Зоряний пил

Він знову відчував прискорене биття серця, що приглушувало всі швидкоплинні звуки, які на цей момент нічого не значили. У глибині душі прокинулося таке саме, як під час створення патронуса, світле, ледь відчутне передчуття, що дарує радість. Він озирнувся, розуміючи, що десь зовсім поруч має бути Грейнджер. Повільний, сповнений задоволення вдих, і в легенях спалахнули пульсуючі іскри. Видих, і срібні порошинки, що вирвалися з грудей, закружляли в теплому повітрі.

Ноги самі несли в Астрономічну вежу. Малфой не знав, але відчував, що Герміона буде саме там.

Драко чудово пам’ятав їхнє перше знайомство, коли розподільний Капелюх, навіть не торкнувшись верхівки, зарахував його до Слізеріна, а після нього до Капелюха йшла схвильована маглонароджена дівчинка з неслухняним, скуйовдженим каштановим волоссям, з очима, що горіли надією і гордістю. Батьки б назвали її — бруднокровка. Можливо, він і сам не посоромився б цього слова, якби випадково не зачепив її плечем, а потім, зустрівшись із нею поглядом, не відчув приємного печіння в грудях, не задихнувся дивною хмарною парою й уперше не відкашляв срібні порошинки. Вони так і завмерли один навпроти одного, вона — милуючись дрібним зоряним розсипом, він — намагаючись заспокоїти гучне серцебиття і сором, що вкривав щоки від нерозуміння, що зараз сталося. На щастя, учні не помітили цієї помилки, навпаки, багато хто вважав, що Малфой просто не приховав своєї зневаги до маглонародженої дівчинки. Тільки мудрий Дамблдор того вечора дізнався таємницю, що мала зв’язати, здавалося б, різних, але таких схожих людей.
Відтоді впродовж усіх шести років Драко спочатку неусвідомлено, а потім навмисно прагнув випадкової, але воістину бажаної зустрічі. Одного короткого, але такого, що все ж дарує надію, погляду. Однією випадковою здогадкою, що Грейнджер відчуває те саме, що й він — тяжіння. Вона, як і він, шукала привід, щоб опинитися поруч, закарбувати мить спілкування і дотику. І через шість років, нарешті, зважилася прийти до нього на побачення.

Він чекав на неї в тіні грушевого дерева на подвір’ї Годинникової вежі. Як не дивно, дзюрчання фонтану не заспокоювало внутрішнє тремтіння, а статуї орлів лише нагнітали й без того не радісний настрій. Небо швидко затягували поранчево-фіолетові сутінки. Драко не шкодував про те, що запросив її на побачення так пізно. Навпаки, Малфой зробив це навмисно, даючи їй час усе обміркувати і привід, щоб піти до настання ночі, якщо дівчині не сподобається те, що він збирався їй сказати.

Варто було верхівкам веж Гоґвортса потонути в темному мареві ночі, що наближалася, а останнім сонячним променям сповзти стінами старовинної будівлі, коли він побачив Ґрейнджер, що стояла на вході в сад. Не зволікаючи, він вийшов із тіні й зробив крок до неї назустріч. Її очі неспокійно блукали по блідому обличчю хлопця, вона затримала подих, мимоволі замилувавшись помаранчевими відблисками, що застигли в платиновому волоссі. І, зніяковівши, відвела погляд.

— Я… — розгладивши й без того ідеально випрасувану мантію, невпевнено прошепотіла дівчина, — що ти хотів, Драко?

Слізерінець застиг на місці. Він готовий був відповісти: бути поруч із тобою, назвати своєю дівчиною, сподіватися, що почуття взаємні. Або… серце впало вниз від нестерпної думки, що Герміона знехтує ним. Але що б вона не відповіла, Малфой хотів визначеності. Тепер, коли вони стали дорослішими, розумнішими і сміливішими.
— Герміона, я хочу щоб ти знала, — він не посмів відвести погляд від теплих бурштинових очей. Серце вдарило, відчайдушно пробиваючи грудну клітку, ніби хотіло, щоб дівчина бачила щирість, що живе в ньому.

