З приходом весни

З приходом весни до Гоґсміду повернувся звичний, буденний  галас. Поскрипування дверей, шкільні плітки, скупчення роззяв – це все так притаманне цьому селищу.

Гаррі, як завжди, подумки скаржився на Снейпа, і що той зовсім здурів, вимагаючи від учнів трактат на п’ять сторінок про дію якогось нікчемного зілля. “Хоча, що ще від нього можна очікувати? Це ж Снейп.” – міркує ґрифіндорець, прямуючи до “Трьох мітел” – “Але яким чином я маю це зробити за два дні?! Це повна…” – хлопець підіймає погляд і завмирає посеред стежки.

— … маячня… — це єдине, на що він спроможний. Хоча, треба віддати належне – це слово ідеально описує побачене ним.

У закутку за крамницею розмістився дерев’яний прилавок із плакатом на ньому. Придивившись, можна побачити напис “Безкоштовні поцілунки”. А за прилавком, занудьгувавши, стояв “король Слизерину” – Драко Мелфой.

Наче зачарований, Поттер продовжував споглядати це видовище. Тим часом його серцебиття невпинно пришвидшувалося, а дихання стало важким і повільним.

Гаррі прийшов у Гоґсмід аби розвіятися від кам’яних стін замку, та зараз він би все віддав за можливість знову опинитися в чотирьох стінах. Самому, без нього. Самому, без ненависного “ворога”. Самому, без настільки, чорт забирай, привабливого слизеринця. Без Мелфоя.

Та ось він, власною персоною. Напевно, він би не повірив у те, скільки ночей Гаррі не спав, думаючи про нього. Він би сприйняв це за клятий жарт.

Але, на жаль, це клята правда. Гаррі закоханий у Мелфоя – подобається це йому, чи ні.

— Сука! — тихо лайнувся Гаррі і змусив себе відірвати ноги від землі й попрямувати до Драко.

Побачивши Гаррі, той нарешті виглядав хоч трохи зацікавленим у своєму існуванні і виструнчився.

Серцебиття ґрифіндорця пришвидшувалося із кожним пройденим ним кроком. Підійшовши достатньо близько до прилавку й намагаючись вгамувати емоції, Гаррі мовив:

— Привіт! — його хвилювання видало себе легким тремтінням у голосі.

Натягнувши на себе свою “поттерівську” посмішку, Мелфой відповів:

— Привіт, Поттере. Що, Візлі й Ґрейнджер вже остогидли і ти прийшов сюди?

Поттер, якого переповнювали емоцї від усвідомлення, що Мелфой його не послав, сказав:

— Знаєш, є трохи.

З реакції блондина стало зрозуміло, що такої відповіді він явно не очікував, тому виглядав спантеличено. Це трохи заспокоїло Гаррі, хоча сам він заливався зрадницьким рум’янцем, чого не міг не відзначити Мелфой.

— Поттере, не треба червоніти! Бо ще подумають, що я тебе прокляв.

— Почасти вже… — пробурмотів собі під носа Гаррі і дістав щось з кишені.

— Поттере, говори нормально, якщо хочеш, щоб тебе чули! — роздратовано кинув Драко.

Тим часом Гаррі поклав те “щось” на прилавок перед Драко. Другий здивовано поглянув на те “щось” і перевів погляд на все ще червоного, але вже більш рішучого брюнета.

— Нащо ти мені гроші даєш? Це якийсь підкуп чи що? Якщо ти не помітив, то я тут нічого не продаю! — ґрифіндорська рука ковзає по зеленій краватці і хапається за неї — Що за… — Гаррі тягне за краватку й палко впивається в губи Драко.

Гаррі очікував, що зараз його відкине закляттям, або на пручання Мелфоя, та цього не відбулося. Натомість Драко запустив свої руки Поттеру у волосся і відповів на поцілунок. У шлунках обох метелики виводили запальне танґо, а перед очима майоріли тисячі феєрверків.

Хто ж міг подумати, що весна принесе із собою і нове кохання?