Золоті запонки
від Deef***
Джеймс в котре починає зустрічатися з жінкою, але на цей раз Гаус відчував дещо інше, не схоже на звичайну цікавість. Через те, що лікар не фанат розкривати людям свої почуття, а нових стосунків Уілсона він не витерпить, прийняв рішення натякнути доволі таємничим способом. Не схоже на Грега? А хто б з нас поводив себе логічно, коли якась Мері Джен намагається вкрасти твоє щастя?
***
– Знаєш, я буду здивований, коли ти перестанеш лізти в моє особисте життя, – встає із-за столу і ставить руки в боки Уілсон, продовжує: я хотів вас познайомити завтра, запросити тебе на вечерю.
– Я дію на упередження, треба знати заздалегідь з ким будеш сидіти за одним столом. Ти взагалі знав, що вона …
– Молю, мовчи, Гаус! Не хочу знати, навіть якщо вона в минулому була членом кримінальної групи! – перебив Джеймс. Часто його друг переходив дозволені межі зі своєю цікавістю.
– Як ти здогадався? – саркастично підкреслив Грег.
В кишені лікаря голосним писком лунало повідомлення від команди, тому той в швидкому темпі пошкутельгав до палати пацієнта, залишивши Уілсона на одинці з роздумами.
Джеймсу подобалась Мері. Напевно. Це вперше на пам’яті, коли він тримався не за особистість людини, а за спогади пов’язані зовсім з иншою персоною. Вона нагадувала йому Грегорі час від часу. Холодна, розумна брюнетка з блакитними очима, що сама запросила його на побачення. Зараз йому так необхідна ця ласка та любов, яку прекрасна жінка давала, хоч і дозовано. Уілсону було соромно визнавати свої скриті бажання і мету цих відносин. Метою було ж знайти когось схожого на Гауса, щоб ввести в оману свої почуття.
День проходив тривожно і не спокійно. Відвідувачі шуміли в коридорах і нервово питали лікарі, що до хворих близьких. Боротьба життя в лікарні кіпіла. Так і день добіг кінця, ховаючи сонце за обрієм. Гаус вже йшов до дому, залишивши команду чергувати біля хворого. Той мав дивну неврологічну симптоматику, тому самого його залишати ніхто не ризикував.
Вже в дома Гаус придумував “зловіщій план”. Він ходив з кухні в вітальню і назад. Така ходьба допомагала відволіктись від нестерпного болю в нозі, а циклічність руху сприяло кращому розумовому процесу. Тиха квартира і не таке бачила. Її стара дерев’яна підлога не скипіла під ногами Гауса, бережно огортаючи його жовтим світлом ламп і теплим повітрям, що мав запах хлібу і чистої білизни.
Раптом Грег зупинився. В голові засяяла ідея. Кульгаючи він дійшов до свого ліжка, вставши біля якого на коліна, нагнувся та дістав маленьку шкатулку з ключем.
“Цікаво було б змусити бігати Уілсона за ключем” – посміхнувся чоловік від своїх думок.
Наступний день для Джеймса почався з раннього дзвінка у двері. Це був молодий і привітний кур’єр. У власника квартири було багато запитань.
-Добрий ранок. Вибачте, що так рано, просто в заяві було вказано, що це термінова посилка. – Усміхнувся хлопець.
-Але я нічого не замовляв останнім часом. Хто адресант?
-В документі не вказано. Може це подарунок від прихильниці чи запізніле відправлення старого замовлення.
-Не думаю, але це схоже на одного мого друга, – пробурмотів чоловік,- зачекайте, зараз принесу готівку…
-За доставку вже заплатили, сер – мовив кур’єр і простягає коробочку – в мене ще багато замовлень, тому мушу бігти.
Обличчя в Джеймса було здивоване, а думки стривожені. Коли б це Гаус оплатив би щось за ради когось? Або сталося дещо погане і зараз йому не до ігор або ж це не божевільний лікар.
-Так, дякую. – Зачинивши після цих слів двері, Уілсон почав збиратися на роботу, в думках прокручуючи всі теорії, ймовірні та непередбачувані.
