Його ім’я

– Слухай, та їх вже майже не видно. – Джек сидів на ліжку в своїй кімнаті, біля Еріка.

Гарісон почувався тут, як вдома, тому гарно повечерявши і знімаючи на ходу футболку, завалився на Джекове ліжко, обличчям в подушку.

– У мене там чухається, капець. Не допоможеш? – Ерік невизначено махнув рукою собі на спину.

– Там прищик. – Фростер зробив паузу, а тоді додав, – Можна я його вичавлю?

– Можна. – Хлопець розвернувся обличчям в бік однокласника і, здається, вмостився зручніше.

Джек посміхнувся і схопив серветку, щоб стерти з рук залишки мазі. Він любив давити прищі, на всіх, крім себе. Колись, навіть, розчвакав Чарлі весь лоб, за що отримав на горіхи.

Хлопець сів зверху на Еріка і схилився над його спиною. Це відбулось за якусь секунду, а Гарісон злякавшись, весь зіщулився.

– Що ти робиш? – Тихо донеслось з району подушки.

– Еем, мені так зручніше. Але, вибач, я мав спочатку запитати. – Джек почав вставати, його обличчя порум’яніло і почувався він присоромлено. Гарісон зупинив його рукою:

– Та сиди вже, тільки давай швидше. – Ерік відчув, як температура його тіла підіймається.

Коли Джек взявся до діла, Гарісону було так боляче, що закричавши якусь нерозбірливу лайку, він схопився, намагаючись вирватись з-під Фростера і вони разом впали з ліжка. Всі відомі закони фізики не зможуть пояснити, як так вийшло, що Ерік впав прямісінько на Джека.

– Блять, Гарісон, ти чого? – Джек скривився, бо трохи вдарився головою.

– Це ти чого? Я подумав, ти хочеш з мене шкіру здерти! – Хлопці так і лежали. Ерік пильно вдивлявся в очі Джеку, від чого той затримав дихання і боязко запитав:

– Щ-що?

– У тебе зелені очі. – Констатував факт Ерік, підводячись.

– А в тебе блакитні і що з того? – Джек сів і почухав потилицю, глянувши на настінний годинник.

– Я вже йду, не сци. – Гарісон одягнувся і пішов до вікна. Джек почувався так, ніби виганяє хлопця. Вже ставши на пожежну драбину, Ерік зазирнув до кімнати:

– Джеку, ти… – Він струснув головою, ніби відганяючи думку, – Дякую, – І поліз донизу.

Джекові перехопило подих. Ерік Гарісон вперше назвав його на ім’я. Хлопець зрозумів, що його долоні спітніли, і обтер руки об джинси, зніяковіло оглядаючись по сторонах, ніби щось шукаючи.

Близько першої години ночі Джек схопився на ліжку від  злякавшого його стуку. У світлі вуличного ліхтаря можна було вгадати дивно усміхнене обличчя Еріка. Хлопець помахав рукою, чекаючи поки Фростер прийде до тями і відчинить вікно.

– Гарісон, якого біса ти тут робиш? – Він шепотів якнайголосніше. Зрозумівши, що рухи даються Еріку важко, хлопець підхопив його під руку і допоміг залізти до кімнати.

– Можна я в тебе заночую? – Гарісон широко всміхнувся, намагаючись не кривитись від болю.

На його зубах ще була помітна кров. Джек взяв його за обличчя однією рукою і повернув до світла. Розбиті губи — ось що дивне він помітив хвилину тому.

– Спатимеш зі мною на ліжку, я на підлозі не спатиму. – Джек, здавалось, був спокійним і його абсолютно не здивувала ця ситуація. Він заліз під ковдру і повернув голову до Еріка, – І ковдра у мене одна.

– Та я можу і сам на підлозі вмоститись. – Ерік почувався розгублено і ніяково.

– Лягай спати, завтра контрольна першим уроком.

І Ерік ліг, та все ніяк не міг знайти собі місця, вовтузячись і заважаючи Джекові.

-Бляха, та що таке? – Фростер не витримав і всім тілом розвернувся до однокласника.

– Ти навіть нічого не запитаєш і не скажеш? – Хлопець склав руки на грудях (як покійник), і затих.

– Скажу. Я думав, що це я лазитиму ночами до дівчат в кімнати, але аж ніяк, що Ерік Гарісон лазитиме до мене. – Їхні очі звикли до темряви і вони більш-менш бачили обличчя один одного. В секунду по кімнаті прокотився сміх і шипіння Джека, бо треба було бути тихіше, щоб не розбудити батьків. Повернувшись до Еріка спиною, Фростер намагався заснути. Та так і зустрів світанок, слухаючи сопіння Гарісона.

– Я бачу всі дев’ять кіл пекла під твоїми очима. – Чарлі рився в своїй шафці і так привітав Джека.

