Зустріч на кахклі

Пожовклі дерева похмуро зустріли місяць, який залицявся до гарно убраних тополь. Його легкі дотики світлом блищали на червоногарячих листках. Красень шукав собі наречену поміж струнких стовбурів, заглядаючись на кожну гілочку та сучок. Це відбувається кожну ніч, поки останній листочок не впаде на землю. Вітерець заграв на своїх інструментах романтичну, але сумну мелодію і дівки-берізки яро відгукнулися тужливим шелестом. Чімін неуважно слухав гомін навколо. Для нього це справді був просто шум, адже подумками літав десь за обрієм. Коли постає питання збереження сім’ї, неможливо сконцентруватися на не таких важливих питаннях як кіно чи дружні веселощі. Та й вибору не було, він мав погодитися на вмовляння дядька і вступити в гру. Ці ігри ніколи не подобалися юнакові, тим більше, через них вмерла рідна мама. Та чоловік пообіцяв, що це останній раз, коли поліція звертається за послугою, а далі можна звалити куди очі бачать і ніколи більше не озиратися назад.

– Я хочу сьогодні виступити з новою програмою, – Пак підняв голову, вставивши своє слово у безперервну балаканину.

– Думаю, хазяїн буде не проти. Коли ти виступаєш, то біля танцполу і горошинці немає де впасти, – поділився думкую курчавий танцюрист.

– Сказанув, так сказанув.

– А твій друг сьогодні буде? – інший парубок подав голос, підходячи ближче до Чіміна.

– Хосок? Ні, він сказав, що хоче виспатися перед виступом у понеділок, – Чон занадто багато вкладає душі у класику, щоб з’являтися так часто у клубі. Що не скажеш про його молодшенького.

– Він мені винен сотку ще за минулий раз, – заскиглив хлопець.

– Я тобі казав не давати йому нічого?

– Я не в змозі йому відмовити. Джей так дивиться, що я готовий не тільки гроші витягнути з кишень.

Чон Хосоку двадцять три. За плечами школа мистецтв та декілька років університету, декілька колективів та тренерів. Ця людина була у танцях з дитинства чи навіть з народження. Давним-давно одна балерина мріяла про велику сцену столиці. Її бажання штовхали до зали кожного дня. Виснажливі тренування та постійний контроль були друзями дівчинки. «Тягни носки! Де третя позиція? Повинна бути амплітуда. Легше, легше» кричала пристаркувата жінка, тримаючи в руках давнє віяло. Нестримність хореографа та старий манер викладання зробив сильну балерину, яка згодом переїхала у велике місто. Там не було легше аж ніяк і сільський тренер тепер здавався милою сварливою бабусею. Тільки це не лякало мрійливу дівчину, її наївна фантазія все ще жила в душі та не планувала покидати тепле місце під серцем. Йдучи по стежці цілей, їй не раз потраплялися негаразди та злі люди і тільки власний самоконтроль та впертість стали міцною опорою для балерини. Зараз всі знають хто така Лі Нана і вже маленькі дівчатка хочуть стати такою ж технічною та гарною артисткою театру, як вона. Чон Хосок справді любив свою матір та вона занадто строго відносилася до нього, заважаючи дихати на повні груди. З малих літ саме йому випала честь бути підопічним та сповна відчути на власній шкірі, як то займатися під постійним контролем видатної людини. Чімін не міг уявити наскільки важко другу та намагався підтримати його у будь-який момент, хоч знайомі вони не так вже й давно.

– Ти точно не поїдеш до клубу? – з сумом промовив Пак, крутячи невеличкий медальйон в руках.

– Вибач, що не зможу глянути нову постановку та я впевнений, що все буде чудово, – втомлено пробубнів голос на тому кінці проводу. – Куриш? 

– Як дізнався? – цигарка тліла в акуратних та злегка пухких пальцях.

– Коли нервуєш, завжди палиш, – тихий шелест ковдри та легке дихання говорило про те, що його друг майже спить.

– Тоді я знервований кожну хвилину свого життя, – посміхнувся Чімін, збивая попіл у попільницю.

