Зізнання

Тернопіль. Третє місто березневого туру.

Женя зі Спартаком знаходяться в гримерці, і прискіпливо оглядають свій зовнішній вигляд перед тим, як вийти з кімнати.

Вони як завжди в ділових костюмах. Женя в піджаку, під ним білий гольф, Спартак у своїй улюбленій жилетці з ланцюжком. Сьогодні на ньому інша краватка. Вона так яскраво виділяється на повністю чорному вбранні психолога.

Женя дивиться в дзеркало, та зустрічає погляд психолога. Спартак помічає це, і його губи розтягуються в щирій посмішці.

– Готовий до розмови? – це питання звучить вже так звично для Жені.

Янович підійшов ближче до дзеркала, доторкнувся пальцями до його поверхні в тому місці, де були відображені такі чутливі губи.

– Так. З тобою до всього готовий. – Женя подивився через дзеркало у вічі співрозмовнику.

В очах вирувало полум’я, але у них не було часу зараз на всі слова, які так і хотіли зірватися з їхніх губ.

Тишу, яка окутала їх, наче ковдра, порушив звук відкриття вхідних дверей. Коля. Він завжди приходить за 5 хвилин до початку, і підганяє їх, щоб не затримувати ще більше початок запису.

– Всі зібралися. До початку лічені хвилини. – Коля лишився у дверному проході, уважно дивлячись на Женю, який так і завмер з рукою, притиснутою до дзеркала.

– Добре. Виходимо. – швидко прибравши руку, Янович перший вийшов з кімнати.

Через декілька кроків його наздогнав Спартак. Женя побачив, як той обернувся на секунду назад, щоб перевірити, де Микола, і, не побачивши останнього, протягнув руку до зап’ястя актора.

Охопив те такими сильними пальцями. Легенько стиснув, наче даючи підтримку. Погладив великим пальцем вени, по яких вже встигла прискорити рух кров. Перемістив палець на внутрішню сторону долоні, відчуваючи легке тремтіння розслаблених зараз пальців. Ледь помітно стиснув. І швидко відпустив.

Це дійство тривало декілька секунд. Таємне. Чарівне.  Красномовніше, ніж будь-які слова.

Вони зупинилися в тому місці, де їм потрібно було розійтися, щоб на сцені з’явитися з різних боків. Женя повернувся всім тілом до Субботи. Глянув прямо в очі, даючи можливість побачити всі почуття, які там вирують.

Стоячи за кулісами, чоловіки чекають на таку вже знайому до останньої ноти мелодію. Сигнал, що їм час виходити на сцену, де їх чекає вщент заповнена зала глядачів.

Вони давно звикли, та вже не нервують перед виходом. Публіка завжди дає для них фідбек. Тож, коли починаються перші акорди пісні, вони синхронно ступають в бік сцени, та виходять до глядачів.

Женька йде до свого місця, намагаючись не дивитися на такі впевнені кроки психолога. Спартак наче жив в таких рухах. Впевнених, швидких, чітких. Рукава його чорної, як ніч сорочки, були закочені по лікті, що давало змогу роздивитися частину татуювань.

Зручно вмостившись на стільцях, вони підсовують до себе мікрофони, та вітаються з залом. Все відбувається вже по укладеному сценарію.

Питання з чату. Відповіді Спартака. Розповіді з життя. Сміх глядачів. Тільки жарти, без яких не обходився жоден випуск, не планувалися ніколи. Все відбувалося спонтанно.

І погляди та такі теплі усмішки один одному. Цього ніхто не планував, і коли це відбувалося, їх просто плавило зсередини від почуттів. Вони лиш сподівалися, що добре грають на публіку, і люди нічого не помічають.

Це почалося давно. З перших подкастів. Просто раптово виникло. Наче прозора ниточка протягнулася від Спартака до Жені, коли той вперше зніяковіло сміявся з жартів Яновича.

Вони багато говорили, жартували поза подкастами. Кожного дня стаючи ще ближче, рідніше. Це було дивно. Трохи лячно. Але цікаво. Жодної відрази, якщо вони думали про поцілунок.

І ось, одного разу, після чергового запису подкасту, це сталося. Вони записали випуск, Антон забрав матеріал, і залишив хлопців удвох.

На дворі стояла спека, тому Женя не хотів виходити з квартири товариша, щоб не обгоріти на сонці ще сильніше. Його ніхто і не виганяв.

