Кава подіяла

Спартак гладив рукою Женіне стегно, погладжуючи приємний на дотик матеріал брюк, доки той притулившись до його плеча тихо дрімав. Вони декілька разів перестрівались з водієм таксі поглядами в дзеркалі заднього виду. Останній трохи нервово переводив погляд на сплячого Женю, а потім на руку на його стегні, проте нічого не говорив.

Вечірній Київ проводжав їх додому кілометровими заторами. Спартак переводив погляд то на неонові вивіски за вікном, то на телефон, переглядаючи сторіс де їх з Яновичем згадували.

Нарешті через довгих сорок хвилин дороги вони під’їхали до житлового комплексу Субботи. Він акуратно притулився губами до Женіного лоба.

– Вставай, Жень, приїхали. – тихо промовив хлопець.

Женя заворушився, відірвав голову від плеча. Відкрив заспані очі і промугикав щось нерозбірливе, на своїй сонній мові. Вони вийшли з авто, забрали з десяток невеличких пакетиків з подарунками від глядачів і пішли до під’їзду.

– Задовбали ці затори. – бурчав Женя піднімаючись до ліфту, кнопка виклику світилася яскраво червоним кольором. – Добре що хоч світло є.

Вони зайшли в ліфт. Спартак натиснув на кнопку сьомого поверху, ліфт характерно хитнувся і стрілка на електронному таблі показала напрямок вверх.

Женя став спиною до дверей і поглянув в велике дзеркало, в якому полюбляв робити селфі. Суббота ж стояв обличчям до дверей. Широкі плечі трохи згорбились, але виглядали все так само сильними. Їхали мовчки, бо втома вже буквально відбивалася у їхніх очах.

Двері ліфту розійшлися в сторону і хлопці вийшли в просторий та трохи прохолодний коридор. Спартак поставив пакунки на підлогу біля дверей і почав шукати в кишенях ключі. Замок клацнув, хлопець прочинив двері, запрошуючи Женю зайти першим.

В темній квартирі той швидко намацав вимикач і кімнату залило яскравим світлом. Поставив пакети біля тих, які приніс Спартак, нашвидкоруч зтягнув пальто та капці і попрямував за Субботою в ванну кімнату.

Той вже мив руки, трохи закатавши рукави чорної сорочки.

– Хочеш щось замовимо? – підняв погляд Спартак. – Бо з їстівного я можу запропонувати тобі пожувати кави.

На Женіному обличчі з’явилася трохи іронічна посмішка. Чесно – він обожнює коли Спартака так жартує.

– Ні, дякую. Краще завари чашечку, хочу сьогодні розібратися з отим. – рука вказувала десь в сторону коридору.

– Добре. Хоча це можна залишити і на завтра. Ти ж вже нікуди не поїдеш? Комендантська скоро. – Женя махнув головою, в підтвердження що залишиться і Спартак трохи витягнувся, аби дотягнутися до Женіних губ. Та залишивши короткий, поверхневий поцілунок, попрямував в сторону кухні.

Янович посміхнувся порожній кімнаті і розвернувся до дзеркала. Очі все ще трохи червоні, але виглядав він ще не дуже погано. Близькість цього хлопця пробуджувала в ньому незнані раніше запаси енергії. Женя вимив руки і сам пішов на кухню. Спартак стояв біля тумби, розкидаючи каву в чашки. Рукави все ще були закатані, тому він виглядав більш домашнім, можна сказати затишним.

Женя прилинув до чужих, міцних плечей, гарно обтягнутих чорною сорочкою. Зкріпив руки на талії і залишив поцілунок в короткому волоссі на потилиці, потім на шиї, на якій виднілися напівпрозорі веснянки. Приємне мовчання заполонило простір в кімнаті. Хлопець притиснувся ще міцніше. Спартак нахилив голову назад, аби та лягла на чуже плече.

Женя глибоко вдихнув тяжке, наповнене ароматом гіркої кави і близького тіла, повітря.

– Спартачку…

– Мм? – протягнув той, тягнучись за чайником з якого вже піднімалася гаряча пара. Женині руки все ще міцно лежали на талії.

