Його очима (за кулісами)

Чонгук сидів на дитячому майданчику, розташованому на невеличкому клаптику вільного простору з усіх сторін оточеного сірими стінами будинку, просто в пащі того гігантського, похмурого цементного монстра, що так чи інакше губить життя усіх хто тут опинився. Цієї пори в тій місцині майже ніколи не було людей, а ще йому подобалось, що на майданчику завжди не просто трохи тьмяно, а навіть дещо темно, ніби сутінки ніколи не йшли геть з того місця, незалежно від сезону, погоди чи пори доби. Тож хлопець любив приходити сюди час від часу, щоб хоч трішки побути в тиші, спокої та на самоті з самим собою, непомітним для сторонніх очей.

Каруселі лиш нещодавно перефарбували, тож тепер веселкова місцина здавалась ніби наживо вирваною з якогось жвавого, різнобарвного через пору року парку, наповненого людьми, радістю та життям. Через це тут стало наче трішки ясніше і навіть дихалось нібито вільніше. А може це лиш тому, що й життя хлопця як і цей маленький дитячий майданчик останнім часом здавалось не таким занепалим та безнадійним. Ніби вічні, непроглядні, важкі брудно-сірі хмари над цим пропащим, сумним, безвихідним місцем врешті решт розтулялись, важко, силувано, повільно, але зрештою впевнено й стабільно. Й через ті поки невеликі щілини уже проходили перші тоненькі промінці сонця, сонця нової історії, що повертали спрагу й жагу до життя. Принаймні в ту мить так йому й справді здавалось.

Техьон приніс у його життя такий потрібний йому острівок безпеки, можливо трохи хиткий, без впевненості у завтрашньому дні, з розмитими незрозумілими кордонами, але той де хлопчина міг нарешті можливо вперше в житті почуватися як у дома.

Збоку самотньо стояло кілька дерев, які здавалось були тут зовсім чужими як і сам хлопець, останні їхні листочки розвіювалось туди сюди навколо при кожному порусі гойдалки, на якій то повільно й розмірено то відчайдушно, ніби хотілось в одну мить відірватися від землі, розхитувався Чонгук. Він поглянув як ті падають хаотичним, прекрасним, різнобарвним дощем додолу та усміхнувся, після чого на мить закрив очі, щоб вдихнути ледь відчутні останні нотки осені.

Чонгук поглянув на годинник, зовсім скоро уроки у школі закінчаться і дітлахи от-от переберуться сюди, позбавляючи його місце тієї унікальної затишної самотності та єднання із всесвітом. Тож він сильніше втиснувся п’ятками своїх нових черевиків, які для нього купив Техьон, у землю й ті ще трохи просунулись по багнюці, лиш застрягаючи там глибше. Хлопчина нарешті спинився та жваво підскочив, розчіпляючи міцно стиснуті навколо ланцюгів долоні. На обличчі хлопця засяяла приємна, спокійна усмішка з нотками якогось примарного щастя та радості. Зараз він піде до Техьона, де як завжди трохи почекає під дверима поки той вийде покурити й забере його всередину. Хлопець знав, що через те, що чоловік очікує на нього, він став все більше курити, щоб мати виправдання своїм постійним походам на вулицю, але подіяти з собою нічого не міг, кожного разу, коли намагався постукати якесь неприємне вогке й тягуче відчуття всередині завжди спиняло його, відчуття наче його не чекають, тож він повертався до билиць просто навпроти дверей, спирався об них ліктями та чекав поки почує знайомі рухи по ту сторону, а в грудях щось радісно заворушиться.

Того дня як і завжди він пішов найкоротшим шляхом, радісно поспішаючи, через вузенькі вулички та занедбані трохи моторошні переходи, коли дорогу йому перегородило кілька хлопців десь того самого віку, що й Чонгук, майже так само худих й одягнених у якийсь старенький мотлох. Сам Гук, хоч йому це й не надто подобалось, останнім часом виглядав доволі доглянуто, одягнений у новий чистий одяг, який підходив йому за розміром та пасував до погоди. В якому він не був схожий на малюка-переростка чи безхатька, але в якому помітно вирізнявся на фоні інших й привертав зовсім непотрібну йому увагу, не найкращу увагу, варто зазначити. Одначе відмовлятися від Техьонових подарунків йому зовсім не хотілось. Здається чоловік був щасливий, що може допомогти хлопчаку, а той радів, що йому приділяють стільки уваги й піклуються.

Чонгук відчайдушно хотів оминути лиха й спробував пройти повз, але це виявилось не так просто. Один з тих вуличних забіяк став просто попереду, перегородивши шлях, інші двоє по обидва боки від нього так, що хлопець не зміг би ступити жодного кроку у якусь із сторін, а позаду якось неочікувано з’явилась  брудна бетонна стіна, що закривала останній шанс на відступ. Хлопець нарешті неохоче підняв погляд, щоб роздивитися своїх кривдників й не здивувався. То виявились його однокласники, яких він так старанно уникав, а з тим і походи до школи. Гук важко зітхнув, коли зрозумів, що ситуація склалась безвихідна і напевно сьогодні йому добряче перепаде. Вже уявив як все це доведеться пояснювати Техьону і ще більше напружився. Зовсім не хотілось його засмучувати.

– Привіт, Гукі. Давно не бачились. – нарешті один з них подав голос першим.

– Я поспішаю. – хлопець хотів звучати якомога переконливішим, але голос ледь помітно здригнувся.

– А як же провести час з улюбленими однокласниками? Ми так давно не бачились, хіба ти не скучив? Думали може ти захворів, що в школу не ходиш, але маєш вигляд краще не буває. Правда, хлопці?

– Навіть занадто. – підтримав інший, той, що стояв ліворуч від Гука. – Гарна курточка, бачу справи в тебе йдуть добре, Гукі.

Той, який був у них за головного міцно схопив хлопця за плечі та притиснув до стіни. Від чого голова Чонгука добряче приклалась до бетону, так що з рота хлопця вирвався гучний, хворобливий зойк. Після цього той інший різко схопив його за підборіддя, крутячи головою, наче ляльковою зі сторони в сторону, міцно встромивши пальці у щоки.

– Гарненькі губки, Гукі. Це ними ти собі заробив на нову курточку?

– Може хочеш потренуватися? – додав ще один, після чого вони гуртом засміялись.