– Хочеш сказати, робиш це постійно? 

– Скоріше думаю про це, – очі розглядали блискучі вмивальники та ще чисті дзеркала. – Я залежний?

– Ти же знаєш як я ставлюся до цього та хіба будеш мене слухати.

– Знову тренувався з мамою? – Пак не хотів вкотре слухати мораль та швидко переметнувся на нову тему.

– Ти б знав, як вона хоче бачити мене у Дон Кіхоті. Я так втомився від цього та не можу нічого сказати, постійно кричить «Не хочу чути», – зітхання та майже нечутний голос казав, навіть волав про неможливість триматися та не заснути. – Напевно її прихватить серце, якщо взнає про мої танці у клубі, бо виступи у нашій трупі для неї просто моя недоросла примха. 

– Дивно, що це їй ніхто не прибрехав про тебе за цей час, – дим заполонив легені та вирвався у щілину відчиненого вікна.

Куріння не було чимось важливим, скоріше методом віднайти втрачений спокій. Він не палив щодня, а тільки тоді, коли вже не міг стерпіти купу дрібних думок, що клубилися та створювали одну велику проблему. Цигарка давала певний час і як будильник подавала сигнал. Тільки замість дзвону, вона остаточно тліла та майже затухала.

– То, як там у тебе справи із стосунками? – жінка зацікавлено повернулася до сидячого ззаду Намджуна.

– Саро, хіба таке чемно питати? – її чоловік обурено пискнув у властивій тільки йому манері.

– Все добре, Джине. Не переймайся, – такі питання стали занадто буденними, щоб реагувати хоча б якось, не те що негативно. – Ні, я самотній вовк.

– Чудово! Я знайду для тебе підходящу партію, обіцяю

– Тц, тільки дістанеш облизня, а не дівку йому знайдеш.

– Та й чом це? Я в цьому ділі майстриня, – почувши тихенький смішок, додала. – Правда, правда. Клянуся своїм довгим язиком, що вже мала справу із сватанням. Двох подруг видала і живуть щасливо.

– Ага, Джес розвелася декілька місяців тому, а Хана судиться з чоловіком за опікунство над донькою. То є справжнє щастя, – машина завернула на паркінг, де зазвичай майже нереально знайти вільне місце, але зараз час їм грає на руку.

– Ламаю голову, Джуні, як можна було з ним стільки років дружити?

– Я дуже радий, що у мене є такий чудовий друг. Тож ні про що не жалкую.

– Ба, люба, є люди, які мене цінують.

– Я тебе теж дуже кохаю, – вона легенько чмокнула Джина у щоку.

Про цей клуб багацько хто знав через властиві тільки йому концепцію виступів, відбірну музику та смачні напої. Напевно, найкращий заклад столиці для тих, хто хотів відпочити та мав на це гроші. Навіть деякі зірки частенько помічалися у галасливому натовпі або на підході до особливих VIP-кімнат. А найголовнішим, що більше всього приваблювало, був директор клубу. Безтурботний та загадковий містер Тері. Та всі знали, що це всього лишень псевдонім. Однак справжнє ім’я ніхто не наважувався промовити, бо просто не змогли вже віднайти правильну відповідь. Тері інколи з’являвся у залі, радо вітав всіх своєю квадратною посмішкою та грав декілька власних композицій на білому роялі.

– Саро, ти все таки прийшла! – зустрів сестру майже у самого входу, молода дівчина обійняла її та зятя.

– Звичайно, а ще привели Намджуна. Пам’ятаєш його? – жінка підтягнула за лікоть серйозного міністра поближче.

– Як можна забути, – ввічливо посміхнувшись додала, – Рада Вас бачити!

– Давно не бачилися Міллі, – тільки кинув він.

