Зоряний пил лишень частина космосу

Я написала цю роботу, бо хотіла фанфік з назвою “Зоряний пил”, бо назва мого акаунту перекладається, як зоряний пил.

Я не хотіла писати щось схоже, в мене взагалі була інша ідея, але вийшло те, що вийшло, сподіваюся вам сподобається

Темна ніч огорнула маленьке село Ішігамі, заховала між зірок та ледь видних хмар два силуети в невеличкій хатині. Оповила місячним світлом та зоряним блиском, показуючи далекі планети в саморобному склі телескопа.

Сенку одними пальцями провів по дерев’яному пристрої, боячись зламати цінний подарунок. Він все вдивлявся далеко в пітьму, шукаючи поміж загадкової матерії нові зірки та планети, які могли утворитися за прогавлені тисячоліття.

Хіба всесвіт не прекрасний? Повний таємничих речей прихованих природою, про які наврядчи хтось колись дізнається, які так приваблюють такий самий погляд, повний яскравого блиску. Сенку не міг відірвати погляд, він був ладний забути про все та просто дивитися, спостерігати. Та на його плечах лежить тягар знань та можливостей дати людям краще життя, дати людям науку, стати для них творцем майбутнього, певним Богом, давшим сенс буття.

Чи міг Сенку знати, що є людина, яка дивиться на нього, як на зорі, вишукуючи кожну особливість та бажаючи ніколи не відводити погляд, померти бачучи його постать перед своїми очима. Можливо, він і міг би про це знати, але тільки от Ґен бажав мовчати, перетворити свою любов в зоряний пил, яким би вечорами милувався Сенку.

Та чи міг Ґен знати, що є людина, яка могла б витрати своє життя, щоб зібрати його любов по частинках назад, якби тільки знала, що потрібно. Людина, яка могла б пожертвувати майбутнім всього людства заради прихованої любові.

Ґен прикрив свої очі, сидячи в тіні Сенку, сперся на свої руки, пальцями стискаючи покривало під ним. До його вух долинув звук крутіння шестерней, мабуть, науковець знайшов щось цікаве, приділяючи цьому всю свою увагу.

– Сенку…., – Ґен тихо покликав хлопця, не відкриваючи очей, той так само тихо угукнув, даючи зрозуміти, що слухає. Менталіст відкрив очі, дивлячись на юнака, та запитав. – Що тобі найбільше подобається в нічному небі? – Ґен нахилив голову в бік, він ладний чекати вічність на відповідь, якщо буде мати змогу бачити хлопця перед собою, але Сенку був добрим. Він випрямив спину та задумався, не відриваючи погляду від неба.

– Зорепад… – юнак приклав кулак до підборіддя, вдивляючись в зірки. Ґен здивовано кліпав очима, але через мить тихо розсміявся. Чомусь ця відповідь була дуже милою.

– Ти справді найбільше любиш зорепад? – Сенку одним оком поглянув на менталіста, який старався спокійно вимовити ці слова, і, посміхнувшись, сказав.

– Ні, зараз зорепад. – Хлопець розвернувся назад до тихого неба, слідкуючи за білими лініями, які розсікали небо. Ґен різко встав та, підійшовши, з захопленням в очах так само роздивлявся космос. Сенку, передбачивши наступне питання, сказав. – Весь всесвіт для мене одне ціле від чорних дір до великих галактик, я не вважаю щось більш красивим, а щось менш красивим, мені все подобається, бо я люблю космос з кожною його частиною.

– Он як… – Ґен зацікавлено дивився на Сенку, його відповідь має сенс. Він посміхнувся і вирішив задати наступне питання, відповідь на яке він знав. – Сенку, а ти загадав бажання?

– Навіщо? Це безглуздо. Ніби якісь зірки можуть здійснити твої мрії. – Ґен хмикнув, він передбачив кожне слово. Його вираз обличчя, який говорив все за господаря, помітив Сенку, зрозумівши, що хлопець щось задумав.