– Ти такий хороший. – голос хрипкий, трохи сонний. – Мій хороший…

Спартак тихо зайшовся низьким сміхом. Руки Яновича блукали по чужому торсі, відчуваючи приємну, нажаль, тканину. Суббота акуратно виліз з обіймів, почувши у спину жалібне: “Ну куди ти?..”. Він взяв гарячі горнятка і попрямував в сторону дивану.

– Почекай хвилин десять, хай охолоне. Я в душ сходжу. – хлопець поставив чашки на скляний столик і кинувши теплий погляд на Женю вийшов з кухні.

Янович переніс пакети з коридору до дивану і вмостивши на нього дупу почав розбирати подарунки. Там було багато малюнків, солодощів, з цікавого: носки з Гомером з Сімпсонів, чашка з їх зі Спартаком фото і книга, схоже якогось психолога. Було декілька браслетів, також листівки та ще декілька маленьких речей.

Женя як раз розглядав один з малюнків, коли в кімнату зайшов Спартак. Він підійшов до дивану і одразу взяв до рук якусь гарну коробочку.

– О це що? – він жестом показав Жені щоб той посунувся і вмостився біля нього. Коробочка була з замші, дуже приємна на дотик, чорного кольору, проте досить легенька.

– Не знаю, я не бачив її. Дай мені. – Янович забрав предмет зі Спартакових рук і почав вертіти, розглядаючи. – Так, що тут…

Хлопець потягнув за маленький атласний язичок і кришка відкрилася. Всередині лежав маленький, на перший погляд незрозумілий предмет. Щось схоже на помаду?

– Це?.. Ого! – спочатку здогадок було нуль, але буквально через секунду Женін мозок зрозумів що ж це таке там лежить. – Крутий жарт. Прийде ж комусь таке в голову.

Спартак відставив свою чашку назад на столик. Женя сміявся крутячи в руках маленький чорний предмет.

– Бляха, це вібропуля? – тепер вже Спарта витягнув річ з чужих рук.

Вібропуля була розміром з Спартаковий мізинець. Він бачив в своєму житті багато іграшок, тому міг сказати, що на вигляд вона досить не погана. Спартак затис її в кулаці. Матеріал приємно торкався до шкіри. Спартак натиснув на кнопку внизу іграшки і та завібрувала. Ледь чутний звук полинув кімнатою.

Женя заворожено спостерігав за руками Спартака. Останній поклав все ще вібруючу пулю на скляний стіл. Через вібрацію та почала переміщатися з місця на місце, трохи підстрибуючи.

– Непогано. – посміюючись сказав Суббота.

Женя протягнув руку до столу, взяв предмет і затис в долоню. Тиха, але сильна вібрація пускала по руці дивне, проте, приємне відчуття. В голові майнув образ голого Спартака, що мружився від задоволення рухаючись в ньому. Те як Спартакові пальці рухаються в його волоссі, трохи зжимаючи. Фантазія одразу малювала непристойні картинки, як можна використати цю штуку в їх сексуальному житті. Тіло налилося теплом, а в штанах почало ставати туго. Хлопець вимкнув іграшку і зніяковіло посміхнувся.

– Крута штука… Напевно. – Женя відкинувся на спинку дивану і голосно видихнув.

Спартак підняв погляд на нього. Рука знову потрапила до Яновича на стегно. Суббота дивився в ясні, горіхові очі. Йому за час їх спілкування, хоча, певно, треба сказати за час який вони вже трахаються, вистачило одного погляду аби зрозуміти що в тих очах вже палають вогні.

Рука Спартака безцеремонно повзе вверх, як змій – спокусник, зупиняється на члені Яновича. Хлопець переводить погляд зі своєї руки на Женіне обличчя, де вже виграє задоволення та збудження, на пару зі зніяковінням. Він підсувається ближче до все більш збудженого Жені, сідає впритул, не прибираючи долоні з твердого члену.

– Не надто втомлений для такого? – грайливо шепоче Спартак на вухо.

Женя стогне, відчуваючи як його прутень зжимає міцна долоня. Дихати стає тяжко, коли чужий подих обпікає шкіру. На обличчі з’являється дурнувата усмішка.

