Зустріч з Гідеоном

Після нічної пригоди виспатися, як я планувала, не вдалося. Справа Абеля Гідеона набирала обертів, і громадськість накинулася на ФБР за три роки порожніх пошуків вже пійманого вбивці. Сам Гідеон зовсім відмовлявся допомагати слідству. Джек Кроуфорд сумнівався у висновках зроблених Віллом і тому о восьмій ранку зателефонував мені з проханням поговорити з Абелем. Він шанувальник моєї творчості, в його палаті лише мої репродукції. Можливо, йому захочеться відкритися мені, тим більше з Доктором Блум він куди балакучіший, ніж з доктором Чілтоном.

З Віллом ми поснідали і мовчки їхали до роботи. Де він блукав до того, як прийти до мене Грем так і не зміг згадати, відповідно, де машина теж. Вчорашній візит справді змусив мене майже посивіти. Чому він прийшов саме до мене, з’ясовувати я не стала здогадуючись, що його чуйка на вбивць діє і в мій бік хоч і без доказів. Грем відчуває, хто поряд з ним і відштовхує що мене, що Ганнібала, але другий примудрився затуманити погляд цій іщейці, перебуваючи в постійній близькості. Я навпаки намагаюся триматися подалі, але його ніби тягне до мене.

Ось і зараз ми під загальні погляди виходимо з мого мустанга і в півкроці один від одного прямуємо до кабінету Джека. Той вже в коридорі запитливо піднімає брову.

— Ну, і чому Ви прийшли разом? — прямолінійності не позичати і я нервово посміхнувшись перевожу тему.

– Вам, Джеку, не здається, що ми почали зустрічатися занадто часто?

— З Віллом чи зі мною?

– Дуже смішно. Завжди, будь ласка, за допомогу. — Кроуфорд не допитувався далі, а Вілл попрямував до Алани Блум. – що я повинна зробити?

Далі зі мною провели півторагодинний інструктаж, як розмовляти з Абелем і чого не варто робити. Доктор Алана Блум, виявилася до мозку кісток жінкою, що бачить лише свою правду, вона хворіє на роботу і не має проблем із чоловічою увагою. Її турбота про мене здавалася не доречною, а манера спілкування викликала роздратування.

Після, в компанії Вілла, Джека та Алани ми поїхали до психлікарні. До колік у животі вона нагадувала притулок, кольором стін, охороною та жорсткими правилами. Якщо мене спіймають, можна прикинутися хворою, несамовитою і тоді я буду сусідкою Гідеона, Це куди цікавіше компанії неосвічених Злодюжок. Цокот наших підборів гучно лунав, грубо порушуючи тишу. Ще й Чілтон розкланявся в компліментах, змусивши роздратовано скривити губи. У нього явно нездорове марнославство.

Мене привели до зали, де вже сидів Гідеон у маленькій клітці, змальованої жовтим квадратом. Навпроти клітки стояв складний стілець, на який я сіла схрестивши ноги. “За жовту лінію не заходить”, “нічого не брати і не передавати хворому”, “Не провокувати” – основні три правила.

– Доброго дня, Пані Паркер. — Гідеон, з прямою спиною та усмішкою на мільйон майже загавкав від захоплення.

— Доброго дня, докторе Гідеоне. — Я настільки роздратована Блум, тим що я досі працюю з ФБР що даже не намагаюся сховати свій скептичний погляд. До Ганнібала цьому психу далеко. – чула Ви вважаєте себе різником.

— мушу Вас поправити, я і є він.

– Яка картина Вам найбільше подобається? — після паузи запитую і спостерігаю гру актора, який загадково тре підборіддя, дивиться в стелю і хмурить брови. Він вже знає відповідь, але хоче здатися унікальнішим і глибшим співрозмовником, ніж є.

— Маю зізнатися, що це «Тернії». — Картина з якою фарба просто стикала, після чергових коригувань. Не сама моя кохана, і не найприбутковіша. Наразі знаходиться у музеї у Вашингтоні. — така гнітюча гра фарб… я знайшов у цій картині себе.

— Приємно чути, що Ви оцінили мою працю. Проте я тут не тільки для того, щоб обговорювати картини. — Гроза за вікном додала ще більше сюрреалістичності ситуації.