Чонгук злісно вирвав своє лице з хватки після чого отримав добрячий удав у відповідь. Здається його губа тріснула, бо він відчув у роті металічний присмак крові, після якого його шарпнули ще кілька разів, поки не надто сильно, але напевно трохи подряпин та синців залишиться. Хлопець зрозумів, що втекти не вийде, тож почав обдумувати що ж йому краще зробити: просто мовчки витерпіти це з надією, що так вони швидше відчепляться чи спробувати постояти за себе, хоч і було очевидно, що бій буде не рівним і так йому можливо дістанеться ще більше. Але його роздуми раптово перервав неочікуваний голос, що рознісся навколо луною:

– Гукі?! – слова пролунали десь за метрів десять від них.

Голос був достатньо гучним та дещо лякав, впевнений, трохи низький та хриплий, не такий приємний як, наприклад у його Техьона. Гуку той голос видався доволі знайомим. Наче він вже десь його чув до того. Всі чотири голови миттю повернулись у бік, де щойно почулось ім’я хлопця. Повільними впевненими кроками чоловік прямував у їх сторону. Він оглянув усіх навколо та зупинив свій погляд на Чонгукові. Після чого підійшов ще ближче, майже впритул, від чого однокласники хлопця інстинктивно розступились, даючи незнайомцю змогу  взяти Гука за лікоть та витягнути з оточення.

– Ей, ми з ним ще не розібрались. – трохи невпевнено сказав головний, хоч і намагався виглядати загрозливо.

– Вибач ти взагалі хто? – запитав чоловік і хлопець вже трохи насторожено роззявив рота, щоб відповісти, але його перебили, продовживши. – Чекай, мені байдуже. Поки що. І краще хай так залишається й надалі, бо інакше це мені доведеться розібратися з тобою і з усіма вами. Ясно?

Ті мовчали, але більше на спроби зупинити чоловіка чи сказати щось не наважувались.

– Я щось не розчув. Ясно? Чи вам потрібні якісь особливі пояснення?

– Ясно. Ясно. – трохи невлад хором відповіли вони.

– Я сподіваюсь. Побачу когось з вас чи може ще якихось ваших дружків біля Гука і тоді розмова вже буде зовсім іншою. Тому я б щиро не радив випробовувати моє терпіння. А тепер забирайтесь геть звідси.

Ті поспіхом пішли у перший ліпший бік, залишивши Чонгука наодинці з давнім знайомим.

– Дякую. – відповів Гук, хоча чомусь відчуття було таким ніби він не врятувався, а втрапив у ще більшу пастку, єдине, що йому й справді хотілось це якомога швидше вшитися звідти.

– Будь ласка, Гукі, але якщо справді хочеш віддячити тоді краще ходімо вип’єш зі мною. Згода? – з усмішкою відповів той.

– Це обов’язково?

Перед ним стояв Філ, не те щоб Чонгук був з ним надто близько знайомий, хоч в якомусь сенсі так і було, але типом той був не надто приємним, наскільки можна пригадати. Знайомі вони, бо той був другом одного з колишніх хлопця. А ще чоловік точно вважався не останньою людиною у цій місцині хоч здебільшого займався зніманням порно, найпаскудніше, що найчастіше за участі неповнолітніх, таких от як Чонгук, власне. Колись хлопчина проводив багато часу у тій компанії. І Філ йому насправді ніколи не був до вподоби.

На питання хлопця чоловік лиш дзвінко розсміявся. Чонгук роззирнувся навколо. Людей майже не було. Він важко, приречено зітхнув.

– Ти що мене боїшся, Гукі? Не варто. Просто вип’ємо, поговоримо. Так давно тебе не бачив. Ти, здається, підріс. Хіба ні?

Тон чоловіка звучав дружнім, зацікавленим та ввічливим. Але хоч Чонгука цим вже не обманеш, вибору хлопець особливо й не мав.

– Добре, але давай ненадовго. – все ж відповів хлопець, хоч і розумів, що добром це точно не закінчиться.

Такому як Філ нема про що говорити з таким як він. Вони вже точно не старі добрі друзяки, які давно не бачились і раді зустрітися та випити разом по кухлику пива. Тому хлопець приблизно розумів куди той буде хилити.

Вони пішли в бар, неподалік звідси. Якась звичайна, непримітна забігайлівка, майже як усе тут. У цій годині всередині все пустувало, тож на прохання чоловіка їх відвели до найкращого столика, хоч у цьому й не було особливої потреби. Чонгук ніколи не вважав себе падким на такі речі й це вже точно ніяк його не вразило. Філ одразу замовив стейки, насправді наскільки хлопець може пригадати готують тут лайняно, навіть на його невибагливий смак. Напевне це так переїзд до Техьона повпливав на Гука, тепер він став доволі перебірливим. Утім вже за кілька хвилин їм принесли перші напої.

– Як поживаєш? Що нового? – спитав Філ.

– Все… добре. Я в нормі.

– Живеш у батьків?

– Ні… я… живу у друга.

Філ хитро посміхнувся.

– А що з дідом, помер?

– Так. – тихо відповів Чонгук, трохи здивований звідки взагалі той знає про нього та його особисте життя такі подробиці. Вони наче й справді не бачились давно. Але в цій клятій дірі ти як на долоні.

– Ну й царство йому небесне, як то кажуть. Гарний був чоловік, але збоченець ще той. Хоча кому я це розповідаю, тобі це краще за мене знати. Та хто тут не без гріха. Чи не так?

Між ними на якийсь час запала мовчанка. Чонгуку стало трохи ніяково, тому він випив весь вміст свого стакана за один захід, лиш трохи скривившись, хоч і корив себе за це неабияк. Коли він погодився на цю авантюру то подумки пообіцяв собі, що сьогодні навіть не торкнеться алкоголю, бо тоді біди вже точно не оминути. Але після першої ж незручної паузи усе пішло шкереберть. Філ одразу махнув рукою і вже за кілька хвилин біля нього стояв ще один стакан з точно таким самим вмістом. Хлопець насупився. Він завжди брав такий колись. Невже Філ й справді запам’ятав? Чонгук ще тоді розумів, що чоловік поклав на нього око, але думав той просто хотів завербувати його у свій кінематограф. Може він би й пішов тоді. Що тут брехати, точно б пішов, але його колишній з яким він того часу зустрічався був категорично проти, а потім після розставання, перетинатися з ним не хотілось взагалі, а якби хлопець надалі працював би на Філа це було б неминучим, тож він намагався уникати й колишнього й Філа й всіх їхніх дружків. А зараз все вже зовсім по іншому. Він має особливу причину. У нього є Техьон. У нього ж є Техьон?

