йонджун-нуна.

Субін постійно чує від Гюки захоплене «Йонджун-нуна те, Йонджун-нуна се» і йому стає цікаво, хто ж ця нуна така.

я просто люблю тибайті вони такі крохотулічні манюнічки я просто не можу вони крихітки від булочки кремові профітролінки пиріжульки з вишенькой з класа за 6 гривень 50 копійок фух блять на секунду розклеїлася вибачте

стояла нікого не чіпала, різко згадала, що гюка іноді тролить йонджуна, називаючи нуною ТАК ОСЬ

teenager in love — neon trees

Субін турботливо залишає свій скейт, увесь переклеєний кольоровими стікерами, половина з яких скоро точно відпаде та відійде в історію, а сам завалюється просто на сухий асфальт. Голова трохи йде обертом, так що золотаві верхівки дерев крутяться по колу, наче калейдоскоп, ноги гудуть від частих стрибків, а вологі пасма прилипли до лоба, й він зачісує чуба назад, через що Гюка присвистує, приговорюючи уляля, але одразу ж повертається до своєї розповіді.

— … і потім Йонджун-нуна хуярить їм пісок в обличчя, а потім одному прилітає аптечка під дихало, а другому єбашить по яйцям, потім каже «шо, може, ще щось запропонуєте, пацани?», а потім хапає мене за руку, і ми тікаємо, — молодший експресивно махає руками, округляючи очі й нахмурюючи брови для більшої переконливості, та з запалом сміється так гучно, що з сусідніх дерев злітають ґави.

Сміється недовго, правда, тому що ловить запотиличник від Техьона, що скривився від такого набору лексики.

— Не матюкайся, блять, ти дитина чи шахтар?

— Я не дитина. Взагалі-то я вже на другому курсі, ясно? — Гюнінкай потирає зашиблене місце та показує язика, на що Кан підводить до неба очі, ну ага. — Ми з Йонджун-нуною все літо катали на скейтах, гуляли та хавали фастфуд. Шкода, що ви всі роз’їхалися, хлопці.

Субін киває якось відчужено та посміхається, коли Бомґю починає читати молодшому лекцію про шкоду фастфуду, а потім хіхікає, коли Ґю, розбивши колінку, шипить, тому що Техьон клеїть йому пластир. Пластир, до речі, з кошенятами, який Кан ніжно розгладжує пальцями та дує на подряпину, щоб не щипало. Обличчя Бомґю одразу пом’якшується, а біль поступається місцем чомусь іншому, пестливо-солодкому, але такому чудовому, що Субін навіть трохи заздрить.

— А ще Йонджун-нуна… — Кай починає розповідати ще одну «охуєнно запаморочливу» історію, пов’язану з цією загадковою постаттю, оточену завісою таємниці, отримуючи комбо з трьох пар закатаних очей.

Спочатку Субіна це цікавило, проте лише на пів крапельки, адже дівчата у Гюки в друзях були такими ж рідкісними, як і дешеві картки в кпоп альбомах, — його спілкування із жіночою статтю закінчилися ще в дитячому садку, коли дівчинка с яскравими стрічечками та сукнею в горошок випадково зруйнувала його пасочку. Потім Чхве це почало підбішувати, тому що, якої теми вони б не торкнулися, Гюнінкай вставляв постійно піднесене «Йонджун-нуна те, Йонджун-нуна се». І все б нічого, ви не подумайте — Субін офігіти, як радий за молодшенького, який знайшов собі друга, окрім їхньої лузерської компашки. Але більше за пів року слухати про якусь загадкову нуну, яку ніхто в очі не бачив, що вже починає здаватися, що Гюка й зовсім її вигадав, а потім усе літо читати тонни повідомлень про неймовірні пригоди Кая та його загадкової коліжанки знову призводить до розпалу інтересу того, хто ж ця нуна така.

Виходячи з розповідей Гюки, Чхве з’ясував деякі розмиті факти. Факт перший: Йонджун-нуна катає на скейті краще їх всіх, але ніколи не приходила на майданчик з ними – причини Субін не знає, можливо, вона для цього занадто крута чи занадто загадкова. Факт другий: вона хамувата, грубувата та матюкається більше за Гюнінкая, що в принципі нереально, проте саме цим, либонь, й заслуговувала цуценячу відданість молодшого. Факт третій: вона також на третьому курсі, як і Субін, але вчиться на хореографії з Гюкою, хоча на парах буває рідко, якщо взагалі буває, тому іноді забираючи Кая після пар, ніхто з їхнього квартету її також не бачив. Факт чотири: вона курить якісь дішманські сіги, від яких тхне за кілометр, тому, коли Кай приходить до них, на нього в черговий раз чекає допит від Техьона, на що малий десять разів клянеться та тридцять хреститься, що він і цигарочки до рота не брав, тільки поруч стояв. Факт п’ятий: Йонджун-нуна дуже вродлива – за нею ганяється пів району, але вона відшиває всіх, як ґудзик від батіних сімейок, тому що ніхто її не гідний — друга частина це власне спостереження Гюнінкая, так що прийдеться повірити на слово. Факт шостий, проте не менш важливий: їй подобається чокомінт — Субін, звісно, вважав це за мінус, якщо не за смертний гріх, але заради свого інтересу був ладен на багато чого, якщо не на все.

В якийсь момент він став навіть трохи одержимим, що самого почало лякати до усрачки. Він крадьки непомітно намагався дізнатися у й так безперестанку теревенькаючого Гюки ще якийсь факт про Йонджун-нуну, але ніколи не просив познайомитися з нею. Ну, адже нащо — людина, яка любить альянс шоколаду та м’яти, сто відсотково не збагатить його життя нічим хорошого.