— Ви хочете почути від мене зізнання, що я не різник? — його усмішка виводить із себе, і голова починає розколюватись. Мабуть безсонна ніч з Віллом дає про себе знати.

– Я хочу почути правду.

– послуга за послугу. — нудотний голос, актор. Не більше. Йому не потрібна свобода, то чого прагну я і тим більше Лектор.

– і що ви хочете?

– Поки ми з Вами розмовляємо, начеркайте мені маленький портрет на листку. — повільно моргнувши, я зітхаю.

– Абель, я давно вже не малюю. Боюся це прохання я змушена відхилити.

— Тоді гарного вечора, мені більше нема чого сказати. — Він хитро посміхається, знаючи, що це потрібно більше мені, ніж йому. Маніпулятор, Актор, але ніяк не різник. Ми недовго сиділи дивлячись один на одного, слухаючи шум дощу і чекаючи наступного кроку. Мені його визнання потрібно найменше, але Джек не відчепиться і краще зараз досягти хоч чогось. Вставши з місця, цокаючи підборами я попрямувала до виходу.

— Ви так швидко здаєтесь? — Мікрофон, прикріплений до сукні, неприємно його відтягує чим ще більше дратує цей візит до Гідеона. — я був про Вас найкращої думки, Міс Паркер.

Зі стійки з бланками про прибирання приміщення дістаю планшетку і відриваю ручку, прив’язану на мотузку. Після повернення на місце спостерігаю як рота Гідеона відкривається і відразу закривається.

— А ви перевершили мої очікування, Абель. — почувши своє ім’я чоловік задерся.

– Поділіться спогадами про скоєні Вами вбивства?

Я його не слухала, іноді кидала погляд, щоб додати малюнку схожості. Сем ніколи не писала портрети, її роботи – це чиста вигадка, політ фантазії. Паркер би подивилася на цього старого збоченця і плюнула в обличчя, вона могла собі дозволити все. Тільки зараз мене осяює що я заручниця свого життя. Я ніколи не зможу дозволити собі все, що могла собі дозволити Сем. Тому що досі боюся бути спійманою, тому що в мені є наслідки проживання зі справжньою Паркер яка любила, щоб її любили.

Абель Гідеон, сам все розповідає, з тією ж усмішкою намагаючись мене вразити подробицями, але викликає подразнення. Не уважно, прислухаючись до його розповідей, я думала про Вілла. Вранці помітивши, наскільки розбитий замок у дверях, навіть тоді я не була налякана візитом Грема. Від нього не виходить ніякої небезпеки, а такі паразити, як я це відчувають. Цікаво, чому він такий? У нього теж було тяжке дитинство? Думаю Грему подобається як Ганнібал робить із нього людину. У притулку нам викладали етикет, якщо можна так назвати, а Грем… Він тільки недавно змінив нудотні духи на більш відповідні йому.

– Ви мене слухаєте, Міс Паркер? — я підводжу голову. Портрет вийшов дуже схожим, мої вміння малюнку досить наближені до вмінь академічного художника. Я чесно роблю репродукції картин Сем, щоб якщо що змогла підтвердити свою особистість і сьогодні якраз такий випадок.

— Слухаю, Гідеоне. – я встаю з місця. Чоловік робить те саме, йому здається, що він переконав мене, що він вміло маніпулював, щоб отримати бажане.

– Як завжди шедевр. – Гідеон оглядає отриманий портрет його особистості і гордо піднімає підборіддя, він явно не помічає моїх емоцій. Утримуючи пальцями лист, я простягаю його Абелю, але коли той тягне руки у відповідь зупиняюся.

– Ти не різник. Ти звичайний псих, котрий любить увагу, любить робити шоу, але ніяк не хоче залишитися в тіні. Стати загадкою. У твоїх вбивствах немає жодної краплі естетики та трепету. Ти явно не Гротеск, якого шукає ФБР. — я розриваю малюнок на дрібні, дрібні шматочки. Нарешті Абель дивиться в мої очі і його усмішка тепер схожа на оскал, і очі горять злістю.

— Думаю, це жалюгідна спроба привернути до себе увагу. На все добре Гідеон.

Весь гнів накопичений за цей місяць вийшов раптово. Навіть дихати стало легше, і завтра на занятті з Ебігейл я почуватимуся набагато краще.