Знайомство

Недільний ранок. Сонце встає з-за горизонту і будить все навколо. Перші пташки вже почали цвірінькати, а гул машин деінде порушував враннішню тишу.

В одній з невеличких будівель у спальному районі Сеулу прокинувся молодик. На вигляд йому років двадцять п‘ять. Високий на зріст, вродливий: чорне волосся ледь достає до плечей, світло-карі очі, тонкі губи, по-юнацькі м‘які щоки, що надають обличчю трохи наївний вигляд.

Хлопця звали Чонгук. Він працює ілюстратором дитячих книг, а у вільний час займається вдосконаленням своїх навичок у відеоіграх.

Поки що Чонгук жив у домі своїх батьків, так як вони полетіли на Чеджу у зв‘язку з річницею весілля. Хлопець приглядав за молодшим братом, котом, собакою, та маминими квітами.

-Айгу, знову Чонхо іграшки не прибрав,- бурчить Чонгук, проковтнувши декілька викриків. Він наступив на частинку конструктора, і що ж, це було доволі боляче.

Хлопець йшов на кухню, щоб заварити собі кави і приготувати сніданок для молодшенького, який полюбляє поспати до десятої.

Зайшовши до залитої сонячним світлом кухні, Чонгук потягується і сонно посміхається – вихідні дні чудові тим, що тобі нікуди не потрібно йти і можна помилуватися враннішньою красою світу. Невдовзі кухня наповнилася запахом свіжозвареної кави. Чон розсівся на одному з стільців та неспішно пив напій, насолоджуючись тишою. Та блаженство миттєво припинилося, зруйноване гучним звуком дзвінка.

Поморщившись від неприємного рингтону, Чонгук вкотре обіцяє собі його поміняти.

Звичайно, хто ж ще може телефонувати о сьомій ранку, як не його улюблений хьон?

-Слухаю, Чіміне. Сподіваюся, що цього разу ти телефонуєш мені по важливій причині, а не як завжди, – трошки роздратовано мовить Чон, випередивши друга і навіть не привітавшись.

-Привіт, Чонгук-а. Ти міг би бути трішки ввічливішим, але так як справа термінова, то я дозволю так жахливо поводитися зі мною, – цей хьон завжди був королем драми, хоч в більшості випадків це все говорилося жартома.

-Так в чому справа, хьоне? Ближче до діла.

-Коротше друг мого Юнгі-хьона мусить сьогодні поїхати на якусь супер-пупер-важливу-зустріч, але в нього є дитина і треба комусь з нею посидіти. Мені дитину не довіряють, але якщо я буду з тобою, то все нормально. Ти в ділі? – Чімін питає, ніби вже знає відповідь. У нього дар переконувати людей, і він цим часто користується.

-Ти серйозно зараз? Навіщо мені ще одна дитина, в мене ітак один малий,- бурчить Чонгук, але вже знає, що він приречений. Ах, і навіщо ж брав слухавку…

-Ну як це навіщо? Я хочу побавити малюків, але мені не дають~. А тобі дадуть, – Пак вмикає режим вмовлянь і Чонгук тяжко видихає.

-І правильно роблять. Ти непередбачуваний, хьоне. Але чому мені, якомусь незнайомцю довірять дитину?

-Йа, хіба ж ти незнайомець? Юнгі-хьон чудово тебе знає. А він найкращий друг Техьона, – впевнено говорить Пак і Чонгук вигинає брову.

-Гаразд, по-порядку. Ти о сьомій ранку в неділю просиш мене провести весь вихідний день в компанії двох дітей, які ну прям діти-діти? Мені за одною торпедкою тяжко вгледіти, а ти про ще одну кажеш.

-Чонгук-а, ця дитина просто янголятко! Вона навіть не плаче, допитлива дуже, але це не проблема.

-Ти будеш винен мені дві пляшки пива та похід в кафе.