– Я знав, що ти це скажеш. – розкриваючи всі карти, сказав менталіст, він хитро посміхнувся, але в його очах стрибали теплі вогники. Сенку подумав, що очі Ґена, як космос переповнені зірками, чи це просто небо відображається в них? – Хочеш знати, що я загадав? – його голос трохи тремтів, науковець нахмурився, зрозумівши, що його наступна відповідь важлива для нього, тому сказав те, чого бажав Ґен, що зміг прочитати в його очах.

– Що? – його голос трохи захрип, тому він тихо відкашлявся в кулак, знову повертаючи погляд на менталіста. Чомусь йому здалося, що це дуже важливо, і що варто стриматися від своїх звичайних відповідей. Ґен вдячно посміхнувся та зробив крок вперед, щоб не бачити обличчя Сенку, він поклав свої руки на перила, хлопець помітив, що вони тремтіли, але нічого не сказав, чекаючи, поки менталіст сам все скаже, той голосно ковтнув і одними губами сказав п’ять слів, від яких очі Сенку розширились, його слова здавалося застигли в повітрі, поки, він прикусивши губу, обернувся до науковця, знову їх сказавши, якщо Сенку їх не почув.

Щоб я був твоїм космосом.

Сенку задумався, що сказати у відповідь, тепер Ґен терпеливо чекав. – Я… – менталіст вже розчаровано опускав погляд, але Сенку, побачивши це, перед тим, як почати говорити, акуратно взяв його за руку, вселяючи надію. Сенку знову вирішив сказати відповідь не як науковець, а як людина. Мабуть, він сьогодні сказав більше щирих слів, ніж за все своє життя. – В одних твоїх очах я бачу всесвіт… І бажаю дивитися в них вічно… Не прирівнюй себе до бездушних тіл, які просто виглядають красиво, ти щось більше за них, щось, що не має свого визначення, що можна досліджувати роками і ніколи не дізнатися повністю. – Сенку глянув собі під ноги, крадькома сміючись з перед останього слова – Ти сказав, що хочеш бути моїм… Не думаю, що це можливо… Ти занадто волелюбний.

– Сенку… – Ґен, окутаний місячним світлом, здивовано дивився на науковця, який легко посміхнувся, він щасливо посміхнувся в відповідь і, тихо сміючись, відвів погляд. – Сьогодні ти особливо дивний. Говориш такі речі… – Сенку зітхнув, вдараючи менталіста пальцем по лобі. Це було взагалі не відчутно, але увагу привернуло.

– Я не знаю, чи це варто взагалі казати, думаю, ти і так це знаєш, але… – Сенку рукою підняв обличчя Ґена вгору, щоб той дивився прямо на нього. – Я кохаю тебе, менталісте.

– Авжеж… Я тебе також. – він ніжно посміхнувся і взяв в руку вільну руку Сенку. Ґен легко стиснув руку науковця, згадавши дещо з його минулого життя. – Знаєш, я ніколи не бачив зорепад. – науковець здивовано поглянув на нього, не розуміючи, як таке можливо, поки той продовжив. – Я жив в великому місті, тому через мільярди вогнів не було видно зорі, а тим більше зорепад.

– Ну, авжеж. – хмикнув Сенку, бо він мав телескоп, тому мав можливість бачити зірки та зорепади, до того ж, вони з батьком часто їхали на природу, бо його батько просто жити без неї не міг, схоже, в Ґена було інше життя. – А я ніколи не зізнавався в кохані. – Ґен зітхнув, якби це було не так, можливо, вони б не почали стосунки.

– Мабуть, цей новий світ змінює нас в кращу сторону… – Менталіст сумно посміхнувся. Тепер він цінує кожен ковток Коли, науку, бачив зорепад та має хлопця. Він крадькома розсміявся. Науковець тихо погодився. Тепер Сенку цінує людей навколо, допомагає їм своїми знаннями, дізнався про справжню особистість Ґена, який спершу здався йому простим шахраєм, та навіть почав з ним стосунки.

Так тихо вони провели незабутню ніч, дивлячись на зірки та роздумуючи про майбутнє  і як вони його разом змінять, можна сказати, створять.

Цікаво, до чого приведуть їхні стосунки в цьому світі? Можливо, до щастя, а можливо, до краху, хто зна. В будь-якому випадку, вони кохають один одного і не бояться того, до чого їхнє кохання приведе, бо бажають бути разом, щоб не сталося.