Зустріч

Ау де Стів зустрівся з Едді, коли ще працював у «Scoops Ahoy», а сам Едді – кажанчик.

-Я точно не буду цього робити! Вигадай якесь інше завдання!- Розлючено прокричав хлопець з білим чепчиком на голові, на якому красувався надпис «Ahoy».

– Ти вибрав дію, а не правду, так що це не мої проблеми! Інакше я розкажу менеджеру, що ти робиш великі знижки для наших клієнток дівчат.- Дівчина з карамельно-блондинистим волоссям, погрозливо подивилась на хлопця.
– А якщо мене поб’ють за це? Моєму лицю, і ребрам, вже і так багато дісталося.
– Якщо почнуть грубити і погрожувати, скажи що це просто політика компанії, то й все.
Порозмисливши деякий час, він подивився на свою коллегу і поправивши капелюшок, пішов до каси.
Його завдання полягало у тому, щоб він у своєму стилі, позалицявся до першого хлопця, що підійде до каси.

– Пам’ятаєшь як ти якимось дівчатам сказав, що будешь їхнім капітаном?- Висунувшись з віконця, за спиною хлопця, промовила усміхнена Робін.
– Пам’ятаю, то й що з того?- Тільки через секунду, до нього дійшло, на що натякала подруга.- Боже.. Ні! Я не буду так казати якомусь хлопцю!- Голосним шепітом промовив він.
– Стів~Стів~Стів~ на кону вийнята зарплатня, пам’ятаєшь?- Її грайлива посмішка, ледь не діставала до вух.
Глибоко вдихнувши, Гаррінгтон відклав ідею прибити дівчину і розвернувся до каси. До кафетерію у цей час зайшов хлопець.
В нього було темно-кучеряве волосся, на кілька сантиметрів нижче підборіддя, а вдягнутий він був у білу футболку з надписом «Hellfire club» і чорними рукавами; також в темні джинси, а на поясі була зав’язана шкіряна куртка.

– Ласкаво просимо до «Scoops Ahoy», на сьогодні вашим капітаном буду я – Стів Гаррінгтон! Що бажаєте замовити?- З дуже впевненою інтонацією, звабливо промовив він.
– А.. Ем..- Хлопець точно такого не очікував і навіть не встигнувши повністю переварити почуте, покраснів як стиглий помідор.- Я хотів замовити морозиво..
– Так, а яке? Може арахісове, як ваше гарне волосся, чи шоколадне, як ваші неймовірні очі?- Стів буквально палав у середині з сорому, але ззовні він був як найкращій зваблювач в усьому Хоукінсі.
Клієнт десь пів хвилини стояв у ступорі, думаючи, як на це все відповісти і Гаррінгтон вже почав хвилюватися. Хто зна, як на підкати хлопця, може відреагувати металіст, який може за таке і вдарити.

– Можна.. Можна взяти арахісове з карамеллю і ваш номер?- Хлопець виглядав вже набагато спокійніше і навіть наполегливо.
– Так, звісно.. Стійте.. Що??- Розгублено подивився він на клієнта.
– Я Едді до речі.- Усміхнувся, обпершись на барну стійку.- Приємно познайомитися, Стів Гаррінгтон~
Хлопець виглядав дуже зацікавленим у продавці морозива.
– Якщо ви не проти, я відійду на хвильку, дякую!- Він поспішно залетів на кухню, закриваючи двері і дивлячись на Робін.- Що мені робити?? Він попросив в мене номер!- Ледве стримуючи крик, почав ходити по кімнаті.
– Я не думала, що хтось поведеться на твої підкати! На дівчат вони не діють, так чому на першого ж хлопця подіяли?
– Я не знаю! І не знаю що робити. Відмовити вже не вийде, я сам по суті до нього залицявся, але не думав, що він зі мною реально познайомитися захоче!
Скрип дверей змусив їх замовкнути.
– Вибачте, що заходжу на кухню, тут типу тільки для персоналу, але можна я все ж таки отримаю своє морозиво?- Мансон подивився на пару і побачивши кивок Стіва, закрив двері.
Поки вони ще кілька хвилин розмовляли, брюнет встиг запримітити ручку і розгорнутий блокнот з чистим аркушем, біля каси.