Міллі та сама людина, яка могла залізти колючкою під шкіру і там залишитися назавжди. Вона ніколи не подобалася йому, ба навіть не хотілось мати хоча б щось спільне з нею. Та тільки через хороші стосунки з Сарою, чоловік завжди тримався та спілкувався на різні неважливі теми. Молодша сестра подруги могла здаватися милою до того самого моменту, поки не взнаєш її краще. Всі манери, ласкаві слова та привітна посмішка зникають, коли ваші інтереси стикаються. Хоча при цьому всьому маска доброзичливості ніколи не злізе з гарного лиця та навіть не трісне від бридкого обману. Звичайно Намджун керувався тільки власними спостереженнями і ніколи не бачив щось жахливого від Міллі та якась сила чи проста інтуїція тримали міністра подалі від танцівниці.

– Пане, Ви так зайняті, як же моїй сестрі вдалося затягти Вас сюди? – вона по-хазяйськи взяла чоловіка під лікоть та повела всередину.

– Схожу у туалет, я вас потім знайду, – прибрав чужі руки, він так би мовити злиняв подалі від нестерпної особи.

Вони приїхали зарано, тож людей було не так багато. Десь ближче до десятої припхається купа незнайомців і не дасть проходу, тож краще набратися сил перед цим всім ділом. Та ще й ця маска жахливо давила на скроні, нащо тільки потрібно її було одягати. Всьому винний цей особливий день, коли реалізували вечірку у стилі карнавалу. Міністр несильно цікавився вечірками, але навіть до нього дійшли слухи про цей клуб та його господаря. Саме цікаве, що про це базікав його колега і з його слів перформенс та красиві молоді дівчата вражають до нестями. «Цей старий дідуган мав би посоромитися та не тріпатися про щось подібне». Опинившись у довгоочікуваній вбиральні, Намджун увімкнув воду.

– Та й справді, ти ж не думаєш, що дитина зіркових батьків так просто зможе виступати у клубі? От чортова матір – Чімін випустив медальйон на виступ, що слугував нагадуванням про колишній балкон цього будинку, хлопець дужче відкрив вікно та перехилився, продовжуючи говорити. – Повезло, що бос сам помішаний на своїй секретності і дозволяє тобі ховати лице під час виступів. Хоча сьогодні, – рука ніяк не дотягувалася до золотого ланцюжка, – сьогодні і так прийшлося би. Якийсь особливий день для Тері.

– Давайте я допоможу, – чуже тепло відчувалося боком та злякало хлопця, через що він майже полетів носом до землі.

– Ви хотіли мені допомогти віддати душу Богу? – завищав танцюрист, оговтавшись від близького падіння на мокрий асфальт та руки “помічника” втримали підтягнуте тіло та ще й ухопили медальйон.

– Пробачте, я не хотів цього, – Намджун ніякового протягнув прикрасу та поправив з’їхавшу маску.

– Алло! Все добре, Хо, просто майже вивалився з вікна, – слухавши голос друга, Чімін споглядав за чоловіком, який більше не турбував, тільки іноді через дзеркало косився у його бік. – Я кажу, все добре. Якби хотів вмерти, то заліз би вище. Тобі вже час, до зустрічі! – це був надійний спосіб перервати крики Хосока, який не міг похвалитися витримкою і постійно читав нотації, бо справді хвилювався, – Ми з Вами ніде не зустрічалися?

– Не думаю, – кинув Намджун не вважаючи за потрібним розкриватися. Хоча йому було легко впізнати найкращого танцюриста на його прийомі. Мабуть, через відсутність маски на обличчі. – Ще раз пробачте, справді хотів допомогти. Бувайте!

Людей за цей час стало більше. Як дізнався Намджун, особливий день був через те, що у господаря клубу було день народження. Тері постійно ховав лице і така концепція тепер стала очевидною та зрозумілою. Музика набирала гучності, бармени готували перші коктейлі, а танцпол не був пустим. Джин помахав рукою, привертаючи увагу до столика біля стіни. Звідти буде чудовий вид на сцену і навіть якщо гостей аж занадто багато, все буде видно. Сара попивала молочний коктейль. Її ноги шаркалися по підлозі, вистукуючи ритм. Дитина, напевно, дуже рада бути в такому місці. Кажуть музика добре впливає на розвиток, але бачити вагітну у такому місці достатньо незвично. Наче сонце засвітило у зірковому небі і тепер мозолить очі сплячому.