Однак інтерес був. Чхве хотілося хоч краєчком ока, хоч на фотці у побитий піксель побачити цю загадкову постать. Але зацікавленість залишається зацікавленістю, бо Субін і під прицілом пістолета не запитає в Гюнінкая навіть її ак в інсті, тож йому залишається лише педантично вибудовувати розмитий образ найзагадковішої постаті в історії у себе в голові.

***

Субін ненавидить понеділки, напевно, ще більше за чокомінт. Існує два типи людей: ті, хто починають у понеділок не новий тиждень, а нове життя й з першої ж секунди пробудження стають повністю іншими людьми, які готові нищити гори, переходити океани, записуватися на йогу та притримуватись здорового способу життя. Другий тип зустрічається частіше та звучить реалістичніше: вони обіцяють собі, що зроблять все зі списку вище ще й удвічі більше, але продовжують сидіти на дивані рівно та не рухатися, буцім муха на липучці, заманюючи продуктивність, якої нема й не буде. Субін тут третій тип людей — той, хто мріє залишитися у милому тижні, адже там й без того все було нормально та стабільно, а неочікуваності та сюрпризи не є частиною його стилю життя, і він краще опиниться замість Білла Мюррея в дні бабака, ніж у понеділку.

І чомусь саме в цей понеділок, всі студенти вирішили стати першим типом та прийти усім курсом на суміжну пару. Субін губить в потоці людей Бомґю, що так невчасно відпочкувався й опинився в протилежному кінці авдиторії, віднесений сонною ватагою. Молодший Чхве стискає губи та знизує плечима, мовляв, нічо, посидь без мене, а Субін у відповідь показує таку кислу міну, що Бомґю думає, як стільки невдоволення поміщається в цих ста вісімдесяти п’яти сантиметрах живого організму. Чхве сідає на передостанньому місці в ряду, напхом, наче автобус у час пік, забитому студентами, та опускає голову на схрещені лікті, бажаючи відрубитися та поспати до кінця лекції.

Але й цю забаганку всесвіт відмітає у сміттєвий бак, й без того повний благань Субіна, тому що декілька митей потому хтось легенько торкається його плеча.

— Тут вільно?

Він підіймає очі на того, хто його покликав, і буквально в моменті ловить свою впавшу щелепу. Якщо перед ним не ангел, то як мінімум диявол. Нам ним височіє хлопець з репетливо-рожевим волоссям і, дідько, малетом. У нього пухкі м’які губи, що виглядають нелегально-кримінальними, а у вухах переблискують довгі сережки. Він тримає в одній руці з різнокольоровими нігтями стаканчик з кавою, від якого пахне чимось страшенно солодким та карамельним, а другою вказує довгим елегантним пальцем на місце поруч із Субіном. А потім Чхве опускає очі та йому здається, він потрапляє в таку глибоку безодню, що Маріанський жолоб  порівнюючи з нею, — просто куца калюжа. Адже на людині навпроти короткий рожевий светр та, мати василева, спідниця (!), що відкривала вид на гострі коліна з низкою барвистих пластирів.

Субін, напевно, зараз виглядає, буцім напів дохла риба на суходолі, відкриваюча та закриваючи рот невгаразд, тому що цей хлопець у питанні підіймає брову, не розуміючи, як трактувати дані дії. Тож або йому стає чхати, або Чхве несвідомо каже «так», і юнак з рожевим волоссям сідає поряд, — ні він буквально пурхає елегантно та вишукано, мовби кіт, — підпираючи щоку рукою, та вслуховується в те, що віщає лектор.

А Субін зараз перебуває в прострації, адже йому починає здаватися, що всі його латентні кінки матеріалізувалися в одну людину. Він, наче загіпнотизований, дивиться на людину, яка фактично зійшла зі сторінок його мрій. Хлопець, схоже, відчуває чужий важкий погляд, у півоберта розвертається на Чхве, ще раз припіднімаючи брову, мовбито якісь проблеми? Субін миттєво та занадто різко відвертається, лякаючи кілька сидячих поруч студентів, не помічаючи, як об’єкт його розглядання задоволено посміхається одним куточком пухких губ, повертаючи свою увагу викладачеві.

Залишки пару Чхве, сидить, як принцеса на горошині — і не те щоб Субін був принцесою, та й горошиною загадкового хлопця з рожевим волоссям назвати складно — це цілий кущ гороху, якщо не поле. Він сто відсотків зараз схожий на зашуганого збоченця — сидить, буквально не дихаючи, бо місця катастрофічно мало, а страх поворухнутися й випадково торкнутися сусіда — розмірів всесвіту. Бо, здається, близько пів години тому, — Субін не знає точно, він намагався порахувати про себе, щоб заспокоїтися, але збився до біса після одного, — він випадково зіткнувся з ногою цього хлопця (з оголеною, блять, колінкою цього хлопця у спідниці). За відчуттями, це було як кілька розрядів блискавки, а штані розплавилися та почали диміти. У скронях б’є набатом так сильно, що закладає вуха, а перед очима пливе, виводячи на екранчик кольорові плями та віконце error 404. Тому тепер косплеїть камінь та дивиться рівно перед собою, пропускаючи повз вуха все, що йому втирають про філософський неокласицизм. Чхве виходить зі стадії корисної чи не дуже копалини, тільки коли його штовхають у плече студенти, які намагаються вийти, а хлопець з рожевим волоссям безслідно випарувався. Дідько, він навіть не знає, як того звати, а в Бомґю або, тим паче всезнаючого Гюку, він не питатиме — його тролитимуть і задрачуватимуть все життя, а прожити Субін збирається довго й щасливо.

Він дивиться на нічого не підозрюючого Бомґю, що чекає на нього біля виходу. Пречудово, тепер ще на одну загадкову персону в його житті стало більше.

***

— Ти зара пропалиш у ньому дірку.