– Ти сьогодні спав, взагалі? – Віктор стояв біля хлопців, тримаючи в руках підручник і ручку.

– Може години зо дві… – Джек був розбитий, а попереду ще контрольна.

– Ти ж і так знаєш матеріал, навіщо так себе мордувати, готуючись до атестації?

Джек не встиг відповісти, за нього це зробив Ерік, що рухався в напрямку класу, красуючись розсіченою губою, яку Джек зранку намазав. Чому Гарісон не зробив цього сам, питання важке.

– Він не виспався, бо я йому не давав. – Усмішка зробила хлопцеві боляче.

– Це звучить, якось по-гейськи. – Віктор сказав це, навіть на секунду не задумавшись. Ерік різко зупинився, обернувся і зробив до хлопця два кроки:

– Чувак, ти що безсмертний? – Та дорогу йому перекрив Джек, мовчки втупившись в обличчя хлопця. Ерік видав презирливий смішок і пішов своєю дорогою.

– Ти що, ідіот? – Чарлі та Джек одноголосно накинулись на Віктора.

– Та я не подумав.

– А то ж ти завжди обдумуєш кожне своє слово. – Провадив Чарлі.

– Ти не до мене доколупуйся, ти краще ось у цього парубка запитай, а що це, взагалі, таке було? – Віктор підвищив голос і показував на Джека рукою, дивлячись на Чарлі.

– А що це, взагалі, таке було? – Хлопці одночасно зробили крок ближче до Джека. Фростер подивився на одного друга, на іншого, тоді закрив двері шафки і рушив до класу.

– Пішли, у нас контрольна. – Він не мав відповіді на це запитання. Власне, воно і його теж цікавило: “Що це зараз таке сталось?”

Після контрольної Ерік затримав Джека в класі, наказавши своїм хлопцям спровадити Віктора і Чарлі, щоб не заважали.

– Давай втечемо до тебе і виспимось? – Здавалось, що Гарісон не питає, а ставить перед фактом.

– А як я це хлопцям поясню?

– Тобто сам факт того, що ти тікатимеш зі мною з уроків тебе зовсім не займає? Цікаво… – Ерік вдивлявся в знайоме обличчя і думав навіщо він, взагалі, запропонував це Джеку. Міг же сам піти, та й по всьому. Батька ж зараз точно немає вдома. Мабуть, думав хлопець, це почуття провини за створені вчора проблеми, керували ним. Аж смішно, Еріку Гарісону було соромно за те, що Фростер не виспався.

– Чекай мене за школою. – Констатував Джек і пішов з класу. У Еріка поза шкірою морозець пройшов — незворушність і, невідомо звідки виринувша, впевненість цього хлопця трохи його лякали.

Джек швиденько владнав питання з вчителем, наплівши йому про хвору голову і злиняв з уроків, прихопивши по дорозі Еріка, який запропонував зайти в магазин за пивом, він пригощав. Хто ж відмовиться від халявного пива?

Хлопці допивали вже по третій, останній, банці, коли закінчився матч з футболу якихось команд, якоїсь ліги. Вони не особливо розбирались у футболі. Знали тільки місцеві команди і ті, що були на слуху всього світу.

– Ми ж наче досипати збиралися? – Запитав Джек, влягаючись на дивані перед телевізором.

– От зараз і поспимо. Після пива знаєш, який сон міцний?

– Знаю. Такий міцний, що кожні 20 хвилин хочеться до туалету. – Джек прикрив ліктем очі і важко видихнув.

– Джеку, ти можеш так і лежати, не рухаючись? – Голос Еріка звучав тихо, але чітко. У Фростера всередині все стислось — він назвав його на ім’я. А в їхніх “стосунках” це щось, майже, особливе.

– Можу. – Джек говорив здавлено, тому прокашлявся і повторив, – Можу.

Він лежав і слухав. Здавалось секунди зупинились і тиша втягувала в себе всі звуки, як чорна діра. Тоді він почув шурхіт Ерікових джинсів. Той підійшов до хлопця і сів біля дивану. У Фростера шалено калатало серце, аж вуха закладало. Йому дуже хотілось прибрати руку і подивитись на Еріка, але він тримав слово. Ще якісь десять секунд тиші і Джек відчув поцілунок сухих і потрісканих губ, що мали присмак пива і мазі для загоєння ран. Губами до губ, ніяких французьких поцілунків чи чогось такого. Але Джек мимоволі подався вперед, щоб притиснутись до хлопця міцніше. Аж почув, як Ерік зривається і вибігає з будинку.

Коли двері гучно захлопнулись за хлопцем, Джек прибрав з червоного обличчя руку і, нарешті, зміг вдихнути. Тоді перевернувся і щосили закричав, втовкши своє обличчя у подушку.