– Кава подіяла. – Женя тягнеться рукою до шиї Спартака, притискає його до себе і цілує, сміючись в губи.

Спочатку ніжно, лиш торкаючись. Спартак перехоплює ініціативу, проштовхує язик між чужих губ, наповнює Женін рот собою. Запускає пальці в кучері, ще більше притискаючи Яновича, ніби боявся що той піде. Спартаку зносило дах від кожного дотику до тіла цього хлопця, кожного разу це ніби удар током від високовольтних ліній. Член наповнюється кров’ю і стає твердим, повітря ж липким, бетонуючим легені, не даючи можливості дихати. Ну, бо як тут спокійно дихати, коли в думках він натягує Женю на свій член так, що аж іскри летять з очей.

Спартак сідає зверху до Жені на ноги. Вже така звична вага приємно відчувається на тілі. Суббота обома руками тримається за шию коханця, шариться язиком в Женіному роті, переплітаючи власний з його язиком.

Поцілунок довгий, тягучий. Янович залазить руками до Спартака під футболку, гладить широку спину, тверді м’язи. Суббота такий великий, ніби гора, але домашній, пристрасний і ніжний. Таким він міг дозволити собі бути тільки з Женею.

Женя стиснув долонями обриси талії Спартака, коли той почав рухати бедрами, потираючись пахом об чужий та додаючи відчуттів поцілункам і ласкам. Янович голосно стогнав від кожного руху, бо білизна і брюки вже добряче тисли на прутень. Спартак давно впіймав себе на думці, що готовий робити що завгодно, аби тільки слухати ці звуки благаючого до більшого Жені.

Він тихо злорадно посміювався, бо навідміну від Женьки, який, як виявилось міг кінчити від простого доторку Спартакової долоні до члену, навчився стримувати навіть свою збудженість і ерекцію.

Женя обхопив обличчя Субботи руками і ледь дихаючи шепотів йому майже в губи.

– Спартачку, бляха… я тебе обожнюю. Я… Я хочу тебе. Дідько, як я хочу тебе всього.

Спартак ніжно посміхнувся, взяв Женині долоні в свої і залишим поцілунок на його лобі. Лагідно торкався губами вкритого щетиною контуру обличчя, шкіри біля правого вуха. Суббота спускався все нижче. Багряні сліди вже прикрашали бліду шию.

Женя дряпав широку спину короткими нігтями, закинувши голову назад, даючи більше простору для поцілунків. Янович відчув як вага Спартакового тіла зникла з його ніг, розплющив очі і перевів на того погляд. Спартак вмостився біля його ніг, зловив зоровий контакт і посміхнувся, тією своєю диявольською посмішкою.

– Я також хочу тебе всього. – не даючи навіть слова сказати, перебив Спартак. – Всього – означає всього повністю.

Він поклав руки Жені на коліна і розвів їх в сторони. Янович закрив обличчя долонями, але щоб зупинити Спартака в нього й думки не було, бо Спартак точно зробить йому добре і буде задоволений цим сам. Адже ще в перший їх раз, Суббота говорив, що ніколи не зробить того, що не принесе особисто йому задоволення.

Спартак всівся між колінами Жені. Поцілував спочатку внутрішню частину стегна ближче до коліна, потім піднявся вище, ще вище, аж поки губи не зупинились майже біля випираючого горбика. Женя здригався від кожного поцілунку, хай і через тканину, він відчував гарячий подих на власній шкірі. Член здригався від кожного руху Спартака, забруднюючи білизну змазкою.

Суббота потягнув руки до ґудзика, справився з ним, потім з ширінкою. Акуратно підняв край Женіної кофти і прилинув губами до шкіри, трохи втягуючи її, аби залишити засмокт. Потім ще декілька поцілунків.

– Зніми її, будь ласка. – хриплим голосом мовив Спартак. Женя кивнув головою і різким рухом зняв кофту через голову. Гаряче тіло обдало прохолодою кімнати і по шкірі пробігли мурахи. – Дякую. – знову прохрипів Спартак.