– А може це доля? Типу, не одна дівчина за два місяці, не погодилась на побачення з тобою, а тут людина одразу питає твій номер і хоче познайомитися.- Розсудливо промовила блондинка, дивлячись на друга.
– Я ж не гей..
– Не обов’язково бути геєм, щоб любити хлопців. Ти можешь бути бі, але може ще цього не знаєш, а як я кажу «у житті треба спробувати все». Так що давай йди і знайомся з ним!- Випхавши Стіва у залу Робін показала йому великий палець і скрилася за дверима. Глянувши на білу дошку, яка була розділена маркером на дві частини, дівчина взяла один з фломастерів і провела вертикальну лінію, ще на чистій стороні з надписом «ти правиш».

– Вибачте що так вийшло.- Хлопець почав спішно накладати морозиво у ріжок.
– Все гаразд, не хвилюйтесь.- Він посміхнувся і простягнув клаптик листка.- Я залишу це вам, може все ж таки ви захочете зі мною познайомитися ближче.- На останньому слові він зробив акцент і віддав листок з грошима. Він забрав морозиво і підморгнувши йому, пішов до виходу.
Стів розгублено подивився на зім’ятий клаптик паперу, а потім на Робін за спиною.
– Ну що ж, в тебе є шанс.- Посміхнулася та.- Головне не прогав його.
Русоволосий кивнув і поклавши записку у кишеню, продовжив працювати.

Вже у вечорі, повернувся до пустого дому. Стів ходив на кухні і ні як не наважився подивитися, що написано у записці.
– “Може ти просто не знаєш, що ти бі”, ага! Та як таке можна не знати у 19 років?? Той хлопець об’єктивно гарний, але це ж не означає що він мені вже подобається. Боже, ну чому це так складно? З дівчатами все було легше.. Особливо з Ненсі..
Він продовжував бубоніти собі під ніс, ще хвилин 10 намотуючи кола.
-«А якщо монетку кинути?»- Прошмигнуло в його голові.
Понишпорив у кишенях, він знайшов п’ятицентовик. Підкинув його у гору, схопив і поклав на зовнішню частину долоні.
– Аверс – дивлюсь, Реверс – не дивлюсь.- Він повільно підняв руку і побачивши викарбуваного Томаса Джефферсона, глибоко вдихнув.- Нібито всесвіт хоче щоб я познайомився з ним..
Присівши на кухонний стілець, він акуратно розгорнув листа.
«О пів на восьму, за стадіоном Хоукінскої школи. Не запізнюйся;)»
Гаррінгтон подивився на годинник. Маленька стрілка була направлена на цифру сім, а велика вже перевалила за три. До назначеного часу, залишалося 15 хвилин.
– До біса!- З цими словами, хлопець різко встав із-за столу, трішки вдарившись боком і побіг до себе в кімнату. Швидко вдягнув темно-сині джинси, чорну футболку і джинсову куртку і поправив зачіску. Схопивши ключі від машини, вийшов з дому.

