Золота дівчинка

1882 рік,    Австрія

Ґізела росла в теплій сімейній атмосфері та не знала ні у чому відмови. У віці семи років її віддали до гімназії для дівчат, щоб там вона отримала початкову освіту, і вона виявилася дуже здібною ученицею. Висока білява дівчинка грала на віолончелі, яку випросила у батьків, вивчала французьку і англійську мову та мило жартувала.  Ґізела, здавалося, випромінювала радість і вміла влитися в будь-яку розмову. Вона успадкувала магічний дар, тому коли їй було 9 років у вікно постукала розкішна величезна полярна сова з листом-запрошенням у Інститут Дурмстренг.

-Мамо, я не хочу їхати так далеко на північ, – зарюмсала Ґізела, прочитавши листа, увінчаного темно-синім штемпелем з зображенням готичного замку. – Може я не піду у Дурмстренг?

Ґеорґіна задумалася – дочка знає основні чари і безпроблемно володітиме магією на побутовому рівні. Дурмстренг був дуже престижною школою з сильними викладачами, фінансувався з бюджетів об’єднаної Німеччини, Австро-Угорщини, скандинавських країн, а також свій вклад вносили меценати інших європейських держав. Таким чином школа була добре забезпечена, мала автономію, підпорядковуючись при цьому Міністерству та надаючи безкоштовну освіту.
Лист за більше як два роки до початку навчання приходив всім дітям з вказаних країн, котрі показували належний магічний рівень (система нагляду за дитячими виявами магії була надзвичайно розвинутою), а такий довгий час надавався на роздуми і на вивчення німецької мови, якщо майбутній учень чи учениця не володів нею.

Після недовгих роздумів було вирішено – Ґізела не поїде в далекий і холодний Дурмстренг, а поступить у приватну Академію зіллєваріння у Відні. Дівчинка з радістю погодилася, оскільки вже давно цікавилася найпростішими зіллями проти поширених захворювань. Тим більше – Дурсмтрензький Інститут в далекій північній глушині, а Академія Зіллєваріння знаходиться прямо на бічній вулиці Вайсекрін-штрассе – епіцентру магічного життя Австро-Угорщини. Ґізела зможе щовихідних вирушати додому через камінну мережу, – фрау Кнопп  – інспекторка пансіону – дозволяла такі відвідини.

Густав написав відмовного листа у Дурмстренг і вже за півроку дочка Маєрів, блискуче пройшовши вступні випробування, одягнула зелену сукню з емблемою Академії, підхопила саквояжик та вирушила разом з матір’ю до Відня. Планувалося, що вона закінчить курс до 16 років, ставши майстринею зілль та настійок.

Одне непокоїло Ґеорґіну – невже у них так і залишиться одна дитина? Вона пережила кілька викиднів, проте доля зрештою посміхнулася їй і під час гостювання у батьків вона народила хлопчика.

Син з’явився на світ у першу грозову ніч, наповнену запахом весняних квітів, оповістивши про свою появу дуже гучним криком. Грім бив прямо по голих деревах, що віщувало неабияку і незвичайну долю новонародженому, тому його матір задумалася.

-Як же тебе назвати, гучного такого? Ґерхард? Ґерард? Ні…Я назву тебе Ґелліке*…Ґеллерт Маєр. Красиво, гармонійно з іменем сестри та поклін в сторону угорських предків, тому що так звали мого дідуся – тихо мовила Ґеорґіна до малюка.

Хлопчик тільки позіхнув у відповідь і його матір зі здивуванням побачила, що золотисте волосся малюка стало платиновим.

*Угорська зменшувальна форма цього імені