Вже перед виходом з квартири чоловік розгорнув таємничий пакунок. В ньому була дерев’яна, стара але не пошарпана, скринька. Від неї віяло ароматом обробленого дерева і каштанів. Під нею лежала записка. Та була зроблена не від руки, роздрукована. Автор не вказаний.
«Відповідь шукай там, де вирішується все»
Дорогою до клініки Джеймс аналізував всі деталі. Можливо, було б розумно піти одразу до Гауса, сказати, що грати в дитячий квест так ще й в робочий час не буде. Сумнівів що це Грег не було. В нього є лише один навіжений друг з манією до ребусів та задач.
Як би лікар собі не обіцяв, що цього не хоче, все одно щось в ньому тягнулося до вирішення ребусу. Щоб могло значити «де вирішується все»? Кабінет Гауса? Операційна? Чи… Кабінет Кадді. Ймовірно, але не те щоб там приймаються важливі рішення, якщо мова йде про підозрюваного. Можна було б просто зайти до Лізи і впевнитися.
Так він і зробив. Як тільки Уілсон відкрив другі двері в кабінет Кадді, побачив саму начальницю. Та підняла погляд від документів.
-Добрий ранок.
Онколог спершу зам’явся, не знаючи як описати ситуацію, але через декілька секунд видав:
-Добрий. Я тут хотів запитати, чи не помічала ти дивної поведінки Гауса або щось новеньке в твоєму офісі?
-Він тільки просив передати, що ти ідіот, якщо вирішив шукати наркотики в моєму кабінеті. – Було видно, що Ліза зайнята і не зацікавлена у нових пригодах доктора Гауса.
-Нар… Я думаю це повинен бути якийсь ключ або щось подібне. – Розсудливо промовив лікар.
-Що?
-Нічого, Йому знову не сидиться на місці від думки, що в моєму житі знову хтось з’явився і я щасливий. – Сказав на останок лікар дивлячись вже на килим під ногами.
Джеймс вийшов у коридор, а в спину почув фразу «Сподіваюсь від ваших ігор ніхто не помре». Наступною в списку була операційна. Уілсон подумки визначив, що якщо і там нічого не знайде – гра закінчиться. Пробираючись крізь натовп, чоловік дійшов до цілі. Як тільки він зайшов, до нього підійшла медсестра. Спершу вона хотіла зробити зауваження, бо фактично зараз в приміщені команда Гауса робила операцію на мозку, але потім попросила зачекати на неї в коридорі.
Щоб це не означало, він погодився і ще хвилин 10 стояв біля операційної. Потім до нього вийшла та сама жіночка. Тепер, без метушні і напруги, що панувала в тій кімнаті, Уілсон міг впізнати за білою маскою Маргарет Рейн (вона іноді була присутня на операціях його пацієнтів).
-Ось, це вам. – Вона протягнула білий папірець.
-Вам передав це Гаус?
-Ні, якась мила літня пані.
-Дивно, але все одно дякую. – Сказав Джеймс посміхаючись і відійшов, щоб прочитати запис.
“Dein Herz ist zu zart und weich für diese Welt. Sie kommen immer, aber sie verlassen dich so schmerzlich. Ich möchte auch nicht, dass es diesmal tragisch wird. Du kannst keine weitere Wunde nehmen”
Перекладолось це, як “Твоє серце надто ніжне та м’яке для цього світу. Вони завжди приходять, але так болісно покидають тебе. Я не хочу, щоб і цей раз був трагічний. Ти не витримаєш ще одну рану“, про що чоловік дізнався з годом. Ще там написана адреса будинку Уілсона. Звісно зараз він не помчиться до будинку, але дійти до фінішу хотілось нестерпно. Безумний лікар вмів інтригувати.
Тим часом з кабінету Гауса вийшли Кемерон та Чейз. Лікар залишився на самоті з думками. Коли він придумував план, в його голові кожна деталь прораховувалась і оцінювалась. Як завжди – якщо грати, то робити це вміло, але було одне «але». Хоч він і мав мету, але не був впевнений, що це правильне рішення. Була ймовірність того, що Уілсон правда закоханий в Мері і якщо дізнається правду – покінчить з цією дружбою. Від страху самотності по шкірі пробігали мурашки. Звісно ні, він не відступиться від плану і буде продовжувати далі, але чи потрібені Уілсону його почуття. Саме в цьому контексті.
