Його другий шанс

Ештон встав, прийняв душ, тихенько пішов одягатися, щоб не розбудити малих. Потім швиденько вийшов у вітальню – там уже чекала Ванесса і сніданок.

– Привіт. Що це вчора було?- Сходу запитала вона.

– Про що ти саме?- Уточнив Ештон.

– Про те що стіни в усьому Гаремі трусилися! Ти що геть з глузду з’їхав? Знову своїми дослідами займаєшся?- Починала не на жарт злитися Ванесса.

– Тихо!- Цикнув на неї Ештон.- Не кричи, зграя спить. Хай посплять зайвих кілька хвилинн, якщо є можливість. Їм теж вчора дісталося по повній. Це були не досліди. Я за малого бився. Хоча, ти права. Наступний раз це треба робити на поверхні. Я й так був максимально обережний, щоб не нашкодити реалії. Навіть новий простір створив… Стоп. – Аж нахилився вперед Ештон.- Зажди но хвилину. Воно ж так і виходить… Не думаю, що простір душі створити так просто, він складніший. Але… Принцип той же!- Ештон заусміхався. В нього аж серце швидше забилось.- Мені потрібно в Наукови Центр!- З блиском в очах заявив він Ванессі.

– Ні! Не сьогодні! Знову весь графік до бісів зламаєш!- Ахах. Смішно вона використовує Ештонові словечка. Але кричала тихо. Потім видихнула.- Я внесу це в твій графік.

– Ага… з запасом давай… Ато якщо він знову збіситься, то я не встигну нічого з ним обговорити… Використав мене, як комп’ютер, чи амулет…- Пожалівся Ештон.- Скажений…

Ванесса здивовано підняла брови. Скиглення Ештона ще їй чути не доводилось.

– Гаразд… Ти як взагалі?- Пом’якшала вона.

– Та, нормально. Але три медитації за день – це забагато. В мене враження, що я тиждень вчора прожив… Ще й бій. Суперник слабкий, не в тому річ. Просто концентрація була на межі…- Ештон потер кулаками очі, скривився і відкинувся на спинку дивана.- Але я задоволений результатом. Малий в безпеці тепер.- Усміхнувся він, дивлячись в стелю.

З спальні тихенько, крадучись, вийшов Кір. І наткнувся на Ванессу поглядом. Завмер, ніби його на чомусь зловили.

– О, швидкий на помині.- Добрий ранок, йди сюди. Як ти?- Підсунувся Ештон з середини дивану.

Ванесса не розуміюче дивилася на малого. Той відмер і під її поглядом (який так і говорив, що вона намагалася обчислити, що відбувається) сів поруч з Ештоном. Йому було не зручно. Ніяково.

– Ти як?- Повторив питання Ештон.

Кір покосився на Ванессу, обдумав. Потім зітхнув, ніби здаючись:

– В загальному нормально. Тільки… Всередині порожнеча.- Опустив він погляд. А тоді перевів очі на Ештона. І… Цей погляд кардинально відрізнявся від того, що було до того в цих очах. Він поглянув запитально, хотів почути, що йому скаже Ештон про це все, про його стан, можливо. Але… Дещо інше кинулось в очі – тепло. І… очікування якесь. Ештон переварив це, зробивши паузу, вдивляючись йому в очі. Ну, такі спільні медитації – це неаби що. Він і сам пам’ятав, як це було після заключення договору з Мерін – дні відчувались за місяці, роки стосунків. А якщо враховувати, що їхній “кокон стосунків” так і проситься під договір, а сам договір – лише формальність, а малий й так, як оголений нерв, з його то чутливістю до біохвиль, то й дивуватися перемінам не слід. Легко з ним.

– Так… Про що це я?- Відмер Ештон.- Ага. А свідомість?

Малий на секундочку сконфузився з відповіддю. Тоді опустив голову і закрив очі. І на секунду ніби в медитацію випав. Кілька монотонних хвиль відійшли від нього, а потім раптово так само припинив і поглянув знову на Ештона.

– Цілісна. Пошкоджень я не бачу, про які Ви вчора говорили.- Заявив він.

– Ага…- Ештон приохрінів. Чорт.- Це ти що тільки що робив?

– Ну… Пам’ятаєте, я Вам говорив, що можу в будь-який момент побачити своє “я”. Ну… от.

Ештон задумався. Потерши губу. Він має власний спосіб зв’язку з своїм “я”, з підсвідомістю. І це при тому, що його образ душі не сформований. Ештон скоса поглянув на малого. Матінка природа даром його явно не обділила.

– Вірус? – Уточнив Ештон, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що намагається бути делікатним.

Малий похитав заперечно головою. Ештон полегшено зітхнув тихо.

