Значення картини

Тим часом Фаїна вже повернулася до кімнати. Вона дуже стомилася від цього бенкету, взагалі вона дуже тяжко переносить такого плану людяні місця. Після них почувала себе дуже розбитою, ніби, з неї висмоктали усе живе. Поклавши інструмент на місце, одразу згадала слова Глафіри про то як дівчина описала її гру на інструменті. Саме це допомогло господині знайти заспоєння і вийти на сцену. Згадавши про дівчину, кинула погляд на ще незакінчиний портрет і застигла від жаху.
– Ви виступили сьогодні дуже гарно, да і скількі комплиментів могли отримати, якщо ми би ще ненадовго затрималися. – почала покоївка, допомагаючи Фаїні зняти її сукню. – М, чого ви мовчите? – не одержачи ніякої реакції, все ж таки хотіла почути відповідь господині.
– Таїса, поглянь туди. – налякано протягнула палець у сторону свого малюнку.
– А що не так? – поглянувши в указаний бік, нічого не зрозуміла.
– Що не так?! – спалахнувши, підірвалася з місця. – Фарби розкидані по всьому мольберту! – переляканий голос Фаїни тепер придбав злісний тон.
– Чого ви так розізлилися?
– Тому що фарби у мене розтавлені по колу кольорів, а зараз вони ябияк валяються по мачті! – махаючи руками, плаття спало з плечей. – Хтось чіпав мій мольберт!
– Що? – геть впавши в ступор, дивилася на сполохані очі Галайко.
– Да як ти не розумієш?! Синій, жовтий, червоний завжди у мене по-середині стоять! А де вони зараз?! – її голос набув гучності і стукаючи ногами, руками вказувала на мольберт.
– Фаїно, давайте ми присядемо і разом подумаємо. – не встрачаючи спокою, ніжно говорила Таїса, знаючи що в таких моментах робити. – Сьогодні ввечері тут прибиралися і я суворо наказала не чипати ваш малюнок.
– Як я можу залишати свій маєток, коли таке коється у мою відсутність? – знов її як вогнем обшпарило, що за мить вона змінила ємоцію гніву на розачуровання і її очі наповнилися слізьми.
– Це могло статися будь-де за будь-яких обставин. – покоївка підбігла до Галайко і взяла її долоні у свої. – Я швидко знайду винуватця ваших сліз і він поплатиться. – розгладжуючи ніжну кожу рук господині, дала обіцянку.
– Та як хтось посмів дивитися на мою душу? – опустивши голову, її сльози капали на виготовлене по замовленню плаття. – Я вклала туди всі свої почуття..
– Це жахливо, я впевнена, що та людина, навіть, і не замислювалася над таким високим змістом. – обережно направляючи господиню, всадила її на крісло, а сама дівчина присіла на коліна напроти неї.
– Яка тепер з цієї картини ніжність і чуйність, якщо чужі очі увібрали її всю? – образивши Фаїну до глубин душі, макіяж разом зі сльозами зтікав с обличчя. – Забрали з неї все і зіставили холст пустим! – кричучи від болю, тяжко вдихала повітря.
– Я повністю впевнена, що ви зможете знову наповнити її барвою. – діставши хустку, витирала накоєний безлад. – І ніжність распахне це більше, ніж була до того. – за слоєм макіяжу виднілася порозовіла кожа обличчя. – Зможете розкрити в картині ще цікавіщі сторони. – хоча Таїса і гадки не мала, що написано на холст, усіма силами підтримувала свою газдиню.
– Та як, якщо її краса повинна належати тількі мені!? – то був останній крик, після того Фаїна закрила руками лице, залилася барвами.
– Щоб не сталося, я завжди буду з вами і буду вашою підтримкою у будь який час. – почала гладити по стегнам господарку, тому що знала, що саме такий жест її найбільле заспокою. Вона завжди помічала, коли Фаїна нервується по тому, як вона починає розтирати собі ноги. – Попрошу тільки одного, щоб ви завжди були поряд і я була вам потрібна. – після чого зробила паузу. – Знаєте, я люблю, навіть, ваші сльози. – на що господиня здригнувшись, затамувала дихання. – Люблю цілувати потім ваші солоні щічки, почервонілий кінчик носа, але не можу дивитися на ваші червоні, втомлені очі. – Фаїна після цих слів, навіть, припинила тремтіти.
– Ти завжди будеш для мене самою близькою і я ніколи тебе не зіставлю. – шепітом почала Фаїна. – Я й справді залежу від тебе, тому прошу у тебе того самого, що і ти від мене. – після чого розкрила своє лице і потягнула свої руки до шиї Таїси.
– Я зажди буду поряд. – прийняла її у свої обійми.
– Взаємно. – поціловавши щоку Таїсі, огорнула її шию і вони обидві розсміялися. – Це мене завжди так заспокоює. – поклала свою голову на плече Таїсі.
– Мене теж. – сильніще зажавши господиню в обіймах, зарилася у її волосся.