– Міллі вже пішла? – присівши, спитав міністр.

– Шоу розпочнеться через півгодини, тож їй треба готуватися, – відповіла жінка. – Проблеми зі шлунком?

– Ох, люба, ти як завжди. Давайте не будемо про це і краще поговоримо про наш чудовий вечір, – зразу перебив Джин, добре знаючи про наступні незручні питання від власної дружини.

Червоні та сині промені зникли. Все приміщення стало темним, але не пустим. Гості гучно заволали всі разом в один голос, чекаючи на довгоочікуваний виступ. Тут завжди створюють мистецтво, деякий таємничий світ. Спочатку гіпнотизують танцями, а далі штовхають у нугу насолоди з відбірної, драйвової музики, яка заливається випивкою на будь-який смак. Прожектор колом підсвітив руки, які в ритм мелодії, рухалися по точкам. Вони гнучко та легко, мов би крила розкривалися перед глядачами. Трошки часу і інший прожектор зробив акцент на нозі, яка немовби спокушала своєю оголеністю під тонкою сіточкою. Нарешті софіти освітили приглушеним світлом юнака, який продовжив свій танок юності під крики гостів. Біла кофтина з обшитою камінням тканиною, як пір’їна оголювала від рухів красиве, молоде тіло. Як одна людина може так впливати на всіх? Тільки один погляд вселяє ідею хотіти бути поруч, доторкнутися до ліній м’язів рук та обняти за рухливу талію. Штані так само обшиті камінням та з вставками з просвічуваної сітки нагадували віконця до закритого чарівного будиночку і тільки через них можна розгледіти красу тіла танцюриста. Мистецтво бути гарним не тільки красою, а й емоціями та рухами, ось що приголомшує. Намджун був міністром культури та насправді ніколи не міг віднести себе до цінителів цього, та схоже бачити різні образи у виконані єдиної персони несамовито інтригує. Погляди зустрілися та це не могло бути правдою. Занадто темно та людно, аби впевнено сказати про їхні глядільки на один одного. Слова I don`t need nobody вбивалися з кожним рухом у мізки, а очі блищали від сценічного світла.

– Справді ніхто не потрібен, – промовив міністр, одним ковтком заливаючи жагучу рідину у горло. Алкоголь так само солодко розтікався по горлянці, спускаючись до грудей, як і руки юнака на сцені.

Це несамовито гаряче та зовсім не розбещено. Наче на грані грішного та висококультурного. Так неможливо танцювати, щоб відчути себе особливим серед купи таких самих як і ти. Так, Намджун бачив Сару та Джина, що відчували те саме. Захоплення заполонило всю залу і, мабуть, вилетіло на вулицю. Та хлопчина зник так само, як і з’явився на сцені, даючи можливість іншим танцюристам продемонструвати власні можливості. Серед них була Міллі, яка горіла бажанням привернути до себе увагу. Вона сміливо обійшла всіх та направилася до столику своєї сестри. Червона помада так поганила її гарний рот, що Намджун скривився. Легкими рухами та жіночою пластикою його запрошували на танець. Відпочивальники підбурювали встати та пригорнути вродливу танцюристку, а Сара усміхнено поглянула на свого чоловіка. Насправді це було б тільки в радість, якщо мужній та стриманий Кім стане парою Міллі. Вони так добре доповнять один одного. Дівчині набридло чекати, тож наклонившись до чоловічих вуст та чмокнувши у щоку, пішла далі створювати шоу.

– Ця дитина домагалася до мого друга? – пошепки буркотів на вухо своєї дружини Сокджин.

– Любий, це всього лишень залицяння, – поклавши голову на широке плече, Сара додала. – Та й ніяка вона не дитина. А ще Джуні підійшов би цій вертихвістці. Останнім часом взагалі розгулялась, то може він би міг стримати цей енергійний потік хоча б на хвилину.