-Ей! А чому я, а не Техьон?- Чімін скрикнув незадоволено – він звичайно був щедрий, але це ж не його дитина, щоб якось віддячувати.

-Бо це ти малюка побавити хочеш, чи не так?

-З тобою я збіднію.

-А я – посивію.

-Добре-добре, домовились. Я і Мінні приїдемо сьогодні о шостій! Люблю тебе, Чонгук-і!

Чонгук видихає, і кидає слухавку, думаючи про те, що якось вже потерпить ще одну малявку в домі. Він любив дітей, йому і в радість з кимось посидіти, але він скоро з розуму зійде, якщо не провітриться, тому хлопець швидко снідає, та йде в найближчий магазин, поки брат спить. Треба ж чимось частувати гостей, бо в нього в холодильнику миша повісилась.

 

 

До шостої години Чони встигли трішки поприбирати, бо все-таки гості прийдуть. Чонгук одягнув Чонхо в одяг,який не шкода замазати, бо він впевнений, що двоє дітей в тандемі рознесуть їм будинок і обов‘язково чимось забрудняться.

Чімін з дівчинкою не змусили себе чекати і вже о шостій зайшли у Чонів будинок.

Чонхо перший побіг зустрічати гостів з великим ентузіазмом. Молодший Чон любив нові знайомства, тому йому вже кортіло дізнатися, як виглядає дівчинка. Чонгук же плівся за братом з меншим ентузіазмом, думаючи про те, що потім доведеться прибирати після дітей самотужки, бо вони скоріш за все вляжуться спати і прибирати за собою не будуть.

-Хей!- Чімін заглядує в квартиру і яскраво посміхається. Він тримає Мінні за руку, а вона сором‘язливо ховається за ногами хлопця, навіть не визираючи на Чонів.

-Хьон!- Чонхо сміється і вже хоче обійняти хьона, але його гальмує Чонгук.

-Заходьте. Хто це в нас такий сором‘язливий?- Чонгук чекає поки гості зайдуть в дім, і коли вони це зробили, то присідає перед дівчинкою, намагаючись хоч глянути на неї.

-Хей, я Чонгук, приємно познайомитись. А тебе як звуть?- привітно мовить Чон.

-Кім Мінджі,- тихесенько, мов мишка пропищала, говорить дівчинка і визирає з-за ніг Чіміна.

-Яке чудове ім‘я! Будемо друзями? Це мій молодший брат Чонхо,- Чонгук відрекомендовує Чона молодшого, а той лишень руку для стискання подає, як його вчила мама.

Через приблизно хвилину, Мінджі несміливо виходить з-під захисту Пака і легенько пожимає руку хлопчику.

Мінджі на вигляд було роки чотири. Вона була доволі висока, з довгим кучерявим чорнявим волоссям, яке турботливий тато(чи хтось інший) заплів у два високі хвостики. Одягнута дівчинка у штани та кофту, так як вже вечоріло, і на вулиці було прохолодно.

Обличчя в неї, маленьке, кругле, пухкі щоки. Очі вузенькі, носик невеличкий. Дуже мила дитина.

-Привіт!- збуджено говорить Чонхо.- Йдемо гратися? В мене є багато леґо!

-А я взяла піаніно,- відповідає Мінні, розглядаючи нового знайомого.

-Ого! Справжнє?!- дивується Чонхо. Чімін та Чонгук синхронно посміхаються.

-Так, – дівчинка серйозно киває.

-Діти, йдіть, знайомтеся в кімнату, але Мінджі спочатку потрібно помити руки. Хьон, заведеш її у ванну?- Чонгук піднімається і дивиться вже на старшого. Той угукає і вони з дівчинкою йдуть до ванної.

Чони ж, йдуть хто куди: Чонхо під ванною чекає Мінні, а Чонгук йде на кухню робити чай для Чіміна, та щось перекусити для дітей, бо повечеряти треба.