Чоловіки розмістилися у вітальні перед телевізором, та грали в ігри. Спартак сидів на дивані, Женька був на підлозі, ближче до екрана, бо через поганий зір не все бачив.

Через деякий час Спартак пішов до вхідних дверей, бо приїхала доставка їжі. Женя так і лишився сидіти на підлозі. І поки психолога не було дуже сильно почав терти очі. Від близького контакту з телевізором вони почервоніли, наче висохли. Було дуже боляче кліпати.

– Я відійду ненадовго, – Женя встав, коли в кімнату зайшов Суббота з повним пакетом їжі.

– Добре, тільки давай швидко, бо я зголоднів. – психолог почав нетерпляче діставати вміст пакета.

Женя пішов у ванну, та відкрив відразу кран з прохолодною водою, сподіваючись, що після умивання стан його очей покращиться. Умившись один раз, другий, він зрозумів, що це марна справа. І просто стояв, розгублено дивлячись на своє відображення в дзеркалі, не розуміючи, як йому тепер виходити в спільну кімнату, і що говорити господарю квартири.

– Женька, ну де ти там? – поруч з дверима ванної кімнати почулися кроки.

Женя згадав, що не закрив щільно двері, лише тоді, коли побачив, як Спартак відчиняє їх повністю.

– Ей, ти чого? – товариш глянув на нього з подивом в очах, – Щось сталося? – він зайшов у ванну кімнату і закрив за собою двері.

– Та все в нормі. Треба ж руки перед прийомом їжі помити, – Женька намагався звести все до жарту.

– Ага, допустимо. А чому в тебе очі червоні, наче варений рак? Що сталося, Женька? – Спартак підійшов ближче і почав уважніше вдивлятися в обличчя друга.

– Просто. . . Через те, що не зберігав дистанцію з екраном телевізора при грі, трохи подразнилися очі, але це зараз мине, не перший раз таке. – Янович зніяковіло відвів погляд.

Неочікувано до його підборіддя торкнулися чужі пальці. Психолог трохи стиснув щоки співрозмовника, привертаючи увагу.

– Глянь на мене, – це був наказ. Женька підняв погляд. – Ніколи, ніколи не нехтуй своїм здоров’ям, ти мене зрозумів? – Суббота різко відійшов у бік, та відкрив бокову шафу, і дістав флакончик з краплями, протягнув його коміку.

– Тримай.

– Що це?

– Зволожуючі краплі для очей. Добре допомагають, сам іноді користуюся.

Женька не поспішав брати ліки. Чорт, це виглядало по-дитячому. Але він, дорослий чоловік, до сліз боявся робити зі своїми очима будь-яку маніпуляцію. Глибоко вдихнувши, вирішив зізнаватися вже до кінця.

– Я. . . Я сам собі не зможу закапати очі. Боюся.

Спартак здивовано глянув на нього. Похитав головою.

– Женька, Женька. – він підійшов на колишнє місце, затиснувши Яновича між своїм тілом і умивальником. – Ти мені довіряєш?

– Так. – без роздумів.

– Добре, тоді сідай, – він вказав поглядом на бортик ванної. Женька слухняно сів і зажмурив очі.

– Тут немає нічого страшного. Тобі ж від цього легше стане, Янович. – Спартак знову підійшов до актора. Тепер він трохи нависав над тим.

– Знаю. – Женька відкрив очі, і повільно відхилив голову, щоб було зручніше.

Спартак швидко помив руки та витер їх рушником. Щоб все було стерильно, взяв з аптечки спиртову серветку та обтер нею пальці. Підійшов і обережно доторкнувся до нижньої повіки таких гарних очей, трохи відтягнув ту пальцем так, щоб утворилася ‘кишенька’. Швидко капнув туди дві краплі. Ту ж маніпуляцію зробив з іншим оком. Янович зажмурився.

– Ш–ш-ш. Трясця-я. Чого ти не попередив, що вони такі пекучі? – Женька вже потягнув було руку до очей, щоб якось прибрати ці неприємні відчуття.

Спартак перехопив його руку в декількох сантиметрах від обличчя. Стиснув. Заспокійливо погладив внутрішню сторону долоні великим пальцем. Маленькі волоски на іншій стороні руки наелектризувалися. Відчувся легкий тремор.

Психолог трохи схилився над Євгеном. Потягнув рукою підборіддя. Чолом доторкнувся до кучерів. Втягнув в себе такий знайомий аромат шампуню. І опустив теплі губи на закриті очі, легенько придавлюючи. Цілує. Заспокоює. Відволікає.

