Зустріч з Міністрами

Щойно я ступив на поріг цього залу, я відчув наче по моїй спині пройшли мурашки. Усі дивилися прямісінько на мене, не відводячи погляду. У кожному погляді я відчував холод та байдужість. Наче їм було байдуже, чи є я, чи мене нема. Хоч я це і зміг відчути, але дивлячись на них, це було досить складно помітити неозброєним оком.

Підійшовши ближче до столу, усі міністри встали зі стільців, вклонилися та сіли на свої місця, наче нічого й не було.

Легко зітхнувши, я сів на своє місце, та підсунувши стілець ближче до столу, кинув одну ногу на іншу, та склавши руки на столі, почав оглядати зал. Людей було небагато, мабуть до 13 чоловік. Але й цього було достатньо для того щоб отримати частку інформації про те хто я, і в якому становищі королівство у якому я перебуваю.

Щоб усі чітко звернули на мене увагу, я тричі стукнув по столу кісточкою середнього пальця, після чого розпочав свій монолог, де я почав перебільшувати те, що сам знав.

– Чудово. Вітаю усіх присутніх тут міністрів та важливих для Ґрейкасла людей. Сьогодні темою нашої розмови стане інцидент у нашій столиці. А саме спроба знищення палацу, шляхом його підриву. Зараз, я не забираю свої слова назад. Якщо вам не говорили, то скажу я. Наше нинішнє становище критичне, і ми на межі наших сил. Якщо подібний інцидент станеться вдруге, боюся ми не зможемо нічого владнати. Тож я хочу вислухати ваші пропозиції щодо нашої ситуації.

Закінчивши говорити, я уважно почав дивитися на всіх присутніх. У їхніх очах я бачив просту нейтральність, але вже через кілька секунд я почув досить таку цікаву пропозицію.

– А що як нам прибрати своїх лицарів з території Порту Чистої Води? Нинішні бойові дії скінчилися, та принцеса вже не контролює регіон. Тож розформувавши лицарів, ми звільнимо частину коштів та продовольства для населення.

Тим хто висловив свою думку був Лорен Мур. Прихильник миру та процвітання, який був найбільш проти війни, бо вона могла погано вплинути на продовольство. Він ще працював за часів мого батька, і я впевнений що він не дарма їв свій хліб.

– Чудова ідея, так і зробимо. Є ще пропозиції?

Здавалося що усі мовчали і більше ніхто нічого не скаже, але через мить зі стільця піднявся чоловік, чимось схожий з мисливцем на вампірів. Як я пригадую, цього чоловіка звали Ленглі, і він був мисливцем. Проте чомусь я не пам’ятаю на кого він полював.

– Ваша Величність, я вважаю що в цьому винні відьми, які вирішили помститися за наші минулі дії. Я пропоную знову розпочати пошук відьом по всій столиці.

Як тільки він згадав відьом, я згадав майже усе що знав про них. Відьми це так звані породження диявола. Церква, це група людей, яка розповідає про єдиного Бога, який проти відьом та усіх нечистот на кшталт демонів. Але які до біса відьми? Це лише брехня церкви, як у старі часи середньовіччя. Я вивчав історію, і хоча я не пригадую такого королівства як Ґрейкасл, але я можу з впевненістю сказати що відьми це лише брехня. Проте говорити в голос я цього не буду, оскільки більшість людей цього світу надто набожні, і можуть наробити багацько проблем.

– Виключено. Це надто вдарить по нашим грошам. До того ж, після ваших дій загинули невинні люди, через що палац поніс збитки, але вже у вигляді престижу суспільства. Хто нам буде вірити, коли ми вбиваємо невинних людей? Ми в страшному становищі, і помста має бути останнім, про що ми думаємо!

Після мого невеликого крику, чоловік тихо сів, і навіть не видав жодного звуку. По виразу обличчя, я зрозумів що він як слід обурився на мої слова, та навіть міг би виразити протест, якби йому ще вистачило духу.

– Добре, є ще бажаючі висловити думку? – спитав я зі спокійним обличчям. На що почув лише тишу, яка дала мені зрозуміти, що без моїх вказівок ніхто більше нічого не запитає. – Чудово, тоді тепер моя черга говорити. Лорен Мур.

– Так Ваше Величносте. Що ви хочете почути? – трохи похмуро відповів Мур.

– Надай мені папери наших боргів, витрат та доходів. Мені вони потрібні в найближчі два дні. Список має бути за минулий місяць. Також як ви запропонували, нам слід розформувати лицарів на території колишньої держави Ґарсії. Якщо можете, перерахуйте казну. Будь який золотий дракон нам важливий. Усе ясно?

– Так Ваше Величносте! – відповів міністр фінансів. По голосу можна зрозуміти що він трохи здивований та задоволений моїм рішенням. Це вже говорить про те, що він більше цінує свою роботу ніж я думав.

– Чудово, а тепер що до вас Куля Флінн. – заговорив я спокійним голосом. – Мені потрібний повний список відносин палацу з іншими дворянами, та список королівств які є дружніми до нас попри усі негаразди. У вас також два дні. Впораєтеся?

