Зрада.

Я не заспокоїлася. Злість змінилася образою і я так і не змогла спокійно реагувати на Стефу чи Еріка. У кабінеті тепер мовчала я, а Стефа так і щебетала про ерудицію і як там усе змінилося. Мене вона перестала боятися, відчуваючи заступництво командира. Найприкрішим у цій ситуації було те, що Стефа не терпіла тих нападок, яких я зазнавала на початку стосунків і «Приємний» Ерік сам падав їй у руки. Чим вона краща за мене?

У їдальні я пересіла назад до Пітера з Тріс і іноді ловила погляди спідлоба командира. Хейєс сказав що я ідіотка в такий момент втрачати Еріка. Тоді як сам же не зміг довірити Прайор план ерудитів, від чого став віддалятися від Тріс.

—¦Сподіваюся твоя внутрішня істеричка не змінила ще бік? — питає якось Ерік наодинці. У нього стомлений погляд, уже цілий місяць працює на зносі по шістнадцять годин на день.

– Яка тобі різниця? —Фиркаю у відповідь і продовжую заповнювати таблицю. Ерік намотує руде пасмо на палець і кладе долоню на моє горло.

— Тому що якщо ти зрадиш мене, то я особисто пущу кулю в твоє чоло, крихітно.

Він цілує мене в губи, легко, ніжно, як я цілувала його. І моє серце пропускає удар, може він ще … любить, якщо любив, а цього я хочу найменше.

Після цієї розмови я сподівалася, що з вакцинуванням він викине Стефу і все буде як раніше. Поряд з Еріком я жива і хочу жити, в голові немає диких думок втекти до дружелюбів і знову почати вживати, він краще за будь-який порошок. Ось що спонукало мене за день до вакцинації, у свій вихідний увірватися в кабінет командира і застати Стефу яка обіймає Еріка намагаючись поцілувати. Вони сінхронно обернулись до мене. Одна справа здогадуватись про зраду, інша – побачити на власні очі. Сама не помітила, як сльоза, скотилася по щоці.

— Чого хотіла? — Ерік злий, дихає важко, та йому не соромно. Стефа сильніше починає обнімати Еріка. А я… кидаю в них усе, що трапляється під руку, і заспокоююсь лише коли Ерік відштовхує блондинку.

— Ненавиджу.

Сльози застилали весь шлях до кімнати, де я кричала в подушку і намагалася навчитися знову дихати. Я бігла до нього сказати, що нудьгую, що хочу його і що… готова пробачити якщо ця сука вирушить назад до Ерудиції. Тепер біль засмоктує мене в темряву, і я знаю, як можна забутись.

Коли перестаю гикати і сонце над Чикаго стає не таким палючим, виповзаю з холодного душу і наважуюсь на пробіжку. Це не така некваплива пробіжка як я зазвичай робила вранці це пробіжка в стилі Еріка, щосили, на 100%. От тільки втекти від сюди не можна, в голові на репіті та сцена. Як він міг? Рожеві окуляри, мабуть, закрили весь огляд як сльози зараз. Я зупиняюся на тому повороті що веде до пральні та не знаю що робити. Чи треба мені воно? Я надто емоційна, мені потрібно було залишитися з правдолюбами. Протягом ще першого тижня я вирушила б до ізгоїв і не відчувала такого болю. Ніколи б не зустріла його. Як безглуздо бути постійно тверезим, щоб морально вбивати себе. Я набираю темп і тікаю далі, не помічаючи болі в ногах і нестачі кисню в легенях. Як можна було довіритись Еріку? Сама винна. Перша ж полізла до нього та провокувала, а чого я чекала?

Я спотикаюся і валюсь на землю, як важко набирати повітря в легені і дихати їм. Ясне небо абсолютно не на моїй стороні, нікого немає на моїй стороні. Тільки Ерік! Ерік! І завжди буде цей чортів Ерік!