Знайомство з хлопцем із сяйливими очима

В пам’яті випливла їхня перша зустріч.

Техьон тоді лише нещодавно переїхав у це місце. Тож для того, щоб вполювати собі таку сяку вечерю  та роздивитися місцевість пішов куди тільки очі бачили. В той вечір він так захопився, що вийшов вже майже біля самих заводів, що стояли дещо осторонь, неподалік траси й виглядали так ніби їх покинули тут багато років тому. Вертатися з нічим він не хотів і не знайшов нічого кращого ніж посередню заправку з невеличким кафе всередині. Напевно тут іноді обідали робочі, далекобійники чи випадкові мандрівники або блукачі як він. Вигляд то все мало не такий вже й поганий, тому довго не думаючи, Техьон вирішив повечеряти прямо там. Замовити собі рамен і якийсь гарячий напій, щоб трохи зігрітися видавалось найкращим рішенням.

А буквально через якихось там десять хвилин за ним у приміщення зайшов хлопець, вдягнений у незрозумілу, величезну, трохи обшарпану й побиту часом і життям вітрівку з недоладним капюшоном на голові, через що хлопчина здавався ще дрібнішим ніж був насправді, ну зовсім вже дитячим, маленьким школяриком-переростком, що заблукав. Бракувало лиш об’ємного рюкзака на плечах. Той нервово оглянув кафе, вишукуючи сьогоднішню «жертву», хоч справжньою жертвою радше був він сам. Погляд чорних блискучих очей після короткої розвідки зупинився на Техьонові. Хлопець ще якийсь час вагався, надто сильно закусивши губу ледь не до крові, зважив усі плюси та мінуси, а потім все-таки як завжди набрався сміливості, більш вірогідно через живіт, який нестерпно стискався й голосно бурчав від голоду та глибоко вдихнувши пішов у бік Те. Власне вибір того вечора був невеликий.

– Перепрошую… – почав він і на мить налякано зам’явся, коли Техьон підняв на нього свій звичний напружений, серйозний та трохи роздратований погляд.  Але відступати було нікуди, тому хлопець зняв свій капюшон, щоб відкрити миле й гарненьке, як йому не раз казали, личко для більшої ефективності. – Вибачте, я загубив гаманець і ключі від дому. Мама ще на роботі, а я дуже зголоднів. І був би дууууже вдячний вам, якби ви купили мені трохи поїсти… якщо маєте змогу звісно, наприклад, рамен і… імбирний чай,  але лиш якщо вам не важко. Я можу відплатити… якось інакше, якщо захочете.

Зазвичай від тієї іншої відплати ніхто й не відмовлявся, така вже тут публіка, не надто обтяжена мораллю чи гідністю. Дають – бери. Але перш за все хлопець намагався натиснути на  те, що він бідолашний школяр, навіть голос робив відповідний, трохи дитячий та м’який, щоб розжалити та сподівався, що сьогодні пронесе.

Те «якось інакше» страхітливо промайнуло у Техьона в голові. Він розгублено подивився на хлопця, а потім чомусь напружено оглянув заклад, ніби це якась перевірка чи прихована камера, один невірний крок і його от-от пов’яжуть. Тут окрім них було лише декілька чоловіків, які сиділи компанією трохи далі у самому кутку і касир, що нервово дивився на нього та як уже потім Те зрозумів, був готовий за необхідності викинути хлопця у вітрівці будь-якої миті. Певно той тут не вперше й таке жебрацтво, хоча й нерідко з бонусами не всім до душі.

– Ти голодний? – на автоматі перепитав спантеличений Техьон, розтягуючи слова, просто, щоб і далі не мовчати як бовдур.

Хлопчина бадьоро закивав. Рибка клюнула, тому очі малого, як потім подумки називав його Те, засяяли як дві мерехтливі зірочки. І все через таку дрібничку, що його навіть стало трохи шкода, цього разу вперше, але як вже згадувалось далеко не востаннє. Тож Те загіпнозований тими милими оченятами підійшов до каси, на мить завагався, а коли побачив, який той школяр худющий, то замовив їжі трохи більше ніж той насправді міг би з’їсти та вже точно набагато  більше ніж той просив. «У тих підлітків не шлунки, а чорні діри, якщо не подужає, візьме решту з собою» – подумав тоді Техьон. Зрештою йому не важко, плюсик до карми, так би мовити. Не варто було судити про нього по тому у якій дірі йому зараз доводилось жити. Гроші у чоловіка насправді водились, а трапеза у такій забігайлівці як ця здавалась дрібничкою. Хлопець ж не просив у нього готівки на пиво чи ще гірше на якусь наркоту, а лише пригостити чаєм і раменом. Хоч від цього ставало якось ще більш ніяково й неприємно. Одразу ж було ясно, що справа зовсім не в загубленому гаманці. В малого найімовірніше просто не було грошей на елементарну вечерю.

А далі вони весь час мовчки сиділи поруч. Техьон вже зовсім забув про те, що й сам прийшов сюди поїсти, його рамен давно охолов, а він так і не доторкнувся до страви. Все дивився як жадібно хлопець наминає свій супчик, поїдає хот-дог, а потім запихає в себе тістечка і пундики один за одним, запиваючи те все трохи гостреньким імбирним чаєм з медом. Точно чорні діри. Коли той нарешті закінчив, то задоволено прикрив очі й поклав руки на живіт. Він уже давно не пригадував такої ситості, відчуття до нудоти переповненого шлунку йому навіть до вподоби.