Паузою скористалася Ванесса:

– Ви прийняли Кароокого в зграю?- Запитала вона. Здивовано, але… Якісь тихі в неї емоції були.

– Так.- Усміхнувся Ештон. І вже звертаючись до Кіра:- Дай подивлюсь.- І поклав йому на лопатки руку. Акуратно, але швидко дослідив його енергією. Фізично і енергетично все було гаразд. І, схоже, емоційно теж. Тільки мозок був, як запалена рана. Ну, таке так просто не пройде. Ештон постарався йому злегка вирівняти біохвилі в мозку, хоча не був певен, чи це йому допоможе. Мабуть, таке лікує лише час. Але малий з таким полегшенням зутхнув… А потім засоромився. Аж почервонів. Та Ештон дав зрозуміти йому хвилями – що все гаразд. А тоді відпустив. Що йому може допомогти?

– Кхим-кхим.- Делікатно привернула до себе увагу Ванесса. І… Що це вона? Така… Що це з нею?

– А мене? Мене приймеш у зграю, Ештон?- Її погляд був таким… Вона і справді була… Це було не бажання, ні. Не просто там порив… Вона так про це так говорила… Ніби все для неї давно вже зрозуміло. Але не для Ештона. Ніхріна він не розумів. А як же Акіл? Хоча… Тут ясно. Він Старший Служитель Гарему, сам був вожаком, та й не перший рік на світі живе. Прийняв би її рішення. А Ванесса. Рішуча, спокійна, трішки ображена. Та що ж він такий сліпий до своїх рідних? Ванессі він теж боляче робив? Тож ніби і біохвилі має, і не такий тупий. Ештон такий жаль відчув… Ну, що ж він такий баран? Ештон встав, підійшов і обійняв її.

– Не можна.- Сказав він.- Ти піддана Повелительки. Маєш своє місце у світі. І я не посмію тебе відривати від дерева життя.- Обіймав він її і розумів – що якраз вона його не розуміє. Ештон задумався. Погладив її.- Ти й так мені сестра. І так рідна. І найближча з усіх шазарійців. Ближче вже не може бути.- Чому вона спитала зараз, бо побачила, що Ештон прийняв у зграю людину? Бо хоче бути частиною його сім’ї? Але ж вона має сім’ю.- Не тому я відмовляю тобі, що ти людина. А тому, що я не маю права відбирати у тебе все. Ти маєш сім’ю – батьків і брата, маєш пару, маєш Повелительку. І тобі зовсім не потрібно жертвувати всім заради мене. Ти й так моя сім’я. Якщо хочеш, так і напиши в своєму досьє – Сестра Серця Шазарії.- Уже спробував пожартувати Ештон. Ванесса хмикнула, зрозумівши жарт. З її іменем і так уже біда. Не ім’я а регалії.- Хочеш в договорі своєму пропиши. Але… Не руйнуй своє життя, гаразд?- Ніжно погладив він її по голові.

– Угу… Просто, я не впевнена, що ти знаєш… Ти завжди мені казав, як я багато значу для тебе… Тепер ще й договір… Ти теж для мене багато значиш. Але я не знаю, як мені тобі відповісти…

– Знаю, я відчуваю.- Тихо, але впевнено сказав їй Ештон. А тоді усміхнувся.- Але тобі не потрібно мені щось доводити, просто продовжуй бити палицею, як щось не так, це якраз добре вписується в роль молодшої сестрички.

Ванесса зітхнула з смішком і обняла його теж:

– Я старша за тебе, взагалі-то.

– Хто ж роками міряє?- Усміхався Ештон.

– Всі люди? Навіть в Зовнішньому Світі так.- Спробувала вона випручатись з обійм, аби поглянути Ештону в очі – перевірити теорію, а раптом в Зовнішньому Світі не так? Але Ештон її не пустив.

З спальні вийшли Рікон й Сірін, очевидно, розмова їх теж збудила. І Ештон таки відпустив сестру.

– Доброго ранку. Як ви?- Уважно поглянув він на малих.

– Добре. Що нам буде, ти ж сам бився, нас собою захищав.- Стенула плечами Сірін.

– Я теж в порядку. Краще скажи, як ти почуваєшся? Я ще не бачив, щоб ти був такий знесилений, що до ліжка не доходив.- Занепокоєно підійшов до Ештона Рікон і почав його обдивлятися з усіх сторін, ледь чи не обнюхуючи.- Ми тебе і Кіра насичували енергією в сні… Може ще треба?

– Я впорядку.- Першим поривом було спробувати відкараскатись від нав’язливої уваги Рікона. Але, Ештон вчасно згадав, що це лар, який турбується про свого вожака після бою, ще й якого не взяли в битву. Тому стояв і терпів. Щойно він закінчив своє “обнюхування”, Ештон повернувся на диван.