Бомґю, який сидів поруч, щось таки зрозумів. Спочатку до нього не дійшло, чому це вічно спокійний пасивний Субін вчепився в його руку, як собака зі сказом, благаючи звалити з нової кав’ярні біля університету, до якої вони, до речі, дуже хотіли потрапити, стояли в черзі півтори години і тільки зайшли, а потім, коли Чхве-молодший таки посадив його за столик, змінився в обличчі разів сто, бліднішаючи, зеленіючи й червоніючи — і все це за одну мить.

Вони забилися у найдальший кут, у який навіть сонячне світло відмовлявся заглядати, а поки Бомґю ходив за кавою, він навіть боявся, що Субін зі своїм диким поглядом зараз вискочить за двері, водночас купуючи квиток на літак до іншої країни. Потім він розуміє, що старший, не блимаючи, витріщається на милого баристу з кислотно-рожевим волоссям, що приймав його замовлення, а мозок починає генерувати ідею, що тут щось нечисто. Такий погляд молодший бачив лише один раз — коли у середній школі гопники відібрали й зламали Субіну скейт. Після цього, до речі, Техьон зламав кожному по руці. Але це так, нюанси.

— Він тобі грошей винен, чи шо? — Бомґю помішує свій латте, підозріло косячись на старшого, який скрутився літерою зю, намагаючись злитися зі стіною.

Субін на це негативно та дуже швидко киває.

— Ти йому?

Чхве-старший ще раз мотає головою і думає, краще б справа реально була просто в бабках. Він буквально випав з життя, коли лише з порога помітив того дивного загадкового хлопця, який сидів з ним на парі, а коли побачив, що той пряно-цукрово посміхається клієнтам, внутрішньо завив, бо господи, яка у нього солодка усмішка. Субін ці дні взагалі почував себе вкрай мерзенно, бо слова Чака База про «I haven’t slept, I feel sick — like there is something in my stomach fluttering» — ніяка не метафора. Він думав про цього таємничого незнайомця, який не був би таким таємничим, якби Субін хоча б запитав його ім’я, — весь день, потім ніч, а потім ще пару днів, поки не побачив його на власні очі сьогодні. І краще б не бачив, чесно. Усередині все перемішалося, і ті кляті метелики пурхали у шлунку так агресивно та наполегливо, що починало здаватися, що вони скоро задушать його. Обличчя горіло, ніби він у плюс тридцять пробіг крос, а удари серця відчувалися по всьому тілу.

Молодший ще пару десятків разів переводить погляд із Субіна на баристу, комп’ютер у голові скрупульозно обробляє інформацію та нарешті завантажується повністю.

— Та ти гониш…

Ґю, не вірячи, прикриває рота долонею, бо готовий вже перейти на ультразвук. Якщо старший не гонить, то переганяє точно.

— Ти вкрашився? — він все ж таки робить це під спопеляючий погляд Субіна, привертаючи увагу столиків поруч. — Чхве Субін, якого цікавить тільки його скейт та пиво на акції. А бодай мене качка в дупу клюнула, я в шоці. Ні. Я в ахуї!

— П-пельку на петельку, — старший мало не б’ється головою об стільницю, ховаючи очі у згині ліктів.

Цього ще не вистачало. У Бомґю язик як лопатень, Ден Гамфрі позаздрив би.

Молодший регоче, намагаючись не задихнутися від власного ахую та мотає головою, мовляв, не може бути, я в таке нізащо не повірю.

— Ми знайомі з тобою все життя, очманіти. Я думав, Техьон швидше збере всі свої соплі в кулак та зізнається мені в почуттях, ніж ти у когось закохаєшся, — він хапається за живота, згинаючись у три хребти, та намагається віддихатися. — Як його хоч звуть?

— Не знаю, — Субін змучено мугикає у рукав куртки, мріючи, щоб на Землю впав метеорит, і його страждання закінчилися.

— А де він навчається?

— Не знаю.

— Бо-оже, яке кончене, — молодший витирає сльози зі сміху й нарешті заспокоюється. Тому що, якщо серйозно, він дуже радий за хьона. — Хочеш, я дізнаюся, хто це, у Гю-

— Зробиш це і навчишся спати з розплющеними очима, — Субін підривається з місця, перегинаючись через стіл, і на якусь мить перетворюється на фурію, шиплячи крізь зуби мало не на парселтанзі, та стискає його руку майже до хрускоту кісток. Він щиро шкодує, що вони взагалі зайшли до цієї клятої кав’ярні, і що з ним був саме Бомґю, бо мем «тепер весь Китай знає про це» це мем про довгий язик молодшого.

Бомґю, заледве вирвавшись із залізної хватки, піднімає руки, буцім здається.

— Гаразд, не очкуй. Я мовчатиму, — Субіну здається, що, була б можливість, молодший схрестив пальці за спиною.

Він робить півоберта, потягуючи остигле латте через трубочку, з ніг до голови оглядаючи об’єкт закоханості його найкращого друга. Ну, смак у нього хоча б є.

— І шо збираєшся робити?

Субін дивиться на нього скляним поглядом, маючи на увазі «шо, треба щось робити?», тож Бомґю доводиться закотити очі.

— Ну, там підійти-и познайо-омитися, — молодший розтягує склади, скоса поглядаючи на хьона, — взяти номер? Та йобене, хоча б запитати, як його звуть.

Чхве-старший заривається пальцями у власне волосся, примовляючи «за шо мені це?», і намагається втиснутися у стінку ще сильніше.

— Ясно, — каже Бомґю, допиваючи каву та голосно ставлячи чашку на місце.

«Хуясно, — перекручує голос у голові Субіна, — я в пізді».