Едді тим часом сидів на своєму улюбленому місці за школою і чекав дива. Він не сильно сподівався на те що хлопець, який знав його кілька хвилин, все ж таки прийде на зустріч.
Щоб відволіктись від зайвих думок, Мансон почав награвати щось на своїй акустичній гітарі. Мелодія була спокійною, не такою яку він зазвичай грає для музикальної групи. Так пройшло хвилин 15, після чого він подивився на наручний годинник, де цифри показували 8:28 вечора.
Перевівши свій погляд, він поглянув крізь дерева у сторону дороги і побачивши темно-бордову машину, сховав гітару у шкіряний чохол. Автомобіль заїхав на газон біля стадіону за школою і зупинившись, водій вийшов закривши двері.
Дійшовши до кінця поля і зайшовши у ліс, Стів побачив хлопця сидівшого за столом з гасовою лампою і очевидно гітарою у чохлі.
– Ти не запізнився.- Мансон усміхнувся, вставши із-за столу.- Я вже і не сподівався на твою появу.- Підійшов ближче до хлопця.
– Честно, я вперше у такому контексті розмовляю з хлопцем і за мою появу тут, вирішила тільки монетка.- Русий усміхнувся похитавши головою.
– Хочеш сказати що ти сюди приїхав не за своїм бажанням?- Едді грайливо доторкнувся його руки, провівши пальцями до зап’ястя.- Але ж Стів Гаррінгтон не робить того що йому не подобається і ніяка подруга чи звичайнісінька монетка, тебе змусити не можуть.
Стів зніяковів від таких жестів з боку хлопця, але взявши його руку, подивився в карі очі, які так гарно блищали від світла ліхтаря.
– Хто тобі таку дурницю сказав?- Усміхнувся, легко поцілувавши його долоню.
Мансон не очікував такого і сильно здивувався почервонівши. Він сором’язливо забрав руку, і поклав обидві у кишені.
– Ну ти й романтик.- Нервово посміхнувся  відвертаючись.- Я ж не дівчина, на мене такі прийоми не діють.
– А я би так не сказав. Он як почервонів. Що в перший раз, коли я у кафетерії залицявся, що зараз.- Спокійно промовив Стів.
– А ти повівся на мої підкати. Навіть приїхав сюди.- Спершись на стіл, однією рукою, дивився на хлопця.
Русий оглядів ліс, у якому було занадто спокійно, як для того що розташувався  поряд зі школою і дорогою.
Кілька білок бігали неподалік, збираючи шишки і горіхи з кормушок. Було чутно і як співають пташки. Як десь вдалині гуде потяг і навіть легкий шелест листя на вітру.
На дворі була середина літа, коли зі школи не чутно а ні звуку, а сонце сідає пізніше.

– До речі, чому саме сюди?- Русий звернувся до гітаріста.
Едді подивився на Стіва, і присівши на лаву біля столу, промовив,
– Тому що саме у цій школі, а не у кафе, ми зустрілися вперше.
Гаррінгтон подивився на хлопця, нічого не розуміючи.
– Ти у цьому випустився?
Стів кивнув.
– Ми у цьому році були у паралельних класах, але мене знову залишили на рік.- Едді дістав пачку з цигарками і взявши одну зубами, запалив подивившись на хлопця.- Ми бачилися кілька разів, але у перше в туалеті. В мене порвалася резинка для волосся, а ти мені дав свою.- Діставши з карману ту саму, чорну бавовняну резинку, він показав її.- Я вже й забув про неї і про тебе, тому що волосся відросло і більше не лізло в очі, але коли ми зустрілися сьогодні, то одразу пригадав той випадок, от і захопив її з собою.
Було чутно у голосі, що Едді хвилюється. Йому було лячно від думки, що Стів подумає про нього, як про якось сталкера/фріка, який увесь цей рік за ним слідкував і навіть прийшов до нього на роботу, а зараз просто бреше, щоб замилити очі. Але Мансон дійсно забув і про існування резинки і про хлопця з туалету, обличчя якого, навіть нормально і не запам’ятав. Він лише по чуткам знав про існування Стіва Гаррінгтон, вже минулого короля Хоукінскої школи, з яким майже і не перетинався у школі, але побачивши хлопця сьогодні, усі факти співпали як пазл. Це як розкриття невідомого нам злодія з фільмів, обличчя котрого приховували, а в кінці він опинився людиною, яку ви вже знали.