– Так Ваше Величносте! Це в моїх силах. – вигукнув з ентузіазмом міністр закордонних справ.

– Також мене цікавить головний алхімік Релей Кеннет. Він присутній?

– Так Ваша Величність, я тут та маю для вас чудові новини. – з бадьорим голосом відповів трохи старуватий сивий чоловік.

– Мене не цікавлять нинішні новини на рахунок сніжного порошку. Мене цікавить те, чи здобули ви якогось прогресу в способі використання?

– Н-ні Ваше Величносте…

Певний час я мовчав. Логічно що не все йде одразу, але через їхню тупоголовість страждати буду я. Зараз треба в найкоротші терміни придумати як зробити бодай мушкети, щоб протистояти ворогам. З того що я пам’ятаю, алхімічна майстерня Ґрейкаслу найкраща у світі, та виробляє рідкісні речі, такі як кришталеве скло, порох, парфуми і тому подібне.

– Ясно… В такому випадку ми припиняємо неймовірну закупівлю селітри. Ми витрачаємо надто багато коштів на це. Ліпше б ви спрямували свій погляд на створення бодай чогось справді корисного. Звичайно увесь цей порошок ми будемо далі зберігати у таємниці, але з сьогоднішнього дня, ви маєте сконцентруватися на активнішому пошуку інших способів знищити війська супротивника.

Ніхто не заперечував моїм словам. Мовчання, знак підтримки, а значить буде так, як я скажу. Через мить також встав один з чоловіків, та чітко вигукнув мій титул.

– Ваша Величність я маю пропозицію! – Той чоловік що так голосно кричав, був Міністром Юстицій на ім’я Лорд Пілоу. І своїм криком, він привернув увагу усіх.

– Я уважно слухаю вас Лорде Пілоу. Що ви пропонуєте?

– Я пропоную перестати використовувати ці церковні таблетки у наших військах! Ми ж бачимо що вони роблять з людьми. Нам треба знищити їх як можна швидше!

Крик був дуже голосний. Якби це був колишній Тімоті, він би мабуть почав кричати що до нього не поважно ставляться. Але зараз це не грало ролі. Зараз йшла мова про долю королівства. І трохи пригадавши, я згадав що таке церковні таблетки. По суті це звичайний наркотик який дає сил. Але він вбивав людину вже після першого використання.

– Ваша правда, ці таблетки це чисте зло. Але ми також знаємо що церква пильнує за нами. Я вважаю що нам справді слід прибрати таблетки як можна далі, але у найближчу неділю зробити заяву церкві, що ми тимчасово припинимо закупівлю таблеток, через нестачу коштів. Я думаю ця ідея задовільнить нашу ціль, а також не знищить наші з церквою стосунки. Усі згідні?

Усі присутні одразу погодилися з моїми словами, киваючи та підтверджуючи словами, що це чудове рішення. Коли усе було сказано, Міністр Юстицій спокійно вклонився, та сів на своє місце.

– Чудово, на цьому поки що усе. Як тільки я отримаю та прочитаю ваші звіти, я знову скличу вас для подальшого вирішення проблем. А тепер я можу вважати засідання закінченим.

Закінчивши говорити, я почав дивитися як усі присутні міністри встають зі своїх стільців, та розходяться під наглядом варти. Коли ж усі розійшлися, я досі сидів, та задумливо дивився в одну точку на столі, з думкою про церкву, та про її вплив. Таблетки що здатні вбити лише за одне вживання, полювання на відьом, набожність та все таке. Це все бентежить, і мабуть мені доведеться докласти неймовірних зусиль, щоб бодай замінити нинішню церкву на щось інше. Але зараз це все лише мрії…

Легко зітхнувши, подумки сміючись з того, що я навіть не зрозумівши що твориться, так швидко почав вирішувати тутешні проблеми.

Вже встаючи зі свого крісла, Осборн що стояв позаду мене, трохи здивованим лицем відповів. – Ваша Величність, це на вас не схоже… Невже ви справді будете займатися цим?

На слова Осборна, я лише посміхнувся, та відповів. – Якщо ворог має таку зброю, то невже я маю сидіти та нічого не робити? Якби ворогів не було, я б так само сидів на троні, та вислуховуючи аристократів. – Підійшовши ближче, я поклав руку йому на плече, та додав. – Я більше не збираюся сидіти, та дивитися як по Ґрейкаслу йдуть тріщини, що мали б його розвалити.

Після цього я прибрав руку з чого плеча, та пройшовши мимо, пішов до свого кабінету, разом з кількома королівськими вартовими.

————-

Післямова

Привіт усім читачам цієї післямови. Дякую вам за те що ви прочитали цей розділ а ж до кінця. Якщо вам сподобалося, прошу оцінити твір коментарем, та приєднатися до мого телеграму в профілі.
Також прохання задонатити на ЗСУ та не забувати підтримувати український контент. І на цьому, я бажаю вам удачі, та продовжую працювати. =)