Знайомство

В Києві сонце зайшло за обрій.  Усі розійшлися по домівках.  Ось і сімнадцятирічна білявка не виняток.  Засунувши два навушники у вуха, відсторонившись від усіх проблем, вона просто попрямувала додому, мріючи про нове життя після закінчення одинадцятого класу, після закінчення цього року.

Через деякий час дівчина зникла за дверима свого будинку.  Їй не хотілося привертати увагу своєї матері, тож вона спробувала зробити все якомога тихіше.  На жаль, нічого не вийшло … ввімкнулося світло, біля дверей в іншу кімнату стояла невдоволена жінка.

– Де ти була?  – Старша білявка говорила дбайливо і врівноважено, – Вже досить пізно, а тебе немає, та й телефон ти не береш.

— Гуляла в парку, телефон сів, — Марія пішла до себе в кімнату, штовхнувши жінку, що стоїть на шляху.

Мама попрямувала за нею.

— Дзвонила твоя класна кирівничка, вона сказала, що твої оцінки стали набагато гірше, особливо з англійської.  Мені це не сподобалося, так що тепер ти будеш ходити на додаткові заняття, твого нового вчителя звати Олександер Вікторович, — її донька стояла перед нею з широко відкритими очима в яких можна було побачити злість і невдоволення.  Це мати просто проігнорувала.  — Завтра перше заняття, о 12:45, треба бути в нього, — не бажаючи слухати лекції про те, що Марія вже досить доросла і може все вирішити сама, вона вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері.  Ох, як нелегко бути матір’ю підлітка.

– Нікуди я не піду!  І годі лізти в моє життя! — пролунали їй в слід слова доньки.

Лейла відповіла з усмішкою на обличчі, не бажаючи сваритися з коханою донькою:

— Спати лягай!  Вже пізно!

Маша, звичайно ж, не послухала маму і вмостилася за ноутбук. Через що лягла спати лише о пів на другу.

***

Настав ранок.

У кімнату, хаотично закидану речами та упаковками з-під цукерок, а також, батончиків, увійшла мама.  Вона озирнулася, розчаровано зітхнула, потім підійшла до ліжка.  Сама того не помітивши, вона широко посміхнулася, дивлячись на її спляче щастя.

— Вставай, — прошепотіла Лейла.  Поклала руку дочці на лоба, поправляючи волосся.  — За годину треба бути на уроці.

Дівчина знехотя розплющила очі.

— Мам… — розгублено сказала та.  — Я вчора на тебе накричала… Вибач.

— Нічого.  У твоєму віці я поводилася так само, — вона встала з ліжка.  — Я піду приготую нам щось, а ти тим часом приведи себе до ладу.  Не забувай: тобі сьогодні на урок, вона посміхнулася і пішла на кухню.

— Ну, ма-а-ам!  — болісно застогнала білявка.

Відповіді не було, та й Маша не сподівалася її почути.  Прийнявши душ і почистивши зуби, вона одягла темні короткі шорти і улюблену футболку, що як завжди підкреслює її фігуру.  Закінчивши з волоссям, вона пішла на кухню до мами, де смачно пахло.  Обидві сіли за стіл, і почали трапезу.

– Мам, де ти знайшла цього вчителя?  І взагалі, розкажи мені щось про нього, – поклавши новий шматочок собі до рот, спитала Маша.

– Ліля – моя подруга порадила.  Вона працює дитячим психологом, тож щось розуміє у вас.  Ще сказала, що з молодим вчителем ти скоріш порозумієшся і швидше підвищуватиметься прогрес у заняттях, — жінка посміхнулася.

– Молодим? —  це трохи збентежило дівчину. — Моло… на скільки молодим?

— Загалом, він старший за тебе на шість років.  Йому двадцять три, якщо я, звісно, ​​не помиляюся.  Ой!  Подивися на час!  Щось ми за говорились!  Швиденько доїдай, та й бігом на урок.  Ти не мусиш спізнюватися в перший же день.  Марія кивнула на знак згоди.

За півгодини вона стоїть перед великими дверима під’їзду.

PVO Марія

Блін!  Я забула яка квартира… я ж десь записала.

Я почала шукати жовтий маленький листочок у себе в рюкзаку.

Сто сімнадцята… Ну, давай, натискай!  Ну, блять!  Чому ж я так нервуюсь?.. Мені здається, що мамі треба було шукати старого дідуся – вчителя, так звичніше і не було б напруження. Я боюсь двадцятитрьохлітнього хлопця, сподіваюсь, що він не виявиться якимсь красенем.  Гаразд, не час про це думати.

Я натиснула номер квартири.  Через буквально секунду я почула приємний чоловічий голос, він відлинув теплом по моєму тілу.

– Так, я зараз відкрию, – пролунало з диктофона.

Хмарочос був не маленький, незважаючи на те, що під’їздів двоє — це говорило про те, що квартири тут великі.  Поштовими скриньками я дізналася, що квартир всього сто двадцять.  Якщо в нього сто сімнадцята квартира, то значить вона на останніх поверхах.

Піднявшись ліфтом на останній поверх — п’ятнадцятий, переді мною представилися чотири двері з номерами сто шістнадцять-сто двадцять.  Я натиснула дзвінок біля номера сто сімнадцять.

Мені відкрив високий хлопець з чорним волоссям, сіро-зеленими очима, і… прекрасною, на мій погляд, усмішкою.  Він був одягнений у чорну рубашку і такого ж кольору штани, на лівій руці був годинник.  Його квартира була незвичайною, багато вікон в підлогу, які відкривають вид на прекрасний Київ та річку Дніпро, всі меблі темні і гарно контрастують зі світлими стінами і підлогою, така ж напів-прозора велика люстра.

– Ем… — він розгубився?  Чи мені здалося?  Не важливо, але від цієї паузи та погляду я посміхнулася.  — Привіт, — він почухав потилицю, потім лагідно посміхнувся.  Це зачаровувало.  – Ти Марія, правильно?  Проходь, — він поступився мені місцем біля порога, щоб я пройшла.  Там було вузько, так що я ненароком зачепила його живіт своїми немаленькими грудями, через що зніяковіла.  Залишається тільки сподіватися, що він не помітив мого збентеження та зайвого рум’янця.

Його будинок, і він сам… не було схоже, що він із родини низького достатку, то чому ж він працює вчителем?

— Іди за мною, — я підкорилася. Ця квартира просто величезна!  І шикарна.  Але навіть вона не зрівняється з його спиною, яка здавалася сильною і дуже великою. Він такий гарний та мужній. Цікаво, він живе тут один? Можливо в нього є дружина? А діти?

— Боже!  О чому я думаю?  Він же мій вчитель, і набагато старший за мене, – пробуркотіла я собі під носа, сама того не зрозумівши.

— Не знаю, про що ти думаєш, але щось мені підказує, що не про англійську, — він якось дивно посміхнувся. Я почервоніла, але відповідати не стала.

— Сідай, — я сіла поряд із ним за великий письмовий стіл.

Він почав з тесту, що дасть йому змогу зрозуміти мій рівень англійської. Потім почав писати та пояснювати часи в мові… У нього такий гарний голос, він зачаровував. Знову не туди понесло. Вчитель дав мені декілька завдання, я зробила їх доволі швидко і він мене похвалив, погладивши пори цьому по голові, що мені дуже сподобалося.

         Урок пройшов швидко, сто двадцять хвилин пройшли занадто швидко. Мені було якось не по собі від того, що треба йти… Але все ж таки ми попрощалися.  Чекаю з нетерпінням завтра, щоб його побачити