З музикою наодинці
від VeretiПісля травми зап’ястя талановита віолончелістка Герміона Ґрейнджер звертається до знаменитої Белатрикс Блек за послугами репетитора.
Примітки від автора:
Для Charmmount.
Хто б міг подумати, що я коли-небудь напишу “Беллміону”? Що ж, ось вона!
Ця історія для Charmmount за те, що вони подала мені ідею, яка спонукала мене до цього. Дякую, що дозволили мені нею скористатися.
Величезна подяка SereneJourney за вдумливу та корисну бета-версію.
Оригінал: https://archiveofourown.org/works/36654760
Автор оригіналу:
https://archiveofourown.org/users/emrldapplejuice/pseuds/emrldapplejuice
Кімната була тьмяно освітлена, але простора та сучасна. Знаходячись тут, Герміона відчувала себе пригніченою і водночас натхненною.
— Привіт? — Герміона покликала в темряву, примруживши очі, аби розгледіти деталі, але було занадто темно.
— Бути професійним музикантом означає бути дисциплінованим, — прорізав тишу прокурений голос, — потрібна витримка і зосередженість, витонченість і пристрасть. Чи є це в тобі?
— Так є, — сказала вона, придушуючи тремтіння в голосі, лаючи себе за те, що знітилася перед цією жінкою. З іншого боку, вона роками захоплювалася нею, спостерігаючи здалеку.
Герміона помітила рух, а за мить жінка вийшла на тепле світло лампи, що ледь-ледь освічувало їх обох. Вона була висока, одягнена в чорні штани, що облягали фігуру, і не менш чарівну антрацитову блузку, що демонструвала достатньо глибоке декольте, що зігрівало щоки Герміони. Жінка була вражаючою, навіть більше, ніж тоді, коли вона бачила її на концерті кілька років тому.
Усмішка на обличчі Белатрикс змушувала її темні очі світитися. Герміона зустрілася з нею поглядом, затримуючи його трохи довше, ніж потрібно.
— Чудово, — розтягуючи слово промовила жінка, показуючи свою посмішку, білі зуби яскраво сяяли, різко контрастуючи з темною помадою на губах. Вона простягнула руку, і коли Герміона простягнула долоню у відповідь, Белатрикс стиснула її міцно і вимогливо.
— Я Белатрикс. Я впевнена, що ти знаєш мене. — Речення злетівши з її вуст, не прозвучало зарозуміло. Всі знали Белатрикс Блек. Вона була найвідомішою концертною віолончелісткою країни, а зараз була найбільш жаданим викладачем і наставником.
Белатрикс жестом запросила Герміону йти за нею. Вони перетнули напівтемну кімнату та увійшли до добре освітленої. Підлога була встелена паркетом з ялинковими візерунками, а блакитні стіни були голі. Посеред кімнати стояли два дерев’яні стільці й два пюпітри.
— Твій стілець ліворуч, — наказала Белатрикс і розвернулася до неї обличчям. — У мене є три правила. Перше: ти не скаржишся, поки не досягнеш своєї межі. Друге — беззаперечно слідувати моєму методу. Третє — не відволікатися. Тут є ти, я і музика.
— Зрозуміло, — сказала Герміона, чим заслужила кивок від жінки.
Герміона почала розпаковувати свій інструмент, обережно виймаючи його з футляра. Вона провела кінчиками пальців по грифу, відчуваючи його енергетику, прагнучи змусити його співати.
Вона грала на віолончелі відколи себе пам’ятала. Вона переступала через себе і свої кордони й роками працювала, як проклята. А потім пошкодила зап’ястя під час неприємного падіння на замерзлій лондонській бруківці. Це змусило її знехтувати своєю пристрастю, а місяці потому Герміона все ще відчувала себе заіржавілою і розчарованою. Вона сподівалася, що Белатрикс поверне її до нормального життя.
Вмостившись, Белатрикс стала перед нею і схрестила руки, суворий вираз застиг на її обличчі, поки вона досліджувала Герміону своїм пронизливим поглядом. Той висвітив гострі краї її високих вилиць і підкреслив густі брови.
