~ Його ім’я більше не згадують! ~ R

Опис:

Вечірні посиденьки Фума Райт Поттера, Арку́ші Букс Ґрейнджер та Аоза Фан Візлі були вкотре пов’язані з боротьбою проти Того-Кого-Не-Можна-Називати.

***

Сутінки помірно, без спіху опускались на землю та заповнювали темнотою численні приміщення. Навіть якщо це школа для чаклунів слова — день і ніч мінялися як і для звичайнісіньких маґлів. Учні вже давно розійшлись по своїх кімнатах, слідуючи вказівкам та приміру вчителів. Проте не всі. В закритій частині навчального закладу зараз хазяйнувала юна школярка, закляття для прибирання лилося з її вуст так жваво та природньо, ніби вона цілодобово тільки ним і користувалась.

— Терґео в поміч мені прийди, та худенько весь пил прибери! — махнула паличкою рудоволоса чаклунка Арку́ша Букс Ґрейнджер. Навіть якщо на перший погляд стіл і виглядав чистим, але пилу там точно вистачало, адже це крило будівлі не використовують вже хто зна скільки.

— От навіщо ми сюди прийшли? — з певною огидою промовляв Аоз Фан Візлі, однак вправно підсвічував паличкою, доки подруга “чистила” їм ще й стільці. — Певен, що ці хороми востаннє відвідували ще за часів Ровіни Рейвенклов, ну чи Тараса Шевченка.

— Фум, поясни йому ти, бо я зірвуся… — іноді дівчина щиро співчувала багаточисельній сім’ї Аоза та його послідовникам.

— Нам треба спокійне, тихе, а головне — непримітне місце для обговорення плану боротьби з Тим-Кого-Не-Можна-Називати! — пояснив Фум Райт Поттер.

— Ми й так робимо що можем, але будьмо відвертими, ми ще занадто юні.

— Тут Аоз має рацію, — якось в’яло, але все ж підтримала Аркуша. — Відомо-Хто має перевагу у віці, кількості робіт, фанхат, шанувальників. Навіть серед нас можуть бути зрадники.

— Скласти руки ми теж не маємо права, — сміливо заявив Поттер. — Чаклунська натура іноді слабка, бо ми всі любимо похвалу за чарівні тексти чи просто вдалі словосполучення, прагнемо мати прихильників, цінуємо зручність. Мабуть тому декого і сіркою не викурити з лав Того-Кого-Не-Можна-Називати, але й вони врешті решт оберуть вірний шлях.

Про це мріяли всі троє, а Фум згадував як вперше почув про Нього.

***

Поттеру тільки нащебетали про зарахування до найвидатнішої школи магії, це зробив Амбасадор Геґрід, той ще птах-говорун. Масивний чолов’яга, з довгою бородою та добрим серцем. Він підтримав Фума як міг, розповів про основи основ, допоміг дістати чарівних гривників, подарував поштову сову, а найголовніше — розкрив усю правдоньку про силу слова та тих, хто цьому слову не радий.

Вони тоді саме в шинку осіли, серед решти чарівників. Працівник лиш запитав Амбасадора, чи як звичайно, а у відповідь отримав легкий кивок головою. Коли ж запитали пана Поттера, той лиш ввічливо відмовив, мовляв не голодний. Магія куховарства — дивовижна, оскільки вже за мить стіл ломився від традиційних страв, чоловік було вже почав присьорбувати гаряченький борщ, але Фум цей радісний момент обламав:

— Геґрід, ти ж знаєш хто мені з самого дитинства палки в колеса пхає?

— А чого ж не знати, хлопчику мій, — і таки скуштував смакоти. — Однак Його ім’я ми не промовляєм уголос, та й в думках цураємось.

— І все ж, — твердо стояв на своєму Фум.

— Ех, парубче, на тебе чекають великі справи, але треба пам’ятати, що не всі чаклуни слова добрі. — Амбасадор взяв паузу, задумавшись, а згодом продовжив. — Трапляються й лихі, котрі вправно прикриваються за нейтралітетом чи приховують правду тільки заради власного збагачення.

— І Він серед таких? Хто ж це? — пильно свердлив поглядом Поттер.

— Ф… ффф… фф, — намагався вирвати з вуст це ім’я Геґрід, та марно. — Язик не повертається сказати.

— То може краще напиши? — ґречно пропонував хлопчина з рубцем на серці.

— Так ще гірше, папір шкода переводить… Його звати, — і чолов’яга прикрутив свій щебет до шепоту вітру, — Фікбунморт.