Дивно, але найкращий друг досі не забіг до нього з криками про те який же Гаус безсовісний чорт, лізе в чуже життя. Це б підбадьорило і дало б хоч якісь зачепки.
Зараз Грег збирався йти, хоч робочий день і не закінчився. Йому ще треба було забігти в квітковий магазин.
Джеймс приходить до дому і знаходить під дверима квіти з переломаними стеблами. Символічно. Між прив’ялими червоними і білими пелюстками, чекала, поки її прочитають, маленька записка “c’est ce que sent ma défaite” що в перекладі з французької: ” ось така на запах моя поразка”.
Поразка? Досі Уілсон гадав, що наближається його «поразка», у вигляді неминучої правди про дівчину. Можливо Гаус має на думці щось інше, страшніше? Він же обожнює ламати людям надії і ілюзії, чому не сказав особисто? Що сталося? В таких роздумах Джеймс проходив весь вечер, а поті і ліг спати.
На наступний день був спокійним і не багато людним. Коридори були майже пусті і трохи самотні. На столі свого робочого Джеймс знаходить записку і ключ від скриньки. Це було щось новеньке. Тільки гра стала набирати оберти, її творець здався. Також відсутньою була хоч якась скритність. Записка написана від руки і підписана. Самого автора записок лікар не бачив вже другий день «Уникає мене?»
“Я звик йти до цілі впевнено, але це навіть мені здалося безглуздим. Що б не було в цій скриньці, ти можеш продовжити це життя без мене.”
Сердце почало відбивати дикий ритм, а дихання стало важким та нервовим.
____________________________________________________________________________________
Уілсон швидко, наче зривався на біг, йшов до ліфту. В нього є 4 хвилини, щоб встигнути у їдальню. По дорозі його до себе хотіла покликати Кадді, але чоловік не звернув на неї уваги. Він дивиться по перед себе, вистежуючи, щоб не пропустити того, як будуть закриватися двері. Вже в останні метри він збільшив швидкість і влетів у ліфт. Лікарі і пацієнт на візку були шоковані такою поведінкою, але це не як не впливало на думки Джеймса. Йому треба встигнути, все інше зачекає.
Його рука стискала в кулаку папірчик з написом: «Я люблю тебе. Дай мені знати про згоду, одягнувши їх. Чекаю о 12:00 в буфеті. За нашим столиком.». В тій скриньці були золоті запонки для сорочки і штанга під краватку, з якими онколог так довго барився. Звісно він їх одягнув і зараз, нервово поглядаючи на зап’ястний годинник, сподівався що Гаус його дочекається. І от, двері відчиняються. Залишилась хвилина.
Уілсон влетів у кафе як ошпарений і очима шукав Грегорі. Той у цей момент плавно вставав, опираючись на ціпок. Він уже повертався спиною і хотів вийти через другий вихід. «Чому він не зачекав? Зараз же рівно 12:00», промайнуло в голові у лікаря. Він пішов за другом в перечуті чогось важливого і загадкового. А над проходом у кафе висить годинник, що відбивав уже 12:10, точний час. Доля над ним зловісно жартувала.
Вони увійшли в пустий коридор запасного виходу з кафе. Джеймс вже зрівнявся з Гаусом та не знаючи з чого почати, поклав йому руку на плече, після чого другий різко зупинився. Він спіймав руку з золотими запонками й кинув на неї серйозний погляд. Стиснувши губи він з силою потягнув Уілсона за руку на себе, а сам обперся спиною на стіну з заду. Від такого неочікуваного руху Джеймс на декілька секунд втратив координацію і впав у перед. Потім той ніяково підняв голову, його брови були підняті від здивування. А далі все відбувалося надто швидко і чоловік не міг, не те щоб контролювати ситуацію, а навіть її усвідоми. Спершу теплі долоні, що ніжно обіймали його голову, та нестерпно холодні очі навпроти, а далі поцілунок. Невагомий, сповнений надії, поцілунок.
Чудовий фф! Нащо Джеймсу дівки, якщо поряд
одить найкращий чоловік у світі ))0)))