І почувши відчайдушний поклик, вона підійшла ближче, заспокоюючи власний неспокійний дзвін у вухах і тремтіння на кінчиках пальців.

— Герміона, ти мені… — іскри, що спалахнули, приємний лоскот у легенях і видих тисячі згасаючих частинок зоряного пилу закружляли в повітрі. Драко прикрив рот, від сорому опустив голову.

— Ти мені теж, Драко, — в щасливих карих очах відбилися іскристі зірки, вона із задоволенням вдихнула іскорки, що зводили з розуму, і, торкнувшись обличчя хлопця, окреслила кінчиками пальців гострі вилиці, стерла з губ залишки срібного пилу, подумавши, що цей видих був найпрекраснішим освідченням у коханні.

Накривши її долоню своєю, він відповів їй такою ж чуйною посмішкою. Ще більший крок, що зближував. Торкання рук, переплетення пальців. Від невпинного серця так тісно в грудях, не вдихнути. Стільки ніжності в ніжному поцілунку, що вабив. І невагомість від бажаної близькості. Тіло здригнулося, дивна ейфорія оволоділа ним. Не відводячи очей від дівчини, яка відповіла йому взаємністю, він рвано вдихнув, розриваючи поцілунок, зробив крок назад, у легенях запекло. Видих — вечірнє небо осяяло чарівно-блакитне марево дракона, що ріс із порошинок. Драко з Герміоною взялися за руки й дивилися, як чарівний звір злітає вгору, розкриваючи величезні крила.

— Це твій патронус, Драко! — захоплено вигукнула Герміона.
«Щастя створює патронус», — подумав Драко і міцніше стиснув долоню дівчини. Він подивився на вродливе обличчя, нахилився до неї і припав губами до м’якого волосся на маківці. Герміона підняла голову, подивилася в сині очі, що обожнюювали її. Знову доторкнулася до губ Драко пальчиками і, підвівшись на носочки, поцілувала: гучним ударом серця, палаючою шкірою, теплом і взаємністю.

Цей момент, це відчуття він назавжди закарбує у своїй пам’яті.

Того вечора вона не тільки відповіла йому взаємністю, а й подарувала патронуса. Він довго не міг повірити, що коли-небудь обзаведеться ним. Удома його батьки зраділи дракону сина, але прийшли в невимовний жах, коли дізналися, завдяки кому він з’явився. І зараз думки Малфоя не затьмарювала, але дуже засмучувала нещодавня заява батька.

— Ні! — не стримав емоцій Малфой-старший, — я не дозволю бруднокровці переступити поріг мого дому!

— Це не тобі вирішувати, батьку! — безстрашно заперечив Драко.

— Тоді забирайся геть із мого дому, — підкреслив Люціус. — Ти мене розчаровуєш! Щоб ми поріднилися з маглами?! Мене нудить від однієї тільки думки! — він презирливим поглядом окинув обличчя і руки сина, який напевно пестив тіло маглонародженої дівчини.

Драко гордо підняв підборіддя.
— Так тому й бути! Я розумний, амбітний і знаю, як домогтися визнання без твого заступництва! — спокійно, з часткою зарозумілості відповів Драко.

Люціус злісно покосився на сина, він не очікував такого нахабства. Нарциса зойкнула й кинулася до чоловіка. Вона не могла допустити, щоб її єдині дорогі й найулюбленіші люди посварилися, а вже тим паче не хотіла втратити одного з них.

— Люціус! — благала жінка, — зоряний пил! Вони пов’язані з… нею! — вона так і не змогла назвати дівчину на ім’я, але все ж і не образила, щоб не зачепити почуттів сина. — І патронус! Дракон з’явився завдяки їй.

— Ні! — прошипів глава сімейства і, відсторонившись від заплаканої дружини, перевів рішучий погляд на сина, — я все сказав… — він стиснув губи, не підібравши слова, як тепер назвати свого нащадка.