– То кажеш з другом живеш? Он воно як. І як у вас з ним все добре?

– Так. Він – чудовий.

Чонгуку хотілось ляснути себе по лобі за сказане. Розповідати щось про Те було поганою ідеєю, але в голові вже трохи помутніло, а язик розв’язався.

– О, то він особливий. Не такий як усі?

Чонгук опустив погляд.

– То наш Гукі закохався? А я вже зрадів… думав запропонувати тобі роботу і може не тільки.

– Мені зовсім не подобається до чого ти хилиш. Не подобаються твої пропозиції, Філ.

– Та ти ж навіть не знаєш, що я хочу запропонувати.

– Зніматись у порно?

– Нууу не тільки. Проте здається, наскільки я пригадую, колись ти був наче й не проти, якби не твій клятий колишній. Він до речі… вже не з нами, тому можеш не перейматися, якщо проблема у цьому.

– Ні, тепер усе змінилось. Я більше не хочу таким займатися.

– Милий закоханий Гукі, не будь таким категоричним. Там же не лише порно… не тільки, у мене є різні варіанти… розваг. Це ніби сфера обслуговування. Нічого такого. – після цих слів чоловік коротко засміявся зі свого нібито жарту, якого Чонгук не оцінив навіть вдавано, лиш важко дивився на чоловіка у відповідь. – Але тобі по старій дружбі дозволю обрати, що хочеш. Можеш працювати по вільному графіку. Я зараз проводжу ще й стріми різних форматів, шоу, вечірки. Всяке пристойне й не дуже, але ти такий солоденький, що можеш обійтися чимось… більш софтовим, ламповим, знайдеш свого клієнта у будь-якому випадку. Це – мистецтво, Гукі.

– Шоу? Вечірки? Мистецтво? – Чонгук фиркнув, а тоді все ж відрізав. – Мені не подобається ця ідея.

– Я звісно тебе не можу ні до чого змусити, всі ми – вільні люди, але… стався до цього як до роботи, до звичайнісінької роботи як і усі інші професії, гаразд? Та й давай на чистоту, ти будеш робити все те саме, що й завжди, але тільки за гроші, а не за якесь примарне незрозуміле заступництво й захист. Хоч я тобі можу дати усе пакетом, якщо забажаєш.

Чонгук важко видихнув і випив ще один стакан одним махом.

– Подумаєш?

Хлопець мовчав. Його погляд зупинився на одній точці десь за стійкою бару. Техьон. Тепер у нього є Техьон, але той йому нічого не обіцяв. Якщо він піде з його життя. Хоч які ще «якщо»? І що далі? Він залишиться тут і які у нього будуть варіанти? Може це й не так погано. Може йому пора нарешті повернутися на грішну землю.

Філ вирішив скористатися цією паузою, сприйнявши її як шанс і продовжив:

– Якщо твій хлопець буде проти, то ми йому просто не розкажемо. Йому ж не обов’язково про все на світі знати. Я ж правий? Це буде нашим маленьким секретиком, Гукі.

– Що ти пропонуєш?

Чоловік задоволено посміхнувся та підсунувся ближче до Чонгука, по-власницьки поклавши йому на стегно свою широку долоню. Хлопець опустив голову. Все, що відбувалось здавалось йому до біса неправильним. Голос в голові благав тікати, забиратися мерщій з цього місця якомога далі й ніколи не повертатися, оминати цього чоловіка десятими дорогами. Філа така поведінка не надто влаштовувала тож він підняв лице Чонгука трохи догори, підчепивши пальцями та повернув до себе, зазираючи хлопцю просто в очі. Поки інша рука все ще невимушено гладила стегно, піднімаючись все вище і вище. Чонгук зі всієї сили примружився, щоб якось абстрагуватися від того, що відбувалось. Він часто робив так у дитинстві, але нічого не виходило. Він починав панікувати.

– Все добре?

Кивок.

– Випий ще.

Чоловік підсунув до нього ще один стакан. І хлопець знову жадібно проковтнув усе одним духом, від чого думки стали зовсім нерозбірливими.

– Це просто алкоголь?

– Звісно, Гукі. Я думав ти любиш цей коктейль.

– Люблю…

– То що? Ми можемо почати просто зараз, якщо ти не поспішаєш. Ти ж не поспішаєш, Гукі?

Хлопець хаотично захитав головою у боки, хоч ще нещодавно в його планах було якомога швидше побачитись з Техьоном.

– Чудово. Тож ми можемо почати з невеличкого кастингу. Ти ж знаєш, я вважаю тебе просто неймовірним, та й частково я тебе в дії вже бачив та й пробував, але з усім тим, я б хотів познайомитися з тобою трішки ближче, суто у контексті нашої роботи, Гукі. Поки що. Але ж ти знаєш у чому вона полягає, правда ж?

Чонгук нічого не відповів, сидів там як лялька, поки чоловік вже без жодних докорів сумління обмацував його. На останок той стиснув член хлопця через тканину джинсів, від чого Гук лиш поморщився, намагаючись це приховати, а коли вони вдвох піднялись чоловік легенько ляснув його по дупі. І вже через кілька хвилин вони вийшли на свіже повітря, яке насправді видавалось зовсім не свіжим та й не бадьорило ніскілечки. Зовсім неподалік була припаркована машина Філа, тож вони одразу сіли в неї та вже через лічені хвилини вийшли біля його квартири на околиці району. Насправді Філ нібито мешкав за його межами, формально, але всі свої справи вів тут, тож відповідно й житло місцеве мав, де напевно все одно зрештою проводив більшість свого часу.

– Ти якийсь зовсім невеселий, Гукі. Ти ж знаєш, що подобаєшся мені?

«І чому це має мене веселити?» – подумав Чонгук, але кивнув у відповідь, хоч насправді навіть не глянув на чоловіка, просто мовчки йшов за ним до на диво робочого ліфта, що вів до квартири Філа.