***

Вони зіштовхуються в коридорі під час перерви, і це все більше починає нагадувати Субіну сюжет якоїсь малобюджетної дорами. Він вивертає з-за рогу, налітаючи на когось та збиваючи з ніг. Цей хтось не утримується на ногах, чіпляючись за джинсовку Субіна та тягнучи за собою. А потім Чхве розплющує очі, а цим кимось виявляється той самий рожевий хлопець з кав’ярні та його мрій. Тахікардія нагадує про себе, тому серце бахкає, як ненормальне, і до нього не одразу доходить, що він сидить на дупі на підлозі посеред людного коридору, а перед ним на колінах в тій самій, блять, спідниці його краш. Який, до речі, поки душа Субіна відходить в інший світ, підіймається та подає йому руку, при цьому усміхаючись. А його усмішка така солодка, прямо зуби зводить, як мармеладні ведмедики та цукрова вата. Чхве загальмовано простягає руку, наштовхуючись на чужу м’яку шкіру, через що по тілу проходить мікророзряд електрики, паралізуючи все всередині, і підіймається на ноги. Він, як комп’ютер, що нормально так підвиснув, витріщається на цю солодку посмішку та лисячий примруж очей, намагаючись не опускати погляд на спідницю та білі гетри, що підкреслюють довгі худі ноги, й гострі коліна. А коли загадковий хлопець відкриває рота, щоб щось сказати, Субін тупо не витримує. Він розвертається й, бурмочучи під ніс вибачення, зі швидкістю адронного колайдера тікає коридором геть. Тому що він дурень і, можливо, це йому, замість Лева, чарівнику Оз варто було подарувати хоробрість, а замість Опудала, мізки. Він ховається за дверима корпусу, не помічаючи, як усмішка таємничого хлопця трохи сумнішає.

Чхве думає про це всі залишки дня, у голові сперечаючись з усіма своїми персоналіями покруче Кевіна, чи правильно він вчинив, злинявши накиваваючи п’ятами, або треба було взяти себе в руки і все-таки запитати хоча б ім’я. Навіть увечері, коли їхня лузерська компашка збирається на скейт-майданчику, ніхто не розуміє, що з Субіном таке. Тільки Бомґю підозріло коситься на нього та з розумінням ситуації мовчить, лише здалеку здогадуючись, у чому криється ядро проблеми. І, судячи з усього, своєї обіцянки він дотримався, бо Техьон й словом не обмовився про його раптовий краш, так само й Гюка, якого вони чекають і який обіцяв їм якийсь сюрприз зі словами «Галюсік, ти зара помреш».

Субін безрадісно катає на рампі туди-сюди, поки Ґю, щось тріщить без розбору, лежачи на колінах у Техьона, який дивиться на нього, буцім на найпрекрасніше на світі, а потім підривається на ноги, розмахуючи руками Гюнінкаю, що з’явився на горизонті, і тільки потім помічає, що поряд з ним йде ще одна людина.

— Приві-іт, — тягне молодший, стискаючи в ведмежих обіймах Чхве та Кана. – Знайомтеся, це Йонджун-нуна!

Але тільки ніякої нуни ніхто й в дуплях не бачить. Гюка, як у мемі з Віллом Смітом вказує на хлопця, що стоїть поруч. Всі образи в голові вмить розбиваються об стіну шоку. Бомґю з Техьоном, не вірячи, витріщаються, переводячи погляд то на Гюнінкая, то на таємничу постать поряд, поки на тлі метафорично пищать коники. Кан у дикому ахуї, тому що весь цей час молодшенький втирав їм, що гуляє з дівчиною, хоча, якщо чесно, він ніколи не говорив цього напряму, але приставка «нуна» давалася взнаки, — а перед ними стоїть хлопець з яскраво-рожевим волоссям, у спідниці, так, милий безмежно, як аніме-дівчинка, але тим паче з мужніми рисами обличчя.

— Ти серйозно представив мене нуною, малий? — загадкова та овіяна теоріями особистість, яка нарешті перестала бути такою, кривиться та тріпає Гюку за волосся, приймаючи падаючі щелепи за несподіванку знайомства. — Можна просто Йонджун.

— Я думав, ти кентуєш із дівчиною! — Бомґю зло штурхає Гюку кулаком у плече, чому той починає заливисто сміятися, поки Кан приймає протягнуту йому руку.

— А де Субін, до речі? — Кай крутить головою на всі боки, намагаючись побачити старшого, з ким найбільше хотів познайомити Йонджуна.

За їхніми спинами щось падає. Точніше хтось. Субін у якийсь момент повертає голову на нові голоса, що з’явилися, і краєм вуха чує їхню розмову. Точніше одне конкретне ім’я. «Йонджун-нуна». А коли картинка перед очима накладається на те, що він чує, Чхве не втримується на скейті, падаючи з нього і з гуркотом скочується з верхівки рампи, привертаючи до себе увагу.

Він з круглими, як блюдця, очима і на тремтячих ногах, піднімається, вперше в житті забиваючи хуй на скейт, що відлетів у кювет, та спотикаючись за власні ноги, йде вперед.

— Ти! — Субін вигукує голосно та несподівано для всіх, від чого Бомґю підстрибує на місці, та тремтячим вказівним пальцем тицяє в охуївшого Йонджуна.

Обличчя Чхве, його вуха та шия були настільки червоними, що постав Субіна поряд із пожежним гідрантом, ніхто б не відрізнив їх. Він буквально не знає, куди себе подіти, мовби місця у великому парку стало катастрофічно мало, а повітря викачали невидимим насосом. Він або в очі довбеться причому не по-дитячому, або загадкова «подружка» Гюнінкая і його краш це одна, блять, людина. Його краш, з чарівним рожевим волоссям, у дивовижній спідниці, панчохах і з пірсингом у вухах, який стоїть за три метри від нього та від несподіванки тримається за серце з милою приголомшливою усмішкою! Його краш, побачивши якого він забув, як користуватися корейською мовою і боягузливо втік. Та Субін зараз вибухне, як лямпа від перенапруги, і розлетиться на крихітні уламки, тому що голова паморочиться, мабуть, у її вісь теж труться якісь срані ведмеді, і дихалка працює з перебоєм, так що повітря у легенях спирає.