— Я зрозумів, — не втрачаючи стійкості, відповів Драко. — І не думай нацькувати на мене тітку! — кинув він наостанок.

Варто було пройти перший поворот, як хлопець побачив гриффіндорку, що стояла біля вікна.

— Я люблю цей зоряний купол, — не відводячи очей від нічного неба, тихо промовила Герміона. — Тут і небо зачароване, як думаєш? — вона поставила запитання, на яке знала відповідь.
Сині очі вдивлялися в задумливе, сумне обличчя. Відчуваючи хвилювання від розуміння, через що Герміона переживає, Драко наблизився, скорочуючи до неможливості велику відстань — один крок, один дотик витягнутої руки.

— Ні, — він перевів погляд на ті самі мерехтливі вогники, що й вона, відчуваючи тепло, яке випромінюєвало тіло дівчини, і знову відчув іскри, що загоряються в легенях, — воно не зачароване. Але все інше, — Драко обвів рукою простір навколо себе, — наше творіння. Саме наші дари, наші здібності чаклувати — це еліксир безсмертя для світу, в якому ми живемо.

— Згодна, — усміхнулася дівчина й подивилася на хлопця. Найбільше їй хотілося доторкнутися до нього, притулитися, як колись, до грудей і слухати розмірене серцебиття, відчувати губи на своєму обличчі й теплі срібні видихи в повітрі. Але він був удома, і Герміона зробила правильні висновки, що приносили біль — чистокровні ніколи не візьмуть її у свою сім’ю. А прив’язувати його до себе вона не хотіла, не мала права!

— Батьки… — Драко торкнувся теми, яка хвилювала обох.

— Вони не приймуть бруднокровку, — стиснула губи Герміона і знову спрямувала погляд на небо. Вона розуміла, що якщо подивиться на Малфоя, то не зможе стримати сліз.

— Так, — не став викручуватися слізеринець, — але я хочу, щоб ти знала…

— Я розумію! — перебила його дівчина, — не варто виправдовуватися. Будь ласка, — ком у горлі не дав договорити.

— Я задихнуся, Герміона! — зізнався Драко і, підійшовши ще ближче, схилився над нею, ледь торкаючись губами темного волосся.
— Через те, що я буду поруч? — здавалося, що серце видасть останній голосний стукіт об ребра і стиснеться до розмірів горошини від жахливої здогадки. Очі чомусь защипало, але самообладання швидко скинуло непрохані сльозинки. Вона витримає, вислухає і прийме його рішення. Але чи зможе вона далі жити і не вдихати зоряний пил? Пальці мимоволі стиснулися, вона так і не змогла подивитися на хлопця, що стояв поруч.

— Ні, — усміхнувся Малфой і розвернув Герміону до себе, чекаючи, коли його синій лід зустрінеться з теплим бурштином її очей, — я задихнуся, якщо не зможу відчути в легенях зоряний пил.

Сльозинки заіскрилися в карих очах, вона схлипнула, закусила губу, щоб стримати емоції, що обнадіювали її.

— Але сім’я, Драко. Вони… — виховання не могло дозволити їй погано думати про батьків коханої людини.

— Сім’я, — сумно посміхнувся Драко, — з часом усе зміниться і, можливо, їхнє ставлення теж. Я все вирішив, Герміона! Я не відмовлюся від тебе! — він стиснув її долоні, і знову його губ торкнулася усмішка — легка, натхненна. — Ти творець мого патронуса, творець мого щастя, джерело зоряного пилу!

Хвилювання і блиск у дівочих очах, що витіснили усі страхи, відчуття польоту й натхнення. Ніжні обійми. Дотик у чарівному довгому поцілунку. Сплетіння пальців, струм по всьому тілу. Стукіт сердець, які вірили у світле майбутнє. І знову відчутне печіння в легенях. Глибокий вдих, видих іскристих порошинок зоряного пилу, що огорнув пару.