– Я перепрошую, – міністр хотів позбутися помади на своїй щоці та вирішив піти до тієї самої вбиральні, де скоріше за все було б достатньо тихо.

– Казала ж, проблеми зі шлунком не можна ігнорувати, – заголосила жінка.

В туалеті майже нікого не було, бо пропустити шоу у такому клубі – себе не любити та свої гроші також. Однак чоловіки щось обговорювали, поки мили руки. Кім Намджун зловив себе на думці, що хотів побачити юнака біля вікна і поговорити з ним. Через кілька місяців планується зустріч з європейськими меценатами, якщо все буде вдало, то було б чудово долучити талановитого танцюриста до цього дійства. «Я справді знаходжусь у клубі і вербую хлопаків?» – здивовано подумав міністр, навіть трохи сміючись над собою, бо ця думка може звучати на різний лад.

– Ох, я не гей, але цей танцюрист просто щось, – поділився незнайомець своїми бажаннями з другом, який тільки кивнув. – Так би засадив по самі гланди. Цікаво, він такий же гнучкий, які і дівки?

– Думаю краще. Ти бачив його погляд, так би спустив все на його лице, – додав інший чоловік.

Нарешті гості звільнили приміщення та й Намджун завершив причепурюватися. Однак двері однієї з кабінок відкрилися і звідти вийшов молодик. Ніяких емоцій на прекрасному лиці не помічалося, тільки холодна байдужість. Невже і справді байдуже на такі низькі розмови за спиною? Макіяж підчеркував цю незворушність до чужих балачок, а костюм виглядав як витвір мистецтва. Той хлопець, що зажурено палив біля вікна кудись зник і перед ним його вдала заміна.

– Теж хочеш перевірити мою гнучкість? – трошки з докором кинув Чімін, навіть не дивлячись на Кіма. Все таки точно чув всі ці бридкі фантазії.

– Чекай, – зупинивши танцюриста легким дотиком до плеча, Намджун продовжив. – Якщо я дещо запропоную тобі, вислухаєш?

– І що це? – Чімін ще годину тому намагався зрозуміти, чому цей гість вижався таким знайомим, а тому зараз вирішив залишитися та розгадати таємницю.

– Через декілька місяців відбудеться дуже важлива подія і я, точніше одна людина хотіла б співпрацювати з тобою. Ти більше ніж танцюрист і можеш створити шоу, тож саме це потрібно для покращення атмосфери. Погодишся?

– Домовитися з тим, хто хотів викинути мене з вікна і постійно торчить у туалеті? – хлопчина задумано хмикнув, додаючи. – Як на мене не краща пропозиція.

– Просто візьми це та подумай, – міністр дістав з карману пом’яту візитку з ім’ям його водія. Напевно, вона виглядала жалюгідною, але так добре, що картонка була забута в кишені не так давно. – Не можу примусити тебе до співпраці, але це велика можливість, яка випадає не так часто в житті. Ти талановитий і міг би стати відомим на весь світ.

– Ти з якогось невеличкого агентства? – Чімін справді подумав, що це сама жахлива презентація організації. В туалеті, із залишками помади на щоці і з витягнутої наче смітника карточки. – Слухай, я не хочу влізати у незаконні речі. Мені цього в житті достатньо.

– Це саме законе, що може бути, – впевнено відповів Намджун.

Шум клубу залишився десь позаду, а друзі все ніяк не могли заспокоїтися. Тож десь під ранок, коли Сара залишилася спати у кімнаті під теплою ковдрою, Джин, Міллі та Намджун сиділи на кухні. Балакали більше вони, аніж завжди тихий хазяїн дому. Йому дуже хотілось подзвонити Димитру та дати деякі розпорядження, але на годиннику була тільки п’ята, ще й неділя. Скоріше б завалило хоча б до дев’ятої. Тоді це не було б так невиховано.

– Хей, друже, годі сидіти з такою пикою, наче ми найжахливіша компанія в твоєму житті, – жбурнувши шматок листяного салату, Сокджин повернув свого друга у реальність.