Він задкує назад, спотикаючись за власний скейтборд, та, ні слова більше не сказавши, як останній ідіот, обертається, зриваючись на біг. А Йонджун другий раз за день бачить його спину.

***

Моторити, як останній ідіот, Субін продовжує й надалі. Декілька днів він навіть не виходить із дому, пропускаючи пари, займаючись самобичуванням у темному кутку кімнати і намагаючись переусвідомити все своє життя. Коли він нарешті, абияк зібравши себе, буцім крихку китайську вазу, перемотану скотчем, виповзає в універ, на душі не стає легше — там шкребуться кішки, та ще й з таким огидним звуком, що закладає вуха. Субін виглядає, як живий труп з опухлими очима та мішками під ними, в яких можна зберігати річний запас витрачених нервових клітин, — усередині за відчуттями так само: наче щось здохло в лісі, а тепер розкладається та смердить.

З огляду на загальний чат, у якому за цей час кількість непрочитаних повідомлень перевалила за кілька тисяч, Йонджун тепер постійно тусується з ними — вони ходять у скейт-парк та в кафе, де той працює, — два місця, які Чхве обходить десятою дорогою, не наближаючись і на гарматний постріл. Не те щоб Субін колосально звалив з компашки й ігнорував усіх навкруги — вони все ще зідзвонювалися або бачилися на парах з Бомґю і Техьоном, ходили в якісь віддалені місця, де точно не зустрінуть того, про кого, немов про Темного Лорда, тепер не можна згадувати. Молодші буквально підпирають Субіна з обох боків, щоб їхня ваза зі скотчем не розвалилася без вороття та навіки-віків, підтримуючи співчутливими поглядами та нейтральними розмовами. Тільки Гюка після кількох десятків неприйнятих дзвінків та сотні повідомлень перестав більше намагатися, і від цього у старшого винувато боліло щось у районі серця. Може, то воно й було.

Він уперше у житті закохався. Йому сподобався хтось у романтичному плані, не як друг. Людина, побачивши яку, підгиналися ноги та потіли долоні, побачивши яку, закінчувалося повітря, а метелики у шлунку жадали перевороту. Мабуть, ця закоханість могла б залишитися дурною й дріб’язковою, коли Йонджун вчепився й повис у серці Субіна через гарне личко та усмішку. Але коли правда, яку ніхто і не приховував, розкрилася, а хлопець, який йому подобається, та «подружка» Гюки стали однією людиною, це не могло залишатися безглуздим. Субін усе більше думав про те, який Йонджун (звісно ж, за розповідями молодшого) хоробрий, зухвалий, як сміливо дає відсіч будь-яким довбойобам та системі. Який він кумедний і веселий, з дивовижним почуттям гумору та підбіркою стендапів на всі випадки життя. Який розумний та цікавий, готовий, здавалося, підтримати розмову про все на світі. А ще він так само, як і раніше, прекрасний. Він буквально заповнював повітря навколо себе чарівністю та запахом карамелі. Але Субін щоразу пройобував нагоду за нагодою, надію на щось хороше, що, можливо, могло б у нього бути. Йонджун був загадкою, і ця загадка його вабила, ніби просячи розгадати. Він був пазлом на п’ятнадцять тисяч деталей, гарний до пізді, який Субін просто боявся зібрати, навіть не розпакувавши коробку.

Він ходить як скупаний у мертвій воді, шарахаючись від кожної тіні, поки в якийсь день Бомґю не припирає його до стінки і не ставить перед фактом, що вони йдуть на день народження, і не до когось там, а до Чиміна — їх гаряче любого хьона, свято якого не можна пропустити і під дулом пістолета. Чхве-старший за секунду вигадує мільйон відмовок, мовляв у нього бачок потік, їжачок застудився, мама на ревізію приїде. Але Ґю, як скеля, стояв на своєму, бо на такого забитого та пом’ятого друга без сліз дивитися було неможливо, і з цим треба було щось робити, бажано швидко. А банка пива та п’яні задушевні розмови зазвичай у таких випадках усім допомагають.

У п’ятницю ввечері вони на пару з Техьоном буквально впихують старшого в його найкращі джинси та толстовку, а потім Субіна, який шипить й плюється, виштовхують за руки та ноги з квартири, вручивши йому нести найвідповідальніше — подарунковий фікус у горщику з об’ємною головою курки, що виглядає занадто обкуреною. Він почувається, ніби під конвоєм, з Каном під одним боком і Чхве-молодшим — під другим. Він навіть не питав, чи там буде той, кого не можна називати, бо так, звичайно ж, він там буде. Тому Субін важко зітхає, а праве око нервово смикається.

Серце падає кудись у прірву, коли усміхнений, наче атомне сонце, Чимін відчиняє їм двері та запускає всередину. Субін відчуває себе натягнутою тятивою, коли його безпардонно штовхають на диван, а фікус, який він по дорозі кілька разів упустив через тремтячі руки, замінюють на пиво. Чхве приголомшено шарить очима на всі триста шістдесят, намагаючись побачити Йонджуна, щоб точно знати, в який бік не варто йти, але натикається лише на Гюнінкая, що дивиться на нього, як кинуте в дощ цуценя. Старший під цим поглядом відчуває навіть не укол провини, а сотню мечів, що пронизують його зрадницьке серце і цілком розуміє, що відчував спадкоємний принц Сяньле. Він був ближчий за всіх їх молодшому, а потім зник, обірвавши всі дроти, злившись.