Русоволосий взяв резинку з руки брюнета. Розглядаючи її, він задумливо доторкнувся волосся металіста. Той одразу підняв очі, і дивлячись на нього, видихнув дим від цигарки.
– А я думав, що мене складно забути.- Промовив Гаррінгтон вхмильнувшись.
– Забагато думаєш.- Посміхнувся опустивши голову, знову затягуючись цигаркою.
Стів розглядав темне кучеряве волосся, в яке так і хотілося вплести якісь квіти, навіть якщо він цього і не вмів. Чи то така жага до уваги і самотність у серці грала у ньому, чи йому реально почали подобатися хлопці, але він зрозумів що не хоче відпускати того хто сидить перед ним.
Русоволосий обережно підняв голову Мансона і подивившись у вічі, приблизився до його лиця.
– Можна я тебе поцілую?- Тихо спитав Стів і коли Едді кивнув, він ласкаво поцілував його у губи. Той посміхнувся у поцілунку і одразу ж відповів на нього.
Запустивши пальці у волосся брюнета, Гаррінгтон продовжував легко цілувати, трішки покусуючи чужі губи, але у його друга, точно було більше запалу. Мансон встав, погасивши цигарку о стіл, і перехопивши подих, продовжив цілувати, але вже з більшою інтенсивністю. Завівши рукою під футболку хлопця, Стів провів по його талії, а потім по спині, легко торкаючись пальцями. Мансон поклав руки на плечі і шию русого, але втративши рівновагу, другий ступив назад і вони впали.
– Йой!- Впавши на Гаррінгтона і стукнувшись лобом о його губи, Едді замружився від болю, притиснувши руки до голови.
– Ссссс~айяйяй..- Прошипів Стів, потираючи потилицю.
– Вибач мені! Тобі боляче?- Едді сильно занервував і взявши голову друга у руки, почав легко цілувати місце забиття.- Я ще й лобом о твого рота вдарився.. Крові хоча б нема..?- Подивившись на чужі губи, хлопець помітив невелику тріщину, з котрої почали стікати краплинки крові.- Вибач-вибач-вибач, я не хотів цього!- Діставши з заднього карману чорну бандану, він акуратно торкнувся рани.
Стів весь цей час мовчав і спостерігав за діями Мансона. Те як він хвилювався, було дуже мило і поки брюнет промокував його рану, Гаррінгтон помітив аномально великі ікла хлопця.
– В тебе такі великі ікла.- Доторкнувшись пальцями його губ, він трішки відвів верхню, щоб роздивитись зуби.- Я і не помітив, поки цілував. Ти як кажанчик~- Посміхнувся зіщурившись.
Едді відсунувся, прибираючи руку хлопця, від своїх губ.
– Не звертай на це уваги.- Посміхнувшись, він поцілував русоволосого, непомітно облизнувши його рану.- Крові вже майже немає. А голова не болить?
– Ні. Завдяки твоїм поцілункам.- Гаррінгтон усміхнувся і притягнувши Мансона ближче до себе, обійняв погладивши по спині. Носом він утикнувся в його курчаве волосся, що пахло попелом та лісом, в якому вони сиділи.
Сонце вже майже зайшло, пропускаючи останні промені крізь дерева і це тепле світло обробляло їх фігури. Едді продовжував легко гладити потилицю хлопця, пропускаючи його пишне і м’яке волосся крізь пальці, яке кілька раз застрягло у його масивних кільцях. Але Стів ніяк не реагував на це. Не зупиняючись він вимальовував лише кінчиками пальців, якийсь узор на спині брюнета, чим викликав у нього мурахи по всьому тілу.
Так вони просиділи ще хвилин 15, а потім сумісними зусиллями, вирішили поїхати у кіно, прихопивши по дорозі якоїсь їжі та напоїв.

