Зустріч двох душ..

Анотація:

Софія Архипенко жила звичайним життям, викладаючи українську філологію в університеті. Однак у її життя неочікувано увірвався учасник відомої групи “Schmalgauzen” Михайло Матюхін. А увірвався він тому, що дівчина нещодавно з ним випадково зіштовхнулась на вулиці. І тепер Софія вважає, що він нахабний та й взагалі повний придурок. Однак до того моменту поки вона не дізнається, що той став її сусідом. Хоча чи не спалахне тоді у неї ще більша ненависть до нього? Чи вони все таки спробують знайти спільну мову один між одним? А може це взагалі їхня доля і їм судилося бути разом?..

                                        1

Це був березень, пора коли тварини прокидаються зі сплячки, на вулицях починає розквітати життя, та й загалом люди стають більш усміхнені і яскраві, ось і наших хлопців це не оминуло, вони радісно повертались з чергового успішного київського концерту і всі обговорювали плани як відсвяткувати початок туру, Роман ж трохи засоромлено промовив:

— Тільки я чомусь не розумію.. Чому мені всі кажуть, що я схожий на кота.

— Ну Ром, мабуть так і є. Або ж ти в минулому житті дійсно був котом. — відповів йому Влад на це, а саксофоніст лише відмахнувся і відповів йому:

— Та ну тебе! — Міша ж звернувся до Влада і сказав до нього:

— Слухай Влад, а як у тебе справи з Анею? Ще не зізнався їй у своїх почуттях? 

— Та де там, я не знаю як слова нормальні підібрати їй про це. Та й раптом це взагалі не взаємно і вона скаже, що ми лише друзі.

— Ну я тебе тут трохи розумію, але все ж, чому б не спробувати сказати їй про те?

— Не знаю. Міша обережно, там дівчина попереду — хлопець помітив це в останній момент і він впав на дівчину яка вірогідніше всього кудись спішила, дякувати богу Матюхін втримав її в своїх руках і обоє ніяково поглядали одне на одного, той вимовив до неї:

— Пробачте мене, будь ласка. Ви в порядку хоч?

— Так, я то в порядку. А от ви я бачу нахаба, мало того що не помітили мене, так ще й через вас я спізнююсь до одного місця — відвернувшись, Матюхін добряче почервонів і сказав до незнайомки:

— Ще раз вибачте мене, я дійсно не хотів на вас впасти. — погодившись частково з дівчиною, відповів Міша:

— Як добре, що я поспішаю. Інакше я б вам провела лекцію, однак на жаль я не маю часу, аби витрачати його на вас. А зараз мені пора. — і тоді вона віддалилася від хлопця, дівчина була неймовірна, та була в пальто, капелюсі та зі чорною сумочкою, а той все дивився їй у далечінь, зненацька до нього підійшов Влад і сказав:

— Оо, вона що тобі сподобалась? От тільки не треба казати, що це не так. — Михайло закотивши очі, промовив:

— Ех, розкусив ти мене. Але навіщо мені нав’язуватись до неї, це якось неправильно.

— Неправильно те, що ти пропускаєш свій шанс на щастя. А раптом це твоя доля? — з хитрою усмішкою сказав Михальчук до друга:

— Ні, нехай все буде так як є. Якщо я її ще коли-небудь зустріну, то може й дійсно це моя доля. 

— Хлопці, ну ви там йдете чи ні? Бо ми без вас весь алкоголь у барі не вип’ємо. — крикнув Кирило, а хлопці в темпі побігли до того бару

               POV Софія:

Я досі не можу заспокоїтись, після того як на мене впав цей придурок. Всім їм тільки одне потрібно, я вже якось пізнала це відчуття. Якби дівчина не намагалась заспокоїтись, під час репетиторства, вона думала про того незнайомця, який з нею так повівся. Ба так, що учениця вже клацала перед нею пальцями і вже декілька хвилин казала:

— Софія Юріївна, з вами все гаразд? — Архипенко після того ніби вийшла з трансу, всі її думки були заповнені тим хлопцем, а чого він то гарний, однак Софія після того як її зрадив хлопець, більше не може довіряти чоловікам, в них вона бачить ту саму біль, яку відчула тоді коли її зрадили, зрештою ті нарешті зосередились на темі уроку і через годину вони успішно все закінчили, а викладачка сказала своїй учениці:

— Ну Леся, ти мене приємно вражаєш. Продовжуй в тому ж дусі.

— Дякую, Софія Юріївна. Я просто хочу ще здійснити одну мрію..

