Зіронька-Фелікс

Ранок почався не дуже вдало.  Будильник Фелікса розривався, через що звук був по всій квартирі. Хьонджін, який і так погано спав(вина цьому в алкоголі, випитому вчора), хотів прихлопнути і телефон, і самого хлопця, не розуміючи навіщо йому такий гучний звук для прокидання.

– Фелііікс… – протягнув він. Хлопець тим часом не збирався відкривати очі і продовжував спати на іншій частині ліжка. Хван не розумів, чому той продовжує спати, коли на вухо кричить та машина, через яку біль віддається в голові. Тому Джінні прийшлось відкрити очі і потягнутися через хлопця, який мирно спав, та виключити будильник. Нарешті той зловісний звук закінчився. Тишина почала відчуватися по іншому. Здавалось, це щось блаженне.

Фелікс повернувся до Хвана та закинув на нього руку й ногу, прижимаючись ближче. Хьонджін відкрив очі та не розумів, як це сталось з ним. Вчора вони були друзями, які боялись переходити межу, тримаючись на відстані, а сьогодні вони сплять в одному ліжку, близько-близько один до одного у сні.

– Джінні, обійми мене, – просив сонним голосом Фелікс. От вже наглий кіт. Хьонджін подумав, якщо він попросить його дістати зірку таким голосом, то він знайде будь-який спосіб, щоб зробити це. Зараз юнак виконав прохання свого хлопця. Звучить дивно. Хоч би Фелікс не забув про це. – Дякую, Соні.

– Мені здається, ти забув про те, що мав мене будити, як в армії, – пригадав він йому випадок колишнього спору. Він лежав з закритими очима та насолоджувався зіпсованим ранком, не дивлячись на те, що єдине хороше, що тут було – це Лі.

Фелікс відкрив очі та підвівся вище, і легко та ніжно торкнувся губ Хвана, залишаючи там цьом. Він ліг на місце та хихикнув. Хьонджін так і не відкрив очі, але лежав та усміхався, відчуваючи, що м’язи перевтомлюються від цього.

– А казав, що в мене зі рота тхнути буде, – знову згадав він. Лі штовхнув його в груди кулаком.

– Дурник, – сказав він, починаючи лащитися.

Хван дуже був щасливий в цей момент. Він бажав, щоб це продовжувалось вічно, вони ось так лежали та обіймалися, Фелікс його цьомав у губи, а потім міцно прижимався до нього, ніби йому було цього мало.

Так і сталось. Лікс в той же день почав переїзд до Хьонджіна зі свого гуртожитка. Пояснив він це тим, що не може більше прокидатися без його. Хван також погодився, бо розумів, що також не зможе вставати один. Він звільнив частину шафи для хлопця, а також поїхав з ним до торгового центру, щоб докупити речі для дому. Там ті двоє виглядали як одружена пара, бо ходили виключно за руку, багато сміялись, шукали парні речі, наприклад одинакові чашки та зубні щітки, які відрізнялись кольором. Хван ненароком, коли поблизу не було людей, цілував Лікса, бо не міг стримуватися.

Так три місяці для обох пройшли в ейфорії почуттів. Вони не відходили один від одного, ніби могли дихати лише один з одним. Хван завжди після тренувань спішив до свого малюка, щоб скоріше бути з ним, а Фелікс, який проводив заняття вдома – з нетерпінням його чекав. Кожен вечір проходив майже однаково. Вони ніжились в ліжку, забувши про дораму, та цілувались поки губи не починали боліти.

– Ліксі, чому ти замазуєш свої веснянки? – запитав Хван, проводячи по обличчю свого хлопця великим пальцем, роздивляючись незвичну для азіата доріжку з прекрасних зернинок.

– Мене в школі часто принижували та тикали пальцями через них. Образа на тих дітей пройшла, а звичка замазувати їх залишилась. Так я більш схожий на типових людей в Кореї, – сказав Фелікс дивлячись в очі коханому.

– Але ти ж незвичний! Ти ж спеціально фарбуєш волосся, одягаєш яскравий одяг, притягуючи до себе увагу! Твої веснянки, вони… – він не міг підібрати правильного слова. Джінні не міг виразити, як обожнює обличчя Лі вкрите цим подарунком сонця. – Вони неймовірні! Кожна з них… Тебе дуже любить сонечко!

– Ех, ти не зрозумієш. Стиль одягу і колір волосся – це одне. Воно притягує погляд. Кожен може робити так як я, але мало кому з азіатів вдається отримати веснянки… Ну дивись, їх не отримаєш від того, що будеш довго на сонці, а колір волосся отримаєш в будь-якому салоні міста. Стиль я можу змінити будь-коли, а ось це, – він вказав на щоки, – я прибрати не зможу. Зате можу тональним кремом, хоч і не завжди.