Вона перевела подих і кивнула.
— Покажи мені, на що ти здатна!
Герміона вибрала свою улюблену сонату для віолончелі з оркестром Дворжака*. Як завжди, їй знадобилися лічені секунди, щоб відкинути думки та хвилювання й повністю віддатися мистецтву. Мелодія, яку вона виконувала, підносила її до небес, й вона заплющила очі, щоб відчути енергію композиції.
— Досить, — не минуло й хвилини, як владний, але стриманий голос Белатрикс перервав її. Герміона зустрілася з нею поглядом, і жінка вказала їй на руку. — Твій зап’ясток завдає тобі клопоту, — без сумніву в голосі заявила Белатрикс.
Герміона кивнула.
— Він повністю відновився, але я втратила гнучкість. Іноді болить.
Белатрикс повільно обійшла її.
— Тримай свій смичок так, ніби ти пірнаєш у легато.
Герміона порухом пересунула смичок, щоб тримати його так, як вимагалося. Белатрикс торкнулася її зап’ястя, стиснула його і посовала туди-сюди. Її шкіра була теплою, а довгими пальцями вона обхопила Герміонину руку, щоб відрегулювати хватку.
Коли Белатрикс була задоволена, то зробила крок назад і знову схрестила руки. Вона підняла підборіддя для різкого кивка і сказала:
— З самого початку!
Герміона зіграла кілька нот, вже відзначаючи зміну у своїй точності. Дівчина вже збиралася зануритися у твір глибше, коли Белатрикс двічі поплескала в долоні.
— Краще, але недостатньо добре. Зігни зап’ястя ще на п’ять градусів вліво і спробуй ще раз.
Герміона підхопила мелодію, плавно перетікаючи у стакато.
Старша відьма поклала їй руку на плече.
— Можна? — запитала вона.
Герміона кивнула й продовжила грати, навіть коли одна з теплих рук Белатрикс торкнулась її правої лопатки. Вона не здригнулася, коли інша рука торкнулась лівого плеча. Те що чарівна жінка була так близько відволікало, але Герміона продовжувала грати, напружуючи щелепу, зосередившись на мелодії. Белатрикс злегка підправила Герміоні позицію сидіння, водночас масажуючи напружені м’язи її спини.
Герміоні перехопило подих, і вона втратила концентрацію. Її смичок зіслизнув, струни заскрипіли, змусивши скривитися.
— У тебе болить зап’ястя? — запитала Белатрикс стоячи позаду, від чого по спині Герміони пробігли приємні мурашки.
— Ні.
— От і добре. З самого початку. Не відволікайся.
Цього разу Герміона протрималася цілих три хвилини, перш ніж її перервала Белатрикс. Вона стояла впритул за її спиною, так близько, що Герміона була впевнена, що відчуває, як її волосся лоскоче жінці шию. Белатрикс поправила положення її плечей, потім провела руками вздовж хребта і ніжно притиснула палець до попереку. Герміона випросталася, як могла.
— Так краще, — мовила Белатрикс.
Герміона подивилася на неї, бажаючи отримати наступну пораду, але Белатрикс розвернулася і пішла до дверей. Вона зупинилася біля рами та легко провела нігтями по дереву.
— Ти будеш займатися так по дві години на день, і я побачу тебе знову через п’ять днів. На сьогодні все.
— Але ж у нас є ще година, — вигукнула Герміона.
Белатрикс подивилася на неї й стиснула губи.
— Не піддавай сумніву мій метод.
По щоках Герміони розлився рум’янець, й вона покірно кивнула головою.
Белатрикс вийшла з кімнати, не сказавши більше ані слова, а Герміона ретельно спакувала свій інструмент перед тим, як вийти, в голові у неї пливли думки та аромат п’янких парфумів Белатрикс Блек.