Субін проштовхує ставший у горлі клубок ковтком алкоголю та хитко піднімається зі звуком, ніби віддирає душу від оббивки дивана, прямуючи в бік Гюки, що підпирає собою стіну.

— Привіт, — слабо видавлює старший, бо ліміт на слова вичерпався ще на самому початку.

— Привіт, — так само куцо вторює йому Кай, ховаючи очі в бляшанку.

А потім Субін з усієї сили б’є себе по лобі, лякаючи молодшого, тому що екзистенційна криза різко закінчилася, та він надто пізно і несподівано усвідомив, що крім нього самого, його життя ніхто не виправить, так що треба переставати жувати соплі й нарешті намотати їх на кулак. Потрібно боротися зі своїми демонами, хуємонами та іншим. Але що найважливіше — у жодному разі не відвертатися від близьких людей, не ховати свої загони в темну скриньку під ліжком, бо тобі можуть допомогти.

— Пробач мені, будь ласка, я вчинив так, бо я боягузливий придурок, — Субін стискає руки в кулаках до побілілих кісточок, зморгуючи застиглі сльозинки на віях, поки Кай підбадьорливо усміхається, — я повний ідіот. Мені шкода, що я засмутив та образив тебе.

— А знаєш, я ж з тобою його більше за всіх хотів познайомити.

— Пробач мені, Гюні, — у Чхве опускаються плечі, бо він, занурившись у свої похмурі думки, не помічає важкого, але дофіга театрального зітхання молодшого.

А наступної ж секунди Гюнінкай буквально стрибає, повисаючи на ньому, як мавпочка.

— Та харе, хьон. Ти ж у нас найстарший, а не найрозумніший. За мізки в нашому лузер гензі відповідає Техьон, — Гюка отримує невагомий тичок у ребра, а потім сміється. І, боже збав, як Субін за ним сумував.

Молодший обіймає його міцно-міцно, проганяючи світлом своєї душі та щирою ще такою дитячою усмішкою всі проблеми та негаразди, зариваючись у зіпсоване фарбою синє волосся.

— Не кисни, хьон, — Гюка тягне за край толстовки Субіна, у якого монолітний тягар упав з плечей. — Там, здається, ще не всю курочку зжерли.

— Усю! — верещить Бомґю з набитими щоками з іншого кінця кімнати, тримаючи в руках дві курячі ніжки.

— Ах ти, — у Ґю летить подушка, яка, на превеликий жах, рикошетить та летить у Техьона, вибиваючи тому стаканчик з пивом прямо на світлі джинси.

О ні.

— Та ви там похуїли?! – Кан підскакує, як окропом ошпарений, і тягнеться за подушкою, яку секундою пізніше запускає в Гюку.

Але тільки ось і в нього походу приціл збитий, бо подушка пролітає повз молодшого й збиває з підвіконня десять разів нещасний фікус, що валиться на підлогу з тріском горщика з клятою куркою.

У кімнаті повисає тиша, що стає чутно, як сусіди стукають по трубах через шум їхньої міні-паті. Весь натовп, немов у сповільненій зйомці, переводить погляд на Чиміна, який витріщився на курячу голову, відлетівшу кудись ген під диван.

— Це на щастя, — каже той, і вся кімната з полегшенням видихає.

Згодом Субін потихеньку розслаблюється, вливаючись у галасливу, але затишну атмосферу свята та навіть тихо посміюється з жартів, підтримуючи розмови. Або це пиво так діє, або все дійсно потроху починає повертатися у своє русло. Тільки на серці якось неприємно тягне, бо він так і не побачив тут Йонджуна. Можливо, Чимін має рацію — це на щастя.

Чхве розуміє, що вечірка знаходиться в самому зеніті, коли вони вже похєрили джангу по всій квартирі, мало не повбивали один одного, граючи в монополію, і не влаштували громадянську війну, намагаючись визначити, хто мафія. Він сміється з того, як хтось пропонує зіграти в пляшечку, а Бомґю демонстративно маже губи гігієнічкою та зухвало споглядає на Техьона, який намагається сховатися за шторою. Субін встає з дивана, трохи похитуючись, йдучи на кухню взяти ще випивки.

Минаючи двері, його оперізує запах терпких сигарет, а вже потім він помічає Йонджуна, що сидить на підвіконні й курить у відчинене вікно, за яким підходить до своєї середини осінь. На ньому все та ж картата спідниця, що відкриває вид на довгі ноги в молочно-білих гетрах. І, господи допоможи, який він прекрасний. Субін підвисає спочатку, не в силі перевести погляд, а потім здригається, ніби його застукали за чимось непристойним, рипаючись на всі боки, як сім, якому дали двадцять дій одночасно. Він скуто киває на знак вітання, на що Йонджун мружить очі, й загальмовано відкриває дверцята холодильника, дістаючи бляшанку. Вона холодна, що так контрастує з гарячими пітніючими долонями й таким же серцем, що швидко б’ється. Він стоїть спиною до Йонджуна, коли чує, як той видихає дим й топить бичок у чашці з водою, говорячи:

— Бомґю сказав, що я тобі подобаюсь.

«Блять, — думає Чхве, заплющуючи очі, придумуючи мільйон способів, як особисто придушить молодшого і в якому лісі закопає його холодний балакучий труп».

Він так і знав, що це колись станеться, бо Бомґю слід уже рота зашити, а Техьону бажано зізнатися у всіх його прекрасних почуттях і швидше взяти Чхве-молодшого під крило, бо до кінця цієї ночі він може й не дожити. Субін, мабуть, надто голосно ковтає клубок, ставший у горлі, який дере так, ніби він кактус їв, а по спині стікає холодна крапелька поту. І нехай у себе в голові Субін, звісно, знайшов віру в себе, мотивацію рухатися далі та інші приколи самонавіювання, насправді це виявляється піздець як складно.