Женя занурив пальці в коротке волосся і легенько відвів голову Субботи назад, потім нахилився і прилинув до його губ. Поцілунок був довгий, він ніби пив його кров, гарячий язик прослизав між його губами мало не силоміць і м’яко витанцьовував усередині (Перероблений опис поцілунку з книги М. Кідрука “Де немає Бога”). Янович знову відкинувся на спинку дивану, даючи волю в дії Спартаку.

Суббота облизав трохи розпухлі від поцілунку губи. Нахилився вперед і припіднімаючись, провів вологу доріжку язиком по гарячому торсі Жені, від краю білизни майже до ребер. Ще один гучний стогін, змусив його член ще сильніше впертися в білизну. Проте, зараз в пріоритеті явно було не його задоволення. Руками він стягнув брюки, змушуючи Женю трохи припідняти бедра, майже до самої землі. Знову провів шлях з поцілунків від колін до краю боксерів. Спартак потягнув білизну за резинку, Женя припідняв бедра дозволяючи зтягнути з себе залишки одягу.

Суббота закинув одяг кудись в сторону вікна. Помалу провів поглядом він стегон до обличчя коханця. Руки блукали від колін до грудини, погладжуючи приємно теплу шкіру. З кожним його рухом, він спостерігав як сіпається Женін прутень, ніби благаючи звернути увагу на себе. Спартак провів кільцем з пальців від стовбура до голівки зупинився, круговими рухами потер уретру. Потім знову провів долонею вниз, знову вверх. Янович стогнав, вигинаючи поясницю, проте тримаючи руки при собі.

Суббота встиг помітити дивну звичку Жені. Кожного разу коли Спартак задовольняв його ротом, Женя тримав руки десь поодаль, ніби боячись доторкнутися до нього. Як і зараз. Кожного разу він чекав дозволу на те щоб занурити пальці в волосся, направити чи просто торкнутися Спартака. Тому зробивши в думках помітку якось про це поговорити, хлопець продовжив.

Спартак провів язиком по стовбуру члену до самої голівки, обхопив її губами і почав пестити язиком.

– Візьми мене за волосся, Жень. – на секунду відірвався Суббота, та не чекаючи відповіді продовжив.

Женя лагідно занурив пальці в біляве волосся, провів спочатку проти росту, потім за. З горла виривалися хрипливі стогони насолоди. Спартак рухався повільно, помірно приймаючи всю довжину в горло, іноді допомагаючи собі рукою.

– Гос-с-поди, Спартак… Мг-х! – Женя стогнав, голосно і нерозбірливо, піддаючись бедрами вперед до гарячого рота. – Швидше, будь ласка.

Спартак випустив член, поцілував стегно і тихо усміхнувся. Женіне хникання пробуджувало в ньому азарт, ще трохи “помучити” його. Але бажання принести йому задоволення було більшим, тому він покірно взяв прутня до рота і почав задавати темп. Кожного разу коли Женя підходив до межі, він зупинився, майже не рухаючись, відчуваючи як гарячі, ледь тремтячі долоні стискають волосся. Спартак грався з ним, отримуючи своє особисте задоволення від кожного стогону, кожного поштовху назустріч.

– Ах-г, Спарта-ак… Будь ласка, я зараз… Зараз… – скиглив Янович, стискаючи світле волосся в долоні, відчутно боляче.

Кілька руків вгору і вниз, і розряд проходить по тілу Жені. Спартак не відпускав його, випрошуючи, чи то радше, висмоктуючи все до останньої краплі. Тяжко ковтає, він ж говорив, що хоче його всьо. Мовчить доки залишки сім’я повністю не розчиняться в слині. Гучні звуки дихання зливаються в якийсь дивний тандем. Спартак піднімає голову, дивитися в очі напроти і посміхається. Женя тягнеться до нього, тулиться губами до його губ, ніжно цілує, вкладаючи подяку і всі відчуття, які крутяться в ньому.

– Поводишся так ніби це кінець. – Спартак нависаючи над сидячим Женею, взявся рукою за його підборіддя змушуючи дивитися в очі.

