Зігріваючі вогники кохання
від Еліс ВоспішСтояв шалений холод. Вітер нашіптував свою чарівну пісню. Крихітні краплі дощу постукували по вікнах кафе, а й без того сіре небо ставало все темнішим. У кімнатках таверни було спокійно та затишно.
Герман розташувався на своєму ліжку, закопавшись у плед по саме підборіддя. За такої погоди навіть в’язаний светр не рятував. Довелося шукати інші способи зігрітися, тому нещодавно заварений чай був дуже на часі.
Гера чекав на Сашу, який нещодавно запропонував прочитати якусь цікаву книгу разом. Він шморгнув носом, а по його шкірі пробіг відчутний холодок. Осінь мала бути морозною.
Почувся негучний, проте виразний стукіт, що змусив Германа стрепенутися від несподіванки. Він схаменувся і попрямував у бік дверей. Там на нього вже чекав захеканий Саша. Він спробував щось сказати, але замість слів почувся нерозбірливий, тихий хрип. Трохи перепочивши, він заговорив:
– В-вибач що так довго. Ти зовсім замерз тут? Навіть у тавернах сьогодні страшенно холодно…
– Так, є таке трохи, але все гаразд! Не варто було так поспішати, ти ж весь захекався. Книга нікуди не дінеться, не переймайся через це. Краще розташовуйся тут зручніше, а я зараз принесу другий кухоль з чаєм.
Він загорнув на невелику кухоньку, поки Саша готував місце для читання і сам сідав зручніше.
Через хвильку-другу Янгол повертається з гарячим зеленим чаєм, налитим у громіздкий темно-коричневий кухоль. Він подає конівку Саші і сідає поруч, сильніше ховаючись у пледі.
Книга потроху занурює їх у свій загадковий, чаруючий світ. Не відводячи очей від тексту і побоюючись порушити тишу випадковим зітханням, парубки із захопленням вчитуються в сторінки тієї книги.
Якийсь час вони удвох заглиблені в історію, яка розгортається перед їх зачарованим поглядом. Тепер і холод не видається таким сильним. Гера відчув, як в роті пересохло і вже потягнувся за чаєм, як раптом зачепився за плед. Хлопець звалився на Сашу, боляче вдарившись чолом. Він спробував підвестися на ліктях, проте знову впав, і тепер лежав, уткнувшись обличчям у Сашині груди і заплющивши очі.
Кілька разів блимнувши, Гера злегка закинув голову нагору. Той, своєю чергою, був дуже розгублений і сконфужений. Вогняний рум’янець палав, немов полум’я, і сильно виділявся на блідому обличчі парубка. Декілька секунд вони, не рухаючись, дивилися один одному в очі, допоки Саша не відвів погляд убік. Здається, його щоки почервоніли ще сильніше, ніж раніше: тепер їхній колір більше був схожий на червоний.
Зрештою, Герману вдалося піднятися на своїх передпліччях, проте він не поспішав повертатися на колишнє місце. Він не міг відірватися від дивовижної картини, що постала перед ним. Одне недбале пасмо вибилося з рудого скуйовдженого волосся, спадаючи на ніжне обличчя засоромленого хлопця.
Трохи забарившись, Герман потягнувся до шиї коханого, щоб вдихнути його легкий, приємний запах. Він обережно притулився до нього і м’яко поцілував у шию. У відповідь почулося тихе й стрімке зітхання, а по тілу Саші пробіглі мурахи. Янгол, сам того не помічаючи, повільно проводить низку таких коротких поцілунків, опускаючись дедалі нижче, до грудної клітини.
Руки Гери ледве здригнулися від невпевненості й торкнулися гладких чорних гудзиків на сорочці юнака. Не поспішаючи, щоб не зіпсувати тканину, він розстебнув їх і відсунув краї ніжно-білої сорочки. Неймовірно… На кілька секунд Герман застиг, безліч різних почуттів вирували у ньому одночасно. Він не міг поворухнутися, та в якусь мить свідомість знов повернулася до нього. Він повільно потягнувся до обличчя Саші, зачіпаючи шовковисті пасма і торкаючись ніжних губ.
Ці миті тривають так довго і так мало, недостатньо. Лише сильніше притискаючись, Герман обійняв Сашу, не бажаючи припиняти цю мить. У відповідь холодні руки трепетно охопили плечі парубка, ще більше скоротивши відстань між ними.