Дуже швидко Чімін приходить на кухню. Вони відчиняють двері до вітальні, щоб мати змогу спостерігати за дітьми. На диво Чонгука, Мінджі тихо сидить і показує Чонхо, як грати на іграшковому піаніно, а той уважно слухає і старається повторити.

-Вона така мила, правда? Вся в тата,-Чімін посміхається і відпиває трішки чаю.

-Не знаю, не знайомий з ним. Але дитина і справді як янголятко,- Чонгук погоджуюється.

Вони теревенять, а потім кличуть дітей до столу. Ті вже трішки здружились і гомоніли на своїй дитячій мові про щось, що старші й не розуміли інколи.

 

Після вечері, всі пішли гратися в вітальню. Чонгук дуже здивувався, коли відчув, як його дьоргають за штани.

-Чонгук-ші, а що це?- запитує дівчинка, помітивши на долоні старшого якійсь написи.

-Це татуювання. Подобаються?

-Так. А навіщо вам татуювання?

-Це гарно. І несе свій сенс. Вони всі важливі для мене, – Чонгук сідає на диван і дає дівчинці вмоститись поруч. Чімін поки ганяв з братом наперегонки, тому Чонгук та Мінджі могли поговорити.

-А який сенс? – Кім благально глянула на хлопця. Їй і справді було цікаво, адже малюнки на руках дуже сподобались малечі.

-Ну от дивись, ось це тигрова лілія – моя квітка життя. Я дуже люблю її, – Чонгук закочує рукава кофти, показуючи ще більше татуювань. – А ось це мої улюблені цитати відомих людей, які я б хотів запам‘ятати, бо вони мене мотивують.

-Що таке «мотивують»?- дівчинка допитливо глянула на букви, але вона все одно не вміє читати, тому це була марна справа.

-Мотивувати це можна сказати змушувати, але в хорошому сенсі. От ти коли прибираєш за собою отримуєш якусь винагороду?

-Тато дає мені цукерку,- Мінджі посміхається, згадуючи батька і трошки хнюпиться, бо засумувала за ним.

-Ну от, бачиш, він тебе так мотивує. Не сумуй~ він скоро прийде по тебе, – Чонгук гладить малу по спині і посміхається, ніби і сам батько цієї дитини.

-А що означає кільце на пальці?- дівчинка міняє тему, побачивши новий значок, який раніше не розглядала.- О, тут ніби серденько!

-Ти така уважна. Так, це кільце має в собі серденько. Це моя надія знайти справжнє кохання,- Чонгук трохи зашарівся, бо про це татуювання нікому ніколи не розповідав. Чімін би улюлюкав його ще довго, бо Чон був доволі романтичною натурою, яка більше живе в повітряних замках, ніж на планеті Земля.

-Кохання? А це що?

-Тато та мама кохають один одного. Я теж хочу знайти того, кого буду кохати,- відповідає легко Чонгук, і знову бачить, як дитина хмуриться.

-У мене немає мами. Я не розумію, про що ви говорите, – вона замислюється, і Чон шкодує, що взагалі сказав це.

-Кохання – це коли… ах, як же ж правильніше пояснити. Ти піклуєшся про людину, обіймаєш її, купуєш їй солодощі, ну не знаю…цілуєш?- Чонгук червоніє. Боже, ну от що він меле? Не вистачало ще від Кіма-старшого потім отримати на горіхи за те, що якусь маячню дитині в голову вкладає.

-Тобто тато мене кохає?

-Ні-ні, батьки своїх дітей люблять. Це два слова зі схожим значенням, але різним вживанням.

-Ви говорите такі складні речі, Чонгук-ші. Я нічого не розумію.

-Ах, я теж не розумію. О, дивись, ось тут в мене є кролик,- Чон згадує і показує кроленя на правій руці. Він набив це татуювання через те, що в дитинстві його називали кроликом, бо в нього великі передні зуби.

