Зникла душа

Почніть писати…

Навіть світляки перестали сяяти. Була середина ночі. Так було тихо, що чутно кожен подих. Русалка, навіть не знала, що сказати, але пообіцяла, що обов’язково знайде Мавку й спробує її переконати. Довго сиділи вони мовчки, думаючи, як краще дівчину все розповісти. Та невдовзі водяну королівну покликав Водяник, що так сидить допізна. Недовго і юнак сидів один його забрав вітер. Все змовкло. Ніч була ясна, як день. З тіні дерева вийшла Мавка…Душа її змінила колір, вже не чорна, не змарніла…Почула вона й історію Перелесника…Не знала тепер куди їй дітись, але щось змушувало її погодитись. Та душу її мучили сумніви. Не могла вона просто взяти й погодитись….Блукала Мавка знайомими місцями, ще минулої весни вона зустріла тут Лукаша, а зараз дізналась правду про Перелесника. Згадалось їй як вона вперше побачила того парубка, та не впізнала в ньому нещасної душі…

Яскраве, жарке літо. Озеро відображувало сонце, мов дзеркало, водойма виблискувала й дарувала усмішки. Дерева квітли, мов ошатні сади.Всі лісові мешканці влаштували свято на честь літа. Та от з’явився новий гість. Парубок у червоній одежі, з розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, та з блакитними, блискучими очима. Він одразу захопив собою весь простір. Русалки від нього не відходили.Душа в нього добра, весела, харизматична. Перелесник рвався до Мавки. Вони танцювали, так ніби нікого, окрім них не існувало. Сміялись, мов дзвін кришталю…А потім юнак запропонував дівчині політати в інших чарівних лісів, яких вона досі не бачила. Лісова королівна одразу погодилась. Вони мандрували, а головне, що Мавка була такою вільною, що навіть пташка з нею не зрівнялась. Сидячи, під покровом ночі біля річки широкої вони говорили так тихо, що навіть якщо постаратися не почути. Мавка лежала на колінах юнака.

-А куди ми далі полинемо?- мов шелест вітру, спитала Мавка.

-На найкрутішій горі, між рвучкими річками, за темними лісами є долина диких, найгарніших квітів. Ми пройдемо найкрутіші гори, перепливемо рвучкі річки, перейдемо темні ліси..

-Й побачимо дикі квіти….

-Так, Мавко, побачимо… – тепло промовив Перелесник.

Але не встигли вони побачити ці казкові рослини, бо наступала зима, й дівчині треба було повертатися до рідно ліса й залягати в сплячку. Тому повернув її до старої верби й лагідно поклав туди

Та не встиг Перелесник навідатись до Мавки, побачити після довгої розлуки, як та зустріла Лукаша. Він одразу зрозумів, що це не привиди до доброго, але його душу гріло те, що Мавка була щасливою з ним. Йому не хотілось сперечатися з нею, тому він просто був поряд.

Шукав зниклу душу весь лісовий народ і Польові русалки, і Лісовик, і Водяник, і «той, що греблі рве». Та ніхто не знайшов. Перелесник втратив надію та покинув ті місця, що нагадували йому про Мавку. Так й загинула знов душа юнака, розбили серце…Та він і не пручався, бо не міг змусити когось зрадити своїй душі.