– Я теж приїхав сюди на машині, так що може поїдемо роздільно, або ж можемо поїхати разом?- Діставши ключі від свого фургону, Едді усміхнувшись глянув на хлопця.- Але треба буде вирішити, хто поведе, а хто пасажиром буде.- Явно грайливо натякнув на те що він хоче повести.
Стів недовірливо дивився на хлопця, розуміючи що той, скоріше за все, водить як маніяк, але посмішка Мансона, була занадто щасливою щоб посміти їй відмовити.
– Ти можешь повести, але дай хвилинку. Я переставлю свою машину.- Зітхнув русий, розвертаючись до свого автомобілю.
Через кілька хвилин, Гаррінгтон повернувся до друга і вони сіли у машину.
Стів розглядав салон автомобілю, поки Едді клав гітару на заднє сидіння фургону. Усередині було доволі брудно і не охайно. Якісь пляшки від пива, чи пусті пачки чіпсів та сигарет. Ще була одна колонка з підсилювачем звуку, напевно для концертів. Чому він так вирішив? Та тому що пригадав не тільки випадок у туалеті, а ще й шоу талантів у середній школі. Стів був на ньому лишень глядачем і до того ж зовсім не зацікавленим. Його тоді хвилювала вечірка в когось вдома, після цього довгого катування. Але з усього репертуару запам’яталися лише дівчата чирлідерки, які мали прийти на вечірку і той самий концерт з гуртом під дивною назвою, яка йому одразу здалася тупою і безглуздою. Він з компанією ще довго сміялися над нею і учасниками групи. Хлопець зовсім цим не пишається, як і тим яким він був раніше.
– Ти пам’ятаєш шоу талантів у середній школі?- Він звернувся до Мансона.
Той здивовано подивився завмерши.
– Тоді було дуже нудно і я там сидів, тільки тому що вчителі змусили. Але я зараз пригадав одну групу з того шоу.- Дивлячись у лобове вікно, він обдумував кожне слово, щоб не ляпнути зайве.- Грали вони відверто погано, але з таким запалом, що вистачило б і на цілий стадіон глядачів.- Посміхнувся глянувши на Едді. Той лише здивовано дивився на співрозмовника.
– Ти пам’ятаєш хто грав на гітарі?- Невпевнено спитав.
– Я не пам’ятаю їх усіх, але там начебто було два гітариста.
– Так. І одним з них був я.- Посміхнувся скрестивши руки на грудях.- Як ти взагалі це запам’ятав? По розповідям іншим, Стів Гаррінгтон був егоїстом і самозакоханим дурнем. Але після роману з Уіллер, він став уважчим і м’якшим.
Стів подивився на Едді, трішки винуватим поглядом.
– Я й справді змінився після Ненсі і я дуже вдячний їй за це. Тому що не впевнений, чи змінився би так само з кимось іншим.- Усміхнувся почесавши потилицю і різко зіжмурившись від болю.
– Щось трапилось?- Схвильовано спитав Едді.
– Та в мене схоже шишка з’явилась від удару. І вона болить трішки..
– Вибач мене за це..- Тихо промовив стукнувшись лобом о руль і тільки він згадав що теж їм вдарився, відсторонився потираючи рану.
Гаррінгтон засміявся прикривши рота. Брюнет нерозуміючи подивився на хлопця.
– От ми дві бідосі!- Продовжував сміятися, як Мансон теж підхопив.
– Так~
Стів помітив як у хлопця з’являються ямочки на щоках, коли той посміхається і не роздумуючи доторкнувся до них, погладивши великим пальцем.
– В тебе дуже милі ямки на щоках.
Едді не знав що відповісти і подякувавши за комплімент, чмокнув Русоволосого у щоку. Він швидко завів фургон, і вони нарешті поїхали до магазину.
Зайшовши до супермаркету, Мансон одразу пішов до відділу з алкоголем, але Стів його зупинив.
– Едді, я вірю твоїм водійським навичкам, але скажу честно, ти керуєшь як одна моя знайома. А вона керує як скажена і без водійських прав. Так що я не впевнений, що ми виживемо, якщо ти поведеш у нетрізвому стані.
– Ближче до суті.
– Давай ми щось інше купимо, а не алкоголь.- Він подивився на прилавок.- Ось! Пиво, але безалкогольне.
– Воно на смак, як лайно. Без спирту напій вже не той зовсім.- Взяв пару пляшок звичайного пива у руки.- Якщо хочеш, ти можешь взяти собі безалкогольне і будешь за кермом, як великий хлопчик~
Останню фразу Едді прошепотів другу на вухо, легко прикусивши мочку. Поки брюнет завертав у інші ряди з продуктами, Стів завмер як стовп, від неочікуванності, збентеження і різко прошмигнулого по всьому тілу збудження. Він і подумати не міг, що таке може його хоч і не сильно, але збудити. Він глянув куди пішов хлопець і послідував за ним, прихопивши з собою якийсь безалкогольний напій.
Вони ще хвилин десять походили по магазину і купивши все необхідне, пішли до автівки.
– Мені здається, нас з цим усім не пропустять до кінотеатру.- Зауважив Гаррінгтон.
– А ми і не підемо у кінотеатр. Ми туди поїдемо.
– Тобто?
– У нашому місті, є автокінотеатр, забув?- Поставивши усі пакети з продуктами, Едді закрив двері фургону.
– Точно, я і справді забув про нього. Я давно там не був. Мабуть в останній раз з батьками ще у дитинстві, на фільмі “Звіринець” у першу неділю прокату.- Він посміхнувся подихнувши.- Більше ми з ними нікуди не ходили.
Мансон засмучено подивився на хлопця, і легко обійнявши його, поцілував у лоба.
– Мої батьки взагалі залишили мене на дядька, поїхавши у мандрівку на фургоні. Вони обіцяли повернутися, але пройшло вже п’ять років, а від них ані слова.- Понуро посміхнувся.- Але мій дядько дуже кльовий чувак! Треба буде тебе якось познайомити з ним. Ти йому точно сподобаєшься.- Лугко штовхнувши Стіва локтем у бік, брюнет вже радісно посміявся і пішов за кермо.
Гаррінгтон теж усміхнувся, потираючи бік і вже через декілька секунд, сівши у фургон, вони поїхали до кінотеатру.

