Знайомство Лаури з народом з Ідельхелю та збори в розвідку

  Лаура була дуже схвильована шансом пройтись кораблем, їй ця можливість видавалась дуже рідко, тому завжди було цікаво прогулятися, особливо новим маршрутом. Але вона не знала що її очікує в кают-компанії, тому коли відкрились герметичні двері, вона не оглядала з захопленням приміщення, її погляд був прикутий лише до небачених раніше «людей». Мініатюрній Лаурі всі члени екіпажу що вона зустрічала, здавалися доволі високими, але ельви… вони здавалися їй просто велетнями.

   Подив ельвів також було неможливо описати, коли вони побачили Лауру, яка зайшла до кают-компанії разом з капітаном. Вони і подумати не могли, що зможуть зустрітися з нею настільки легко.

— Схоже це саме вона джерело тієї аури що посилює нас. Вона повністю відповідає опису з легенд.

— Почекай-но, але ж дівчину з легенд вже знайшли, це принцеса Кі’ірія королівства людей Бокрам, вона теж повністю відповідає опису з легенд.

— Так, але сила в неї так і не з’явилася, на відміну від цієї дівчинки.

— А ще значно молодша, може це нікому невідома молодша сестра Кі’ірії?

— Що за теорії зговору ти вигадуєш? — Збуджено переговорювались ельви своєю мовою.

Якою мовою вони розмовляють, і хто це взагалі такі? — Запитала Лаура у капітана привернувши до себе увагу потягнув за капітанскьий кітель.

— Вони назвали себе ельвами, і вони ті хто врятували нас від невідомого ворожого флоту, мені невідомі їх цілі, але їх пропозиції підозріло заманливі. — Камеке не хотів розповідати надто багато, але й не хотів її тримати зовсім в невіданні. — До речі, наша принцеса з майбутнього не знає нічого про королівство Ідельхель?

— В моєму часі точно немає ельвів, я не знаю що таке ідельхель але нагадує шведську мову. І це нормально що вони мене бачать?

— Не хвилюйся про це, головне що тебе не бачить екіпаж.

— Це звучить доволі дивно… але я не проти, завжди приємно хоч якось пройтись за межами вашої каюти.

Ельв аташе підняв руку та запитав: Це ваша донька? — Цим питанням, він, різко перервав діалог Камеке та Лаури.

Капітан був спантеличений цим раптовим питанням, і довго думав що відповісти: Її знайшли на палубі непритомну, яким чином вона потрапила на борт невідомо.

«Дуже цікаво, я зовсім не розумію мови тих ельвів, але капітан до них відповідає німецькою і вони один одного розуміють. Це точно якась магія!»

— Вони хочуть щоб ти підійшла, але тільки якщо ти не проти. — Мовив Камеке переклавши слова ельвів – Лаурі.

Лаура повільно підійшла до столу де сиділи ельви, зблизька вона ще краще бачила різницю в зрості. Зріст Лаури був 154см, вона була порівняно низька, як для представниць народів Європи. Натомість зріст ельвів був приблизно 220см, а також вони мали доволі міцні тіла. Дівчині було трохи боязко підходити ближче, хоч вона й сама не могла зрозуміти чому. Але врешті решт підійшла впритул і сміливо заявила: Я Лаура Мейер!

Цьому жесту від Лаури здивувався навість капітан, бо зазвичай її бачив спокійною та меланхолічною. Ельвіф це теж здивувало, але подив був швидко затьмарений їх цікавістю, вони встали з-зі столу та буквально оточили її, уважно оглядаючи кожен сантиметр її тіла. І цим вже була здивована дівчина, хоча точніше налякана, але нічого вдіяти не могла. Один з ельвів потягнув руку до волосся, а капітан швидко підійшов та схопив руку зі словами: — Ви дозволяєте собі забагато!

Ельви схаменулися і відійшли на метр від дівчини, а капітан вставши за нею поклав їй на плечі руки наче це його донька, та недовірливо дивися на ельвів. Ельвам було соромно за їх вчинок ,тому хвилину всі просто мовчки дивилися на один-одного, поки Ельв в рясі, не вирішив розрядити атмосферу своєю пропозицією: Я хочу її взяти до нас в Ідельхель!

Капітан ще більш недовірливо глянув на ельва.

— Не хвилюйтеся, поганого нічого їй не зробимо, але нам треба її перевірити, це важливо для нас. І я готовий залишитися на кораблі як заручник, поки вона не повернеться на ваш корабель.

— Ви її знаєте? Чому вона вам така цікава? — Запитав Камеке.

— Не зовсім, але в нас є деякі догадки, якщо це дійсно та про кого ми думаємо, то це сильно змінить геополітичну ситуацію в світі.

— Вона настільки важлива? — Капітан подивися на Лауру, та покрутивши вуса глянув на ельва, який виглядав вкрай серйозно.

— Так, вона дуже важлива. Але насамперед ми хочемо запевнитися в цьому, ми в будь-якому разі повернемо її на борт вашого корабля.

Капітан знову глянув на Лауру, та запитав: Ти згодна принцесо? — Лаура лише здивовано глянула на капітана, бо того що казали ельви вона звосім не розуміла: Згодна з чим?

Камеке декілька секунд продовжував на неї дивився, а потім провів долонею по обличчю провівши пальцями від лоба до кінчика носа, та на останок схопивши бороду і потягнувши її до низу, затягливо видихнув: Точно, ти ж нічого не зрозуміла. — Та переповів їй коротко те що їй необхідно полетіти з ельвами разом з розвідгрупою.

А тим часом поки в кают-компанії йшли розмови, Варін та Бардо збирали речі в дорогу:

Особисто Варін зібрав в свою похідну сумку запасну білизну, компас, засоби особистої гігієни, спальник, та гербовий підвісний годинник, а також інші речі згідно статуту, на годинник Варін час від часу задивлявся. Наступним їх з Бардо кроком було озброєння та провізія, які вони взяли в зброярні та камбузі. Закінчивши збирати спорядження, моряки пішли до місця збору, на шляху коридорами до кают компанії, Варін весь час дивився на годинник:

— Ти весь час дивишся на цей годинник, він якийсь особливий? На вид нічого незвичного. — Не витримавши тиші запитав Бардо.

— Ми с тобою не знайомі, але якщо це потішить твою допитливість, то я просто згадую момент як отримав годинник, цікаво хто його мені надіслав. — Спокійно відповів Варін.

— Просто хотів якось почати розмову. — Зніяковіло мовив Бардо.

— Якраз перед вступом в морську академію, отримав його поштою від невідомого, якщо його відкрити то можна побачити герб, але він нікому невідомий тож не знаю що він значить. — Варін обережно показав герб так щоб не вронити годинник.

— Хммм, десь я вже бачив цей герб… Але не можу згадати де саме, скажу якщо згадаю.

— Буду чекати відповіді!

Нарешті моряки дійшли до кают компанії, як увійшли до приміщення оголосили своє прибуття.

Капітан на них зиркнув, та невдоволено запитав: Чому так довго? Ви прийшли пізніше планового часу на 10 хвилин!

— Просимо вибачення  Герр капітан, затрималися в кампусі при отриманні сухпайку! — Впевнено збрехав Варін, щоб не казати що вони просто не поспішали, а також про бумажну волокіту з обліком зброї та провізії.

— Cхоже всі нарешті зібралися, тож можемо виру-ушати. — В перекладі деякі слова ельфа виявилася трохи протягнутами: — Але спершу мені треба зв’язатися з своїм начальством, тож можете провести мене до радіостанції?