Коли довгий, пристрасний поцілунок обірвався, обидва томно зітхнули. В очах молодиків, незважаючи на розслаблений зовні вигляд, виднілися грайливі вогники. Трохи підвівшись, Гера лагідно провів рукою по Сашиному плечі. Тоді, заглянувши в очі коханого, він, все ще вагаючись, тихо запитав:–
– Ти… хотів би, щоб я продовжив?…
На це хлопець сором’язливо відвів погляд і прошепотів:
– Так…
Парубок обережно торкнувся ключиці Саші і почав стягувати розстібнуту сорочку. Груди його коханого повільно здіймались і опускались, ледве здригаючись. Шовковиста тканина піддавалась досить легко. Покінчивши з сорочкою, Герман тендітно провів вказівним пальцем з живота до стегна і розщібнув блискавку на чорних джинсах. Тоді, звільнившись від одягу, правою рукою Саша обережно обхопив спину коханця, а ліву поклав на його витончену талію, попутно допомагаючи зняти брюки. Гера нахилився ще нижче і коліна милого дотулілися до його животика. Видавши не зовсім зрозумілий, чи то ох, чи то видих, він здригнувся.
– Мгх, зараз я можу…?
Відповіді не послідувало. Молодик перервав Германа на полуслові гарячим та наполегливим поцілунком. Очі заплющились самі собою. Поринувши в пристрасні, жадаючи обійми, вони ніби злились в єдине ціле. Щось невгомонне, палке й жарке, неначе полум’я. Воно охопило їх повністю: з п’ят і до потилиці. Гера притулився ще ближче до парубка і повільно увійшов в нього. Почувся тихий стогін. Саша зажмурився і легенько стиснув пальці на плечі Германа. Той сильніше подався до коханого і почав рухатися, неспішно, плавно. Потім трохи швидше, іноді ненадовго призупиняючись. Вдих, ще один… Серце б’ється в своєму скаженому ритмі, здається, от-от вискочить. Дихання зовсім збилося. Тремтячою рукою Герман торкається й поглажує м’яку Сашину щоку. Знов завмирає. Той напружується й вигинається, не в змозі стримати в собі ще один, трохи гучніший стогін. Янгол шумно видихає, нахиливши голову донизу. Дрож проймає все тіло, проте приємна втомленість раптово навалюється на обох парубків і не дає їм навіть поворухнутися.
Зрештою, Герман трохи відсторонюється від Саші і лягає поруч, легесенько стискаючи його пальці в своїй долоні. Деякий час вони лежать майже непорушно, жадібно вдихаючи повітря. Оговтавшись, Саша повертається до хлопця обличчям і пригортає у ніжні обійми. Гера м’яко уткнувся носом в його тонку шию. Потім шепоче:
– Тут так добре…
– Так… Тепер… Тепер значно краще.
Вони посміхаються один одному і в цих щирих посмішках можна прогледіти невимовне, наївне й чисте, наче лісове повітря, тепло. Воно розповсюджується всюди: в їхніх думках і діях, в тілах. Навіть кімната тепер виглядає зовсім інакше. Навколо видніються маленькі пилинки, що неквапливо осідають на різні поверхні. Промінь сонця пробивається крізь темнії хмари і падає на ліжко, простягаючись од дерев’яного підніжжя і сягаючи аж до лопаток Германа. Саша дивиться на нього, прикривши очі і не може намилуватися.
– Ти такий гарний…
Вони не мають жодного уявлення про те, скільки часу минуло. Скільки хвилин, а може й навіть годин, вони вже так пролежали. Та це і неважливо. Вони тут, у цій затишній, невеликій кімнаті. Вдвох. В повній безмовності. У цій неймовірно безтурботній і приємній тиші. Це справжній скарб. Це те, що ніхто й ніколи не відніме в них. Їхнє спільне щастя.
потро
у огортає у ніжність~ саме те на вечір. дякую, сонечко за твої лапкописи :3
Всесвіт – Королівство Вайкейа, місто-столиця Стерк
це дуже красиво, надзвичайно ніжно та чуттєво 💗 красно дякую за цю чарівну роботу, вона рятує мій ранок, викликала неймовірний вир емоцій, ще раз дякую ✨
Дякуюююююю т.т
Дуже приємно таке читати, рада, що вам сподобалось <33