– Звісно знаєш, маленьке чортеня. Знаєш чого вартий та чомусь не поспішаєш брати своє. Не варто перейматися, я тебе не ображу. Зараз тебе спробуємо, а там вже можна приступати до роботи, плачу я готівкою, вчасно, після кожної роботи. Сьогодні теж буде рахуватися, можеш бути впевненим. Знаєш, хлопець сьогодні є, а завтра нема. Потрібно мати змогу потурбуватися про себе самостійно. І, до речі, якщо будуть проблеми з житлом, то поки ще не зможеш винаймати сам, кажи. Ми тебе прилаштуємо. Зможеш навіть тут у мене жити, якщо захочеш. Повір, Гукі, це ексклюзивна пропозиція. Я таке далеко не всім пропоную, але ти просто діамант. Та ти це й так знаєш, чи не так? Станеш просто зіркою нашої студії, я тобі гарантую.

До квартири вони дійшли вже мовчки. Хлопець так і не проронив жодного

слова у відповідь, ні коли вони підіймались, ні коли зайшли у квартиру, ні коли Філ одразу ж сунув йому ще один стакан з чимось гірким та терпким. Він лиш повільно ковтав вміст, навіть особливо не замислюючись, що там і чи варто йому пити ще, бо здається хлопець й так ледь на ногах вже тримався. Він все думав про те, що мав би зараз сидіти на невеличкій кухні Техьона, пити чай та обідати. Можливо цього разу, коли він повернувся б, Техьон ще не встиг би нічого приготувати й хлопчина з радістю взявся б допомогти йому. Він так це любив, відтепер це стало одним з його улюблених способів провести час, у цьому було щось таке домашнє, затишне від чого одразу забуваєш про всі свої турботи…

– Все добре, Гукі? – Філ витягнув його з думок.

Хлопця наче облили відром холодної води, повертаючи до реальності. По тілу пройшлись сироти й він дрібненько затремтів, обійнявши себе, щоб трохи заспокоїти, але просто кивнув у відповідь.

Зрештою, вони з Техьоном не пара, не коханці та й не друзі. Він йому нічого не винен і може робити все, що заманеться, але чому тоді всередині щось так нестримно боляче шкребеться. Техьон тут ні до чого, з ним чи без нього. Він ненавидить все, що тут відбувається.

– Тоді почнімо, ти швиденько йди в душ і до справи. Я тим часом налаштую камери. Домовились?

Чонгук на важких ногах піднявся, втупившись у Філа, але коли нарешті зробив крок його похитнуло у сторону, достатньо сильно, та він встиг вхопитися за чоловіка в останню мить.

– А ти вже не такий міцний горішок як раніше. Добре, давай я тобі допоможу. Ти й так трохи потріпаний після того вуличного непорозуміння, не вистачає, щоб ти ще тут убився у мене на хаті.

Чоловік перечепив руку хлопця собі через плече та повів його просто у ванну. Квартира була невелика, більша за Техьонову на одну кімнату, але ванна точно така ж крихітна як і усюди у цій місцині. Філ увімкнув прохолодну воду, щоб освіжити Чонгука та хоч трохи привести до тями. Він зовсім не очікував, що хлопець так швидко сп’яніє. Чоловік спершу зняв майже весь одяг з себе, щоб не намочитись,  а тоді поспіхом допоміг роздягтися й Чонгуку. Він ніби зовсім не звертав уваги на пусті, відсутні очі хлопця та як той здригався і трясся при кожному доторку до себе.

Якоїсь миті, коли вони вже майже закінчили з купаннями, Гук схопив руку Філа і коли той глянув на нього з нерозумінням, промовив:

– Я не підготовлений.

Він, ніби й сам здивувався, досі йому це навіть на думку не спадало.

– Добре, ми тебе зараз швиденько розтягнемо, не переймайся.

– Я маю на увазі взагалі. У мене вже трохи давно не було сексу. – обережно промовив Гук, оцінюючи свої слова на доречність. Напевно краще було б потерпіти й не говорити чоловіку зайвого, та було вже пізно.

Філ ще більше збентежився ніби той верз якісь дурниці.

– Хіба твій хлопець… він що не трахає тебе? Чи може це ти його трахаєш?

– Ми з ним… ще не робили цього.

– У нього що якісь проблеми з цими справами? Непоганий вибір, Гукі. – Філ якось дивно, трохи моторошно засміявся, допомагаючи хлопцеві стати. – Справді непогано влаштувався, б’юсь об заклад, у нього натомість є якісь свої приховані уподобання. Поділишся зі мною, що твій новий хлопець любить натомість? Люблю брудні секретики. Напевно це вже профдеформація. Потрібно знати, що людям до вподоби, бо моя робота задовольняти їх хотілки.

– Усе в нього добре. – сказав Чонгук, хоча насправді в цю мить він вже не був надто впевнений. Хлопець осудливо глянув на чоловіка, що в той час майже дбайливо обтирав його рушником та продовжив. – Просто ми поки ще цього не робили й все.

Але правда у тому, що насправді Техьон не був йому ні хлопцем, ні… Хоч за весь той час проведений разом, Чонгук в це дійсно повірив, переконав себе. Та вся ця ситуація, яка просто зараз відбувається з ним, по трохи опускає хлопця на землю.

– То він джентльмен у нас? Нічого собі, Гукі. Ну ти даєш. Прогрес на обличчя. Може ти потрохи починаєш розбиратися у хлопцях.

– Боже, Філ. Що я тут роблю? Це погана ідея? – майже нечутно простогнав хлопець. Він все ще був надто п’яним.

– Боїшся твоєму бойфренду не сподобається?

«Ніякий він мені не бойфренд» – прозвучало у думках.

– Про всяк випадок знай, мені ти теж подобаєшся, Гукі. Постійно не встигаю відірвати тебе собі. Як же ти так спритно вислизаєш від мене увесь час, просто з-під носа? Хотів тебе собі, як тільки побачив.

– Хотів собі чи хотів щоб я на тебе просто працював.

– Нууу одне іншому не заважає.

