав, що розмову закінчено. – Передай моркву, будь ласка.

Після вечері містер Ґрейнджер читав газету, а Рон допомагав місіс Ґрейнджер на кухні, поки Герміона з кимось терміново говорила через камін. Зненацька Рон подумав, що по різному сприймає батьків Герміони: її батько лякав його, тоді як спілкування з матір’ю було комфортним.

– Вибач за мого чоловіка, – сказала місіс Ґрейнджер Рону, коли вони стояли біля мийки.

– Він не забув нашу минулу розмову, чи не так?

Місіс Ґрейнджер глянула на Рона, вигнувши брову:

– Минулу розмову?

– Я…протупив минулого разу. Він запитав, чим би я хотів займатися у житті, а я відповів, що хотів би бути з Герміоною.

Рон помітив, як місіс Ґрейнджер ховає посмішку:

– Слухай, ти не зобов’язаний так сильно старатися, щоб вразити його.

Рон скривився:

– Я не дуже-то і старався, просто втратив контроль над тим, що кажу.

Місіс Ґрейнджер по-доброму засміялася:

– Герміона любить тебе. А це вже говорить на твою користь.

– Ви впевнені, що не навпаки?

– З якоїсь причин Джон вважає, що має грати роль занадто турботливого батька, – визнала вона.

– Герміона здатна захиститися, тим більше від мене, – підмітив Рон.

Місіс Ґрейнджер посміхнулася:

– Але ти, без сумніву, розумієш, коли варто наполягати, а коли – відуступати.

Знизавши плечима, Рон усміхнувся у відповідь:

– Насправді я давно це зрозумів.

– Це знадобиться тобі у майбутньому. І я не збираюся тиснути на вас зі шлюбом, бо Герміона має рацію. Їй двадцять один, тобі двадцять. Ви молоді, не варто поспішати. Тим більше мій чоловік не все розповів тобі про ті два роки наших стосунків. Я знаю, що він планував освідчення ще після першого року, але так хвилювався, що я врешті сама освідчилася йому.

Рон заінтриговано поглянув на місіс Ґрейнджер:

– Серйозно?

– Використай цю інформацію собі на користь.

– Обов’язково!

***

– Тож що зробив принц Біллі? – запитала Розі.

– Ну, — відповів Рон з посмішкою, — він дуже нервувався. Щоразу в присутності Джонатана він з жахом усвідомлював всі свої недоліки. Він знав, що має вразити короля і пройти всі випробування, але був занадто невпевненим у собі.

– Але ж він боровся з драконами, тролями і вовкулаками! – обурено закричав Х’юго. – Як же це він не герой?

– Та ні, він був героєм, але король Джонатан очікував від нього більшого. Та одного разу принц Біллі дізнався про короля дещо неочікуване.

– Що саме? – уточнила Розі.

– Принц дізнався, що король Джонатан був людиною, яка не сильно відрізняється від нього самого. Що він теж нервувався і почувався незручно, коли в молодості намагався завоювати свою принцесу. Це кардинально змінило спілкування принца Біллі з королем, тож, коли настав час останнього випробування, принц був готовий.

***

Наступні кілька місяців містер Ґрейнджер час від часу питав про весілля, натякаючи і тиснучи. Це могло би спантеличити Рона, але не після того, що йому розповіла місіс Ґрейнджер – це допомогало йому почуватися більш спокійно та впевнено у присутності Джонатана. Врешті-решт Рон усвідомив, що настав час діяти – така можливість настала після того, як вони з Герміоною відсвяткували четверту річницю стосунків. На той момент він вже звик до незручних запитань містера Ґрейнджера про майбутнє її доньки і навіть був готовий до них.

Тож він не здивувався, коли під час чергової спільної вечері почалася розмова на знайому тему. Герміона занервувала, як тільки її батько заговорив натяками, але Рон заспокоїв її, ніжно торкнувшись, і сказав:

– А ви знали, що Гаррі нещодавно заручився з моєю молодшою сестрою? Наш друг Гаррі.

Це питання застало містера Ґрейнджера зненацька:

– Ні, я не знав.

