Зустріч

На заняття вони вийшли для всіх як найкращі друзі, що стало серйозним потрясінням для всього оточення, включаючи викладачів та однокласників. Микола терпляче витримав лише дві перерви, які Янович з Субботою провели удвох, та врешті решт на наступній, дочекавшись поки Спартак відійде по своїх справах, він підійшов до Євгена з очами повними цікавості та спитав, між іншим, після того, як добрі п’ять хвилин розповідав про свій Новий рік:

— Жене, а що сталося, що ти його пів року ненавидів, а тепер ви з ним розлучитися не можете?

Янович відповів спокійно, зосереджено вкладаючи зошити поміж додаткових навчальних матеріалів в рюкзаку:

— Пику натовкли один одному. Посварились перед цим, а після попустило, коли побилися і висловили усі претензії. — А під кінець підняв голову, щоб подивитися на Колю з щирим проханням. — Тільки не говори нікому, не хочу, щоб хтось повʼязував мене й бійки, добре?

Микола карикатурно провів пальцями біля губ, наче застібаючи блискавку. План Яновича спрацював так, як той і очікував, і вже під кінець дня кожен охочий мав правдоподібне пояснення дивним змінам в поведінці хлопців. Це усіх влаштовувало.

Євген і Спартак зустрічалися на зупинці перед ліцеєм, разом йшли на уроки, разом йшли в столову та на перекур, вони б й сиділи поряд, якби тільки парти були розраховані на двох, а не на одного, та на факультативах би затримувались одночасно, якби додаткові заняття не були різними для кожного. Пройшло лише декілька днів з моменту початку нового семестру, а Женя був упевнений, що життя налагоджується, тим паче що і вдома після свят було перемирʼя.

Першу тріщину його впевненість отримала доволі сонячної середи, коли перед останнім заняттям вони як раз поверталися з ґанку, а Євген, який щойно покурив, прискіпливо витирав пальці вологими серветками. Їхню увагу привернув гамір біля входу, де охоронець принципово не впускав юнака, що тримав у руках обернений в яскравий подарунковий папір згорток. Краєм ока Женя побачив, як напружився Спартак. Невідомий юнак, що якраз дивився в їх бік, відреагував на появу Субботи та Яновича неочікувано: він щиро посміхнувся, підняв вільну руку та почав активно махати нею над головою, очевидно запрошуючи підійти до нього. Євген, що вперше його бачив, зрозумів, що жести призначалися не йому.

— Женю, іди на урок, я підійду трохи пізніше. — Суббота сказав це мʼяко, обернувшись до нього, але Янович бачив по його обличчю, що відбувається щось не те.

— Добре, і на скільки ти запізнишся? Що саме мені казати? — Женя спохмурнів і напружився усередині; вилощений хлопець, що все ще радісно махав до них, йому довіри не вселяв.

— Нічого не кажи, я сам викручусь, коли прийду.

Непомітно Спартак провів пальцями по руці Євгена, та попрямував до незнайомця геть. Увесь цей час Женя проводжав його насупленим поглядом.

Суббота на наступний урок не зʼявився, і це був його перший прогул за весь час навчання в ліцеї. У Євгена, який спочатку споглядав на двері в класі кожні пʼять хвилин в очікуванні Спартака, під кінець настрій зовсім погіршився. Він прослухав майже увесь матеріал, записуючи щось у зошит для того, щоб відвести очі, та тільки й робив, що кидав погляд на порожній стілець Субботи. На душі у нього щось неспокійно каламутилося. Повідомлень від Спартака не було. Дочекавшись закінчення лекції, Женя вирішив написати йому першим, сподіваючись, що той ще не пішов додому та у них буде змога поговорити.

Я: «Де ти? На фізику вирішив не приходити?»

Спартак відповів доволі швидко:

С: «Я в сквері поряд із зупинкою»

С: «Сам»

С: «Приходь»

Десять хвилин потому Женя вже був на місці, гучно дихаючи від пришвидшеної ходи, та одразу побачив на сніжному тлі темну пляму пальта Спартака, а трохи підійшовши, і яскравий пакунок на лаві поряд. Папір був розірваний, але те, що знаходилося усередині, розпізнати не вдалося. Суббота виглядав втомленим та безрадісним.

— Ну і хто це був? — Одразу вирішив взяти бика за роги Женя, одночасно сідаючи біля Спартака з іншої сторони від подарунка.

— Це син директорки, що вигнала мене з минулої школи.

Суббота майже нічого не розповідав про своє попереднє місце навчання і що там сталося, тому Євген знав про все це тільки в загальних рисах.

— То вона вирішила надіслати свого синка та перепросити?

На це Спартак іронічно гмикнув:

— Я думаю, що вона таке ніколи в житті не зробить, бо вважає, що я розбещував її сина. — Він повернув голову, щоб зустрітися поглядом з Женіним. — Його звуть Ілля Полудьонний і ми зустрічались з ним, Женю.

Здивований від приголомшливих новин Євген, тільки й міг що дивитися на снігові кучі попереду та оніміло перетравлювати інформацію. А Спартак продовжував розповідати:

— Ми навчалися з ним разом. Так сталося, що в дев’ятому класі почали щось типу відносин. Потім напередодні одинадцятого розійшлися, про все це якимось чином дізналася його мати, то ж щоб вберегти свого нащадка від мого поганого впливу, вона відправила його закордон на навчання по обміну, а мене погнала зі школи. Він повинен був вчитися там рік, але повернувся зараз. Ось і вся історія. Я просто не очікував його побачити.

— Ну… так ти радий, що він повернувся? — Це було перше, що спало на думку Яновичу.

Замість відповіді Спартак лише усміхнувся кутиками губ та похитав головою, заперечуючи. Далі розмова якось не клеїлася. Суббота глибоко поринув у внутрішні роздуми, а Євген ще вирішував, як йому потрібно реагувати в цій ситуації. Він декілька разів намагався спитати щодо згортка, але ніяковів першим порушувати тишу, а тому мовчав. Так само майже мовчки пізніше вони дійшли до зупинки, щоб поїхати кожному до себе додому.