Женя дивився знизу вверх на величного і ще більшого в такому ракурсі Спартака. Навіть після оргазму збудження не минуло. Від близькості до Спартакового напруженого тіла, а особливо стояка, що був майже на рівні його обличчя, член почав знову підніматися.

– Я хочу випробувати цю штуку сьогодні. – не відпускаючи Женіне підборіддя, говорить Суббота. Женя на мить переводить погляд на вібропулю, що лежить на столику, коротко киває головою і віддається ще одному поцілунку. – Ходи в спальню.

Спартак тягне його за руку, ледь помітно підбирає іграшку зі столу, пихає в кишеню штанів і веде Женю за собою. Коли вони заходять до кімнати, він прикриває за ними двері. Потреби в тому не було: вони в квартирі, як завжди, одні. Але все ж… Розвертається до голого і прекрасного Яновича, кладе руку на поперек, притискає до себе, і цілує. Вкладає в поцілунок всю пристрасть та збудження, що кипіли в його тілі. Жадібно вилизує рот, кусає за губи. А той не пручається, лиш тихо стогне, ніби читаючи мандру, і ледь стоїть на тремтячих ногах.

Женя кладе руки на Спартакові сідниці, стискає, трохи впиваючись в них пальцями. Відчуває як шия, плечі, груди покриваються вологими поцілунками. Спартак сьогодні ще більш уважний до його шиї ніж завжди, – думає Женя і залазить долонями під футболку хлопця. Суббота акуратно направляє його до ліжка, доки той не впирається колінами в каркас і падає на м’яке простирадло. Відходить трохи, знімає футболку, різко, поспішаючи. Тягне за шнурок на спортивних штанах, згадує за іграшку, дістає ту з кишені, кидає на ліжко, і нарешті знімає штани.

Женя дивиться заворожено на такого гарного, трохи сумбурного Спартака, оглядає татуювання, які вже встиг завчити. Але сьогодні вони інші, ще виразніші, ще красивіші в напів темній кімнаті, що освічується тільки світлом з коридору, яке падає через напів скляні двері. Підбирає ноги на ліжко, не відриваючи погляду. Спартак позбувається за лишків одягу і підходить ближче, хижо споглядаючи за завороженим Женькою. Залазить на ліжко, підхоплює підборіддя коханця і впивається в губи солоним, пристрасним поцілунком, що виграє нотками хтивості.

Женя стогне і тане. Відхиляється назад, спирається на лікті, Суббота повисає над ним як скеля. Хлопець тягне руку до татуйованих грудей, проводить нею вниз по кубиках напруженого пресу, далі ще нижче, торкається пальцями волосся і зупиняється на ерегованому прутні. Веде кільцем з пальців по стовбуру до голівки і назад. Повторює декілька разів, насолоджуючись реакцією.

Спартак гладить Женіне стегно піддаючись приємним відчуттям чужої руки на члені, руки яка вже знає як принести задоволення і довести до оргазму. Штовхається трохи вперед, додаючи собі відчуттів та солодко видихає ротом. Кисню не вистачає, трохи паморочилося в голові, бо вся кров що циркулює в організмі в даний момент, здається, була далеко від мозку. Він нахиляється нижче, ловить губами чужі, знову проштовхує язик.

Женя стогне в поцілунок, бо Спартак прибирає його руку з члену, тоді відхиляється і подих обпікає чутливу шкіру біля вуха.

– Почекай трохи. – важко дихає Спартак. – Ти ж хочеш щоб я ще побував в тобі, Женьку? Я надто збуджений, аби твоя рука могла вільно розгулювати моїм тілом. – він прикушує хрящик, від чого Женя здригається.

Суббота знову цілує шию. В якомусь місці губами відчуває пульс, пришвидшений від збудження, залишає декілька слідів біля ключиць і рухається нижче. Спускається до грудей, знаходить губами сосок, цілує, відчуває як той твердішає. Женя закидає голову назад, стогне, показуючи своє задоволення, ледь тримається на ліктях. Проте, не падає бо не хоче припиняти це.

