Кава,сніжки та теплий шарф

СКОРІШОГО ОДУЖАННЯ НАШИМ ХЛОПЧИКАМИ(Мінхо,Хьонджин та Син Мін),Я ВСІМИ СИЛАМИ ТРИМАЮ КУЛАЧКИ ЗА НИХ!

 

 

Уроки закінчилися 10 хвилин тому.

Деякі учні вирішили залишитися прибрати в класі,а решта намагалися тихо спуститися з другого поверху,щоб не заважати решті учнів.

Серед скупчення людей,Хану все ж здалося знайти Мінхо.

-Гей – Хан підійшов до вішалки біля якої стояв Мінхо – Ми вирішили зустрітися на стадіоні!

-Хто ви?…А – Мінхо дістав з рукава шапку,й натагнув її на голову – Ну то йдіть,мені що з цього?

-Ем…я взагалі-то тебе чекаю,ми разом ідемо!

-Ну ви так,а я ні.– Мінхо вдягнув курточку та пішов до виходу.

 

 

-Гей Мінхо ми зачекалися! – Промовила Сольюн.

-А де Джісон? – Лілі підійшла до дверей,з яких як раз вибігав Хан.

Бам!

-Твою дівізію – Хан встав перший,і подав руку ,щоб Лілі встала.

-Дякую – Лілі схопилась за руку Хана,після чого почала вставати.

Бам!2х

Хан підсковзнувся і впав біля Лілі.

-Мені здається ,що нам треба допомгти цім бідолагам ! – Сольюн зверталася до Мінхо,а той в відповідь їй кивнув і простягнув руку Хану.

Рука Мінхо була теплою,через що в Хана по спині пробіглись сироти,а на щоках проскочив рум’янець.

-Дякую! – Хан швиденько встав і легенько поклонився Мінхо.

-Будь ласка – Мінхо відвів погляд на дівчат,які вже струшували сніг з Лілі.

-Я жива! – Лілі підійшла до Джісона і почала струшувати сніг з хлопця – А ти як ?

-А,ну я нормально! Не треба,я сам – Хан відійшов від Лілі й обтрусив сніг з дупи й спини.

-Ну тоді пішли! – Сольюн схопила одною рукою Мінхо,а іншою Лілі – Наздоганяй Хані!

Джісон миттю наздогнав тіх трьох.

 

Хан вже п’ять хвилин лазив по кишенях портфеля в пошуках дрібної готівки.

-Тільки не кажи,що ти зачаклував свій портфель,і в тебе тепер там ціла чорна діра! –

Лілі насміхалась над Ханом.

-Хане давай швидше! – Мінхо сів на лавочку поруч з Ханом.

-На себе,я вже давно гроші дістав!Я тобі на каву шукаю! Блін я пам’ятаю,що там,ще залишалося!

-Я добавлю! – Лілі полізла в свій портфель і дістала гаманець.

-Я не буду каву!..

-Будеш! – Лілі і Хан промовили в один голос.

-З тебе цукерка! – викрикнула Лілі і вдарила Хана по плечу.

-Цукерок в мене немає, але є жуйка, будеш?

-Тільки такий дурень як ти,буде жувати жуйку на такому морозі!

-Знайшов! – Джісон дістав останню купюру,яку так довго не міг знайти.

-Нарешті! – Мінхо встав з лавки й обтряхнув сніг з рукава.

 

 

 

 

Сольюн вийшли з кав’ярні несучи на картонному підносі 4 стаканчики з кавою.

-Тут і насправді дуже смачна кава! – Сольюн

з захватом промовляла – Ну звісно,це ж я вас сюди привела!

Хан взяв два стаканчики з кавою і вручив, той на якому було написано”Капучіно”, Мінхо.

-Дякую – Мінхо відвів погляд на дівчат,які збуджено про щось говорили.

 

Серце Хана стукало так сильно,що здавалося все це чують.

Після 10-секундного ступору,Джісон все ж пропустив думку :”Та що зі мною таке?!”

 

-Пішли на дитячий майданчик! – Лілі потерла теплою від кави долонею щоки й носа.

-І шо нам там робити? – Мінхо зробив декілька ковтків кави.

-В сніжки пограти! – Сольюн вільною рукою показала жест ніби кидає сніжку в когось.

-Мені тільки в сніжки грати…– Хан поглянув на свої кросівки.

-Ну посидиш на лавці – говорила Лілі – А я складу тобі компанію! – Лілі підмигнула Мінхо, через що той почервонів,а після поглянув спочатку на Сольюн.

 

 

 

Хан сидів і дивився на Мінхо,іноді кидаючи погляд на Сольюн,поки Лілі ,щось збуджено розповідала.

-Я взагалі не знаю,як вона тоді додому дійшла! Ти мене слухаєш? – Лілі штовхнула Джісона в плече.

-Звісно слухаю! – Хан поглянув на Лілі найсерйознішим поглядом.

-Що я розповідала?

-Як ти ,Сольюн і ще хто вирішили покататися

на ватрушках,та ваша подружка впала і забила ногу,ви якось дійшли додому,а наступного дня їй зробили рентген і виявили перелом.

