– Зустріч –

– 2 –

Такого швидкого вискаку з бочки Лань Джань не очікував та ще б трохи та не встиг би спіймати горе-чоловіка, який підслизнувся на підлозі, та минув участі зустрітися з підлогою.

Вей Їн посміхався від вуха до вуха через те, що хотів привітати рідних йому людей та зробити їм приємний подаруночок до новорічних свят. Швидко вдягнувшись він сів за стіл де вже були приготовані Лань Ванцзі листочки.

⁃ Лань Джань, а де чорнила?? – спитав Вей Їн, та під питальним поглядом Лань Ванцзі згадав, що сам їх закинув під ліжко, тому вже через мить сидів з всім, що потрібно для написання.

Почувши шорохи біля виходу з дзинши, він потупив на Лань Джаня нічого не розуміючий погляд.

⁃ Вей Їн, я піду за вечерею. – отримавши посмішку та кивок свого чоловіка він спокійно вийшов з дзинши.

В той час Вей Їн промокнув кісточку в чорнилах та положив перед собою перший листок.

⁃ Хм, першим буде Дзинь Лін! Що ж таке написати? – та тут йому прийшла ідея – Я ж можу відіслати їм запрошення сюди, щоб разом всім відствяткувати! Інша зелень буде дуже рада Дзинь Ліну.

В ту ж мить задумуючись скільки всього можна зробити до святкування, щоб було веселіше.

⁃ Але Дзян Чен напевне не захоче мене бачити. – з долею суму подумав Вей Їн – Хоча всеодно відішлю запрошення та кувшинчик Посмішки! Не прийде то й хай хорошого вина відвідає!

Після храму Гуанінь вони пару разів бачились та навіть обмовлювалися парою фраз (велечезний прогрес). Вей Їн розумів, що Дзян Чен не з’явиться, він його не пробачив. Але позитивно мислити ніхто не забороняв!

Дописавши 2 листи запрошення-привітання, він відкинувся назад та роздумуючи почав чекати Ханьгуан дзюня. Скрип дверей пробудив Вей У Сяня з роздумів.

⁃ Лань Джань, я вже все дописав!! – сказав Вей Їн.

⁃ Мгм – відгукнувся Лань Ванцзі.

Лань Джань пройшов в дзинши та почав розставляв тарілки та палички. Вей Їн побачивши свою порцію рису приправленою до контрастно червоного кольору, відчув дитячу радість та прилинув до другого молодого пана Ланя:

⁃ Ти найкращій! – сказав Вей Їн.

Кріпше обійняв свого чоловіка, Вей Їн, наче шукаючи в ньому якусь підтримку ткнувся в плече коханого, ховаючи очі. Цей жест Лань Ванцзи впізнав занадто швидко. За посмішкою та радістю часто ховаються багато переживань.

⁃ Вей Їн, що сталося? – спокійний тембр голосу з нотками хвилювання пролунав над головою.

⁃ Лань Джань, як гадаєш ми зможемо з Дзян Ченом налагодити стосунки? – занадто тихо спитав Вей Їн

⁃ Ми не можемо знати події майбутнього.

⁃ Ти правий..Але так хочеться іноді в дитинство де є шидзе та А-Чен, які не пізнали горя..

Лань Джань ніколи не славився багатослівством, в німій підтримці тільки кріпше обійняв Вей Їна.

⁃ Ух.. Щось я розкис! До речі, можеш завтра відправити ці два листи? – швидко взяв себе в руки спитав Вей Їн та підняв погляд на Лань Джаня.

Посмішка, яка слідувала після «мгм», освітила кімнату та серце Другого нефриту Ордена Гу Су Лань.

***
Вже через декілька днів повинна настати дата свята на яке Вей Їн запросив Дзинь Ліна та Дзян Чена. За 100% присутність першого він не переймався, але другого…
Відкинувши ці думки подалі, щоб не споганити настрій, він продовжив вибирати подарунки біля лавок.

Через 2 дні після відправки листа Вей У Сянь отримав відповідь від Дзинь Ліна:

«Вей У Сянь, я приїду на свято, але тільки спробуй знову назвати мене панянкою!»

Так, Вей Їну подобається його так називати, тому з посмішкою він відправився в Цайі купити все для приготування до свята, пока Лань Ванцзі працює на благо ордена.

⁃ Пане, бажаєте вибрати прикрасу для діви? – спитав, побачивши потенційного покупця, торговець.

⁃ Так, мені потрібне щось дуже жіночне – посміхнувшись, як лис, відповів Вей У Сянь.

Авжеж, Вей Їн вибирав прикрасу для Дзинь Ліна.

⁃ О, тоді ви по адресі, є така миловидна шпилька. – протягнув показуючи свій товар торговець

Шпилька з золота та на ній були, наче хвилі хмар та елегантні камінчики, які доходили до верхньої частини прикраси, де красувалися 2 переплетені піони. Вей У Сянь посміхнувшись зрозумів, що вона ідеально підійде під одяг Ланьлінь дзинь та по ній спочатку й не скажеш, що вона жіноча. Ідеальний подарунок для молодої панянки!