Двом було так приємно на дущі, коли вони проводили час разом. З самого дитинства вони були поряд і до цього дня їх зв’язок зістається найтеплішим.
– Ну що, час приймати вану? – Таїсі, навіть, цього разу стало трішки незручно у таких довгих обіймах.
– Мабуть. – неохоче розірвавши обійми, відпускає покоївку.
– Добре, я скажу, щоб приготували все необхідне. – поправивши волосся, підпалює світло у кімнаті. – Вибачте, але не зможу покупатися разом. Треба вияснити що тут коїлося. – починаючи оглядати простір у пошуках зачіпки.
Під час того, як Фаїна приймала водні процедури, Таїса пильно оглядала кожний куток кімнати. І крім перевернутих фарб було ще відкрите вікно, а все інше стояло на місці і слідів пограбування не було. Ще погано розуміючи ситуацію, пішла блукати коридорами у пошуках розгадки.
– З Фаїною точно ніколи сумувати не будеш. – всміхаючись, підіймається на третій поверх на пошуки правди. – Спочатку зайду до своїх дівчат. – відкриваючи двері, заходить до покоїв. – Вибачте, будь-ласка, що відволікаю від сну, але мені терміново потрібна Ганна. – у відповідь на дівчину подивили декілька сонних очей, а інші відвернувшись у іншу сторону, продовжуючи спати.
– Щось сталося? – з просоння низьким голосом спитала одна з них.
– Так, але роз’яснення буде потім. Ніхто з вас не пам’ятає у якій кімнаті проживає Ганна, що сьогодні прибиралася у кімнаті господині? – уточнюючи дивилася на очі своїх підлеглих.
– Думаю Софія повинна знати, ніби, вона її розселяла. – відповіла вже інша, яка подивилася у сторону повернутої до стіни покоївки.
– Дякую. – Таїса миттю підійшла до дівчини і не сильно потрусивши її за плече, озвучила її ім’я.
– А?. – ледве відкрив очі, сфокусувала погляд на Таїсі.
– Де живе Ганна, наша прибиральниця? – чітко повторив своє запитання, розворушила Софію.
– Що це за вікторина? – протерши своє лице, тяжко вдихнула дівчина. – Почекайте, я зараз освіжу пам’ять. – замовчавши, перебирала пальцями, мабуть, через хвилину очікування видала відповідь. – Остання кімната з правої сторони, ліжко на другому поверсі. – і знову повернувшись до стінки, укриласся простирадлом.
– Навіть, не уявляєш як допомогла мені. Дівчата, дякую за допомогу. Спокійної ночі. – помахавши рукою на кінець, вийшла з кімнати.
Пройшовши німим коридором, майже, безвучно увійшла до кімнати. Зовсім не хотілося будити усіх, тому обережно водячи світлом свічки по лицям, хотіла розпізнати в них Ганну.
– Хей, вставай. – штовкає у бік, ніби, ту саму дівчину.
– А, хто ви? – перелякавшись, присіла на ліжко та позадкувала далі від світла.
– Тихіше, до тебе по ділу. – підставляє вказівний палець до вуст. – Ти ж Ганна?
– Так, а що саме сталося? – звела брови разом, не розуміючи час справи.
– Давай відійдемо до більш підходящої обстановки. – на що та тільки протерла очі і поквапилася покинути ліжко.
Мовчки обидві вийшли з кімнати і блукаючи темними коридорами потрапили до особистого кабінету Таїси.
– Так в чому уся суть? – не витримуючи цієї паузи, одразу спитала, як тільки потрапила до кімнати.
– Так от діло в тому.. – розповівши початок ночі, згадуючи ситуацію з мольбертом.
– Таїса, я заручаюся, що займалася тільки прибиранням і я честно не розумію чому зараз ви мене визвали.
– Дивись мені в очі і не обманюй. – так само спокійно говорила Таїса.
– Я говорю правду, що не чіпала нічого із того, що не повина була. – підняла свою голову, хоча очами дивилися прямо на Таїсу.
– Чому ти так трусишся?
– Я зла і в той момент налякана, що мене звинувачують у справах, які я не робила.
– Чим доведеш що невина?
– Ну, я.. – забарилася прибиральниця.
– Добре, тоді розповідай увесь свій вечір у подробицях.
Ганна з великою надією подивилася на Таїсу і почала із самого початку, як вона узяла ключі до покоїв господині.
– А потім я вийшла з кімнати, щоб замінити воду і я забула ганчірку для пилу, тому ще із-за неї. – розповідь до цього моменту була звичайною, а цей факт вже міг по більше розповісти про події того вечора.
– Двері були закриті, а на поверсі хтось стояв, щоб підтвердити це? – спитала Таїса.
– Я не пам’ятаю, тому що дуже поспішала, але я згадала що мені на зустріч підіймалася якась дівчина.
– Не можеш її описати?
– Ні, не можу, я дуже квапилася.
– Тоді продовжуй що було далі.
– Я зайшла за цими речами і піднялася на поверх. Зі мною привітався дворецький, перекинулися декількома словами і я пішла до кімнати.
