–Надіє,перестань будь ласка дивитися у вікно так ніби вмираєш-сказала трохи нервово мати. 

-Мамо, ну ви ж знаєте, що я була проти цього всього-відповіла донька.

-Охх Надя Надя… І що ж ти за дитина, навіть в дитинстві така була.

-Яка така?

-Та завжди в собі, ні з ким не знайомилася, не мала товаришів хоч якихось, сама по собі.

-І тому ти відправила мене у табір?

-Нуу.. Для того щоб ти була більше у соціумі, а то літо почалося, а ти все в тому гаджеті, друзів собі там знайдеш все-таки. Дівчина вже нічого не казала, а просто мовчки дивилася у вікно, пейзажі для неї не були надто цікавими.

-“Дерева, дерева, дерева і знову дерева, о будиночок, дерева” -думала собі дівчина. Буквально через хвилин 20 машина зупинилася, а за вікном виднівся логотип табору “Просвіта”.

-І що за назва дурна?! – запитала дратівливо дівчина.

-Взагалі назву таку дали в честь всеукраїнського товариства-спокійно відповіла мати.

-Пфф, теж мені.. Можна було і щось своє придумати.

-Ну як скажеш.Вийшовши з машини до них підбіг один з вожатих.

-Добрий день! – посміхався той.

-Добрий, я ось доньку привезла, тому демонструйте нам ваш табір.

-Оу,зараз.Вожатий презентував табір постійно посміхаючись. Табір був доволі великий, просторий. Були дві великі будівлі і одна менша-для працівників, а дві великі-одна для дівчат, друга для хлопців, на першому поверсі молодша група, на другому старша. Те, що найбільше припало на увагу дівчини це щось схоже на сцену і стадіон на якому діти гралися в футбол. Надію зацікавила сцена, тому вона вирішила запитати:

-А що це таке, типу сцена? – тикнула пальцем дівчина на місце.

-Аааа, це сцена на якій часто відбувається щось цікаве, наприклад завтра, я сподіваюсь ти активна і візьмеш участь!-розповів вожатий.

-Участь в чому? – поцікавилася Надія.

-Про це вже пізніше.І вожатий далі почав розповідати і показувати місця табору. Також окрім сцени і стадіону було волейбольне поле. А на задньому подвір’ї був басейн, хлопець багато розповідав про табір, його історію, але дівчинці це було не цікаво, тому вона вдавала вигляд, що слухає.Через якийсь час, мати Надії поставила руку їй на плече і сказала:

-Ну що ж Надійко, думаю тобі тут сподобається, а мені вже пора.На прощання вони обійнялись і ось дівчинка бачила як мама все дальше і дальше.

-“Охх, тепер я зовсім одна”-думає собі Надя.