Філ нахилився до нього ближче та фактично користуючись майже безтямним станом хлопця, безцеремонно засмоктав його губи. В той момент у голові Чонгука ніби щось переклинило, все ж трохи протверезілий від купань розум знову остаточно затуманило. Поцілунок міг би здатися навіть приємний, якби не Техьон у його голові. Клятий Техьон. Хлопець заплющив очі, його руки поповзли уверх по грудях чоловіка, по його плечах. Хотілось Техьона, так хотілось, щоб це був він.

Коли Філ нарешті відірвався від нього, хлопець зачекав поки той перший вийде в коридор і аж коли той зник з поля зору врешті відкрив очі. Він ще кілька хвилин постояв там, роздумуючи чи можливий тепер відступ, але зрештою приречено видихнув та пішов до кімнати. Чоловік вже встиг витягнути усе потрібне на ліжко й налаштовував камеру.

– Мені розтягнути себе? – беземоційно запитав Чонгук.

– Ні. Я зроблю це сам на камеру, якщо ти не проти. Залишу для власної колекції.

– Тоді… – Гук на якусь мить завагався, але відчайдушно продовжив. – може у тебе є щось… щоб розслабитись… у мене вже давно нічого не було і я трохи… нервую.

– Ні, Гукі. – Філ заперечно помахав головою. – Ти й так забагато випив. Хто б міг подумати, що ти так легко відходиш. Ти будеш ніяким. А я не хочу трахати непритомне тіло. Не переймайся ти так. Ніяких збочень не буде… принаймні сьогодні. Якщо захочеш я буду ніжним та лагідним. Мені таке теж подобається. Усе для тебе, Гукі. Тож розслабся, гаразд?

– Тоді, можна ще хоч ковточок чогось міцненького, у мене щось пересохло в горлі.

– Ну добре, пий, але тільки ковток, чуєш? – він повернувся та серйозно глянув на хлопця, оцінюючи чи той дійсно у нормі, ще не вистачало, щоб замість сексу він зараз прибирав блювотиння по квартирі. – Ковток, Гукі й все.

Знадобилось ще кілька хвилин. Камери увімкнені. Запис пішов. Тепер вже точно все. Після цього моменту він так просто не виплутається.

– Я пам’ятаю, що ротик у тебе чудовий, Гукі. Попрацюєш ним на камеру трішки?

Чонгук із застеленими пеленою очима, які дивились просто в об’єктив, лиш кивнув у відповідь.

– Хороший хлопчик. Тоді погнали.

Весь той час хлопець намагався не дивитися Філу в очі, взагалі на нього не дивитися, якщо бути чесним. Йому не хотілось усвідомлювати, що він зараз тут на краю цього сраного району, який він ненавидить усім своїм серцем й душею з чоловіком від якого його просто нудить. Він не хотів усвідомлювати що той чоловік зараз ритмічно входить у нього під якусь жахливу скрипучу музику та ще й на камеру. Хоч треба віддати Філу належне, він як і обіцяв обходився з Чонгуком досить лагідно, від цього уявляти, що хлопець зараз зовсім не тут, а у квартирі Техьона, у його ліжку, поруч з ним стало дуже легко. Час від часу до реальності його повертав лиш трохи специфічний навколишній запах, а також слова чоловіка, зовсім не тим голосом, який хотілось чути: «Глянь на мене, Гукі» чи «Ти розплющиш для мене свої оченятка, золотце?»

Дивитися на Філа не хотілось зовсім, не хотілось його бачити, не хотілось відчувати його в собі, не хотілось, щоб він торкався своїми руками його тіла. Іноді, коли Чонгук довше зациклювався на цьому його починало нудити. Тож він знову відвертався та уявляв на місці Філа зовсім іншого. В такі моменти, коли він особливо вірив у свою примару, хлопець навіть самостійно насаджувався на член чоловіка, а також тягнувся до нього за черговим поцілунком щільно стиснувши повіки, щоб не розтрощити свою ілюзію на друзки.

Коли все закінчилось Філ притиснув його до себе, так ніби й справді щось відчував до хлопця, легенько погладжуючи волосся. Це було майже так само, як робить це Техьон, коли вони разом переглядають фільми. Зараз він міг би бути там, це міг би бути Техьон. Пальці Те були трохи довшими й гладили трохи в інший спосіб, а ще від його Техьона пахло зовсім не там. Він не має тут бути. Його знов ніби обілляли холодною водою, хлопець почав потрохи приходити до тями. Здавалось його зараз й справді знудить. Він акуратно виліз з обіймів та нарешті насмілився поглянути чоловіку просто в очі, остаточно повертаючись до реальності.

– Все добре, Гукі? Ти був чудовий сьогодні. Сподіваюсь ми ще зможемо повторити щось подібне разом.

– Мені пора. – швидко відрізав Чонгук, одразу відвертаючи погляд кудись у сторону, куди завгодно лиш би не бачити те лице перед собою жодної зайвої секунди.

Огидно було навіть не стільки від Філа як від самого себе. Від того, що ще місяць тому він би напевно зрадів такій увазі й повороту подій ставало смішно й сумно водночас. Чонгуку пора. Але куди? До Техьона? Скільки разів той вже вийшов на вулицю з цигаркою, щоб перевірити чи бува, немає там хлопця? На очі почали навертатись сльози. Тепер точно слід вшиватися, неважливо куди, головне негайно.

– Ти можеш залишитися.

– Вибач, Філ. Маю йти.

– Спішиш до свого джентльмена? – чоловік промовив це, сумно посміхаючись кутиком рота.

– Вибач.

– Залиш свій номер. Я зателефоную за кілька днів. Підшукаю для тебе щось. Домовились?

Кивок. На останок, Філ відкрив свій гаманець та кинув хлопцю кілька купюр. Той навіть не глянув на чоловіка, коли йшов геть, намагався зникнути звідси якомога швидше.

 

Було ще не надто пізно, тому Чонгук без перешкод дістався до квартири Техьона. Він сів на лавочці, трохи на куті, у проході між будинками там де чудово міг бачити потрібні двері, з яких час від часу Те виходив покурити. Чонгука звідти видно не було, тож хлопець користувався перевагою та просто спостерігав. Важко сказати скільки той там так просидів, було трохи холодно, але хлопець на це майже не зважав. Навпаки хотілось помучити себе, отримати заслужене покарання. Проте коли Техьон нарешті вийшов на вулицю десь втретє за той час поки хлопчина чатує, той нарешті піднявся та попрямував вверх сходами. Чоловік вже збирався заходити всередину, коли почув збоку знайоме човгання. Він вже навіть міг визначити малого по кроках. Неймовірно.