Рон кивнув:

-Три дні тому. Ми з Герміоною, звісно, будемо свідками на весіллі, і це свято, без сумніву, буде подією року, адже Гаррі – хлопець, що вижив. Якщо я освідчуся Герміоні зараз, це буде виглядати так, ніби я повторюю за Гаррі, чи не так? Ніби це не моя ідея. Такий собі побічний ефект від дружби з величним героєм цього світу. Тож я думаю, що одного весілля за раз достатньо.

Якийсь момент містер Ґрейнджер був приголомшений, а потім – Рон міг поклястися – ледь посміхнувся. Рон не уявляв, що це мало означати, і навіть згадав ту першу невдалу розмову, але Герміона стиснула його долонь, і це допомогло опанувати себе.

***

– А що він зробив для підготовки до останнього завдання? – запитала Розі.

– На той час він вже зрозумів, яким буде це завдання, і знав: якщо просто погодиться, то буде не кращий за решту женихів, що намагалися підкорити принцесу Джин. Справа в тому, що всі ці чоловіки йшли до короля, але принц Біллі запитав себе: чи не краще задати питання про весілля принцесі Джин, а не її батькові? І з цими думками він зробив дещо неймовірне.

***

Містер Ґрейнджер терпляче уникав теми шлюбу цілий рік – весь той час, що Герміона була зайнята допомогою Джині з організації заходу, який мав виправдати сподівання усього магічного світу. Навіть після весілля Поттерів він мовчав цілий місяць чи навіть бульше, але після того, як Рон з Герміоною відсвяткували п’яту річницю стосунків, запитання і натяки повернулися, і Рон знав, що його старі відмовки більше не спрацюють. Герміоні було майже двадцять три, і обручка, що її Рон купив за два дні до того, як Гаррі освідчився Джині, чекала своєї миті. Час настав, і Рон був рішуче налаштований – освідчення пройде за його правилами, а не так, як хоче її батько. Потім Рон не раз згадував, як же наважився на те, що задумав, адже це був не типовий вчинок для хлопця, який панікує і метою свого життя вважає любов до дівчини.

Напередодні дня народження Герміони після чергової вечері розмова у вітальні повернула до весілля, яке відбулося місяць тому. Містер і місіс Ґрейнджер не були добре знайомі з Гаррі та Джині, тож не були присутні на святі, тому мали великий інтерес до усіх деталей. Місіс Ґрейнджер хотіла знати все про наряди, квіти і обручки, тому Рон і містер Ґрейнджер дали можливість жінкам потеревенити про весільні деталі.

– Що ж, – мовив містер Ґрейнджер, коли розмова затихла, – здається, після такої події весільна індустрія переживає бум. Адже Гаррі Поттер є справжнім законодавцем тенденцій у світі магів, чи не так?

– Люди, зазвичай, наслідують його, так, – визнала Герміона, разом з Роном розуміючи, до чого хилить її батько.

– Є ідеї, хто з ваших друзів може наслідувати його приклад найближчим часом?

– Тату! – попереджувально скрикнула Герміона, але Рон відповів за неї:

– Я маю кілька припущень. Шеймус і Лаванда заручаться з дня на день. Крім них, у цьому напрямку рухаються Невіл і Ханна. Хоч Невіл і герой війни, він досі не може повірити, що красива дівчина хоче провести з ним своє життя. І це просто нісенітниця, адже Невіл – справді хороший хлопець. Але, боюся, Ханні врешті-решт доведеться самостійно освідчитися йому.

Сказавши це, Рон подивився у вічі містеру Ґрейнджеру і був радий побачити, як той знітився.

– А ти, Роне? – запитав він, ігноруючи мовчазний виклик. – Не хочеш поговорити зі мною наодинці?

– Тату! – прикро промовила Герміона, але Рон засміявся:

– Ви знаєте, в школі у Герміони була одна звичка, яка дуже мене дратувала, – він поглянув на свою дівчину, а вона у відповідь запитально підняла брови: –  Вона задавала питання, відповіді на які вже знала. Вона знала, і всі у класі знали, але вона все одно запитувала. Я завжди дивувався цьому, та й зараз, чесно кажучи, не можу зрозуміти: у чому сенс? Навіщо питати, якщо знаєш відповідь?

