Зорі, що переливаються в очах

Березень 1988 року
Бетельгейзе знову проводив холодний період року у домі Блеків. Кассіопея Блек, котра повернулася в цей дім, як завжди засипала його подарунками та ласкавими словами. Одного вже практично теплого вечора наприкінці березня вона покликала хлопчика на різьблений балкончик у колишній кімнаті Вальбурги, де вже стояв магоскоп.

– Бетельгейзе, любий мій, я вирішила розпочати вчити тебе астрономії. Читати-писати-рахувати ти вмієш вже добре, основи географії та довколишнього світу розумієш, так що вже не пропадеш. Основні закляття Фредерік Нотт з тобою проходив, правда ж?

– Так, я вже вивчив дію 10 заклинань та все ретельно записав у блокнот з вензелем Блеків, – ствердно кивнув хлопчик.

– О, ти навіть таке важке слово знаєш! Даремно тебе називають посередністю, дорогенький, дуже даремно. Але повернемося до того, що я хотіла тобі показати. Поглянь, яке чудове небо. Сонце щойно зайшло, надворі ще видно, але вже мерехтять зорі. Чарівно, правда ж?

Бетельгейзе на повні груди втягнув повітря, у якому вже були нотки першого цвіту. Від емоцій йому аж подих перехоплювало – який же чудесний світ! А ще кращий він тоді, коли тихий і практично безлюдний.

– Колись я обов’язково візьму тебе у Францію, бідолашна Вальбурга не встигла тебе звозити. Ми поїдемо в Бобатон – прекрасна школа, я перейшла туди після складання СОВ – це спеціальний екзамен наприкінці 5 року навчання в Гогвортсі. Було так незвично змінити чорну мантію з гогвортським гербом на елегантну форму Бобатону! Там я пройшла і вчительську підготовку та залишилася викладати. Досі пам’ятаю ці неймовірні відчуття – найвища вежа Академії, аж подих перехоплює, довкола тільки зорі – які ж вони яскраві на Півдні! Але це не просто зорі. Вони ще й відбиваються у Середземному морі. Словами не передати цю красу, але я маю фото. Ось дивися, – з цими словами Кассі тицьнула хлопчику під ніс картку. На ній молода дівчина в блакитному капелюшку трохи зухвало махала однією рукою, а іншою спиралася на магоскоп. У верхній частині фото переливалося небо, повне яскравих зірок. Зоряне сяйво відбивалося у спокійній морській гладді, яка світилася в нижній частині фото.

– Це я, коли починала викладати, – з нотками гордості мовила Кассіопея, – а фото зробив мій дорогенький друг Бернар Дюбуа. C’est tres charmante, mon enfant. Але щось я заговорилася. Магоскоп – це не простий маглівський телескоп. Він дає просто фантастичне збільшення. Ось дивися, я налаштувала твій магоскоп. Поглянь в нього.

Хлопчик слухняно глянув в лінзу. Прямо перед ним сяяла яскрава зірка. І не просто сяяла – вона, здавалося пульсувала і мінялася в кольорах.

– Знаєш, що це за зоря, хлопчику мій? Вона особлива і набагато більша за Сонце – юний Блек похитав головою. – Це твоя зірка… Бетельгейзе…Одна з найяскравіших зірок на нічному небі.

Літо 1988 – літо 1989 року.
Рік пройшов як одна мить. Бетельгейзе перечитав всю бібліотеку Фредеріка Нотта, слухав магічне радіо та мелодії зачарованого фортеп’яно, малював та доглядав за своїми підопічними тваринками, провів холодну пору року з прадідусем Поллуксом, а тітка Друелла, котра якраз повернулася з Франції, де лікувала нерви чоловіка та свої легені, купила йому пухнастого сірого кота, якого, на превелике диво, Фредерік дозволив привезти у свій дім. Хлопчик вирішив назвати кота Астором.

