Кава тобі не збреше

1883-1890 рік. Австрія/Баварія

Ґеллерт виявився незвичайною дитиною – вже в перші дні життя стало зрозумілим, що він метаморфомаг і може незначно міняти колір волосся, очей та деякі риси обличчя, хоча, як показали дитячі роки його життя, хлопчик доволі рідко застосовував свій дар, вочевидь вважаючи це зайвим.

На відміну від старшої сестри він ріс впертим та незалежним, хоч міг бути лагідним та веселим. У три роки в вже вмів читати, у 5 почав вивчати заклинання. Його неможливо було у чомусь переконати чи змусити вчитися тому, чого він не хотів. Батьки розуміли, що хлопчик буде неабияким чарівником, тому боялися віддати його до маглівської школи.

Свої п’яті-сьомі роки життя Ґеллерт провів фактично наодинці з собою. Батьки Ґеорґіни захворіли на сухоти, а так як старші доньки були дуже далеко, то саме їй довелося більшість часу проводити з татом та мамою, допомагати їм їздити на мінеральні води та підніматися високо у гори.

Густав, котрий повністю присвятив себе банківській кар’єрі, мало бував вдома, проте коли бував – обов’язково вчив сина основам магії. Ґізела, котра розквітала на очах, закінчила Академію і мало часу проводила вдома, допомагаючи викладачам організовувати підготовку до нових навчальних років за символічну оплату та бігаючи з подругами за покупками як по Вайсекрін-штрассе, так і по маглівських крамницях. У рідкісний вільний час вона грала молодшому братові на віолончелі та розповідала різні небилиці. Тому Ґеллерт був змушений подружитися з домовиком Бертлем, котрий часто називав молодого панича найталановитішим чаклуном, якого він бачив.

Якось трапився цікавий випадок. В їхньому домі гостювала Нора – тринадцятирічна весела дівчинка, котра доводилася троюрідною сестрою Ґізели та Ґеллерта по лінії батька і теж була метаморфомагинею. Одного зимового дня Ґеллерт, голосно стрибаючи по сходинках, спустився до сніданку і побачив кузину, котра вже закінчила з ранковим прийомом їжі, випила свою каву і розглядала узори з гущі на блюдечку і в порцеляновій чашечці.

-Що ти робиш, Норо? – хлопчик іноді дивував своєю прямолінійністю і небажанням слідувати етикету.

– Ґелліке, це дуже цікавий спосіб ворожіння. Його часто називають маглівським, але його винайшла італійська чаклунка понад століття тому – на противагу ворожінню на чаїнках. А магли просто привласнили собі цей винахід – як і завжди, більшість маглів тільки і вміють, що красти і брехати. Мене цьому способу навчила одна моя подруга. Дивися, я вже дізналася, що мене чекає заміжжя та двоє синів, – посміхнулася Нора.

– А мені, а мене що чекає – подивися! – зазвичай нетактильний хлопчик ледь не кинувся Норі на шию.

– Ти маєш випити чашку кави і робити, що я скажу. Бертль прибирає на кухні, твого батька та Ґізели вже нема в домі, тому я зараз принесу тобі горнятко та молоко.

Нора принесла елегантну чашку кави на красивому блюдечку і поставила навпроти  троюрідного брата, котрий вже підпирав обличчя долонями від нетерплячки. Коли вона повернулася вдруге – вже з молоком, то побачила, що малюк в два ковтки випив цілу чашку.

– Ґелліке, таким маленьким дітям не можна пити каву без молока! – дівчина аж зойкнула, але малий хитрувато дивився відчайдушними блакитними очима, спершись ліктями на стіл і хитаючи ногами під кріслом.

Нора сіла збоку і мовила:

-А тепер задумай питання, візьми чашку в ліву руку, зроби 2 кола нею і перекинь гущу на блюдечко.

Хлопчик слухняно виконав наказ, хлюпнувши залишками на стіл.

-Нічого, нічого, добре, що ми з тобою маги. Тергео! – дівчина засміялася і прибрала чарівною паличкою бруд. – Давай сюди чашку і блюдечко.

Нора взяла чашку в руки та понад хвилину повільно водила нею по колу. Раптом її великі очі ще більше округлилися:

-Не може бути..Замок…змія…ґрати…Замок, обплетений змією, а увінчують картинку ґрати  – тихо прошепотіла вона сама до себе. – Твердість та великі амбіції, слава, інтриги і в’язниця…

-Що там? Що там? – Ґеллерт, котрий ще кілька секунд тому назад носився з іграшковою реготливою куксою в руках, змушуючи масивні зелені штори підніматися від повітряних хвиль, підбіг до кузини, кусаючи бретцель.

-На тебе чекає велике і багате майбутнє, Ґелліке, мій маленький бешкетливий принце, – посміхнулася Нора, скуйовджуючи густе світле волосся хлопчика, котрий не помітив стривоженість в її очах.

Одного напрочуд жаркого літа, коли синові подружжя Маєрів минуло 7 років, він змусив Ґізелу записати його в місцевий ліцей для хлопчиків – таємно від батьків. Густав та Ґеорґіна, батьки котрої пішли на поправку, тільки скрушно похитали головами – вони дуже боялися, щоб Ґеллерт раптом не викрив свої здібності, хоч батьки і ростили дітей з ідеєю про те, що їхні вміння повинні залишитися таємницею для оточуючих.

-Шорше, ти розумієш, що Ґізелу ми віддали в гімназію, оскільки її магічні прояви були мінімальні – то склянку пересуне, то об’єм листів в газеті збільшить. Наша дівчинка прекрасно розуміла, що її дар – це і благо, і прокляття, тому тримала себе в руках. А от за Ґеллерта я боюся – він дуже впертий і стоїть на своєму, в нього вже зараз видні потужні схильності до трансфігурації, мало що він натворить у ліцеї, – стурбовано мовив Густав до дружини в день, коли син вперше пішов до школи. – А от в Дурмстренг він вже точно піде, я знаю, майже всі в моїй родині вчилися в цьому Інституті – там Ґеллерт себе покаже, розвине свої таланти в правильному руслі і дисципліну йому прищеплять.

Густав подякував Бертлю за ранкову каву, згорнув газету і розз’явився у банк. Ґеорґіна поклала на тарілку шматочок штруделя і встала з-за столу. Вона знала – її син надзвичайно талановитий, але потрібно його тримати в рамках. Хай вже йде в ліцей, а там побачимо.

Хлопчик навчався просто прекрасно, проте одного разу у пориві суперечки з класною дамою назвав її «обмеженою магелкою». Ґеорґіна, побоявшись скандалу, забрала Ґеллерта з ліцею – він і так добре підготовлений до Дурмстренгу.