– Якщо ти не перекидувала мольберт, то коли ти зайшла фарби вже були не на своєму місці?
– Я не можу сказати, тому що я не звертала ніяку увагу на нього і якщо б навіть за відсутніть мене у кімнаті його перевернули я б не помітила.
– Так що виходить ти залишила кімнату відкритою?
– Вибачте будь-даска, але, напевно, що так. Я згадала! Коли я протирала пил, то хтось чхнув, але я подумала, що то був дворецький.
– От воно як.
– Ще трішки провевши часу у кімнаті, вийшла і точно пам’ятаю, що закрила двері. Віднесла ключі охоронику і пішла до своєї кімнати. На цьому закінчився мій день.
– А в який час ти приблизно закінчила?
– Ну було досить пізно, вже небо було темне.
– Це ти зіставила вікна відчиними?
– Ні, я протерла скло, приміщення добре провітрилося і я закрила.
– Дякую, на цьому можно закінчити. Я думаю, що ти тут не до чого, до кімнати хтось потрапив. Коли прокинешся, скажи всім якщо вони помітять щось дивне то нехай ідуть до мене. А тепер можеш спокійно йти до себе. Спокійної ночі.
– Таїса, я дуже тобі дякую, що ти мені довіряеш. Це було дуже образливо, що на мене могли таке подумати. Тобі теж, спокійної ночі.
– Давай-давай. – запаливши ще одну свічку, яку дала на зворотній шлях прибиральниці.
Коли вона покинула кімнату, Таїса нахилила голову за столом, прикривши її руками. Вона вже дуже хотіла спати, але не могла, тому що їй треба було зробити ще декілька речей. Маючи наміри зробити собі кофе, знов вийша у коридор, але цього разу вона вже спустилася униз до охоронців, маючи надію, що у них могли б бути якійсь зацепки.
– Доброго дня, шановні. Не мали честі зустріти пізніх гостей?
– Доброї ночі, пані Таїсо. – відповів один з них. – Так, сьогодні вже досить пізно з дверей вийшли дві леді. Причина була досить дивна, вони почутили як ніби хтось впав і вирішили перевірити це. Ми пішли разом, кущі і за правду були пом’яті і на них був шматочок чиїсь одежі. Я пустив охорону, щоб вони продивилися територію, але знов нічого не було знайдено.
– Я ж заходила і ви нічого мені не розповіли. Хоча б покажіть ту уліку, що знайшли.
– Я не хотів турбувати господиню і вас, тому вирішив вже завтра вам все розповісти. Ви виглядали досить стомленою. – зробивши паузу, почав шурхати по кишенням. – Тримайте. – протягнув тканинку.
– Дуже легковійно, я розчарована, Густав. – роздивишсь цей шматочок, розпізнала форму служниць. – Безпека Фаїни на твоїй і моїй совісті. А сьогодні хтось шурхав по її кімнаті. От у цій одежі! – бовтаючи шматком тканини перед лицем чоловіка, лютувала через несерйозність всіх у маєтку.
– Що? – округлив очі.
– Будь-ласка, нехай всі ще раз продивляться територію. А тебе я попрошу розпитати інших швейцарів про щось несподіване за сьогоднішній вечір. – розповіла план дій і пішла у сторону кіхні готувати собі напій. – Я попити кофе, а потім до Фаїни. Тому якщо щось важливе – шукайте мене у неї або в моїй кімнаті.
– Ні хвилини відпочинку в цьому домі. – насипаючи всі інгредієнти до турки, ніби не засипаючи, стежила за кофе.
Сну сприяє тихеньке шипіння напою через нагрівання, але дівчина всіма силами тримає очі розсплющеними. Кофе ще трішки і повинно закіпити, але меланхолію збиває гучний звук зі сторони підвалу. Придбавши друге дихання, забувши про сон, прислуховується до кроків унизу. Трішки злякавшись, застигла на місці, а потім повернула до себе здоровий глузд. Швидко але намагаючись безшумно йти до сторони швейцарів.
– Густав, хутчіш до кладової, звідти чутні чиїсь кроки. – шепітом сказала до чоловіка, який дуже здивувся цьому.
Взявши напарника, вони пішли до тієї сторони, але як подобає джентельменам поставив до Таїси свого товариша на всяк випадок. Але дівчині самій було цікаво що там, тому пішла з ними разом.
Стоючи біля двері у підвал всі разом затамували дихання прислуховуючись до шурхіта зсередини.
Густав кинув погляд товаришу і в ту ж секунду вони відкрили двері. З темряви почувся наляканий крик і винуватець вечірнього хаусу подався у біг. На голові злочиниці через світ ліхтаря споглядалася хустинка, але по формі можно було розпізнати, що дівчина зі слуг Галайко. На щастя охоронник вспів схопити ногу біглеця і Таїса радісно споглядала цю картину, але в останній момент ця нога вмазала по лицю чоловікаі і повністю вибралшись через вікно, подалася біжати по саду.
– Наздогнати її швидко! – не видержуючи закричала Таїса, тяжко стоючи на ногах від напруження.