Хьонджін привстав на лікті та поцілував місце, де щойно гладив пальцем. В одну веснянку. Потім в іншу. А потім він зацілував всі веснянки, які йому вдалось знайти, під крики Лікса, що не потрібно цього робити.

– Ей, Соні, досить! – казав Лі, коли Хван зацілував одну сторону обличчя хлопця. – Ну припини!

– Я готовий кожного дня цілувати ці унікальні прикраси твого обличчя. Вони прикрашають тебе, Ліксі. Як зірочки. Знаєш, є люди, які клеять собі глітер у вигляді зірочок на щоки, а тобі природа дала їх! Це твої особисті прикраси! – говорив Хьонджін щиро, дивлячись у вічі Феліксу, будучи дуже близько до обличчя. Він хотів дати надію юнаку, щоб той перестав соромитися своєї особливості. – Я люблю ці прикраси, Зіронько.

З того дня Джінні почав називати свого коханого Зірочкою. Вже за два тижні розмов Хвана про те, який Лікс унікальний з його веснянками, той, здається, повірив його словам і перестав використовувати засоби, щоб їх сховати. Виглядав він з «прикрасами» набагато краще, ніж без них. На нього почали більше звертати увагу та говорити за спиною, які прекрасний в його розпис на обличчі. Лі проводив тепер частину часу, дивлячись в дзеркало роздивляючись своє обличчя з всіх сторін.

Хьонджін був ще тим романтиком. Він неодноразово влаштовував побачення та сюрпризи від яких Фелікс був дуже щасливим. Можна сказати, що робив він їх заради емоцій свого хлопця, адже кожного разу дивитися на них було одне задоволення. Одного разу він подарував Ліксу велику подушку в вигляді тхора, щоб він обіймав його та думав, що обіймає Хвана, коли той у від’їзді. Тоді Фелікс розплакався та Хьонджіну прийшлось його заспокоювати. Він вже сам пожалів, що зробив такий подарунок.

– Зіронько, не плач! Це ж просто подушка тхора, ти чого так розчулився, – говорив Хван, поки обіймав Лі, який плакав йому в плече.

– Джінні, це дуже мило… Я не можу не плакати. Це ж… Ну…

– Лікс, все добре, я тут.

Може він був егоїстом, але він любив дивитися на реакцію Лі. Так він розумів, що він його, а такі емоції бачить лише він. Може він сам купував його кохання, бо думав, що його самого недостатньо.

Це він почав розуміти після трьох місяців з того моменту. Коли вони почали зустрічатися. Тоді ейфорія спала і Фелікс вже не вів себе так одержимо до хлопця, а в іншого навпаки вона не спадала. Він все ще хотів бути з ним кожну секунду та відраховував час, коли прийде додому. Фелікс перестав так робити. Ні він не перестав його кохати, просто таке життя вже увійшло в звичку. Він знав, що Хван приходить додому о сьомій вечора, якщо не залишається, щоб потренеруватися одному, а йшов о десятій ранку. Той час поки його не було він витрачав на заняття, а якщо виявлялась вільна хвилина, то виходив погуляти з друзями. Хьонджіна це починало дратувати і він не розумів, чому Фелікс вже не так реагував на його прихід додому, а поцілунок в губи з порогу став звичкою. Отож, нічого нового.

За два роки вони відвідали чимало країн, подорожуючи разом. Це приносило немале різноманіття в їхні життя. Так кохання хлопців один до одного лише росло, не даючи остинути, чому Хьонджін був безмежно радий. Хван як і мріяв відкрив свою студію, але від пропозиції бути хореографом айдолів відмовився. Все через те, що жили вони з Ліксом в Пусані, а щоб ним стати, треба було переїздити до Сеула. Лі сказав, що вони не потягнуть винаймати квартиру, адже їхній заробіток був недостатнім для цього.

– Лікс, коли я стану хореографом, то буду заробляти в чотири рази більше, ніж маю тут. Я зможу забезпечити нам житло, – протестував Хван.

– В нас немає внеску за квартиру на даний момент. Ми спусили всі гроші на поїздку в Нідерланди і Велику Британію.

Справді, останні гроші вони витратили на те, щоб відвідати країни в Європі. Відкладали ці гроші хлопці три місяці, щоб з’їздити лише на тиждень. Зате скільки емоцій отримали. Їхні інстаграми розривались від кількості суспільних фото з різних країн.