-§-§-§-
Через п’ять днів жахливих тренувань вона знову сиділа на дерев’яному стільці з віолончеллю між ногами. У неї боліло зап’ястя, пальці втомилися, але вона дуже хотіла вразити Белатрикс, тому продовжувала грати.
Белатрикс стояла перед нею, схрестивши руки та нахмуривши брови. Вона кивала головою в такт музиці й час від часу заплющувала очі, ніби насолоджуючись мелодіями, проте між тим ще й встигала коригувати її. Іноді словами, іноді руками. Герміона знаходила обидва способи приємними.
Белатрикс підштовхнула її до своїх меж швидше, ніж будь-хто з учителів. Вона була вимогливим наставником, але Герміона не хотіла б іншого.
Герміона зціпила зуби та поправила зап’ястя. Крапелька поту збігла по її скроні, коли вона почала черговий концерт.
— Ти здатна на більше, — сказала Белатрикс. В її голосі було мало співчуття, однак це розпалювало амбіції Герміони.
Дівчина спробувала ще раз, змушуючи своє зап’ястя підкорятися, змушуючи хребет бути прямішим, змушуючи свої рухи бути точнішими.
Ще через п’ятнадцять хвилин пальці її пошкодженого зап’ястя тремтіли так сильно, що вона не могла їх контролювати. Вона повільно вдихнула і витерла лоб тильною стороною долоні.
— Я досягла своєї межі, — сказала вона.
Суворий вираз обличчя Белатрикс пом’якшав. Вона схопила її за зап’ястя, спочатку міцно, але потім ніжно погладила його і провела пальцями іншої руки по її ліктьовій кісточці.
— Сходи перевірити руку. Здається, вона набрякла. Потримайте її у холоді сьогодні, і не тренуйтеся два дні. Побачимося через сім днів.
— А чому не через п’ять? — запитала Герміона.
Жінка зітхнула.
— Знову піддаєш сумніву Мій метод! Тобі краще знати.
Вона залишила Герміону саму в кімнаті. Дівчина відкинулася на спинку стільця і застогнала. Ця клята усмішка переслідуватиме її весь наступний тиждень.
-§-§-§-
— Все ще не досить добре, — сказала Белатрикс, її голос прорізався крізь музику, викликаючи у Герміони тремтіння, змушуючи її шкіру вкриватися мурашками.
Вона ще раз вирівнялась, повторила уривок ще п’ять разів, перш ніж дозволила своїй руці впасти вбік й струснула іншою рукою, щоб зняти напругу з пальців. Вона відкинула голову назад і важко дихала.
— Є прогрес, але ти можеш зробити краще, — сказала Белатрикс, її голос звучав набагато ближче, ніж кілька хвилин тому. М’які пальці Белатрикс провели по руці Герміони до плеча, а потім зупинилися біля шиї, тильною стороною великого пальця торкнувшись шкіри. Герміона злегка притулилася до її руки, бажаючи, щоб та приголубила її там.
— На сьогодні все, — промовила Белатрикс. Коли вона відійшла, Герміона відчула, як холодне повітря огортає її.
— У нас залишилося тридцять хвилин. Зіграйте для мене.
Белатрикс зупинилася і якусь мить стояла зовсім не рухаючись й схиливши голову.
— Я більше не граю.
Ця заява вразила Герміону. Те, що віолончель була пристрастю Белатрикс, було ясно як день. Герміона бачила вогонь і пристрасть у рухах Белатрикс, коли спостерігала за її грою з Лондонським симфонічним оркестром, і вона бачила це щоразу, коли жінка втрачала себе в мелодіях, які творила Герміона. Не відчуваючи потреби стримуватися в присутності Белатрикс, вона зустрілася з нею поглядом.
— Чому?
На обличчі Белатрикс промайнув смуток, але вона швидко опанувала себе та усміхнулася напружено й натягнуто. Герміона ніколи не думала, що побачить такий вираз на обличчі суворої жінки.
— Я багато років ставила свою пристрасть на перше місце, і врешті-решт це коштувало мені більше, ніж я розраховувала.