⁃ Беру! – викрикнувши відповів Вей Їн.

Придбавши подарунок Дзинь Ліну та походячи по ринку, й іншій «зелені». Вей У Сянь вирішив зайти в трактат та пригубити кувшинчик Посмішки, щоб подумати над подарунком для Дзян Чена.

Замовивши закуски та всвішись за столик з вином в кінці залу, він почав роздумувати в голос:

⁃ Дзян Чен, Дзян Чен, тобі треба готувати подарунок? – мовив Вей Їн, це більш було питання до самого себе.

⁃ Потрібно, балда! – неочікувано крикнув Дзян Чен.

Вей Їн в шоці уставився на Главу ордена Дзян, в фіолетовій зимній накидці з чорною окантовкою в формі лотосів, наче він був примарою або ілюзією, яка з’явилася на порозі трактату.

⁃ Дзян…Чен..? – невірячи пролепетав Вей Їн

⁃ Ні, твоя п’яна ілюзія. – гаркнув Глава ордена Дзян

⁃ Я ж не так багато випив! – викрикнув Вей У Сянь

⁃ Означає доп’єм. – занадто спокійно сказав Дзян Чен.

На мить Вей У Сяню подумалося, наче він тренувався перед зеркалом, так, не схоже на його звичайний стан, відповісти.

Дзян Ванін пройшов повз Вей Їна та замовив десяток кувшинів та кімнату, вони пройшли туди та почали розпивати вино.

Тільки все це робилося мовчки, а потім алкоголь дав своїй ефект.

⁃ В біса ти мені відіслав запрошення?! – гаркнув після довгої мовчанки, під п’янівший Дзян Ванін. – Після того, що через тебе вся моя сім’я це Дзинь Лін!

Побачивши доріжки сліз у глави ордена Дзян, якого називають безжалісним, Вей Їн був в щоці та не розумів, що робити.

⁃ Дзян Че..

⁃ Замовкни! – захльобуючись сльозами гаркнув Дзян Чен.

Через мить Дзян Чен відчув що його обплели руками, та з ніжністю притулили до себе. Вей Їн не знав, яким способом допомогти по іншому, тому обійняв свого минулого шиді та почав легко проводити рукою по спині, як робила шидзе.

Уткнувшись в ханьфу Вей Їна Дзян Чен розридався та обійняв дуже кріпко у відповідь.

⁃ Чому, Вей У Сянь? Чому?! Чому ти залишив мене?! Чому нічого не розповів?!

⁃ Вибач..

⁃ Засунь свої вибачення собі в одне місце!

⁃ Це місце для Лань Джаня! – з сміхом сказав Вей Їн, та ще б трохи та не встиг би відскочити від тлумаків Дзян Чена.

⁃ Агх! Знову ти за своє! – крикнув та піднявся щоб наздогнати не спокійного шисюна.

Розрядити обстановку у Вей Їна вийшло чудово, вони сварилися та бігали по кімнаті, наче повернулися в той час, коли всі були живі, та ще війна не залишила на них свої відбитки.

Потім заспокоївшись вони поговорили та домовилися зустрітися в Хмарних Глубинах в назначену дату. На хорошій ноті, з підзатильником від Дзян Чен, вони розійшлись.

Виходячи з Цайи Вей Їн дуже радів вечірньому снігопаду та ловив язиком сніжинки.

На шляху з’явилася улюблена фігура в білому, та не гаючи ні хвилини, він підбіг до неї та повіс на шиї обійнявши.

⁃ Вей Їн – не менш кріпко обійняв у відповідь Лань Джань

Йшовши в Хмарні Глубини, Другий нефрит ордену Лань вислуховував емоційну розповідь Вей Їна про те, що він купив на подарунки, як зустрівся з Дзян Ченом, та на радість Ланя Джаня вона закінчилась без травм.

На моменті, де Вей Їн розповідав, як вони весело бігали, як в дитинстві. Лань Джань не стримав легкої посмішки через те, що в його коханого все потроху налагоджується.

⁃ Лань Джань!

Через мить ця посмішка була накрита губами непосидючого, хотівшого зцілювати цю красу, заклинача.

Так вони й добиралися додому.

_____________________________________

Цікава фраза з розділу, яка має значення:

«На мить Вей У Сяню подумалося, наче він тренувався перед зеркалом, так, не схоже на його звичайний стан, відповісти.»

Дзян Чен справді готувався до розмови перед дзеркалом, тому що, хоча він не зізнається, дуже хотів випити з Вей У Сянем, як раніше, та не спугнути його криками та гарчанням. Як бачите в нього вийшло 50/50.

(Так, автор вважає, що Дзян Чен сонечко, яке заслуговує повернення хороших стосунків з Вей Їном хоча б в цьому фанфіку!!)

_____________________________________

Маю надію, що вам сподобався другий розділ^^ Це перший фф цього автора, він буде радий коментарю або відгуку!!

на їжу автору:

4441114459837595