Міко Асквіт.Знайомство з чарами

Все не так погано як здається, але… Можливо моє життя зміниться і мені більше не доведеться жити тут, в маленькому селі?

Міко прокинулась як завжди, вночі, від ще одного кошмару. Точніше, це був один і той самий, кошмар, який вона ніколи не зможу забути. Смерть її батька. Бабуся не розказує як він загинув, каже, це нещасний випадок, але , дівчина хоч трохи, але знає правду, це був не нещасний випадок, щось.. не зрозуміле для неї

Дівчинка знову закрила очі, годинник пробив дванадцяту, а це означало що сьогодні в неї день народження, одинадцять років. Вона знову сидітиме з бабусею і отримає в подарунок якусь книжку і невеличкий торт. Це не через бідність, ні, а через неприязнь бабусі до Міко, її бабуся була японкою але ось вже декілька років поспіль живе в Великобританії. Мати Міко-британка, наскільки їй відомо, вчителька, а батько…про нього не їй відомо нічого.

Вже зранку Міко прокинулась від яскравого сонця що пробивалося через вікно її невеличкої зате дуже охайної і прибраної кімнати. Біля ліжка, на поличці, що вона була прибита до стіни стояла фотографія батьків дівчинки, дуже вродлива жінка з блакитними очима і яскравим, довгим червоним волоссям. Поруч, обіймаючи жінку стояв високий, мужній чоловік, зібране в хвіст світле, жовтувате волосся і також блакитні очі. Це були батьки Міко, чудові люди, вона була в цьому впевнена хоч батько і загинув, а мати не з’являлася майже ніколи.

Дівчинка встала з ліжка, швидко розчесала своє таке ж, як і в матері довге червоне волосся і швиденько переодягнулася. Потім спустилась сходами донизу, сходинки скрипіли тож з кухні вийшла не сильно задоволена появою внучки бабуся.

-Вже прокинулась? То йди подивись чи немає пошти і швидко снідати якщо не хочеш щоб їжа була холодною!

Міко мовчки підійшла до поштової скриньки і витягла звідти бабусину газету і лист. Лист, який адресовано їй! Дівчина швидко передала бабусі газету і сіла за стіл, вона не могла в це повірити, хтось написав їй листа!

-Що це ти там дивишся? А ну віддай сюди!

Та не встигла бабуся забрати листа як внучка швидко прочитала те, що було там написано і не повірила своїм очам

-Школа чарів? Я чаклунка? Бабусю! Чому ти нічого не розказувала мені протягом одинадцяти років?

Бабуся здається не була задоволена тим, що Міко прочитала листа, адже це був лист з школи чарів і чаклунства Гоґвортсу де навчалися магії. І не кожен мав змогу потрапити туди

-Чого б це я мала тобі розказувати про це? Чаклуни! Який жах! Твій батько був таким самим, як і твій дідусь! Я вийшла за нього заміж а він мені признався що чаклун, я як тільки закінчила Гоґвортс і не згадувала про це місце а він! Ось і батько твій таким виріс! Найшов собі жінку, відьма! І ось вона народила тебе а я мушу з тобою сидіти в цьому будинку в той час як вона десь в тому Гоґвортсі вчителькою працює!

Міко ошелешено дивилася на бабусю нічого не розуміючи, але одне вона знала напевне, її батьки теж чаклуни, а її мати не звичайна вчителька, вона вчить дітей у Гоґвортсі!

-Так чому ти не радієш? Мені потрібно лише купити речі до школи і я покину цей дім майже на цілий рік, так?

Бабця зневажливо буркнула щось собі під ніс

-Ну то чого стоїш? Йди збирайся, поїдемо на ту кляту Алею Діагон і купимо тоді речі в школу!

Міко радісно побігла наверх і одягла яскраву футболку і джинси, на волосся почіпила рожеву заколку в формі зірочки. Після цього вона знову спустилася на перший поверх будиночку, бабуся стояла з дивним порошком в руці

-Візьми, розсип порошок, чітко і виразно скажи “Алея Діагон”

Дівчина здивовано подивилася на бабуню але зробила так як вона сказала і опинилася на величезній алеї повній різних прилавків і крамничок. Невдоволена бабуся теж з’явилася таким чином і взяла внучку за руку. Без жодних слів вона повела її до величезної споруди, наскільки Міко зрозуміла це був чаклунський банк де чаклуни забирали свої гроші. Вона з бабусею підійшла до одного з дивних створінь, це були гобліни.

Одного разу Міко знайшла декілька книг пов’язаних з магією, там писалося про гоблінів та інших істот тож вона знала хоч щось, також було ще декілька не прочитаних книжок тож вона вирішила що коли вирушить до Гоґвортсу візьме їх з собою і прочитає.

З думок Міко повернулась в справжній світ коли почула як завжди злий голос бабусі.

-Міс Міко Асквіт бажає зняти кошти, ось ключ

Гоблін кивнув, тоді до них підійшов ще один і повів їх з собою. Разом з бабунею Міко сіла на незвичну колісницю, якщо її можна було так назвати. Дівчину ледь не знудило але дуже вчасно “колісниця” зупинилась. Вони вийшли, маленький гоблін відкрив двері одного з “сейфів”, те до Міко там побачила привело її в шок, в сейфі була гора золотих, срібних і бронзових монет. Без зайвих слів бабуся взяла пустий мішечок і наповнила його різноманітними монетами а потім передала внучці.

Через деякий час вони вже були на вулиці шукаючи потрібні крамниці

-Твої батьки, надто ж вони багаті, мало того що вони мають стільки ґалеонів так ще й тобі ціла гора дісталася!

-Ґалеони? Ти про ці монети?

-Так! Ґалеони-золоті монети, серпики-срібні, кнати-бронзові. Годі запитань!

Вони зайшли в книгарню що називалася ‘Флоріш і Блотс”. Там зчинився повний гармидер. Серед всіх виділили молодого чоловіка що яскраво усміхався відвідувачам. Як зрозуміла Міко, його звали Гільдерой Локарт. І здається, він дуже відомий.

-Ах, счинили такий гармидер через цього брехуна, напише дурниць і йому вірять! Купуй книжки і ходімо звідси!

Дівчинка швидко взяла книжки, наступною крамничкою став магазин з чарівними паличками, Міко зайшла в середину, приємний старий чоловік усміхнувся їй.

-Ви напевно міс Асквіт! Я чекав нашої зустрічі! Здається зовсім недавно ваші батьки обирали тут палички! А тепер і ви!

Чоловік, якого, здається звали Олівандер дав Міко паличку

-Лавандове дерево та пір’їна фенікса 14 дюймів! Легенько взмахніть нею! Ось так, чудово! Ця паличка ідеально вам підходить

Міко лиш кивнула продавцеві адже сама не розумілася на чарівних паличках тож лиш подякувала Олівандерові і повернулася до бабусі що чекала на вулиці.

Купивши все необхідне вони повернулися додому. Міко навіть купила сову і назвала її Кацу. Залишилося тільки чекати того моменту, коли вона нарешті прибуде на вокзал “Кінг крос” і потім потрапить у Гоґвортс, те місце, де її чекає зовсім інакше і куди цікавіше життя.