Час зупинився. Женька притих. Спартак провів рукою по щоці, пробуючи на дотик. Великим пальцем пестив мочку вуха. А губи все притискалися до постраждалої частини тіла іншого чоловіка. Довгі вії лоскотали, але йому це не заважало.

Вони насолоджувалися моментом такої близькості. Просто притулившись один до одного. Женька нарешті відмер, і поклав руки Спартаку на боки, стискаючи їх тремтячими руками. Так неочікувано. Добре. Солодко.

І вже біль пройшов. І можна відступити. Пожартувати. Але не хотілося. Було так добре. Вони тонули в незнайомих до сьогодні відчуттях. Не хотілося рятуватися.

– Як ти? – губи все ще притиснуті до очей.

– Добре. Мені вже легше. – Женька провів рукою по спині товариша.

Губи вирушили далі. Спустилися на щоку. Цьомнули. Незвично. Приємно. Потерся об ніс товариша. Цьомнув куточок верхньої пухкої губи. Солодко. І трошки колеться.

– Женя, спини мене, поки не пізно, – губи жили своїм життям, цілуючи кожен міліметр щоки, намагаючись не накрити губи в солодкому поцілунку.

– Н-ні, не хочу, – Євген повернув голову, і замість щоки під губи Спартака потрапили чужі вуста. Легко. Цнотливо. Женька притиснувся сильніше до партнера. Завмер від вирію почуттів.

Зрозумів, що йому не заважають і продовжив м’яко цілувати, надавлюючи, втягуючи губи у свій рот. Набрався сміливості, проштовхнув язик між чужими зубами. Руки гладять щоки, наслідуючи приклад психолога.

Тишу в кімнаті порушували тільки вологі звуки поцілунку.

З кожною секундою він ставав все розкутішим. Відчуваючи, що у партнера немає відрази, хлопці по трохи відпускали контроль. Цілувалися, пізнавали руками кожен сантиметр ще чужого обличчя.

– Спартачок, – Женька трошки відхилився, коли відчув, що вже зовсім не вистачає повітря. Він дивився тому в обличчя, не прибираючи руки з щік. А чужі долоні вже гралися з його волоссям.

– Все добре? – питання стосувалося не тільки очей, вони це обоє розуміли.

– Так. Все прекрасно.

* * * * * * * *

Розмова продовжувалася далі.

– А ще ти сказав, що світло повернулося. А знаєш чому? – запитує Спартак.

– Чого?

– Бо в Україні їздить таке сонечко, як Янович, – зал починає аплодувати.

– Спартак, виходь за мене, – Женя ляпає язиком перше, що приходить на думку, і сам ніяковіє, коли дивиться в очі Спартаку. А той усміхається, і дає Антону знак, що це треба вирізати.

– Я мав на увазі, щоб Спартак вийшов за мене на роботу. – засуджуючи дивиться на глядачів, які знову підхоплюють сміх.

* * * * * * * *

Завтра у них вихідний тож після завершення запису, вони з командою розділилися. Нахабно збрехавши хлопцям, щоб не сидіти в номері, втекли, як підлітки, гуляти містом.

Женя хотів якоїсь романтичної прогулянки, і навіть вже все спланував, тож потягнув Спартака в центр міста.

Він хотів відвідати Острів Закоханих, тому вперто тягнув туди коханця. Атмосфера любові починається ще до того, як вони підходять до зазначеного місця. Хоч це і був центр міста, але там було незвично тихо та затишно. Наче хтось затиснув цей куточок файного міста у свої обійми, відсікаючи від гомону.

Щоб дістатися до острова, треба перейти міст, який з’єднує сушу та водойму. Той міст незвичайний. Кожен його сантиметр прикрашений різнокольоровими стрічками та металевими навісними замками. Ці “замки кохання” вішають на знак вірності й відданості близькій людині.

Опинившись на перших сантиметрах містка, Женя взяв Спартака за руку і міцно стиснув, переплітаючи їхні пальці. Дійшовши до середини, він різко зупинився. Повернувся до психолога.

– Спартачок, можна ми дещо зробимо? – він постарався відтворити вираз обличчя кота із мультфільму “Шрек”.

– Давай вже, я на все згоден, – Суббота дивився як Женя знімає наплічник зі спини, і відкриваючи його дістає звідти чорного кольору замок. У психолога очі полізли на лоба. – Оригінальний вибір кольору. Там, де ти це придбав, явно проблеми з постачальниками фарби. – він підморгнув Євгену.