Восеии 1989 року Бетельгейзе знову повернувся у будинок на площі Гримо 12, лив шалений дощ, котрий заважав навіть говорити. Хлопчик забіг у дім, міцно стискаючи під пахвою Астора, і Поллукс швидко застосував висушувальні чари.

– Дідусю Поллуксе, як добре, що ми чарівники, магли ж не можуть швидко висушити одяг і, якби ви не були чарівником, то ваші окуляри б залило дощем теж, – поспіхом мовив малий, все ще відхекуючись.

– Бачиш, Бетельгейзе, які переваги ми маємо над маглами, – самовдоволено мовив прадідусь. – Бабуся Вальбурга ж говорила тобі про велич нашого роду і ницість різних зрадників і напівкровок.

Бетельгейзе тільки промовчав – він чув ці речі ледь не щодня і вірив в них, але в його душі закрадалися сумніви – все таки він бачив і дотичну причетність бабусі Вальбурги до злочинів, і лицемірність та брехливість Фредеріка, котрий часто говорив різні речі в присутності прийомного сина та в присутності міністерських чиновників, котрі приходили до нього додому. Невже у чарівників – у королів цього світу – є такі ж недоліки як і у мало розвинутих маглів? Крім того хлопчик ще повністю так і не звик до необхідності називатися іншим іменем в присутності компанії Фредеріка Нотта. І чому йому обов’язково потрібно подружитися з цим Гаррі Поттером? Більшість свого коротенького життя він провів наодинці зі своїми думками, тому не дуже і хотів тісно спілкуватися з ще кимось.

Ці думки часто не давали йому спокійно жити, він звертався з питаннями до Крічера, котрий взагалі не хотів відповідати на питання молодого панича.

Проте на початку грудня приїхала Кассі Блек і дім наповнився сміхом та запахом свіжої випічки, котру стара панна не доручала ельфові-домовику.  Вона привезла хлопчикові Адвент-календар, котрий окрім видачі шоколадок, щодня співав кілька тактів колядок, та  вирішила ґрунтовно взятися за навчання Бетельгейзе – розповісти йому про родовід Блеків та дати уявлення про основні зорі небосхилу.

– Чому на гобелені так багато дірок, ніби його доксі погризли? – спитав Бетельгейзе одного вечора незадовго до Різдва, коли вони з мадемуазель Блек стояли в вітальні біля родовідного дерева.

– Хлопчику мій, ти вже дорослий і мусиш розуміти деякі речі – є люди, котрі зганьбили наш рід. Ось бачиш, – вона вказала на гілку біля імені «Поллукс Блек», – у нас з Поллуксом та Дореєю був ще один брат. Він був найстаршим і його звали Маріусом. Проте він виявився сквибом, коли йому було 19 Поллукс випадково влучив в нього закляттям, котре призначалося одному неприємному хлопцю. Маріус помер того ж вечора. Ти ж знаєш, що таке сквиб?

Бетельгейзе слухняно кивнув – Вальбурга встигла йому розповісти, що бути сквибом – це ще гірше ніж бути маглом.

– А це твоя тітонька Беллатрікс. Жаль її, – стара панна скрушно похитала головою, – мусить, бідолашна, проводити свою молодість у Азкабані.

– Кассі, у мого батька ж був старший брат, правильно? Тітонька Цисі мимоходом згадувала про це минулого літа, коли вони з Драко прийшли до мене у будинок Фредеріка Нотта.

– Так, був, але він теж у Азкабані. Вбив 12 маглів, – по плечах мадемуазель Блек, здавалося, пробігли дрижаки. – Сіріус, такий нахабний, але надзвичайно харизматичний хлопчина. Не знаю, що на нього найшло, що він таким став. Названий на честь моєї улюбленої зорі – найяскравішої в сузір’ї Оріона, – замріяно протягнула Кассіопея, дістаючи з коробочки ще один шоколадний казанок з вогневіскі. – О, йдемо, мій солоденький, на балкончик Вальбурги! – поклала вона свою легеньку руку на плече хлопчика.- Взимку Сіріус особливо яскравий – ти мусиш на це подивитися.