Знову сон

Вона торкалась його могили довгими блідими пальцями. Це був час, коли весь жах був позаду, але легше їй від цього не ставало. Камінь був холодним, але обпікав шкіру він не гірше вогню, і хай не було видно на тілі Мікаси опіків, але лиш вона знала, як пече їй серце. Акерман не переставала любити його. Від дня, коли врятував дівчатко, пов’язав той червоний шарф і прийняв до себе додому, як рідну і аж до цього моменту, коли сумна сидить на траві і згадує часи, коли все було зовсім інакше. Як вона рятувала Ерена від хуліганів, а той вічно твердив, що це вони його злякались, а потім, зустрівши Арміна на шляху, вони втрьох сиділи на прохолодній землі, а сонце пестило обличчя дітей своїм лагідним промінням. Вона мовчки слухала розповіді Арміна про море, про якусь лаву, яка здавалась дивовижою, а після не забував Єгер вліпити свої п’ять копійок про те, що не можуть всі люди сидіти за стінами, наче скот. А потім? Напад колоса і броньованого, смерті, крики, кров, кадетський корпус, розвідка, знову смерті, знову кров і знову крики і так ще десятки разів. Від цього можна було просто зійти з розуму, але вони завжди були готовими до найгіршого. Вони завжди були ладні віддати свої серця та життя за найбільшу ціль – позбутись титанів. А Ерен… він став тим, хто дійсно позбавив усіх елдійців їхнього ворога, що стільки років тримав людей у страху за височенними стінами. Натомість поплатився своїм життям, замахнулась у мить ту Мікаса лезом гострим і відтяла голову свого коханого. Яка ж доля жартівниця, що саме їй довелося це зробити – зібрати всю свою силу в кулак і вбити кохання своє. Опісля дарує йому цілунок у холодні губи, нехай уже не може він що відчувати і відносить його голову у те спокійне місце, з якого все почалось. Тепер він спочиває там навічно, і ніщо більше, ніякі сни та ніякі жахи не посміють потривожити його одпочинок.

Спалах. Блискавка. Піднімає свої очі, дещо жмуриться від світла яскравого. Що за чортівня? Чому спалах точно такий же, як під час перетворення людини на титана? Видніється силует чийсь темний посеред усього сяйва. Довга сіра кофтина, волосся розвіються химерно через вітер. Впізнає у незнайомцю Ерена і миттю піднімається з трави. Нехай це сон, мо’ мозок прагне ощасливити дівча хоч уві сні. Нехай ілюзія, бо ж так тяжко без нього. Нехай, це все неважливо. Головне – він. Ерен. Який зараз також біжить назустріч Мікасі. Його сильні руки обвивають тіло дівчини, вона відчуває кожен доторк, його гаряче дихання, як стукає його серце, що от-от вистрибне з грудей, а отже це все – не сон. Сміється, плаче водночас від радості, давно такою щасливою не була, як зараз. Притискає юнака до себе якомога сильніше, мов боїться, що знову залишиться без нього, чи може прямо зараз він розсіється у повітрі. Але ж ні. Він тут, поруч, цілує в лоба і говорить, що нарешті вони вдвох і все добре. Його одежа вже промокла від сліз Мікаси. Єгер заспокоює дівчину, шепоче їй ніжно на вушко теплі слова, стверджує, що любить і завжди любив її, повна протилежність тієї розмови, коли говорив, що так сильно ненавидить.

Разом сідають під  дерево. Мовчать. Не насмілюється запитати що це був за спалах. Не насмілюється і він щось промовити, аби порушити цю тишу. Гнітючу, незручну, неспокійну. Чи ж навпаки, таку приємну, бо ж настільки близькі, що не потрібно їм і слів. Просто мовчати і насолоджуватись цією щасливою годиною. Покласти чорняву голівоньку на його плече, відчути як холодні тонкі пальці переплітаються із його гарячими, як долонею проводить він ніжно по блідій щоці і гладить її великим пальцем. Хочеться знову плакати. Нарешті, після стількох років, коли доводилось Мікасі завжди бути сильною, міцною та холодною, вона може просто розслабитись, розтанути у чужих руках і відпочити від усього суму та болю, який довелось відчути за роки перебування у розвідці. Піднімає свою руку і торкається волосся Ерена. Довгі темні пасма приємно розтікались між пальцями. Закриває свої оченята від насолоди і не помічає як засинає.

Холодний піт, страх у очах, схвильоване дихання. Підіймається вона знову малою дівчинкою з довгим темним волоссям, як у мами. І глядить стурбовано на неї Ерен, ще зовсім юний.

– Все добре? Нам пора додому, скоро стемніє, – промовляє до неї хлопчина.

– Ерене, а ти підстригся? Здається, твоє волосся було довшим.