Заїхавши на стоянку для автівок, вони побачили що фільм тільки почався.
– О! Я знаю цей фільм, бачив у газеті.- Промовив Едді, виходячи з машини.
– Стій, ти куди?
– Як куди? На дах звісно ж! А ти збирався у середні дивитись? Це ж нудно.- Засміявся закриваючи двері.
Русоволосий поспішив за ним.
– Але ж усі дивляться у автівках.- Хлопець здивовано подивився на друга, який вже клав пакети на дах фургону.
– Стіві, я не як усі. Не забувай про те що я фрік, якому все одно на правила.- Хлопець посміхнувся показуючи язика.- Так ти йдеш, чи ні?- Схрестив долоні у “замочок”, щоб хлопець міг забратися у верх.
Гаррінгтон кивнув всміхнувшись, і видершись на дах, за допомогою друга, він протягнув йому руку. Едді теж заліз і присівши, почав діставати напої, чіпси і ще якісь снеки. Стів сів поруч з ним.
– Так а що це за фільм?- Спитав русий.
– “Кокон”. Якась научно-фантастична хрінь. Я думав ми на якийсь фільм жахів попадемо, але не вийшло.- Посміхнувся знизавши плечима.- А які ти фільми полюбляєш?
– Мабуть комедії чи фантастика. Взагалі мені багато жанрів подобається, так що я не розбірливий в фільмах.- Промовив розкриваючи банку сидру.
– Зрозумів.

Ближче до кінця фільму, Едді допивав вже третю банку пива, коли в його п’яну голову прийшла “геніальна” ідея.
– Ти не проти якщо я курити буду?
– Ні, мені це не заважає, так що роби що душі завгодно.- Промовив Стів, не відриваючись від перегляду фільму.

Мансон кивнув і ледве як спустився на землю. Взявши кейс з наркотиками, він якось забрався на дах, ледь не впавши два рази. Нарешті якось усівшись біля друга, він дістав пакетик з травкою та маленькі листки. Тільки тоді Гаррінгтон помітив, що робить його друг.