На обличчі Техьона навіть з’явилась легка радісна усмішка, але за мить вона щезла, коли він нарешті зміг роздивитися обличчя Чонгука дещо ближче: розбита губа, синець на вилиці.

– Чонгукі. –  серйозно промовив він. – Що трапилось?

– Нічого.

– Мамин хлопець? Я з ним розберусь, якщо треба, а тобі було б добре перестати ходити до них, якщо…

– Це не він.

– А хто?

– Просто, пусте… забудь, зайдімо краще всередину. Я так замерз.

Вираз обличчя чоловіка трохи пом’якшився.

– Так, звісно, вибач… заходь.

Чонгук сидів на пральній машинці, хитаючи ногами в повітрі, поки Те обережно промивав хлопцеві рани.

– Можна набрати ванну? – спитав той, хотілось трохи зігрітися.

– Так, звісно. Чому питаєш?

Чоловік сам увімкнув кран, після чого витягнув з тумбочки якусь мазь.

– Намажеш цим синці, коли закінчиш.

Він вже хотів йти, коли Чонгук схопив його гарячу долоню своїми крижаними пальцями.

– Залишишся?

Техьон приречено поглянув на нього у відповідь.

– Ти вже дорослий хлопчик, Чонгукі. Хіба сам не впораєшся?

– Будь ласка.

Майже невагомий доторк пальців перетворився на справжній полон, Чонгуку зовсім не хотілось відпускати чоловіка. Той тяжко зітхнув. Його важкий, втомлений погляд ніби пропалював душу хлопця наскрізь. У очах навпроти Техьон бачив таку вразливість, біль та благання, що піти просто не було сил. І він здався, зробив крок назад в сторону Чонгука, щоб той зрозумів, що нікуди він вже не збирається. Хлопець переможно посміхнувся.

Техьон допоміг Гуку зняти светр, потім штани… Хлопець стояв так близько біля нього, що в кімнаті вмить стало надто спекотно, здавалось ніби там було зовсім нічим дихати. Той акуратно опустив труси, заплющивши очі. Між бровами хлопця з’явилась невеличка складочка, все його тіло вказувало на боротьбу всередині.

– Скупаєшся зі мною? – тихо запитав Гук.

Техьон важко сковтнув слину піднімаючи голову догори, ніби просив допомоги у всесвіту.

– Чонгукі… Не перегинай. Це вже занадто. Просто залазь у воду, а я допоможу тобі. Домовились?

Чонгук з все ще заплющеними очима знов усміхнувся. Це вже щось. Він виключив кран та опустився у воду.

Малий дозволяв собі ніжитися у гарячій воді поки Техьон ласкаво водив по його шкірі мочалкою, хоч якби той трохи краще придивився того дня у ті тривожні, темні, мерехтливі очі, напевно б точно зрозумів, коли усе пішло під три чорти. І хоч Чонгук був певен, що не заслуговує ні на що подібне, відмовити собі просто не міг. Через це від себе ставало тільки огидніше. В той момент до нього прийшло розуміння, що можливо між ним і Техьоном й справді б могло бути щось більше… та не тепер, точно не після того, що Чонгук накоїв. Чоловік рано чи пізно дізнається про це і навіть якщо й ні, хлопець й сам не зможе пробачити собі. І хоч вони все ще майже ніхто один одному і між ними не було жоднісіньких присяг та обіцянок, тієї миті Чонгук почувався найбридкішим та найогиднішим зрадником та брехуном у цілому світі.

 

 

– Я йду. – голосно крикнув Чонгук, так, щоб Філ точно почув його.

Хоч той зрештою й обіцяв лиш робочі стосунки між ними, Чонгуку доводилось проводити з чоловіком значно більше часу ніж того й справді хотілось. І від того, що він наче й справді подобався Філу, наскільки це було можливо, чи радше наскільки тому дозволяв його емоційний діапазон, ставало лиш більш ніяково. Його б цілком задовольнили звичайні зйомки у порно, на які б майже кожного разу Філ не приходив власною персоною, а потім не тягнув його кудись з собою. Щоб хоч якось розслабитись йому доводилось напиватися, а це завжди закінчувалось сексом, а іноді й не лише з Філом. Після цього доводилось залишатися там надовше, щоб відійти й протверезіти перед тим як повертатись до Техьона. Він жив подвійним життям. Це було замкнутим колом з якого Чонгук не бачив виходу. А коли він почав пручатися, виказувати своє невдоволення в хід пішли погрози, наркотики, і все більше алкоголю, здавалось мотузка на горлі хлопця затягувалась все тугіше й тугіше. Й він вже шкодував, що того дня його однокласники просто не відлупцювали його до півсмерті.  Може в такому разі зараз він би вже був вільний.

Губило ситуацію ще більше й те, що Філ постійно ревнував його. Чонгук розумів, якщо це все продовжиться йому доведеться розійтись з Техьоном, інакше Філ сам зробить так, щоб вони розійшлись, а це вже точно нічим хорошим не закінчиться. Всі ті обставини лежали на душі хлопця тяжким тягарем. Хмари над головою знову сходились, не лишаючи навіть маленької щілинки у яку міг прозирнути хоч якийсь промінчик світла та надії.

– Вже йдеш? До свого джентльмена?

– Я втомився.

– Ти можеш відпочити й тут.

– Будь ласка, Філ, не треба. Не починай. Я хочу додому.

– От скажи мені, Гукі, твій бойфренд знає як ти заробляєш гроші, чим ти займаєшся? Звісно ж ні.

– Це не твоя справа.

– Думаєш це чесно стосовно нього?

– Хіба не ти казав, що йому не варто знати усе на світі. Будь ласка, Філ, не пхай свого носа куди не слід. Я сам розберусь.

Чоловік сумно всміхнувся.

– Знаєш, Гукі, ти живеш у брехні. Ти думаєш, що знайшов ідеального хлопця і ви разом проживете ідеальне життя, але глянь правді у вічі. Ти – несправжній, коли ти з ним. Ось тут справжній ти. І він не полюбить й не прийме тебе реального, лише того, кого ти з себе корчиш поряд. Якщо ти йому відкриєшся, чи залишиться він поруч?