– Так, коректування.- Повернув Ештон все у ділове русло.- Час обмежений. Ванесса, по зустрічам є щось, що я повенен знати наперед, і що ти не включила в деталізацію графіку?

– Так, у Керівника по гуманітарному забезпеченню померла матір. Він взяв відпустку. Тому замість нього на зустрічі буде його Заступник і Служитель гуманітарного відділу. Це третя зустріч по рахунку. На п’ятій зустрічі не все зрозуміло. Я намагалася роз’яснити деталі та суть питання, але чіткості так і не добилася. Таке враження, що тобі сюрприз влаштувати хочуть або розмова надто особиста. Це Адміністратор Інформаційної Зали. Але, щось мені підказує, що з роботою зустріч мало пов’язана. Думаю, що причина у його зграї.- Тоді Ванесса зробила паузу, гортаючи свій Ключ.- А, так, і надсилаю тобі звіт по роботі відділу по питанням гуманності. Я його вже перечитувала. Тобі сподобається. Вони організували збір ситуативної ради на випадок виникнення екстраординарних випадків. Як ти вже зрозумів, мова не лише про злочини. Тобто, якщо не буде кому зайнятися тим чи іншим питанням – буде зібрано “Суд Присяжних”, як це назвала Характерниця.- Ванесса надіслала Ештону кілька повідомлень, хмурячись.- Якщо потрібна буде зустріч з ними, то повідом будь-ласка завчасно. З ними важко узгодити графік, адже кожен має інший рід занять.- Ванесса підняла погляд на Ештона.- Загалом у тебе сьогодні дев’ять зустрічей. Твій супровід усе організує, вони проінформовані. В супроводі сьогодні Дальнобійник, Данія ти Вартовий.

– Вартовий?- Здивувався Ештон. Давно його в супровід не ставили.

– Так. Є ряд питань, де курсантам не вистачає компетенції. Ці зустрічі я згрупувала у графіку, аби не затримувати Вартового. Він сьогодні зустрічається з дітьми, у них сімейне свято.- Ввела у курс справ Ванесса.- А ще Лі запитував за тебе.

– Лі? Щось у них відбувається?- Ще й вчорашній суп… Як натяк ніби… Що у них там?

– Не знаю. Вони дуже закриті люди.- Нахмурилась Ванесса.

Ештон занепокоєно стис губи.

– Поставити їх у графік?- Запитала вона.

– Ні. Я схожу до них у вихідний.- Щось аж неспокійно стало…- Рікон, що у них там, не знаєш?

– Я думав, що все гаразд. Картер теж спокійний…- Рікон задумався.- Я запитував недавно за твоїх солдат. Вони теж запевнили, що все добре. Картер тримає з усіма зв’язок.- Рікон знову замислився.- З їхніми професіями теж все гаразд. Я думаю, що у них все має бути добре. Нічого термінового. Не переживай. Мабуть, просто якась твоя підтримка потрібна.

Ештон кивнув. Раніше Ештон не звертав на це увагу. На те, як Рікон завжди в курсі того хто де і як з його оточення. Але не тепер. Нарешті доперло – він таким чином виправдовує своє місце у зграї.

– Рікон, якщо зграя виросте, ти й далі доповнюватимеш мій погляд поза її межами? Приглядатимеш за іншими моїми рідними? Мені спокійніше, коли я знаю, що ти це робиш. Не занадто буде?- Він вдячний долі, що можна питати в лоб без ребусів…

– Звичайно.- Так просяяв, що Ештона аж засліпило.

– Дякую.- Усміхнувся він.- Кір, що у тебе з розкладом сьогодні?

Малий знову стушувався, щойно звернули на нього увагу. Як миша поводиться. Але, уже звично для Ештона – взяв себе у руки за кілька секунд.

– Тренування, лекція, зустріч з Наставником з гуртка технологій.- Чітко. Ештон кивнув.

– Рікон, поки Кір буде з тобою, приглянь. Можеш йому біоритм вирівняти. Сірін, про його вікна в розкладі ти подбай. Дієта, та режим енергозбереження відміняється. Важливо подбати про емоційний фон. Спробуйте купальні, познайом його з Акілом. Зводи його у Храм, нехай він продіагностує Кіра. І можеш зводити його на верхні поверхи, якщо Храм буде не проти, але якщо буде проти – забери його звідти. Якщо все складеться – можеш залишити їх вдвох у спокої. В тебе ж і своїх справ вагон.- Ештон зробив паузу, задумався. Типу пансіонатний догляд йому влаштувати. Оздоровлення. Плюс хороша компанія, Кір казав, що йому допомагає компанія позитивних людей.- Так, і нехай супроводжує мене на зустрічі з Архітектором.- Звернувся він до Ванесси. А потім перескочив знову на Кіра:- Взагалі-то, якщо Храм буде не проти, приходь туди кожен день. На верхніх поверхах, поки не сезон, ніхто не живе. Можеш там відпочивати. Тільки старайся не контактувати з тими, хто в пошуку вожака.- Хоча, стоп. йому ж потрібна своя ланка? Ештон аж спіткнувся об цю думкку.- Рікон, а…- Як то це його спитати?- Якщо Кір сподобається комусь у пошуку, то цей лар же зможе приєднатися до нього, як до головного в ланці моєї зграї… Тобто…- Ештон потер лоб.- Я ж буду вожаком, але якщо інстинкти лара спрацюють на Кіра, то чи не буде конфлікту?