– Стій! Це що, наркотики?- Промовив шепотом.- Я думав ти звичайні сигарети палити будешь.

– Та не бійся. Це звичайні закрутки, вони діють як розслаблююче і може ще як підсилювач настрою.- Закрутивши цигарку, він протягнув її другу.

– Я.. Я не думаю що це гарна ідея.

– Заспокойся, хлопче, я ж не примушую тебе, а просто пропоную. Не в моїх принципах, комусь нав’язувати свої погані звички.- Діставши запальничку і підпаливши цигарку, він глибоко затягнувся і видихнув.

Стів був цим збентежений, тому що раніше з його друзів чи знайомих, ніхто не вживав наркотиків. Але це йому точно не подобалося. Тому він висмикнув цигарку з руки хлопця і потушивши, викинув у порожню банку від пива.

– Гей! Ти що робиш?- Здивовано крикнув Едді.

– Правильно робиш, що нікому цього не нав’язуєшь, але і самому краще б не вживати таку гидоту! А задоволення можна отримати завдяки іншим речам.

– Я старший за тебе, то чому ти мені вказуєш як жити?- Похмуро подивився на русоволосого.

– Тому що наркотики впливають на свідомість, пам’ять, інтелект і викликають сильну залежність. А ще притуплюють відчуття. І від них можна померти.

– Де ти бляха це вичитав? Померти можна від чого завгодно, а наркотики у малих дозах, просто розслаблюють чи навпаки, роблять життя яскравішим. Це залежить від типу трави. І взагалі, у Америці кожен третій вживає. Я цим торгую і знаю статистику. Так що Гаррінгтон, не роби мені нерви.- Поки вони говорили, Мансон встиг накрутити ще один косяк і затягнувшись ним, ліг на спину, скрестив руки за головою.- Якщо ти знову видернешь його в мене і викинеш, я тебе вдарю.

К цьому моменту, фільм вже закінчився і деякі машини почали від’їжджати. Стів не побачив кінцівку і був трішки засмучений, тому що фільм йому сподобався. Подивившись на Едді, він подихнув і преліг поруч. Це був не останній фільм, який показуватимуть вночі, але враховуючи те що був робочий день, ніхто вже не заїжджав. Було дуже тихо і тільки цвіркунів та тихі розмови людей було чутно.

– Зорі гарні.- Тихо промовив Стів.

– Так. Дуже.- Спокійно відповів Едді.

– Тобі сподобався фільм?- Повернув голову до друга.

– Не дуже. А тобі?

– Сподобався, але я кінцівку не побачив.

– Меньше зі мною перемовлявся, тоді й побачив би.- Посміхнувся видихаючи дим від цигарки.

– Можна..?

– Що?- Незрозуміло подивився.

– Цигарку.. Можна і мені?- Невпевнено промовив.

– Ахах! Звичайно можна!- Присівши, брюнет почав робити закрутку.- Ти тепер не тільки великий хлопчик, а ще й поганий?- Грайливо всміхнувся.

– Ні.. Я просто спробувати хочу.- Трішки почервонівши, Гаррінгтон сів поруч.

– Ну, тримай. Твій перший косяк.

Взявши цигарку у руку, він ще хвилину дивився на неї.

– А в мене від одної не буде залежності?

– Від однієї ні. Залежність починає відбуватися, як мінімум від п’ятнадцяти таких косяків. Я ж казав, воно зовсім трішки діє на підвищення настрою. В мене є і психотропні, але я тобі їх не дам, тому що не хочу щоб в тебе потім через мене проблеми були.- Відкривши ще одну банку з пивом, хлопець зропив великий ковток.

– Ну, добре.- Промовив, після чого не сильно вдихнув.

– Ну як?

– Прикольно~- Усміхнувся і відкинувшись на спину, знову затягнувся.- Схоже на оп’яніння. Ноги трішки німіють і хочеться сміятись.