Її рука потягнулася до медальйона на шиї, і вона двічі обкрутила ланцюжок навколо вказівного пальця, перш ніж дозволити йому впасти на груди.
— Побачимося через п’ять днів, — сказала Белатрикс і вийшла з кімнати.
Герміона їхала в метро, коли її осяяло. Дельфіні Блек, вундеркінд-піаністка, яка виросла в найпрестижніших школах-інтернатах світу, кілька років тому публічно відвернулася від своєї знаменитої матері. Після цього Белатрикс більше ніколи не давала концертів.
Герміона опустила обличчя в долоні та зітхнула. Бажання пізнати Белатрикс стало непереборним, бажання бути поруч з нею не давало спокою.
-§-§-§-
Герміона не стала розпаковувати віолончель, сіла на стілець і схрестила ноги, на її обличчі з’явився зухвалий вираз.
— Зіграй для мене, — зажадала Герміона не зводячи з жінки погляду.
Белатрикс пирхнула і похитала головою.
— Я не буду повторюватися. Де твоя віолончель?
— Ти думаєш, що відкинувши свою пристрасть, ти змусиш її повернутися?
Белатрикс підійшла до неї, її вираз обличчя був гнівним.
— Забирайся геть! — гаркнула вона.
Герміона схопила свою сумку і вибігла з кімнати. Сьогодні вона побачила її знову після п’яти днів розлуки.
Повернувшись додому, її шлунок скрутило. Страх, що вона переступила межу, пронизував її до кісток.
— Дідько, – вилаялась вона і наливши собі чарку горілки й випила її одним махом.
-§-§-§-
Двері були замкнені, тож Герміона подзвонила в дзвінок.
Белатрикс відкрила, виглядаючи трохи блідішою, ніж зазвичай, але вогонь в її погляді не згас. Її темні пасма були вільно розпущені та спадали на груди.
— Не думаю, що я просила тебе повернутися. — Вона вже збиралася зачинити двері, але Герміона просунула ногу між ними та рамою.
— Я заплатила за урок.
Белатрикс невдоволено розвернулася і пішла до репетиційної зали.
— Чого ти чекаєш? Годинник цокає.
Ніколи ще Герміону не підганяли так сильно, Белатрикс виправляла рухи, темп, позицію і все, що стосувалося її самої. Коли Герміона спробувала встати після шістдесяти жахливих хвилин, її коліна затремтіли. Белатрикс підхопила її за лікоть.
‒ Професійна гра на музичних інструментах виснажує, — мовила. Вона виглядала більш вразливою, ніж будь-коли раніше. Белатрикс обхопила пальцями її здоровий зап’ясток і стиснула його. — Одного дня музика — твоя пристрасть, а наступного — вона залишає тебе порожнім і волаючим.
Герміона помітила її стражденний вираз обличчя.
— Мені шкода, — сказала вона, її серце калатало в грудях, бажання обійняти й заспокоїти жінку було майже нестерпним.
— Побачимося через тиждень, Герміоно.
Белатрикс вийшла з кімнати, а Герміона відчула себе безпорадною. Вона вдихала слабкий запах дерева, який залишила після себе Белатрикс, і чіплялася за надію незабаром побачити її.
-§-§-§-
Белатрикс для різноманітності сиділа у кріслі, схрестивши ноги в щиколотках, її майже чорне волосся було розпущене і спадало на плечі, контрастуючи з блакитними відтінками стіни. А на обличчі танцювали емоції, відображаючи ті, які Герміона вкладала у свою мелодію.
Коли Герміона дозволяла своєму погляду блукати по Белатрикс то ледве могла зосередитися на музиці. Все в ній приваблювало її. Вона не користувалася помадою, і її губи були вишукано бліді, різко контрастуючи з волоссям і очима. Від неї у Герміони тріпотіло в животі, й раптом їй захотілося її поцілувати. Намагаючись повернути думки до твору, вона зробила одну помилку, від якої Белатрикс скривилася, а потім ще одну, яка вивела її із замріяності.