– Замовкни. – тихо прошипів Чонгук, його очі вже мокріли, а груди стискало, дихати ставало все важче і важче.

– А я приймаю тебе таким яким ти є. Хіба вся річ не в цьому, Гукі? Я з самого початку знав який ти й з усім тим ти мені сподобався.

– Я не такий, це лише… те, що я мушу робити, щоб вижити. Ти нічого про мене не знаєш. Не знаєш хто я.

– Він знає? Можеш брехати собі скільки завгодно, але твій хлопець рано чи пізно дізнається всю правду…

– Ти мені погрожуєш?

– Це станеться з моєю допомогою чи без. Але це б полегшило життя всім. Хіба ти цього не розумієш? Полегшило б життя твоєму хлопцю, якого ти так любиш. Ти ж закохався у нього по вуха, чи не так, Гукі? Але такий хороший хлопець не для тебе. Нащо ти так з ним?

– Це не тобі вирішувати, Філ.

– Як тобі займатися з ним сексом після того, як тебе тут відтрахали як… – чоловік ніяк не вгавав.

– Стули писок, Філ. Це не твоя справа. Я йду.

– Він же впевнений, що він твій єдиний. Може ти йому ще й сказав, що він твій перший? – Філ пронизливо засміявся, а тоді продовжив. – Як думаєш, що він сказав би коли дізнався б правду?

Чонгук відчайдушно спробував відчинити двері, але ручка ніяк не піддавалась.

– Відчини двері, Філ.

Чоловік піднявся та повільно підійшов до дверей. Він вже навіть витягнув ключі з кишені, але все ж продовжив:

– От мені цікаво, Гукі. Хто кращий в ліжку я чи твій милий бойфренд?

– Ти впевнений, що хочеш знати? – уїдливо відповів питанням на питання Гук.

– Слухай… – на обличчі Філа вмить з’явилась глузлива посмішка. –  а ти взагалі вже трахався з ним?

Чонгук на мить розгубився і перш ніж встиг знову зібрати вираз обличчя до купи, посмішка Філа стала ще ширшою і надто вже самовдоволеною.

–  Не можу в це повірити. То що він й справді думає, що ти ще маленький цнотливий хлопчик? Бідолаха. Не хоче поспішати. Боже, й справді бідний чоловік. Ну тепер мені хочеться ще більше йому допомогти. Він же напевно чекає, поки ти будеш готовий до свого першого ідеального разу, а тебе вже відтрахало пів цього клятого міста.

На обличчі Чонгука з’явилась гримаса болю, а з очей врешті покотились сльози.

–  Він знає про мене набагато більше ніж ти думаєш. Відкривай. Негайно.

 

В чомусь Філ й справді мав рацію, рано чи пізно з допомогою того покидька, чи без, Техьон все одного дізнається усю правду. Це невідворотно.

 

Так воно зрештою й сталось. І тоді Чонгук остаточно пустився берега.

 

– Я йду. – сказав Філ, навіть не глянувши на хлопця.

– Ти на зйомки? Візьми мене з собою. Не хочу залишатися сам.

– Я не на зйомки, та і які зйомки. Ти бачив себе? Навіть не думай, Гукі. Не ображайся, але вигляд у тебе гірше не можна. Ти лиш будеш заважати.

Чонгук відкинувся назад на ліжко. Його легені важко й повільно підійматися та опускались, а неживий відсутній погляд втупився у стелю. Він думав, що лиш простудився і скоро все минеться, але ставало все гірше й гірше. Може й справді треба трохи відпочити.

– Котра година? – наостанок спитав хлопець.

– Ранок. Спи ще. Ти вільний на тиждень – два. Якщо не стане легше доведеться йти до лікаря. Але нічого не вживай. Ясно? Ніякої наркоти більше. Сподіваюсь, ти мене почув.

Чонгук прикрив очі. Голова нестерпно гуділа. Треба нарешті зустрітися з Техьоном, хоч, правду кажучи, хлопець був швидше ладен виробити нові документи, щоб не повертатися туди, не зустрічатися з Те, забути його та жити далі, жити як колись, хоч тепер це вже було б неможливо, як би сильно він цього не хотів. Гук би й справді забив на свої документи, але як би він не переконував себе та як би не боявся, ще раз побачити коханого хотілось понад усе на світі. Навіть якщо той гляне на нього з ненавистю, він це витерпить, він це заслужив, нехай той розсердиться, нехай кричить. Так він хоча б почує його голос бодай ще однісінький раз.

Хлопець натягнув на себе перше, що попало під руку та вийшов на вулицю. Надворі й справді було ще надто рано, виднілись лиш перші промінці сонця. «День має бути ясним. Гарний знак» – подумав Чонгук, хотілось хоч трохи себе заспокоїти. При кожному кроці його ноги підкошувало, хлопця нещадно трясло чи то від гарячки, чи від страху, кроки були важкими й повільними й чим ближче він підходив до цілі, тим більше хотілось втекти, розвернутися й забути все, що сталось між ним і Техьоном. Забути, щоб не розколупувати ті рани раз за разом, ще й ще до нескінченності, поки від його серця залишиться лиш кривава каша.

Але хлопець так і не звернув зі шляху, не втік, отямився вже біля тих злощасних дверей, дорогу до яких знайде хоч із заплющеними очима. «Постукати? Ні.» Він вже навіть підійняв долоню, згорнуту в кулак, трохи догори, але напівдорозі зупинився, його охопив первісний, тваринний страх. Рука так і зависла в повітрі на мить, дві, три… Що ж він робить?

Хлопець швидко опустив руку і пішов, але не встиг пройти й десяти кроків як поспіхом повернувся назад, а тоді знову й знову. Вкотре вернувшись до дверей він прислухався, а тоді притулив голову до холодного дерева. Нічого. З квартири ні звуку. Чонгука знову охопив страх. Ще більший ніж до того. Тепер він вже боявся, що Техьон поїхав і бідоласі більше ніколи не судилось його побачити. «Ні… ні… не може бути. Він нічого такого не згадував, не згадував, що збирається так скоро їхати. Він би не поїхав просто так не попередивши. Ми не бачились лиш тиждень. Тиждень?»

Він почав намотувати круги по балкону туди й назад пригадуючи події минулого тижня в намаганнях порахувати на пальцях дні. Все сходилось, тиждень, може трохи більше. Це дещо заспокоювало. Напевне Техьон ще просто спав.