-А,так.. Щось сталося Джісоне? – Лілі схилила голову й поглянула в очі хлопцю .

-Просто думаю…Як довго Мінхо буде тупити.

-А – Лілі вирівняла спину – Ну ви хлопці взагалі не вмієте почуття проявляти!

-Ой – Хан повернувся й далі почав зиркати на тіх двох – Мені здається,що вона його зараз закопає там…

Лілі повернула голову й поглянула на свої подругу ,яка закидала хлопця снігом,поки той намагався відповзти від неї. – Сольюн,зупинись!Зі слабкою статтю треба ніжніше! – Лілі поглянула на Хана,який підняв брови й дивився на неї.

-Ти права! – Сольюн кинула останню сніжку в бідолагу і підійшла до лавки,а за нею прибіг і Мінхо.

-Я з нею більше не граю,грати не по правилам це абсурдно! – Мінхо зняв шапку й почав обтрушувати з неї сніг.

-Правила в сніжках? Ти серйозно?! Просто п

ризнай,що я краще граю от і все! – Сольюн сіла на лавку.

-Ага – Мінхо натягнув шапку на голову ,а потім,витрусивши сніг з капюшона ,надягнув і його.

-Хододно? – Питала Сольюн.

-Ти меня курва снігом нагодувала,звісно холодно!!

Хан з Лілі переглянулися і десь голові зробили фейсспам

-Добре друзі,вже темніти почало,мені треба додому! – Говорила Сольюн – Можете посадити на тролейбус?

-Звісно,Мінхо тебе проведе,а ми з Хані ще погуляємо! – Лілі взяла Хана за руку,а іншою помахала парочці.

В той момент Джісона охопили одразу три відчуття:Огида,паніка і….Ревнощі?

Як би дивно це не звучало,але Хан відчував таке вперше. Звісно в нього були до цього відносини з дівчата,але до жодної він такого не відчував. Йому не хотілося,щоб Мінхо залишався з нею на одинці.

-Я напевне теж вже піду,мама буде переживати! – Хан вирвав руку з хватки і всувнув в кешеню.

-Ну добре – Лілі підняла голову й прошепотіла тому на вухо – Допоможеш йому!

-Ну добре,хай тоді Хан йде з нами! – Промовила Сольюн.

-Тоді бувайте! – Лілі поцілувала подругу в щоку і пішла додому.

 

-Так мені треба на 56 тролейбус,вони ходять часто тому чекати доведеться не довго. – Сольюн сіла на лавку на зупинці,поки хлопці стояли і дивилися на розклад автобусів .

-В мене готівки немає,тому я піду пішки,я не далеко живу. – Мінхо говорив тихо,Джісону навіть на секунду здалося,що той сам з собою говорить.

-О ,мій тролейбус! – Солью підскочила й побігла до дороги – Бувайте хлопчики!

Тролейбус від’їхав від зупинки,створивши для Хана не найприємнішу атмосферу.

-Твій автобус скоро? – Говорив Мінхо.

-В мене готівки немає,я пішки піду,мені недалеко!

-А ну тоді бувай! – Мінхо розвернувся до Джісона спиною і швидким кроком пішов прямо,але Хан його одразу наздогнав.

-Ти чого? – Мінхо перевів сві погляд на молодшого.

-Мені теж в ту сторону.

-А,зрозуміло.

 

 

-Ти так ніколи з нею зустрічатися не почнеш! – Хан перервав мовчання.

-Я ні на що й не сподіваюся – Мінхо перевів погляд на Джісона – Ти так кажеш,ніби сам закадрив пів міста.

-Я зараз не про це взагалі – Хан перевів погляд – Якщо ти подумав,що я тебе флірту вчити буду,то ти помиляєшся!

Хан на секунду змовк,щоб сформулювати речення і сказав – З дівчатами треба бути ніжними! Не можна їх матюкати,як ти сьогодні!

–А що мені треба було казати?Дякую, що нагодувала снігом, тепер мені холодно і я можу захворіти!

-Справді так холодно?

-В мене шапка мокра,а на вулиці мороз.Звісно!Це вже не шапка,а дубинка.– Мінхо зняв шапку й по стукав по ній пальцями,вона й справді була замерзла.

-Не вистачало ще захворіти – Хан потягнувся руками до шиї,а після зняв з себе шарф.

-Що ти робиш?

Хан підійшов до Мінхо – Зніми шапку!

 

-Е ні,не треба! – Мінхо зробив крок назад – Ця сцена мені вже нагадує якийсь романтичний фільм.

-Як хочеш,не мені ж ще йти мерзнути ще хвилин 15. – Хан вже почав надягати шарфа назад.

-Добре давай,тільки я сам!

Хан задоволено посміхнувся і віддав шарфа Лі.

 

 

–Дякую! – Мінхо сказав це спокійно,але в душі в нього метелики стрибали.

 

 

–О ось де вже мі двір – Хан повернувся до Мінхо обличчям і сказав – До завтра! – А після,побіг до пішохідного переходу.

-Хані,ти забув шарфа! – Крикну

в Мінхо.

– Завтра в школі віддаси! – Світлофор загорівся зеленим, тому Хан почав переходити дорогу.

 

Стоп!

Хані?..