— Фікбунморт? — голосніше перепитав Поттер.

— Тфу-тфу-тфу, та не згадуй лихого так гучно! — запанікував Амбасадор і почав активно посипати хлопця із сільнички у формі козлика. Через праве плече, через ліве, а потім просто висипав на голову весь білий порошок з череп’яної ємкості.

— Але чому він шкодить саме мені? — ніяк не розумів Фум ні намірів Лихого, ні того, нафіга стільки солі перевели при нинішніх то цінах.

— Та все просто — заздрить, боїться! Розуміє, що не вдасться залишитись на ворон`ій мітлі. З твоєю появою на цьому світі Той-Кого-Не-Можна-Називати ослаб, бо дуже багато чаклунів тепер слідуватимуть саме за тобою.

***

Зі своїми прогнозами громіздкий чоловік майже не помилився, бо послідовники були, щоправда не тільки у Фума. Значна частина чаклунів слова зробили своїм кумиром оригінальну та цілеспрямовану Аркушу. І не менша кількість любителів чарівних слів приєдналось до фан-клубу Аоза, адже у того було так багато різноманітних родичів. І хлопець залюбки ділився контактами та допомагав формувати нові зв’язки, стосунки.

Механізм змін запрацював. Трійко друзів стали найобговорюванішою темою навіть серед магів що не просто користувалися текстами, а придумували магічні твори самі. Перед кожним чаклуном постав вибір: на якій стороні лишитися, чи потрібно переходити, в чому суть протистояння?

І ось сьогодні, як тільки стемніло, Фум, Аркуша та Аоз вкотре зібралися обговорити план боротьби з Тим-Кого-Не-Можна-Називати!

— Аоз, сядь ти вже на стілець! Аркуша — майстриня прибирання! — припрошував друга Фум.

— Та він же думає, що тут скрізь павуки є, — єхидно зазначила чаклунка.

— Я не боюся павуків! Просто не хочу забруднити одяг! — виправдовувався Аоз, ретельно зазираючи по куткам.

— А хіба я сказала, що ти боїшся? — переможно посміхнулася дівчина. — Не дарма ж кажуть, що на злодюжці й мантія яскраво полихає.

— Ну досить вже вам, — втрутився Поттер, перш ніж Візлі відкрив рота з відповіддю на підначування Ґрейнджер. — Нам ще б не мішало виспатись перед завтрашніми уроками. Тому худенько оговоримо нинішню ситуацію та план дій задля вирішення проблеми.

— Як я вже говорив, ми й так робимо що можем. Потрібен лише час, — сумно промовив Аоз.

— Я склала певні діаграми та можу запевнити, що рухаємося ми в правильному напрямку… щоправда повільно, — підмітила подруга.

— Треба частіше робити конкурси, тематичні зустрічі, чаклуни таке люблять. Он як шуршали до новорічних челенджів.

— Ооо, а ще косплей можна влаштувати згідно власних магічних текстів, — прудко мовила Аркуша, а потім схаменулась. — Ну, це теж було в статистиці, дослідженнях.

— Ага, — одночасно відповіли хлопці і посміхнулися.

— А для 100% успіху я навіть зілля підходяще знаю! Всі проблеми воно звісно не вирішить, але мороки Відомо-Кому завдасть.

— Знову гортала старі підручники? — все не відставав Візлі від дівчини. Існувала між ними… якась хімія.

— Аоз, — примружила очі Ґрейнджер. — Хочеш їсти калачі, то не сиди на печі!

— То що за зілля? — вкотре Поттер не дає цим двом зачепитися язиками, бо що ті торгаші на базарі.

— Фелікс-Феліціс — еліксир успіху!

Пояснивши всі нюанси та перерахувавши необхідні інгредієнти до цяточки, обумовивши правила та нагороди за конкурси, трійко видатних учнів тихенько попрямували до своїх кімнат.

***

А мораль у казочки така:

Не сиди, не чекай, а гайда!

Напиши! Прочитай! Тільки часу не гай!

Своє знай, не кидай, на чуже не міняй!

А ще — ти працю своїх поважай!

В голові хай думка буде така:

Не довго ще існуватиме пітьма!

Пиши! Читай! Віри не втрачай!

За мрією своєю йди на самісінький край!

І тим — своїх прославляй!

Примітки:

При написанні користувалась словничком власних назв, заклинань та термінів з “Гаррі Поттера” від https://t.me/gingersnapeua