Однієї миті Чонгук усвідомив врешті усвідомив як же він втомився, враз на нього впала вся важкість його простуди, безсонних ночей, алкоголю, наркотиків, постійних тусовок та тихеньких коротких перерв на ридання, так щоб ніхто й не помітив. Він присів біля дверей, обхопивши свої ноги руками та безтямно втупився перед собою. Якщо Техьон ще не прокинувся, то перше, що він зробить після сну це викурить цигарку. Тому тепер все, що він може зробити це чекати.

Можливо Чонгук задрімав, бо коли двері рвучко відчинились хлопчина трохи підскочив, але очей не підіймав, було надто страшно. Він, наче маленька дитина, сподівався, що той не помітить його, якщо він сам не побачить чоловіка. Тож він просто сидів там, сподіваючись, що йому вдасться втекти звідси до того як його присутність розсекретять, дарма, що пройшов сюди декілька кілометрів пішки з гарячкою й сидів під вікном як дурень не в змозі просто на просто постукати в ті бісові двері. Але напевне доля була все ж на його стороні й попри його побрехеньки самому собі, що бачити Техьона не так вже й хочеться, той його все ж помітив.

І бачить бог, коли наступного ранку Чонгук тихенько зачиняв ті двері з впевненістю, що це востаннє та назавжди, він точно міг назвати попередній день та й ніч найкращими у своєму клятому житті.

«Я кохаю тебе, Чонгук. Я так кохаю тебе.»

«Я теж тебе кохаю, Техьон. Ти й справді найкраще, що траплялось зі мною. Та нам пора прощатися.»

Того ранку Чонгук прокинувся у палких, гарячих обіймах. Йому було нестерпно жарко, а у роті пересохло, але на обличчі сяяла ніжна щаслива усмішка. Та, на жаль, не на довго. Техьон міцно спав як і завжди. Це дозволило хлопцю акуратно вирватися з полону, хоч і робити цього зовсім не хотілось. Діяти треба було швидко, він мерщій одягнувся та зі сльозами на очах почав збирати увесь свій одяг та речі у невеликий рюкзак, який залишив тут. Боляче. Так боляче йому ще не було ніколи, але він пообіцяв собі, що має забрати усе, усе до останньої дрібнички, навіть подарунки, на які не заслуговував, щоб не залишити Техьону нічого. Жорстоко, й справді, але так буде краще. Хай той забуде про нього якомога швидше, поїде звідси й продовжить своє життя вже без нього. У чоловіка це вийде, Чонгук був у цьому впевнений.

Уже перед самими дверима хлопець зупинився. «Лише на мить». Він поставив рюкзак біля дверей та повернувся до спальні. Техьон все ще спав, такий спокійний й красивий. Волосся кумедно спадало на обличчя і Чонгук не стримався. На пальчиках підкрався до ліжка, акуратно присів та сперся ліктями на матрац, а кінчиками пальців лагідно майже невагомо потягнувся до лиця чоловіка. Хлопець прибрав декілька прядок й замиловано поглянув на прикриті очі навпроти. «Якби ж ще раз поглянути в ці очі». Сльози покотилися з новою силою, Чонгуку довелось притиснути обличчя до матраца якомога щільніше, щоб не видати ані звуку. Хвилина чи декілька знадобилась йому, щоб прийти в себе. Після чого він знов підняв погляд на Техьона. Так хотілось доторкнутися до нього. Напевно в той момент тіло хлопця жило своїм життям, бо він ніяк не міг стримати своїх рук, які потяглись до обличчя Те й зупинились десь в сантиметрі від шкіри. Він провів так рукою від вилиць і аж до підборіддя наче й справді торкався, здавалось навіть міг відчути тепло чужого тіла на дотик, а потім пальці ковзнули до губ. Так близько що майже торкались, так, що шкірою чулось спокійне розмірене дихання чоловіка. «Ні… не можна. Я мушу йти». Але не зміг. Чонгук потягнувся до тих пухких жаданих губ, лиш на мить зупинився, а тоді все ж торкнувся. Просто невинний доторк, ледь відчутний, майже невагомий. Їх останній поцілунок, який залишиться лиш у Чонгуковій пам’яті.

А потім хлопець рвучко піднявся та мерщій поспішив до дверей. Якщо він хоче піти, це треба робити зараз. Ще трохи й стане пізно. Він акуратно прикрив двері й на останок притулився до них чолом. В горлі застряг беззвучний крик відчаю та втрати й Чонгук зірвався на біг, не обертаючись, так швидко як тільки міг.

 

– Був у свого бойфренда? – запитав Філ, він щось клацав на своєму телефоні навіть не повернувши голову у бік хлопця, коли той увійшов.

– Я ходив забрати документи.

– Довго ж забирав.

Голос чоловіка був беземоційним, але Чонгук знав, що це не віщувало нічого доброго.

– Хотів попрощатися.

– Попрощатися. – той посміхнувся. – Ти маєш на увазі потрахатись нарешті? Думав це його втримає?

Чонгук нічого не відповів, лиш втомлено скинув одяг та сів поруч.

– Прощальний секс. – не вгавав Філ. – розумію його, я б теж на останок не відмовився. То що це все? Кінець?

– Кінець. Сподіваюсь, ти радий? Ти ж хотів цього з самого початку, чи не так?

Чонгук теж намагався сховатися за маскою криги, але заплакане лице його видавало.

– Радий. – він відклав в бік телефон, а тоді оглянув Гука поглядом оцінювача згори донизу. – Бачу, ти вже здоровіший. Цілюща сила кохання? Та байдуже, якщо вже тобі краще, то може й мені поможеш розслабитись. Раз ти вже відсвяткував закінчення старих стосунків пора відсвяткувати початок нових. Що скажеш?

 

От і все, мотузка на шиї Чонгука затягнулась остаточно і дарма, що поки що лиш фігурально, тепер залишилось тільки штовхнути стілець.

 

Важкі черевики силувано підіймались сходами, їх супроводжувало тріскотіння сніжинок під підошвами. Ліхтарі тривожно миготіли й іноді на мить чи дві усе поринало у цілковиту пітьму. На хвилину всі звуки притихли, а далі важкий видих.

Тук тук тук.