— А яку саме, якщо не секрет? — з щирою цікавістю, запитала дівчина:

— Я хочу так само як і ви, викладати українську філологію. — у Софії аж з’явилась усмішка і та сказала до Лесі:

— Ну це приємно, однак тобі треба докласти неабияких зусиль аби стати філологинею. Втім я вірю в тебе, я знаю що ти розумничка і обов’язково досягнеш своєї цілі. — учениця тепло обійняла свою репетирорку і після того вони попрощались, однак все одно навіть вийшовши на вулицю, в голові у дівчини виринали слова вибачення від того недоумка який впав на неї, Софія вирішила зупинитися та подзвонити до своєї подруги, з якою вона хотіла б зустрітись, можливо хоч та щось порадить їй путнє, і не гадаючи Архипенко набрала на телефоні її номер, через декілька хвилин почувши знайомий голос:

— О привіт, Соня. Як справи, і давненько ти ж мені не дзвонила..

— Та ти ж знаєш, у мене все робота, та й робота. Ще й матері на лікування збираю, намагаюсь поєднувати репетиторство і університет.

— О господи, а що сталось з Ярославою Степанівною? 

— У неї рак.. Я намагаюсь робити все можливе, але на лікування потрібні колосальні кошти, десь 110 тисяч гривень.

— Ого, ну і багато це звісно. Може тобі допомогти відкрити збір в інтернеті, нехай тобі люди допоможуть.

— Я хочу сама докласти зусиль до того аби вилікувати її.

— Ну як хочеш, я просто запропонувала тобі свою ідею.

— До речі, можливо у тебе є сьогодні вільний день?

— Так, у мене якраз вихідний. А що, щось іще трапилось?

— Мені потрібна одна твоя порада, це стосується особистого.

— Воу, невже у тебе нарешті з’явилась друга половинка?

— Та ні, але все одно порада потрібна.

— Тоді чекай на мене, я приїду через 10 хвилин. 

— Гаразд, буду чекати на тебе. 

— Окей, до зустрічі, Соню. 

— До зустрічі. — за цей час дівчина дійшла до метро і зайшовши у потяг, Софія вирішила аби відволіктись від зайвих думок, увімкнути музику в навушниках, це і справді допомогає, тепер хоч думки не були заповнені тим бовдуром, пісня за піснею і нарешті вона почула свою станцію, вийшовши з метро, та доволі швидко дісталась до квартири і діставши ключі від квартири, Архипенко швидко її відкрила, дім як завжди пахнув самотністю, це не й дивно, саме тут дівчина вперше дізналась про те що таке зрада і з цього моменту Архипенко більше не довіряла протилежній статі, адже та вважала що є лише погані чоловіки, втім зараз не про це, за декілька хвилин почувся дзвінок в двері, це була її подруга Тетяна:

— Привіт, Соня. Як давненько ми не бачили з тобою.

— Я теж тебе рада бачити, Таню. — дівчата тепло обійнялись і пройшли на кухню, Софія сказала до подруги:

— Ну як у тебе справи, як там твої справи у особистому?

— Ой, ну як справи.. Ну ти ж мене знаєш прекрасно, я нещодавно познайомилась з таким прекрасним хлопцем.

— Ану розповідай, мені ж цікаво. — сяючі очі дівчини видавало усе, тому не гаючи часу подруга почала розповідати про це:

— Так ось, я кілька днів тому познайомилась з одним солістом групи, він такий красунчик, його до речі звуть Алекс.

— Хм, який привабливий хлопець. Цікаво, а де ж ти його підцепила?

— Та так, в барі випадково побачила його. Ну чесно кажучи, він спочатку соромився. Але потім все ж проявив сміливість і взяв мій номер, між нами навіть трохи іскра пройшла.

— Ти так завжди кажеш, а потім буде пройшла любов і зав’яли помідори.

— Сонь, та це точно кохання.

— Таню, я вже це чую 500 раз. Я ж знаю тебе прекрасно.

— Ну навіть якщо й так, то що тут такого. Я хочу аби моє життя було різнобарвним, тим паче я дівчина гарна. Чому б і ні, як то кажуть.

— Я розумію, тобі хочеться аби твоє життя не було таким нудним як моє. Але все ж, ти колись визначишся хто тобі подобається?