Спартак на секунду відривається, широким, вологим мазком язика проводить по твердій горошині. Знову охоплює губами, пестить язиком. Переходить до іншого, повторює рухи, втягує і вилизує. Тоді тягнеться рукою до вібропулі, відчувається від грудей і вмикає іграшку. Женя дивиться трохи вологим поглядом на Спартака, зачаровано спостерігає за ним. Кімнатою знову розповсюджується тихий звук вібрації. Янович тяжко ковтає в’язку слину, коли спартак проводи по іграшці язиком, охоплює губами, проштовхує трохи далі, охоплюючи її так, як охоплював його член хвилин п’ятнадцять назад. Спартак витягує пулю з рота, тоненька нитка слини з’єднує їх. Женя майже виє, як тільки вологий і теплий від слини матеріал торкається його грудей. Вібрація проникає в тіло і спускається гарячими потоками до паху, його прутень знову стоїть, зтікаючи змазкою, готовий кінчити ще раз, а то й більше. Він нявчить щось майже жалісне, коли Спартак знову лине ротом до соска. Відчуття зливаються в щось дивне і мега приємне.

Суббота насолоджується голосними стогонами, посміхається не перестаючи пестити Женю. Той в якийсь момент падає головою на подушку, Спартак тягнеться за ним, не відпускає. Водить іграшкою навколо сосків, облизує, дражнить. Рукою гладить живіт, сідниці, ноги, ніжно, іноді дряпає короткими нігтями. Женя вигинається в спині, хникає і майже пищить, коли він час від часу торкається члену. Його власний прутень, до болю збуджений, стікає змазкою кожного разу коли мимоволі треться об гарячу шкіру. Спартак розводить його коліна ще сильніше, підтягує його ближче за ноги. Відривається від грудей, лине до лиця, цілує куди попаде.

Женя ловить кожен поцілунок, дихаючи відкритим ротом. Соски також вже судомно ниють від стимуляції. В якийсь момент вібропуля вимикається, Спартак тисне на кнопку, шипить, розуміючи що та розрядилась, відкидає в сторону. Обхоплює колючі щоки в долоні і шепоче в губи:

– Господи, який ти прекрасний, Женьку. Я… Я до безумства хочу тебе. Зараз, зараз зачекай.

Відхиляється, тягнеться до тумби, бере тюбик зі змазкою і презервативи, які досі чомусь не сховав на місце після останнього разу (вчорашнього вечора). Повертається назад, знову вмощується між ногами в Жені. Відкриває тюбик виливає змазку на пальці, розтирає і торкається м’якого отвору. Женя здригається і зжимається. Спартак гладить його вільною рукою, заспокоює, пестить, мов дитину, яка боїться лікаря.

Женя все ще м’який і піддатливий.

– Мій хороший… Шшш… – шепоче Спартак, натискаючи на кільце м’язів. – Отак, молодець. – каже коли фаланга середнього пальця опиняється в гарячому нутрі.

Женя лащиться до його рук. Мимохіть мружить очі, коли Суббота тисне на вхід, та без вагань приймає його. Стогне, як тільки-но той рухає пальцем вперед.

Спартак відчуває подушечкою оксамитові стінки, сам майже муркоче, від передчуття того як вони обхоплять його член. Він обожнює дивитися на такого відкритого Женю, що тільки й може, як скиглити та стогнати від задоволення. Спартак розумів яку владу має над тілом і розумом Яновича, його хлопчика, слухняного і хорошого, піддатливого, готового прийняти і виконати все, що скаже владний і сильний Спартак. Він в цей момент відчував себе майже богом.

Суббота рухає пальцем вперед і назад, кожного разу все глибше. Трохи треться об стегно власним членом, бруднить змазкою, ричить, сівшим від збудження голосом. Коли нарешті засаджує палець під самий корінь, додає другий. Знову повільно, аби не причинити болю. Коли Женя знову заходиться задоволеними стогонами, він рухається впевненіше, з наміром знайти ту саму точку. Знаходить, це видно по обличчі Яновича. Трохи тисне, гладить, пестить з середини.

Женя здригається, кусає губу, мне ковдру під собою, коли відчуває як Спартак ніжно торкається з середини клубочка нервів, від якого його член знову сіпається.