– Я розумію, про що мова. Так трапляється, що лар приєднується до зграї, і до конкретної ланки, тому що визнав сильнішого в комусь окрім вожака зграї. Це трапляється у зграях з… безтолковими вожаками. Коли в зграї робиться балаган, немає взаємопорозуміння між вожаком і зграєю, коли вожак не виконує своїх функцій й інше. Коли формує зграю, силою підминаючи під себе інші зграї, наприклад. Це ніби обхідний шлях формування зграї.- Пояснив він.

– Ясно. Значно краще, якщо всі члени приєднуються до зграї, визнаючи вожака, а потім розбиваються на ланки, просто тому, що хтось всередині зграї близький по духу.- Підсумував Ештон.

– Це найприродніший шлях.- Усміхнувся Рікон.- Та трапляється різне. Це ж життя.- У нього душа співає. Ештон аж задивився. Приємно бачити, коли в зграї все – лади.

– Окей…- Заусміхався він теж. А потім згадав, що ранок не вічний, схаменувся:- Кір, кожен вечір до мене заходь. Вирівнюватимемо біоритм. Якщо буде важко заснути – теж кажи, мучитись тобі протипоказано. Ясно?- Добродушно потріпав він малого по голові.

– Ясно.- Виглянув він з-під лоба. Та це не виглядало по-злому, як часто буває в таких випадках. Він швидше лиса якогось нагадував. Чорного лиса – виглядаючи так з-під чорного волосся, що впало на лоб розтріпавшись, своїми чорними жаринами. Змінився в нього погляд. Все ще глибокий, але тепер в цих безоднях немає стільки холоду. Таке враження… Що він просо повірив. Хоча… Чому враження – Ештон наочно бачив як це сталося. Чорт, ну треба ж таке… Правда в тому, що Ештон не зовсім розуміє, що йому з цим усім робити. От з ларами якось зрозуміліше було: на тобі перевертня, що не виживе без договору, він в твоєму розпорядженні. Як би бридко не звучало – але ясно. А тут… Він просто не розуміє. Треба якось це виправити. Поговорити з Кіром може? Він пацан розумний. Може і поможе.

– Все? Чи я щось забув?- Запитав він у присутніх, знову пригадавши про час.

– Ну…- Зам’ялася Ванесса, червоніючи. Ештон зацікавився.

– Так?- Ніяково їй було, але радісно.

– Я була в Науковому Центрі. На консультації. Виявилось, що в мене виросли ментальні показники. Науковці думають, що це сталося внаслідок адаптації. Через те, що я тривалий час провела з в тісному контакті з тобою, Повелителькою і Акілом…- Вона аж очі опустила, все ще відчуваючи незручність, сум’яття. Тоді підняла їх і поглянула в очі Ештону, просто сяючи:- Договір для мене змоделюють найвищой категорії, як Старшій Служительці свити Серця Шазарії, за умови твоєї тісної підтримки і сприяння.- Вона закусила губу, але не стримавшись широко усміхнулася:- А ще Система дала мені дозвіл на розмноження.

Ештон підірвався, ледь не перевернувши столик – геть забув про сніданок. І кинувся до неї – обіймати. Він знав, що вона стояла в черзі на усиновлення дитини. Але, також він знав, що це означає для Акіла – адже це його другий шанс… Мати сім”ю.

***

Коли всі розійшлися по своїх справах – Ештон раптово залишився сам з собою наодинці. Йти нікуди не потрібно ще годинки дві – він зараз без тренувань. І Ештон розгубився – він так бігав, що вільний час виявився несподіванкою.

Поїв.

Що далі? Ештон зітхнув… От же він – свиня.

《Мерін, кохана. Як ти?》- Запитав Ештон.

Але немає відповіді. Мабуть, все ж занадто велика відстань. Як це йому з нею зв’язатися? Хоч есемеску написати. Треба це вияснити.

Ештон ліг на диван, розвалившись. І? Що його робити? Якось він відвик від вільного часу.