— Ти тренувалася? — огризнулася Белатрикс, роздратування забарвлюючи кожен склад.
— Щодня!
— Тоді ти не повинна робити таких помилок. — Вона стиснула губи й похитала головою. Белатрикс на мить зупинила на ній погляд, і Герміона відчула себе оголеною під її пильними очима. — Тебе щось турбує?
Герміона зібралася з силами, борючись з клубком у горлі.
— Чому ти більше не граєш для себе? Я не можу уявити собі життя без музики.
— Якщо музика позбавляє тебе життя, ти передумуєш, — сказала Белатрикс тихим голосом і відвернулась.
Герміона взяла її за руку, від чого гордовита жінка здригнулася.
— Втрата себе не зменшить біль.
Белатрикс кивнула і вийшла з кімнати.
-§-§-§-
— Тобі бракує точності, — сказала Белатрикс, її голос був таким же жорстким, як і вираз обличчя. Герміона не бачила, щоб вона розслабилась чи усміхнулась за весь урок. — Спробуй ще раз. Я вимагаю досконалості!
Ці слова вразили Герміону, і вона здивувалася, а скільки разів Дельфіні чула їх. Вона прогнала цю думку і зосередилася на концерті.
Коли вона вже зовсім спітніла, Белатрикс торкнулася її плеча.
— Ти зробила великий прогрес за останній тиждень, — сказала вона та усміхнулась.
Вони на мить застигли одна навпроти одної, заплющивши очі.
— У тебе все ще є твоя віолончель? — запитала Герміона.
Вона згадала статтю в “Таймс” річної давнини, де детально розповідалося про віолончель Белатрикс Блек. Це була сімейна реліквія, що перейшла від її бабусі до матері, а потім до неї. Вона відреставрувала її в ході кропіткої та тривалої роботи.
Белатрикс зронила усмішку і подивилася в підлогу.
— Я завжди хотіла зіграти з донькою сонату Бетховена № 3. 3 моєю дочкою.
Герміона кивнула.
— Покажи їй, що ти змінилася.
Белатрикс гірко засміялася.
— Хіба?
— Ти більше не концертна віолончелістка. Може, цього достатньо.
Цього разу Герміона пішла раніше за Белатрикс.
-§-§-§-
Коли Герміона увійшла до кімнати, Белатрикс сиділа на правому стільці з віолончеллю між ногами, поклавши одну руку на живіт інструмента. Смичка в руках у неї не було, але вона пестила струни кінчиками пальців, видобуваючи з інструмента найніжніші мелодії. Її очі були заплющені, а на обличчі застиг спокій. Щелепа і плечі були напружені, але вигляд у неї був чарівний. Герміона відвела очі лише тоді, коли Белатрикс розплющила свої.
— Я написала пісню для Дельфі, але вона її ніколи не чула.
— Зіграй її для мене, — сказала Герміона ніжним голосом, поклавши руку їй на плече. Белатрикс схопила її та притиснула до себе.
— Думаю, я зіграю, — сказала вона звернувши до неї погляд. Потім нахабно посміхнулася. — Але ти мусиш це заслужити.
Герміона виклалася на повну, але навіть після третьої спроби жінка хмурилася. На її обличчі було видно незадоволення.
— Ти розслабилася.
— Я втомилася, — збрехала Герміона і тут же прокляла жар, що піднявся її щоками.
Вона здригнулася, коли прохолодні пальці Белатрикс погладили її по ланіті**, а потім поцілували.
— Не бреши. Я бачу, як ти на мене дивишся.
Герміона трохи повернулася і поцілувала внутрішню сторону прохолодної долоні. Белатрикс випросталася і зітхнула.
— Зіграй для мене, — попросила Герміона, і цього разу Белатрикс кивнула.
— Ти стаєш м’якою, — зауважила Герміона, чим заслужила суворий погляд. Не те щоб вона була проти. На її думку, Белатрикс ніколи немала кращий вигляд, ніж тоді, коли була серйозною.