– Як це пов’язано зі мною? – здивувався містер Ґрейнджер.

– Та ніяк, – відповів Рон, хитаючи голово. – Але саме тому я не збирався питати вашого дозволу на шлюб з Герміоною, – своїми словами він змусив всіх замовкнути: містер Ґрейнджера, який нахмурився, здивовану Герміону і місіс Ґрейнджер, яка намагалася приховати посмішку. – Я вже знаю вашу відповідь. Якщо ви не збиралися дати згоду, навіщо продовжували тиснути? І, знаючи відповідь, навіщо питали? Крім того, – продовжив Рон, не звертаючи увагу на протест містера Ґрейнджера, – хоч це і традиція – запитувати дозвіл у батька, та все ж це і старомодний звичай, не дуже доречний в часи, коли жінки стають все більш незалежними. Я не буду просити вашого дозволу на шлюб із Герміоною. Я попрошу благословення, але після того, як задам головне питання.

– І що ж це за питання? – запитав містер Ґрейнджер, а Рон, посміхнувшись, встав на одне коліно перед Герміоною.

– Герміоно, – він відкрив коробочку з обручкою, – ти вийдеш за мене?

На секунду в кімнаті запала тиша, а тоді Герміона приголомшено усміхнулася і відповіла «Так, звичайно!», цілуючи свого нареченого прямо там, на підлозі вітальні перед своїми батьками. Після цього Рон повернувся надів обручку їй на палець і повернувся до містера Ґрейнджера:

– Чи благословляєте ви нас?

На мить йому здалося, що він зайшов задалеко. Рон злякався, що міг перестаратися, і цей вчинок стане одним із невиправних. Але батько Герміони посміхнувся, перевівши погляд з Рона на доньку і назад, а тоді відповів:

– Думаю, тобі відома відповідь на це запитання.

І Рон зрозумів: в цей момент щось дуже важливе змінилося на краще.

***

– Він просто освідчився їй? – запищала радісно Розі. – Він запитав її саму замість батька?

– Так, – кивнув Рон. – І, навіть не підозрюючи, пройшов випробування короля Джонатана. А тоді принц Біллі і принцеса Джин одружилися. Їхнє весілля було грандіозним, як всі і чекали. І вони були надзвичайно щасливі.

Рон поглянув на своїх дітей: Розі посміхалася від вуха до вуха, а от погляд Х’юго був трошки пригніченим, тож Рон продовжив історію:

– Але як тільки найважливіші слова на церемонії були сказані, кілька драконів спустилися з неба і напали на гостей. Знаючи, що треба робити, принц Біллі і принцеса Джин приготувалися до бою. Це те, для чого вони були народжені і що вміли робити найкраще – боротися пліч-о-пліч, захищаючи світ і людей навколо. Врешті дракони були переможені, і весілля пройшло без подальших інцидентів. А принц і принцеса були проголошені героями. Їх величні пригоди продовжувалися, і вони жили довго і щасливо.

Щойно Х’юго задовольнився фіналом історії, Рон спустив дітей з колін:

– А тепер спати. Чистити зуби, умиватися, а ми з мамою прийдемо поцілувати вас на ніч.

Діти вибігли з кімнати, а Рон задумливо дивився їм навздогін, поки не почув за дверима голос:

– Якщо я не помиляюся, на нашому весіллі не було жодного дракона.

– Х’юго не вистачило пригод в казці, тож я вирішив втішити його, – відповів Рон, а Герміона засміялась:

– Ніколи не забуду вираз обличчя мого батька, коли ти освідчився прямо у нього на очах, – вона присіла на ручку крісла Рона.

– Він часто питав про це, – знизав плечима Рон.

– Навіть забагато, – погодилася Герміона, сердито качаючи головою. – Але я завжди хотіла дізнатися: чому ти не сказав правду моєму батькові? Про те, що ти ріс у бідній сім’ї і хотів впевнитися, що твоя власна родина так жити не буде. Що перед весіллям тобі потрібна впевненість у завтрашньому дні. Він би зрозумів і відчепився від тебе.