Він боязко, мов у сповільненій зйомці, повертається на голос і видихає, дивлячись на Йонджуна. Безумовно, він все ще закоханий. Ще й так сильно. Як взагалі можна не закохатися в цю людину, що сидить у сигаретному серпанку, як гусінь з Аліси, але виглядає воістину божественно?

— І шо? — браво, навіть якщо це єдине, що Субін зміг вичавити з себе, його голос хоча б не здригнувся.

Під пильним та вивчаючим поглядом, буцім на хірургічному столі, він тремтливими руками смикає відкривачку на банці, але зазнає поразки, відламуючи її.

— Та таке, — згодом якось невпопад і вже не в тему відповідає Йонджун, вдивляючись в широку спину молодшого, який знову відвернувся, щоб походу вщерть прикінчити нещасну бляшанку.

Вродливий. Збіса вродливий.

Йонджун завис ще коли відразу ж при першій їхній зустрічі Гюка хвалився, мовляв які у нього круті хьони є, і показував фотки всіх та кожного, наче дитина, яка безкрай пишається своїми батьками. А Йонджун, як загіпнотизований, стежив за ямочками на кожній фотографії, де «а це мій найулюбленіший хьон, але ти теж можеш ним стати, якщо купиш мені пивка» усміхався, та боровся з бажанням тицьнути пальцем в екран. Він за будь-якої нагоди намагався винишпороти у Гюнінкая, який й так не замовкає, ще якусь навіть найбезглуздішу та дріб’язкову інформацію про Субіна. А коли молодший пропонував познайомити його з їхньою компашкою, завжди відмахувався, мовляв, поки не готовий. Однак Йонджун і справді готовий не був. Друзі у Гюки, авжеж, були класні, проте найбільше він боявся, що його не приймуть, навіть якщо Кай казав протилежне. А потім, день за днем, усвідомлюючи свою дурну закоханість у людину, яку бачив тільки на фотках та відео, чув про нього буквально всі дурощі, Чхве злякався ще більше. Тому відстрочення знайомства тривало більше, ніж рік, поки одного теплого вересневого дня він випадково не зіткнувся поглядом на парі, на яку суто випадково вирішив прийти, зі знайомими ямочками. Серце тоді билося як божевільне, але він змусив зробити себе перший крок, хоч навіть наймізерніший.

Субін тоді так мило червонів та пихкав, мов їжачок, який, до речі, у нього був, Йонджун знає. Незважаючи на жовтаву осінь на вулиці, у душі Чхве грала всіма фарбами весна. Субін був… м’яким. М’яким і пухнастим. Такого хотілося замотати в ковдру та кохати кохати кохати, дарувати усмішки й красти поцілунки. Потім вони випадково зустрілися в кав’ярні, до якої він тільки влаштувався й посередньо познайомився з Бомґю, який буде потужною ланкою в цій страшенно дурній історії. А потім Субін почав тікати. Щоразу, забираючи з собою ледь вловиму надію Йонджуна. Тоді Чхве здавалося, що справа виключно в ньому, що щось не так саме з ним. Субін випарувався з його життя, не встигнувши навіть як слід затриматися. Втім одного разу той самий Бомґю перетворюється на язикату Хвеську після двійки пляшечок термоядерно-солодкого сидру й як на сповіді випалює Йонджуну, що сил його більше немає дивитися, як його найкращий друг їде глуздом й доводить себе закоханістю, вгадайте, у кого? Тоді Йонджун все розуміє, тож якщо вже карти з щасливої волі долі опиняються в його долонях, Чхве думає, що настав час діяти.

І ось зараз, дивлячись, як об’єкт його закоханості намагається роздерти банку пива ножем, він не витримує й сміється від того, які вони дурні. Субін, смикаючись, обертається, залишаючи бляшанку в спокої, пильно слідкуючи за об’єктом його закоханості, який регоче так, що перекрикує гучну музику із сусідньої кімнати.

— Дурненький, — каже Йонджун, не до кінця розуміючи, кому саме з них він адресує ці слова.

Можливо, обом.

— Іди сюди, — по-змовницьки шепоче старший, відмахуючись від набридливого рожевого пасма.

— Шо? — Субін не чекає такого прямого наказу, гублячись на мить до цурки.

— Та годі тобі, я не кусаюся, — Йонджун розтягує свої пухкі вуста у хижій посмішці, а потім, усупереч своїм словам, голосно клацає зубами, й Субіном від п’ят до маківки пробігає хвиля мурашок. Кухня маленька, але Чхве-молодшому вона здається ще меншою, коли він робить пів кроку і вдихає тютюновий дим упереміш із чимось карамельним.

— Та ближче, ну, — невдоволено нахмурюється Йонджун, надувши губи качечкою, як дитина.

Субін робить ще пару невпевнених нервових кроків, і коли між ними залишається сантиметрів десять, Йонджун прудко притягує його за комір толстовки й обіймає ногами за талію.

— Попався! — скрикує той, кладучи руки на субінові плечі, та з широко розплющеними очима дивиться на свою закоханість, у якого поглядом у чистому океані ахуя плавають полохливі зірочки захоплення.

— Чому ми такі дурні, Субіне? – шепоче Йонджун, а в самого вилиці стають одного кольору з волоссям.

Тепер настав час Субіна все розуміти. Він також ставить собі це питання, адже бачить все кришталево чисто і ясно, а серце все одно радісно єбашить під якусь ай лав ю бейбі. Навіть злощасні метелики у шлунку нарешті досягають свого.

— Можна я тебе поцілую? — упівголоса запитує Субін, але не отримує відповіді.