Белатрикс зав’язала свої кучері в безладний пучок на маківці, що підкреслював її тонку шию, а потім взяла віолончель.
Вона сіла, погладила інструмент, а потім потягнулася до смичка, злегка балансуючи, перш ніж піднести його до струн. Перша нота пронизала Герміону, як блискавка. Це була прекрасна пісня, яка пронизала її до глибини душі, щоб через мить знову наповнити енергією. Вона була сумною і пристрасною, сповненою надії й темряви. Це була абсолютно Белатриксова пісня. Вона спостерігала, як Белатрикс загубила себе у своєму мистецтві, як розслабилося і викривилося її обличчя, як напружилися м’язи на біцепсах. Вона стала єдиним цілим зі своїм ремеслом, єдиним цілим з музикою, яку вона створювала, і незабаром сльози почали котитися по її щоках.
Не зустрічаючись з Герміоною поглядом, вона завершила пісню і сказала:
— Побачимося наступного тижня.
Герміона насилу переступила з ноги на ногу і вийшла з кімнати, відчуваючи неспокій усередині. Двері майже зачинилися, коли вона розвернулася і повернулася до кімнати.
Вона обійняла Белатрикс ззаду, заспокійливо поклавши руки їй на плечі.
— Шкода, що ти більше не граєш. Я б із задоволенням послухала її ще раз.
На її подив, Белатрикс підняла смичок і опустила його вниз, щоб зіграти твір Баха. Герміона ходила перед нею, щоб вона могла спостерігати за дівчиною. Белатрикс плакала, коли грала, але її сльози вщухли з останніми нотами.
Вона витерла очі та усміхнулася Герміоні.
— Мені цього не вистачало.
— Тебе було важко зламати, — сказала Герміона і посміхнулася.
Белатрикс похитала головою, але її очі блищали.
‒ Ти мене ще не зламала.
Белатрикс загадково усміхнулася і вийшла з кімнати. Герміона притулилася до стіни та склала руки на грудях, намагаючись заспокоїти своє серце. Воно скоро розірветься.
-§-§-§-
— Якщо ти закінчиш цей твір без помилок, я зіграю для тебе.
Герміоні не треба було повторювати двічі. Вона проігнорувала біль у зап’ясті та виклалася на повну, з точністю опанувавши стакато і закінчивши твір на ідеально зіграній ноті.
Белатрикс схвально кивнула.
— Молодець.
— Розраховуйтесь, — сказала Герміона, і старша відьма влаштувалася в кріслі зі своїм інструментом.
Чудові мелодії наповнили кімнату, і коли Герміона зрозуміла, що Белатрикс повністю занурилася в музику, вона підійшла до неї та погладила її шию, проводячи тупими нігтями по гріховно м’якій шкірі.
— Хіба я не просила не відволікатися? — Белатрикс огризнулася, обернувшись, щоб подивитися на неї, її темні очі блищали.
— Ти казала: «Тільки ти, я і музика в цій кімнаті».
Герміона нахилилася і поцілувала її в шию, від чого Белатрикс втратила концентрацію. Її смичок випав з руки.
— Я тебе зламала? — запитала Герміона.
Белатрикс вигнула шию, і Герміона захопила її губи в довгому, повільному поцілунку. Її смак був таким же п’янким, як і запах її парфумів.
— Тепер ти знаєш, — сказала Белатрикс, яскраво усміхаючись.
Це підкреслило всі її чарівні риси, і Герміона зрозуміла, що помилялася. Белатрикс Блек ніколи не мала кращий вигляд, ніж тоді, коли посміхалася повною, щирою усмішкою.
Нотатки:
Сподіваюся, вам сподобалося. Дайте мені знати, якщо у вас є час ♥️.
*Антонін Леопольд Дворжак — чеський композитор і диригент епохи романтизму, слідом за Бедржихом Сметаною розвивав національні традиції й затвердив світове значення чеської музики та чеської музичної школи.
**щока
В тебе дуже класні нетипові фанфіки, давно читала, ще до реєстрації, прям до мурашок)