Женя мовчки повернув замок до партнера, і показав надпис. “09.07.2023 назавжди перед очима”.

Спартак нічого не сказав, тільки протягнув руку, в яку Женя вклав йому ключ. Женя підійшов до вільного місця на перекладені. Спартак підійшов зі спини, чекаючи поки Женя протягне залізний гачок в отвір.

Поклавши свої руки поверх, він допоміг закрити замок. Вставив ключ в отвір, Женька протис свою руку до ключа, і вони разом провернули той до характреного звуку.

Так і не відпустивши рук один одного, вони піднімають сплетені пальці, і, замахуючись, відпускають ключик у воду.

Розвернувши Яновича до себе, Спартак піднявся навшпиньки та притулився до губ актора, притягнув голову ближче, руками обійняв шию. Через хвилину відійшов від нього, щоб не опошлити момент. Наостанок торкнувся теплими губами кожного ока.

– Що у нас далі за планом? – він старався не розтектися в усмішці, як кіт.

Женя взяв чоловіка за руку, і вони пішли до альтанки. Вона виглядала масивно, колони підтримували дах-купол. З неї відкривався вид на нічне місто, яке досі відчувало відлуння зими. Навколо світили ліхтарі, на старих деревах виднілися хмаринки снігу, було трошки морозно.

Спартак притулився до однієї з колон, уважно дивлячись на коханця. Той помітно нервував.

– Трясця, я готувався до цього моменту надто довго. Пробач мені, сонечко, якщо я буду заїкатися від стресу, – глибоко вдихнувши, він почав свою промову, – Я дуже вдячний долі, що вона нас звела. Нічого не відбувається просто так, правда? Я навіть мріяти не міг, що колись зустріну людину, з якою мені буде настільки комфортно. З твоєю появою я почав змінюватися, ти робиш мене краще. Ти злочинець, котрий вкрав моє серденько. І я не хочу забирати його назад. Бережи його, будь-ласка. Фу-у-х.

Женька переступив з ноги на ногу

– Спартак, сьогодні. . . Там, під час запису, я сказав дещо, – Женька пересмикнув плечима, – Я схилив все до жарту. Але зараз, коли ми наодинці, – Женька опустив руку в кишеню. – Щоб це були лише наші спогади. І я хочу почути відповідь, коли на тебе ніхто не тисне, і не засудить за будь-яку реакцію

Женька дістав з кишені коробочку, і швидко, щоб не забути поставити головне питання свого життя, опустився на одне коліно.

Тремтячими руками відкрив кришечку. В сяйві ліхтарів блиснув широкий перстень.

– Чи готовий ти зв’язати зі мною своє життя? – Янович дивився вгору на Спартака, чекаючи відповіді. Він навіть боявся вдихнути кисень, щоб ненароком не пропустити відповідь якою б вона не була.

– Женька. . . Сонечко, – Спартак протягує руку, хапає його за пальці, і тягне на себе.

Янович мовчить, боячись спитати ще раз. Стоїть, притулившись до коханого чоловіка, і вдихаючи аромат парфуму.

– Я згоден, сонечко, чуєш, – Суббота виглянув зі своєї схованки біля шиї нареченого.

– Правда?? Дякую! – Женька з всією силою обійняв коханого, і не втримавшись, закружляв їх по колу.

По околицях відлунням пішов сміх двох закоханих людей. Женька схилився, і накрив губи Спартака своїми, зігріваючи від морозного повітря.

Актор згадав про обручку, і похапцем витягнув її з коробочки. Руки тремтіли, тому він міцно вхопив прикрасу, щоб та не випала з рук.

– На яку руку тобі одягати. . .? – Женька засумнівався, коли потягнувся до правої руки.

– Давай по традиції. Не думаю, що у когось виникне питання, коли вони побачать масивний перстень.

Женя тремтячою рукою потягнувся до безіменного пальця на правій руці. Перстень ковзнув по шкірі та зручно вмостився на законому місці. Не втримався, потягнув на себе чужі пальці та притулився губами до таких коханих рук.

Трошки згодом вони стояли, притулившись до поруччя. Актор притулився до психолога, закриваючи його від холодного вітру. Правою рукою накрив холодний метал на безіменному пальці.

– Я тебе кохаю, – синхронно.

P.S Дякую дівчатам з телеграм каналу ‘This is Спаржа”, розповіли мені про “Острів Кохання” у файному місті Тернопіль;)