Позаяк Йонджун сам притягує його до себе, зариваючись у блакитне та ламке від фарбування волосся, зминаючи м’які губи. Субін ніколи не цілувався, Йонджун, до речі, теж, отже всі ці чмоки виглядають такими ведмедикуватими, що якби хтось зайшов на кухню, то відчув іспанський сором, але такими щирими й теплими, що серце тане, як морозиво на сонці. Якоїсь миті їхні губи починають рухатися в унісон, і це більше не виглядає так ніяково. Їхні язики несподівано переплітаються, і Чхве-молодший відчуває щось металеве. Він розплющує очі, не розриваючи поцілунку, й наштовхується на безпардонно задоволений хитрий погляд Йонджуна. У його краша блять пірсинг в язиці! А в Субіна руки безвладно теліпаються по бокам, бо він через радість й шок того, що відбувається, забув, куди їх подіти. Утім старший, не відриваючись від його вуст, кладе великі лапища собі на стегна, туди, де край спідниці сусідить з білими гетрами. Закрайок спідниці трохи задирається, коли Субін легко крокує вгору гарячими широкими долонями не менш гарячою оголеною шкірою, стискуючи м’які стегна й викрадаючи у Йонджуна судомний подих. Старший переміщає свою руку на щоки молодшого, до тих давно омріяних ямочок, але зачіпає мочку вуха. Він усміхається в чужі вуста, адже тепер настала черга Субіна втрачати подих. Той кладе другу руку на тонку талію Йонджуна, роблячи поцілунок є наполегливішим, так що Йонджун прикладається головою об кухонну шафку, в якій весело передзвонюють склянки з тарілками.

Вони відстороняються один від одного на двійку сантиметрів, сміючись й намагаючись перепочити. Йонджун занурюється у згин між шиєю й плечем молодшого, посилаючи тілом того імпульси тепла та ніжності. Субін цілує його куточок рота, потім в другий, потім довгі пухнасті вії та гострі вилиці. Він маже вустами у гаряче чоло й дзвінко цмокає в носа, а потім голубиться у нього своїм, на що Йонджун фактично муркочить. Обидва почуваються чудово, а серця спокійно б’ються в єдиному ритмі, тому що таємниця, дурна таємниця, яку вони ховали один від одного, тепер стала дійсністю. Субін готовий померти за те, щоб ось так просто торкатися вустами губ Йонджуна, слухати, як той сопить йому в шию. А Йонджун готовий жити заради того, щоб Субін тримав його у своїх міцних руках, й торкатися пальцями його ямочок.

З боку входу на кухню лунає якесь копошіння, тож вони одночасно повертають голови на звук, продовжуючи тримати один одного в обіймах. У кухню спиною ввалюється Бомґю, якого притримує за талію Техьон. Вони врізаються у холодильник, з якого злітають кілька магнітиків. Кособокий магніт з Ялти розбивається вщент, коли Ґю шипить і буквально намагається з’їсти Техьона чи той його — у цій мішанині незрозуміло. Вони чіпляються один за одного, як за рятівне коло, змітаючи з кухонних стільниць все, що криво стоїть. Субін дивиться на цю вакханалію, що цмокає й шипить, у повному ахуї, а Йонджун відкашлюється, намагаючись привернути до себе увагу. Проте його ніхто не чує, доки він не кахикає сильніше, і двоє злякано обертаються.

Обличчя Кана таке ж, як у Субіна — охуєвше, а Бомґю тільки округляє червоні заціловані губи літерою «о», оцінюючи поглядом все, що відбувається й, закочуючи очі, каже:

— О, ну нарешті! — він задоволено бере Техьона за підборіддя, повертаючи у бік іншої парочки. — Бачиш, а кажуть, що я багато базікаю. Завдяки мені ці двоє зараз сидять тут обійнявшись.

Йонджун гигикає в долоньку, коли Субін трохи стискає його стегна, вбивчим поглядом дивлячись на винуватця всього цього й крізь зуби по складах промовляючи: «Чхве Бомґю».

— А, ну, якщо вже тут зайнято, пішли на балкон, — Ґю злякано підстрибує, хапаючи Техьона, що ще ледве-не-ледве кумекає, за руку, поспішаючи йти з кухні.

— Але там холодно, — Субін з Йонджуном крізь гучну музику чують, як ті двоє віддаляються, та внутрішньо радіють за те, що й у них нарешті все налагодилося.

— Ба, потерпиш. Тобі ще мене все життя терпіти.

Йонджун знову сміється, і, здається, цей солодкий звук стає найулюбленішим звуком Субіна. Він ще раз залишає пестливий поцілунок по губах старшого, міцно обіймаючи його й заглядаючи в очі.

— Ти будеш моїм хлопцем?

— Ні, — відповідає Йонджун, спостерігаючи за молодшим, буцім за цуценям, з поглядом, що стає все сумніше з кожною секундою після відповіді, — я хочу бути твоїм чоловіком.

Субін тяжко видихає, пускає очі під лоба і клацає Йонджуна по носі за те, що мало не посивів на місці. Він щасливий. По-справжньому щасливий, тому що тепер має Йонджуна. А він набагато кращий за пиво, що залишилося лежати в раковині, і навіть за його скейт. Йонджун найкраще за все на світі, і саме його зараз Субін тримає у своїх обіймах.

— Гаразд. Нам навіть не доведеться міняти прізвище.

***

Сьомий факт, який дізнався Субін, і про який не впевнений, чи хотів би він взагалі знати, але насправді дуже хотів би: у Йонджун-нуни є пірсинг на язиці. Восьмий факт: Йонджун-нуна охуєнно цілується. Дев’ятий факт: у Йонджун-нуни дуже м’які стегна, які ідеально підходять долоням Субіна. І десятий факт: Йонджун-нуна Йонджун тепер його хлопець.