– Я можу взяти кредит…

– Це точно ні, Хьонджін. Я не хочу, щоб ти влізав в кредити, а потім не міг вибратися, – настоював Фелікс.

– Мені пропонують чудову роботу, на якій і заплата просто чудова і діло, яке я обожнюю, – розказав Хван привілеї. – Ми там краще заживемо.

Лікс сів на диван та сів у зручній позі. Він поглянув на Джінні.

– Добре, ти їдь. Винаймеш житло поки на одного, візьмеш мої і свої гроші, а потім, коли отримаєш свою хорошу зарплату, приїду я і ми разом знайдемо квартиру для обох, – запропонував чудовий варіант Фелікс. Тільки ось Хван не оцінив її. Він не міг собі уявити життя без Лі.

– Я без тебе не поїду.

– Ти хочеш.

– Без тебе ні.

Чи був він одержимий Феліксом? Тяжко сказати. Він не хотів бути без його, от і все. Життя з Ліксом змінилось настільки, що без його, здавалось, Джінні не існує. Його хлопця прийняли його батьки. Вони полюбили Лі, як свого рідного сина і завжди запрошували до себе погостювати. А це вже важлива частина для Хвана. Тому він і відмовився від чудової пропозиції, яка змінила б його життя.

Якось зимовою прогулянкою, Хван я завжди одягнув свій білий пуховик та шарф, який подарував Фелікс. Хлопець милувався перед дзеркалом і до його ззаду підійшов коханий та обійняв за талію. Хьонджін так і не розучився отримувати метелики в животі від кожного дотику Лі, тому і зараз він їх відчув.

– Ти так нереально виглядаєш. Тобі не вистачає до повного образу білого волосся. Тоді ти б став справжнім сніжним принцом, – сказав він, встаючи на носочки та цілуючи його в шию, де вона була не закрита шарфом. Мурашки пройшлись по шкірі Хвана.

Він подумав, що пофарбувати волосся це справді чудова ідея. Він завжди ходив з натуральним каштановим, тим часом, як Фелікс кожні пів року змінював колір. Зараз він ходив з чорним, бо яскраві кольору піднабридли.

– А гайда зайдемо в салон і я пофарбуюсь. Самому вже приївся цей колір.

Фелікс здивувався.

– Ти справді цього хочеш? – зрадів він.

– Так.

Того дня Хьонджін пофарбувався в сніжно білий. Йому дуже пасувало. Він навіть подумав, чому не зробив цього раніше. Тоді Фелікс бігав біля нього, постійно фотографуючи, і говорив цілу кучу компліментів.

– Тепер ти справжній сніжний принц! Мій принц, – він підійшов до Хвана та потіскав хлопця за щічки, а потім ніжно поцілував в його пухлі та холодні губи.

– Вони такі солодкі, що за помада? – запитав Джінні після поцілунку.

– Наче з персиком, точно не пам’ятаю. Тобі подобається?

– Дуже! – сказав він і ще раз поцілував Лікса.

Вечір січня

В той вечір Єджі залишилась з другом, щоб той собі нічого не зробив. Хьонджін вже сходив з розуму, бо кожна річ в домі нагадувала Фелікса. Куди він не подивиться, скрізь бачить те, що купував або Лі, або вони разом. Будь то ваза або іграшка на поличці, килим біля дивану чи графін для води. Лікс став невід’ємною частиною його життя. Але він не міг пробачити його. Тоді він буде бридким для самого себе. Він притримувався позиції – зрадив один раз, зрадить і другий. Якби йому було так добре з Джінні, то він би не пішов до іншого.

– Лягай спати, я вирішу всі проблеми, – сказала подруга, накриваючи його одіялом.

– Ти не маєш вирішувати мої проблеми, – запротестував Хван.

– Лягай, розумнику. На те я твоя подруга, щоб допомагати тобі. Тепер гайда спати.

Вона взяла його за руку та почала гладити по волоссі, аби той скоріше заснув. Дівчина і сама не розуміла навіщо погодилась на це все, але дивитися, як страждає її близький друг було боляче. Саме тому вона дочекалась поки він засне, а це вона зрозуміла, коли він засопів, а тоді взяла телефон та вийшла на балкон. Там було доволі холодно, тому прийшлось повернутися за пледом і повернутися назад. Там вона зайшла в телефону книгу і знайшла номер Фелікса.

Пішли гудки.

– Єджі? Щось сталось? – стурбовано запитав Лі, коли підняв слухавку.

– Мені цікаво дізнатися, як довго ти збирався це приховувати, якщо б він не побачив? – запитала та дуже серйозно.