-Мені нещодавно наснився білесенький кролик!- Мінджі вперше за вечір скрикує, і одразу знічується.- Татко обіцяв, що купить мені кролика.

-Ого, це чудово! Коли я був малий, у мене був хом‘ячок,- Чонгук посміхається приємним спогадам.

-А чому ваш кролик не кольоровий? Чому лише деякі малюнки зафарбовані?- дівчинка швидко переходить на другу тему.

-Тому що якби я замалював, то їх не можна було розмальовувати в різні кольори? Чонхо любить цим займатися, коли йому нудно.

-А що, ці малюнки можна розфарбовувати?!-  Мінджі скрикнула, дуже здивувавшись.

-Звичайно можна, чому ні? Якщо хочеш, то можеш покликати Чонхо і разом розфарбуєте,- Чон посміхається і навіть не дивується, коли дівчинка біжить до молодшого брата, щоб покликати малювати.

Чімін і радий був позбутися малого: він вже захекався бігати, треба було перепочити. Та й пізно вже, потрібно було прибирали в домі, скоро прийде батько Мінджі і забере її додому. Тому залишивши дітей на Чонгука, Пак пішов прибирати у кухні: начищати тарілки та всі поверхні.

Діти ж, влаштувались по дві сторони Чонгука і взялись за фломастери. Чон перед цим одягнув майку, щоб було зручніше, бо сидіти з закатаними рукавами було неприємно.

Малеча взялась розмальовувати квіти та всякі хитромудрі знаки на руках старшого Чона. Вони взяли за мету розфарбувати всі татуювання, бо чорні були надто нудними.

Так як татуювань у Чонгука було багато, то і зайняло це довгий час. Мінджі прискіпливо обирала кольори, а Чонхо старався не виходити за контури, тому напружено водив фломастерами по шкірі брата, уважно слідкуючи, аби все було акуратно.

За спогляданням цієї справи, Чонгук і не помітив, як заснув. Відчувши нарешті спокій(діти розмовляли тихо, бо потреби кричати не було),він поринув у царство Морфея, відкинувшись головою на спинку дивану.

В той час Чімін вже закінчував прибирання і почав строчити батькові Мінджі повідомлення, де питав, де ж його чорти носять. Поки Пак очікував відповіді, то зняв фартух та рукавички і вийшов до вітальні, здивувавшись, бачачи Чонгука, що мирно сопить та щасливих дітей, які вже домальовують. Чімін швидко робить декілька знимок для «історії» та одну відсилає Кіму-старшому.

21:19

*зображення*

parkjimin1310: ось няня твоєї доньки. розслабляється після важкого дняㅋㅋㅋ

Відповідь довго не надходить, аж тут Чімін чує як дзвонять у двері, і швидко йде відчиняти, доки Чонгук не прокинувся.

 

 

На порозі очікувано стояв молодий чоловік.

-Техьон-а, ну нарешті ти прийшов! Мінні зачекалась,- Чімін посміхається у всі тридцять два, та обіймає друга.

-Я помітив на фото, як вона мене чекає, хьон, – молодик посміхається в відповідь і показує квадратну посмішку.

Кім Техьон був звичайним чоловіком: чорне трішки кучеряве волосся, окуляри на носі, простий одяг. Середнього зросту, доволі крепкої статури, не худий, як тріска, але й не товстун. Середньостатистичний молодик до тридцяти.

-Як пройшло твоє побачення? Зміг ту саму знайти?- запитує Чімін, поки Мінджі не почула, що тато прийшов.

-На жаль, ні. Ця дівчина не любить дітей, а значить у нас з нею різні шляхи,- Техьон тяжко видихає, видаючи поганий настрій. Він завжди бажав міцну сім‘ю. Де будуть щасливі діти та він з дружиною буде чудово ладнати. Але не всі мрії здійсненні.

-Не засмучуйся, ще знайдеш даму серця, я впевнений. Я зараз покличу Мінні.