– Спа-артак! – тягне Женя. – Будь ласка, я хочу твій член… Мг-х! – шаріється він, але знову майже кричить, коли пільці всередині торкаються простати. А потім знову каже це:

– Спартачку… Давай, будь ласка, я хочу тебе в собі… Ах!

– Зараз, Женьку. – тихо відповідає він.

Ну як тут пручатися, коли Янович так просить? Спартак виймає пальці, відкриває презерватив і розкочує по члену. Повертається до Яновича, нахиляється до нього, цілує в підборіддя, під нижньою губою, самі трохи солоні уста.

Женя тягне руку до його члена, направляє той до входу. Йому так хочеться відчути Спартака в собі, хочеться довести того до оргазму, а після цілувати втомлене і розм’якле від розрядки тіло, висловлюючи любов і ласку.

Суббота довго не думає, піддається бедрами вперед. Відчуття поглинають його все біг з кожним міліметром. Спочатку голівка, ніжні, акуратні рухи. Далі більше, він рухається швидше, з кожним поштовхом занурюючись в гаряче нутро все далі. Стінки обхоплюють з середини, трохи стискають. Спартак зараз чутливіший ніж будь-коли. Схиляється над Женею, цілує відкриту шию, залишає засмокти, паралельно рухаючись. Янович безперестанку хниче, нявчить щось нерозбірливе, просить ще, Спартак покірно виконує, пестячи його як з середини так і ззовні. Відхиляється, випрямляючи спину, шукає правильний кут, бо відчуває що сам довго не витримає. Дивиться своїми наповненими блакиттю очима на Женю, милується його звихреним виглядом. Повзе рукою по торсу, від самого паху вище, до шиї, чухає за вухом і повертає долоню на талію. Нарешті знаходить простату, Женя вигинається з гучним “Ах-х!!”. Спартак рухається швидше, кожного разу зачіпаючи чутливе Женіне місце.

На довго не вистачає нікого.

– Сон-нечко, я… Я зараз… М-хг! – хрипить Женя, відчуває як Спартак пришвидшується, а через секунду заливає живіт власною спермою.

Спартак робить декілька поштовхів і з блаженним відчуттям завмирає, даючи відчуттю струмом пробігтися від паху по всьому тілу.

Женя розмокає як папірець під літнім ливнем. Змучено закриває очі. Відчуває як Спартак виходить з нього, покірно чекає доки дой зніме презерватив. І через декілька секунд відчуває поцілунок на переніссі, зводить брови та посміхається. Суббота лягає поряд, рукою обертає обличчя коханця до себе, накриває його губи своїм, маже по них язиком. Вони мовчать хвилину, може дві, насолоджуючись блаженною тишею. Тоді Спартак штовхає ліктем вже засинаючого Женю з незадовільним:

– Женя, йди в душ, там в одинадцять світло по графіку вимикають.

– Ну Спартачку, – хниче той, тулячись в обійми.

– Нічого не знаю. – твердо каже той піднімаючись з ліжка. Проте, нахиляється і лагідно цілує Женьку в носа. – Давай, я поки постіль заміню. Йди, я принесу одяг.

Женя неохоче підіймається, мугикаючи щось під ніс, чапає босими ногами в ванну кімнату. Там навгад рухає змішувач, залазить під майже кип’яток, від чого незадоволено шипить…

Коли Спартак заходить назад до кімнати Женя вже лежить під двома ковдрами, здається вже одною ногою в країні снів. Він обходить ліжко, залазить на свою половину, відкладає телефон на тумбу. Обіймає сонного Яновича залишаючи поцілунок у вологому волоссі, що пахне його шампунем. Він поглядом шукає електронний годинник на комоді, проте бачить лиш темноту – світло вимкнули.

– Ну от, я ж казав вимкнуть. – говорить він скоріше собі, бо цей сплячий клубок під боком наврядчи щось чує зараз.

Спартак притискається ближче до теплого й розмореного тіла, закладає голову на плече, а ногу на Женині ноги і під звуки тихого сопіння над вухом сам поринає в темінь сну.