Знайомство.

В очах зникли зірки і різко стало холодно, так швидко я ще не приходила до тями. Коли Пітер свідомо пройшов церемонію він одразу підійшов до мене з несказаним питанням, та я відмахнулася. Я досі не могла повірити в те що переплутала чаши, як таке могло статися? Вони стояли в різних сторонах!
Поки чекали на інших, я ходила взад-впередки тримаючись за лоба та підперши поперек рукою. Це найгірший варіант для мене. Я не дурна для Ерудиції, залюбки втрималась би в рідні фрації, та даже б пограла в самовіддану! Але Безстрашність… я зовсім не спортивна. Пітер майже два роки тренерувався, щоб не потрапити до вигнавців…

Пітер кудись мене тягнув за руку, щось казав і я виконувала все на автоматі. Коли лізли по свовпу на залізну колію я даже не злякалася, хоча висота – це мій головний страх.
Як таке могло статися?
Потяг на шалені швидкості пронісся мімо нас і мене майже здуло вниз, та Хейєс вчасно притримав мене за талію. Після чого вмить запригнув в вагон і протягнув мені руку. Як би не він, я там би і залишилась не в силі ані залізти в потяг, ані самостійно спуститися. Боже, моя вага як Пітерові гантелі, які Безстрашні?!?

— Бачила б ти обляччя своїх батьків коли ти направилась до чаши безстрашних.— Я уявила цю картину і нарешті прихожу в себе. Пітер і я всілися під одним із вікон потягу і я з важко позіхнувши поклала голову йому на плече. – Про що ти думала, коли це зробила? Невже ти хочешь вслід за убогою вилитіти? – Прайор, почувши що говорять про неї одразу повернула голову, та побачивши нас відвернулась обратно до своєї нової подруги.
— Хотіла довше побути з тобою.— Знизую плечима змірившись зі своєю долею.
— Ти ж розумієш, що там просто списати математику не вийде? — хлопець обіймає за плечи і заправляє  мое пасмо за вухо. Я так рада що ми з ним друзі…
— Насправді, я переплутала чаші. — шепочу на вухо і Пітер голосно сміється, викликаючи косі погляди. Та більше всіх на нас дивиться Прайор, і я лаюсь на неї гучніше ніж хочу, та стає легше від цього. – Що сподобалось?! Ні? Тоді відвернися!
— Убога, ти ще й глуха? — нарешті Беатріс відвертається. Як же я ненавиділа її… — Пора стрибати!

Хеєйс не дав мені даже глянути як це роблять інші, та потягнув пригати першими. Він зробив це, щоб я не злякалася та не відмовилась від цього, дуже надійного плану, – сіганути на дах полузруйнованої будівли в двадцять пять поверхів. Якби не Хейєс, то я, мабуть, не долетіла б. Він же допоміг встати і відзначив, яка я худа і він ставить комунікатор на те, що я вилечу через пару днів. За що отримав щипок за дупу.

Поки Ерік зрозуміло пояснював, що треба стрибнути кудись там вниз і, що він один із садистів цього пекла. Я не приховуючи розглядаю його банки, татухи та пірсинги. Такий типаж мені подобається, і оглянувши з-під тяжка дівчат розумію що і вони не проти бути виїбаними цією горою м’язів і тестостерону. Пріор стрибає першою.

– Вона здохла? Можна розходитися? – Я забуваю що це не школа, де вчителі звикли до нашої манери розмови з Хейесом, за що й одразу отримала сталевий погляд командира.
— Жартівниця стрибає наступною — Ерік поманив мене пальцем,  і я неквапом рушила до краю. Долоні вспітніли, та я не люблю показувати свій страх. Ми зустрілися поглядом і він кривив губи у посмішці. Ерік рванув за мій капюшон, коли я проходила повз, і руде волосся розпалося по плечах. Мабуть ломка сильно вплинула на мій зовняшній вигляд, бо командир скривився в огиді. — Де ж тебе так потягало, крихітко?
— Це просто тебе побачила. – Те як він міцно сжав губи та різко набрав повітря в груди говорило багато про що, і тому без вагань сама стрибнула у низ.

Чотири допомагає підвестися і запитує ім’я. Анджеліною мене називали тільки батьки, тому я називаюся більш популярною версією – Джой і стаю в інший кінець від Тріс. Мені терміново треба занюхнути.