Чімін йде до вітальні і тихо каже дівчинці збиратися, щоб ненароком не розбудити Чонгука. Чонхо робить сумний вираз обличчя, адже не хотів, щоб подружка йшла від нього. Та Мінджі, почувши, що тато вже тут, похапцем зірвалась з місця і кинулась у коридор, де ледь не звалила з ніг батька.

-Тату!- дівчинка обіймає старшого за ноги, а він бере їі на руки.

-Привіт, сонечко. Сумувала за мною?- Техьон ласкаво гладить доньку по голові, і обіймає. Вона, як пігулка-антистрес, завжди підіймає настрій, навіть якщо його показник давно впав за нуль.

-Так! Але Чонгук-ші, Чімін-ші та Чонхо-оппа гралися зі мною, тому мені не було сумно. Тату, а ми ще прийдемо до Чонхо-оппи?- дівчинка дивиться в сторону вітальні, де Чонхо домальовує, а Чонгук спить.

-Якщо забажаєш, Мінні. Кажеш, вони гарно з тобою поводились?- запитує Те.

-Так! А у Чонгука-ші є кролик на руці! Такий, якого я собі хочу.

-Прямо такий самий? Це чудово. Ну що, будемо збиратись додому? – Техьон ставить дочку на підлогу, а сам присідає до неї.

-Так, лишень зачекай, я попрощаюсь з Чонхо!- вона йде до хлопчика і вони прощаються. Дівчинка обіцяє, що вони прийдуть ще раз, але пізніше.

Взявши рюкзачок, принесений з дому, Мінні біжить до тата і вони разом їдуть додому.

 

 

На наступний ранок Чонгук просинається з кепським настроєм. Вчора він щось не подумав, що засне, не сходивши в душ, тому і не поставив будильник на ранню годину. Довелося виправляти ситуацію светром, що закривав хоча б руки, з долонею то вже таке. Відвівши брата до садочка, Чонгук пішов на роботу.

У першій половині дня нічого цікавого не було: Чон перемальовував тисячі картинок по-новому, адже йому не подобались варіанти з чернеток. Всі колеги лиш насміхались на Чонгуком, який завжди любив, щоб все було бездоганно. За це його і любили, і недолюблювали водночас. Він був таким прискіпливим, що аж чорти брали, але результат завжди був неперевершений.

Облившись сьомим потом, Чон вирішує зробити перерву на обід, адже зголоднів. З колегами він обідати не хотів, тому пішов у найближче кафе, в яке інколи заходив випити каву.

 

 

Заклад був невеличким: через великі вікна у ньому було багато світла. Фіранки кольору молочного шоколаду були перев‘язані гарними зав‘язками, на стінах поклеєні шпалери, ніби ти заходиш додому. Невеличкі диванчики слугували сидіннями, та були й стільчки. На всіх столах були милі скатертини та квіти. Чонгук завжди розслаблявся, коли заходив сюди, бо у нього було відчуття, ніби він вдома.

Замовивши собі каву, салат, та тістечко на десерт, Чонгук дістав блокнот, де почав замальовувати інтер‘єр. Коли у нього закінчувалось натхнення, він завжди перемальовував те, що бачив і у цьому знаходив свою Музу. Приємна музика в кафе, лише додала атмосфери, і Чонгук поринув в малювання, аж поки його не відволікло те, що до нього хтось підсів.

Піднявши голову, Чонгук глянув на незнайомця, не розуміючи, що йому потрібно.

-Привіт? Ви Чон Чонгук?- питає приємним басом чоловік, і у Чонгука від цього голоса йдуть мурашки по шкірі.

-Привіт, так. Ми знайомі?- запитує Чон, ніяковіючи. До нього ніколи не підсідали у кафе, доки він малює, якісь невідомі чоловіки з таким чудовим голосом.