— Не хвилюйся, життя ще попереду. А я б тобі радила, подруго. Може вже досі горювати за тим Тарасом і не довіряти чоловікам, ти дивись скільки їх гарних є на вулиці. А ти все вважаєш, що всі чоловіки зрадники. — Софія ледь не вибухнула зі злості і випалила до подруги:

 — А ти хіба не пам’ятаєш, через що я пішла від нього?! Він зрадив мене, ти що думаєш так просто потім повірити в те, що є нормальні чоловіки.

— Але подруго, пора позбутись від нього у спогадах. Це минуле, а з минулим ти не побудуєш нормальне життя. — однак раптово дівчина стала згадувати той день, коли вона перестала довіряти чоловікам:

                   3 роки тому: 

Це був прекрасний зимовий день, Софія готувалась до побачення зі своїм хлопцем, та чепурилась у дзеркалі і усміхалась, адже та була щаслива і закохана, вона була разом з хлопцем вже рік, взагалі це знайомство трапилось несподівано, дівчина їхала на метро до університету як зненацька побачила тихого хлопця в окулярах, який читав книгу, вона поглянула на нього, а згодом той поглянув на неї і вийшовши з метро у них зав’язалась розмова, ось так і вийшло, що між юними людьми пробігла іскра, та й було у них доволі багато спільного, та й що ж тут приховувати, вони були молоді та дурні, тому й покохали одне одного, а хлопця того звали Тарас, він був водночас розумним та гарним, та й турботливим хлопець був і ніжним до неї, як в такого не закохатись правда, і ось зібравшись, Архипенко подивилась на себе в дзеркалі і її вигляд як завжди був неймовірним, на ній був теплий спортивний костюм в додачу з гарними чобітками і шапкою, тому востаннє оглянувши свій вигляд, дівчина вийшла з квартири та викликала ліфт, адже та була на 9 поверсі, однак і там були не дуже сусіди, але зараз їй було на те все одно, Софія вийшла на вулицю дивлячись на зимовий Київ, який так і манив всіх до своїх обіймів, то ж не вагаючись вона пішла до їхнього місця зустрічі, там довелось йти всього лише 15 хвилин, це було затишне кафе, до тих пір поки дівчина не побачила те що завжди буде стояти їй в голові, її коханий ніжно цілував якусь іншу дівчину, у Софії все вскипіло від злості і підійшовши до них, та дала йому смачний ляпас, вимовивши наостанок:

— Зараз краще не виправдовуйся, я не сліпа і не дурна.

— Окей, раз так, то скажу прямо. Я тебе не кохаю більше, забудь мене і пробач якщо зможеш. — після цих слів її коханий став віддалятися від неї, а у дівчини в душі зараз була пустота, вона не могла повірити що її ось так зрадили, з тих пір Софія більше не сміла робити боляче і не заводила ніяких стосунків з чоловіками, шрам на її зап’ясті також про це нагадував, адже після того та хотіла лиш одного, більше не відчувати ту біль і просто розчинитись у повітрі, зненацька подруга повернула її у реальність

                        Теперішній час:

— Гей, всесвіт викликає пані Архипенко. Агов, Сонь, ти що задумалась про того придурка? — клацаючи пальцями говорила Таня до дівчини, а Софія ніби вийшла з трансу і вимовила:

— Га, що? Я що задумалась?

— Так, ти півгодини про того Тараса думала.

— О господи, я реально думала про нього..

— Ага, хоча ти сама казала, що не любиш його.

— Та я не люблю його, він бовдур.

— Але ж почуття якісь у тебе є до нього? — спитала та у подруги, а Архипенко лише закотила очі і вимовила:

— Ні, я вже давно забула про те. І взагалі навіщо ти мозолиш старі рани, це вже минуле, яке не повториться більше.

— Вибач, просто я хочу аби ти нарешті була щаслива.

— Таню, я й так щаслива. Хоч я і самотня, втім краще жити на самоті, аніж знову відчувати ту біль, що колись була зі мною.

— Моя люба, ти нещаслива. Тобі потрібно знайти ту людину, з якою тобі буде комфортно і ти будеш відчувати себе коханою дівчиною.

— Все годі, краще давай закриємо цю тему.

— Ну пробач, я розумію як тобі складно оговтатись після того, як цей Тарас тебе зрадив. Але це ж не означає, що життя закінчується.

— Так, я це вже давним-давно зрозуміла. — ліниво усміхнувшись, промовила філологиня:

— Твоя правда, Сонь. Краще поки закриємо цю тему, а зараз замовимо піцу, якесь прекрасне червоне вино і подивимось якийсь фільм разом.

— Добре, але ти ж знаєш, що я не дуже по алкоголю. 