– Хах, ну так воно і має бути.- Теж приліг біля друга.

Вони шуткували і сміялися зі всього, що бачили, а коли почався новий фільм у жанрі комедії, почали сміятися з нього, як малі діти. Стів давно не почував себе на стільки щасливим і беззахисним, так само і Едді. Їм було комфортно у компанії одне одного, навіть не звертаючи увагу на те, що вони познайомилися тільки кілька годин назад.

Коли вже було під годину ночі, Стів максимально отрезвів і все ж таки витягнув інформацію, з дуже п’яного Мансона, про те, де він живе. Гаррінгтон допоміг другові спуститися на землю, і вклавши його на сидіння фургону, завів машину, поїхавши у потрібному напрямку.

У фургонному парку було складно знайти потрібний, так як на них навіть не було номерів. Трішки поїздивши по околиці і попитавши ще не відпочиваючих сусідів, русоволосий знайшов дім хлопця.

– Все, приїхали.- Доторкнувшись голови брюнета, Стів почухав її.

Коли той нарешті розплющив очі, ледь як виповз з машини і з допомогою друга, дійшов до дверей.

– А ми нікого не потурбуємо, хто з тобою живе?- Промовив Гаррінгтон, поки шукав ключі від дому, у кишенях Едді.

Той лише щось пробурмотів, упершись головою у стіну. Русий подихнув і нарешті знайшовши ключі, відкрив двері. Затягнувши друга у середину, він посадив його на підлогу і почав шукати руками вимикач. Натиснувши на нього, він різко обернувся, на звук перезаряду рушниці.

– Хто ти в біса такий?!- Чоловік з вусами та бородою направив зброю на хлопця.

Стів такого не очікував, і по неволі підняв руки у гору. Чоловік помітив Едді лежачого на підлозі.

– Що ти робиш у моєму домі, і що ти зробив з моїм племінником?!

– Містере Мансон, мене звуть Стів! Ми з Едді вчилися разом у школі, а сьогодні просто гуляли разом! Я не становлю загрози, так що будь ласка, опустіть рушницю.- Перелякано проговорив хлопець.

Уєйн повільно опустив зброю і підійшов до племінника. Розкривши його очі він побачив розширені зіниці і зітхнувши, подивився на гостя.

– По тобі я бачу, що ти наче і не вживав чогось. А от він.. Я думав усі друзі Едді такі ж самі в плані наркотиків чи алкоголю.- Легко посміхнувся.

– Вибачте, але я не вживаю наркотиків і випиваю не часто.

– Вибачатися тут ні за що. Ти молодець. Може ти зможеш і на нього якось вплинути, щоб він кинув такі погані звички.- Вставши, чоловік поклав рушницю на стіл.- Ти можешь залишитися у нас на ніч. Вже пізно, так що їхати до дому небезпечно, якщо ти живеш далеко. А зараз, допоможи мені його занести до кімнати.

– Добре, дякую містере Мансон.

Стів почухав голову і підійшовши до брюнета, присів навпочіпки. Піднявши хлопця за плечі, вони понесли його.

Едді щось буркотів під ніс, але розібрати було складно і поклавши його у ліжко, Стів зі старшим Мансоном закрили двері і пішли у вітальню. Чоловік дав простирадло, ковдру, подушку і сказав спати на дивані. Гаррінгтон подякував і коли старший пішов, русий постелив усе на диван. Знявши куртку, він ліг на скрипуче ліжко і через кілька секунд заплющив очі.

У голові літали думки про сьогоднішній день. Він не міг повірити, що познайомився саме з людиною, з якою вчився у школі, але навіть не помічав його. У інших обставинах, вони б навіть не познайомилися. Занадто у різних світах жили, і зустрівшись рік чи два тому, Стів би навіть не заговорив з металістом, який виглядав так, ніби може когось вбити. В голові не вкладалося, що Едді Мансон може бути таким милим і веселим. Гаррінгтон ніколи б не подумав так про нього, до сьогодні.