-Я Кім Техьон, батько Кім Мінджі, дівчинки, за якою ти вчора з Чіміном приглядав, – представляється Техьон.- На жаль, вчора я не зміг вам подякувати.

-Ах, я вчора й не бачив вас…нема за що, Мінджі- янголятко, вона не принесла жодної проблеми, – Чонгук знічено посміхається, поправляючи волосся- ось дурна звичка, коли він нервує.

-Все одно, хотів би віддячити. Ви ж не проти, якщо ми разом пообідаємо? Ви працюєте поблизу?

-Не проти, сидіть. Я працюю у будівлі навпроти. А ви? Ніколи не бачив вас тут раніше, Техьон-ші.

-Мій офіс знаходиться внизу вулиці, я вперше зайшов у це кафе, бо інші мені трішки обридли, потрібно щось нове. Тож, можливо ви порадите, що тут є смачненького? Я зголоднів, ніби три роки не їв, – Техьон жартує і це змушує Чона трішки розслабитись. На перший погляд Те виглядає, як дуже серйозний чоловік, та коли посміхається, то ніби пустотливий підліток і це привертає увагу.

-Довго чекав, щоб хтось мене спитав про це. Млинці, тут є чудові млинці з м‘ясом.

Їжу приносять хвилин за п‘ятнадцять. Чонгук та Техьон теревенили весь цей час. Розмова була доволі банальною: гарна погода, чудовий інтер‘єр кафе, та останні новини світу. Та коли принесли їжу, то чоловіки почали дізнаватися більше про один одного. Чонгук дізнався, що Техьону двадцять вісім років, і він працює рієлтором у місцевій компанії. Що живе Кім також неподалік- всього одна автобусна зупинка від дому до офісу. Чонгук же таким вихвалитись не міг- йому потрібно добиратись як мінімум пів години, а коли затори, то й годину. Вони розмовляли на різні теми, Чонгук і не помітив, як пролетів час.

-Ого, обідня перерва майже закінчилась, а я і не помітив, – Чон дивується, дивлячись на настінний годинник і бачачи, що вже майже третя година.

-І справді, час пройшов швидко,- погоджується Техьон. – Та я не спитав найголовнішого. Як вам вдалося причарувати мою доньку? Вона вчора дуже просила, щоб я ще раз відвіз її до вас.

Чонгук коротко сміється і заправяє одне з пасемок волосся за вухо.

-Їй сподобались мої татуювання. Не знаю чому, але вона була в захваті від них.

-Якщо вона вирішить набити тату у майбутньому, я знатиму, хто дав їй поштовх,- тут вже молодики обидва сміються.

-Чонхо теж запитував, чи ми зустрінемось з Мінджі ще раз. Думаю, якщо вони так цього хочуть, то ми можемо прогулятись разом?- пропонує Чонгук і знову ніяковіє, продовжуючи:- тобто, ми це не ми типу я і ви, а ми це я і ви і діти. Не подумайте, я не кличу вас на побачення чи щось типу то-

Чонгуковий потік слів перериває ніжний сміх Техьона, і він знову знічено замовкає. І навіщо ж ляпнув за побачення?

-Ви такий смішний, Чонгук-ші. Я одразу зрозумів, що ви мали на увазі. Так, я не проти. Обміняємось телефонами? Спишемось перед прогулянкою.

Чонгук лише киває, не тямлячи себе від сорому. Колись він буде нормально поводитись з незнайомцями, але точно не сьогодні.

Обмінявшись контактами, Техьон заплатив за рахунок( таким чином віддячивши за послугу Чонгука) і вони розійшлись по офісам.

 

Цілий робочий день Чонгук літав у хмарах, перебуваючи в незрозумілій єйфорії. Цей Кім Техьон подіяв на нього, ніби якесь снодійне від реального життя. Не сказати, що Чон постійно думав про знайомого, але частенько підвисав, прокручуючи їхню розмову в голові і дивлючись на те саме серденько на пальці.