— Такк, я пам’ятаю той випадок в університеті..

— Ну ні, тільки от не треба пригадувати його знову. Інакше я тебе зараз приб’ю.

— Ой-йой-йой, боюсь, боюсь. — з насмішкою сказала подруга до Софії і почала повільно відсуватися від дівчини на дивані, однак та вже схопила подушку і замахнулась на свою подругу зі словами:

— Ну зараз ти в мене отримаєш! — Таня почала втікати від неї, однак як би вона не ховалась, та все одно її ловила і била подушкою, на це дівчина у відповідь лише хихотіла, і після чергового побиття подушкою, відказала до подруги:

— Ну sorry, але в минулому ти була ще та імператриця) — Софія мовчки знову замахнулась на Таню, але та вимовила:

— Ну все, все. Краще нумо замовимо щось собі і подивимось якийсь фільм.

— Ось це вже інша справа — усміхнувшись, відповіла їй Архипенко, і дівчата зрештою замовили собі суші та піцу, почавши разом дивитись якийсь наївний романтичний фільм

Тетяна поїхала на таксі додому, відразу ж після того, як закінчився фільм, і та тепло попрощавшись зі своєю подругою, залишила її наодинці з собою у квартирі, дівчина не помітила як настав ранок, Архипенко перевіряла реферати своїх учнів і зовсім забула подзвонити до своєї хворої мами, з якою вони зіздвонюються кожен день, саме заради неї, вона і працює 24/7 в університеті та підробляє репетитором заодно, дякувати богу вона все встигла перевірити, заради цього було випито 5 чашок кави та були витрачені нервові клітини, не вагаючись та набрала до своєї матері, гудки йшли доволі довго, однак Софія почула втомлений голос своєї матері по телефону:

— Привіт, моя люба. Пробач, що відразу не відповіла, тільки-но з процедур повернулась.

— Та все гаразд, мам. І до речі, ти мене теж вибач, що я вчора не подзвонила до тебе.

— Нічого страшного, доню. Я знаю як ти стараєшся заради мене заробляти гроші на тих своїх двох роботах. Тому як тільки я одужаю, бери відпустку і приїдеш до мене на дачу, це не обговорюється! — пробурмотіла Юлія Олександрівна до дочки, на що дівчина лише тихенько засміялась і сказала:

— Обов’язково мам, я тобі обіцяю. Як ти себе почуваєш? — жінка намагалась приховувати свою біль від рідної людини, адже не хотіла аби Софія хвилювалась за те, що у неї погіршився стан

— Та все гаразд, доню. Тримаюсь заради тебе, бо ти ж у мене єдина і найрідніша людина в цьому світі. Якщо я його покину, то не сумуй за мною і не плач, ти і мене сильна, обов’язково переживеш це. — на цих словах Архипенко ледь стримуючи свої сльози, вимовила до матері:

— Ну мам, навіщо ти таке говориш. Ти не помреш, я роблю все можливе і неможливе аби заробити гроші на лікування.

— Доню, я знаю, втім я знаю і те яка ти у мене чуттєва.

— Ну от тільки не треба за це.

— Я розумію, що не треба. Однак доню, ти маєш бути у мене сильною і впадати у відчай, навіть коли буде дуже погано, з тобою поруч ще обов’язково будуть багато гарних людей.

— Я теж на це сподіваюсь, до речі я сьогодні зможу відвідати тебе ввечері після репетиторства. Можливо тобі щось привезти? — жінка на це лиш усміхнулась і відповіла до неї:

— Так, доню. Привези-но мені будь ласка мою улюблену книгу Агати Крісті “Останній сеанс” і ще якихось фруктів купи для мене, та й все, ти ж знаєш мені потрібно дуже мало..

— Ну гаразд, я тебе зрозуміла. Я люблю тебе, мам.

— Я тебе теж, моя люба. Чекаю на тебе скоріше. — розмова закінчилась, а ось приємний осад на душі дівчини залишився, хоч і негарні відчуття її не покидали, раптово дівчина поглянула на годинник, та вже запізнювалась на роботу, швидко привівши себе у порядок, Софія вийшла з квартири прихопивши з собою матеріали для сьогоднішних пар для студентів, закривши квартиру на ключ, Архипенко обернувшись, побачила того кого наврядчи очікувала зустріти сьогодні і виказала до незнайомця:

— От вас я точно не очікувала побачити, ви що переслідуєте мене? — зціпивши зуби від злості, сказала та до хлопця, а перед нею стояв Михайло Матюхін власною персоною