Відвернувшись, Рон зітхнув:

– Не хотів зізнаватися у цьому. Тим більше після того, як мене принизливо зрадив мій язик.

– Точно, ти ж хотів все життя бути зі мною, бо це в тебе гарно виходить, – згадала Герміона із посмішкою.

Рон підтримав жарт:

– Саме так. Крім того, я хотів вразити твого батька.

– Ох, Роне, невже ти не зрозумів, що і так зробив це, – вигукнула Герміона, прибираючи волосся з обличчя чоловіка.

Той витріщився:

– Що?!

– Ти мав мужність сказати йому, що в цьому світі, сповненому невизначеності, де невідомо, чи навіть настане наступний день, ти точно знаєш, що хочеш бути зі мною. Звісно, це вразило мого батька. Це саме те, чого король Джонатан так довго чекав.

– Хм… – все, що зміг відповісти на це Рон.

Усміхнувшись, Герміона поцілувала його:

– Ну ж бо, принце Біллі, – вона смикнула його за руку. Вони вже підійшли до сходів, що вели наверх, до дитячих кімнат. – До речі, я ніколи не питала, як ти вигадав цих персонажів?

– Ми ж вирішили, що хочемо зробити дитинство Розі та Х’юго максимально нормальним, – відгукнувся Рон. – Та все ж ці історії відомі всім, тож і вони мають їх знати. Це найкращий спосіб, який я міг придумати, щоб відкрити їм правду.

Знову посміхнувшись, Герміона сказала:

– І це точно спрацювало.

***

Рон побажав спокійної ночі Х’юго, пообіцявши, що принц Біллі, принцеса Джин і Дуже Велика Змія обов’язково повернуться у завтрашній казці, а тоді помінявся місцями з Герміоною, щоби поцілувати на ніч доньку.

– Татусю, чи можу я дещо запитати?

– Звісно, люба, – відповів Рон, сідаючи на краєчок її ліжка.

– Яке твоє друге ім’я?

Рон не очікував цього питання, але зрозумів, до чого вона хилить.

– Білліус, відповів він з посмішкою.

– А мамине – Джин, правда?

– Так.

Розі відкинулася на подушки, дивлячись на батька занадто проникливо як для восьмирічної дитини.

– Тож ви справді боролися з драконами, вовкулаками і тролями? – запитала вона?

– Типу того.

– Ти колись розкажеш мені справжні історії?

– Я розповім тобі будь-яку історію, про яку ти попросиш.

– А сьогодні ввечері… це була правда чи вигадка?

– Маєш на увазі, чи справді я отримав своє «довго та щасливо»?

Роуз кивнула. А Рон просто відповів, укриваючи її ковдрою:

– Так. Ти, Розі, і є моє «довго та щасливо».

Почервонівши, вона посміхнулася, а тоді сказала:

– Я люблю тебе, тату.

– Я теж люблю тебе, сонечко, – шепнув Рон, ніжно цілуючи доньку в чоло. – Надобраніч, принцесо.

Він вийшов з кімнати і тихо прикрив за собою двері.

– Ти моє «довго та щасливо»? – Герміона уткнулася Рону в плече, передражнюючи його.

– Ой, не підколюй! – відповів він, посміхнувшись, і взяв дружину за руку.

– Я кохаю тебе. З багатьох причин, – сказала Герміона, цілуючи його в щоку.

Вони посміхнулися одне одному і спутилися сходами вниз, тримаючись за руки. А Рон згадав про ту першу невдалу розмову в кабінеті містера Ґрейнджера, подумав про Розі і зрозумів, що мала на увазі Герміона. Тут і зараз його життя було таким, як він мріяв. Герміона, Роуз, Х’юго – його родина. Це була та константа, яка залишиться незворушною в будь-якій ситуації, яким би невизначеним та мінливим не було життя. Він знав, що навіть коли їхні діти виростуть та матимуть власні сім’ї, вони все одно будуть однією великою родиною. І поки Герміона з ним, вони зможуть подолати будь-які труднощі.

Почніть писати…