У голові Техьона знову промайнула думка, що навряд той і справді загубив свій гаманець. Виглядав хлопчина трохи занедбаним, але з натовпу особливо не виділявся, тут так виглядали майже всі, тим паче підлітки. Тому уявити, що можна було бути таким бідним, щоб не вистачало на звичайні базові потреби, було важко.

Хлопець ще трохи насолодився приємними відчуттями від ситної смачної вечері, а тоді змусив себе повернутися до реальності. Його нікуди не квапили, але йти Техьон явно не збирався, тож тепер доведеться платити, щоб потім ще вчасно встигнути додому.

– Дякую. – хлопець сором’язливо усміхнувся, на його обличчі промайнула якась дивна суміш приреченості та  чогось такого звичного й буденного водночас. Ніби треба нарешті вставати з компа і йти мити клятий посуд. – Якщо хочете ми можемо зробити це у туалеті чи якщо ви на машині… то можна й там, я не проти, або у вас вдома, але лише якщо ви живете неподалік, бо мені потрібно сьогодні повернутися вчасно, щоб потрапити у квартиру, інакше… батьки заснуть і не пустять… вони просто міцно сплять.

Промовив це хлопчина на одному диханні. І трохи насторожився. Даремно він згадав про дім. Ходити до незнайомців хлопець не любив. Парадоксально, але краще займатися такими речами нишком у людних місцях, так безпечніше. Він сподівався відбутися швидким мінетом, чи якщо пощастить, то просто звичайною дрочкою, але Техьон йому навіть сподобався, він був молодим і вродливим, а ще від нього дуже гарно пахло, таке тут було справжньою рідкістю. Зовнішній вигляд чоловіка одразу вказував, що той явно нетутешній. А ще він був щедрим і попри вічно похмурий погляд видався добрим, це підкупляло, створювало примарну ілюзію безпеки. Тож хлопець був не надто проти, якщо Те захоче чогось більшого.

Але той лиш глянув на нього з нерозумінням і чимось схожим на відразу та осуд. Що насправді було не вперше, але все ж трохи ображало й водночас тішило. Скоріш з все вечеря сьогодні була халявною, головне обійтись без скандалу, бо його вже точно сюди більше ну впустять.

– Що? Про що ти взагалі?

Техьонові дуже хотілось, щоб все це було звичайнісіньким непорозумінням і помилкою. За кого цей малий його має? Він що схожий на педофіла? Але найбільше його обурювало те, що швидше за все таку авантюру хлопчина провертав не вперше. А отже якісь хворі збоченці, охочі поласувати юним тілом в обмін на невеличку скромну вечерю і може трохи чайових опісля, якщо пощастить, тут точно знаходились. Від цього ставало зовсім погано. Ситуація видавалась просто нереальною і кіношною в найгіршому сенсі. Техьон і сам був не святий, інакше він би тут точно не опинився, але одна справа всякі хакерські атаки й фінансові махінації, насправді він вважав себе таким собі Робінгудом і може й був злочинцем, але точно не поганцем чи виродком. Те, що відбувалось тут просто руйнувало його віру у людство. До горла Техьона повільно підходила нудота. Здавалось ніби його й справді от-от вирве.

– Я… просто хотів віддячити вам за вечерю, як ми й домовлялись. – пробурмотів хлопець перш ніж обміркувати слова, голос звучав невпевнено та розгублено.

– Не треба. Ми з тобою не домовлялись ні про що. Зрозуміло? – занадто різко й голосно відповів Техьон від чого малий трохи зіщулився.

– Вибачте… я не хотів вас образити… – прозвучав тихий ледь чутний голос. – Так звісно, ми ні про що не домовлялись. Я… я можу тоді просто піти… ще раз дякую, що пригостили й вибачте за непорозуміння.

Техьон повільно ніби в трансі закивав, а отямився вже коли хлопець вийшов на вулицю, та перш ніж обдумати свої дії, не зовсім зрозуміло для чого, швиденько наздогнав підлітка та поклав руку тому на плече, трохи різко й несподівано, від чого хлопчина аж підскочив, але покірно зупинився. Подумав напевно, що Те передумав, а сцену всередині розіграв просто для відвідувачів, таке вже теж траплялось не раз.

– Зачекай, з тобою все добре? – запитав Техьон, ніби йому й справді є якесь діло до цього хлопчини, який щойно був готовий продати своє тіло за вечерю на якійсь задрипаній заправці. – Може тобі потрібна допомога? Тобі не обов’язково таким займатися, ми… можемо щось придумати. Я можу… можу допомогти.

– Що? – це було зовсім не те, що хлопець очікував почути, слова трохи спантеличили. Він не пам’ятав, коли востаннє хтось його про це запитував чи взагалі просто цікавився ним. Чи все у нього добре? Точно ні. Чи потрібна йому допомога? Ймовірно так. Але він чомусь був впевнений, що допомоги просити не варто, він все сам, хоча поки справлявся не дуже. Нікому ніколи взагалі особливо не було до нього діла. Тож від такого щирого хоч і незграбного занепокоєння його персоною та сорому за своє безнадійне становище, великі чорні оченята почали наповнюватися сльозами, від чого засяяли ще дужче, набравшись мокрого, водянистого блиску, але він вчасно взяв себе у руки та замахав головою у сторони. – Все добре. Дякую. Просто сталось непорозуміння. Ви мене неправильно зрозуміли от і все.

– Ти впевнений? Тобі точно є куди йти?

– Так. Я якраз збирався… додому. Батьки скоро повернуться. – той поспіхом відповів та одразу розвернувся до Те спиною, щоб втекти якомога швидше.

Тоді Техьон хотів піти за ним, прослідкувати, щоб той і справді дійшов саме додому та в безпеці, але вчасно зупинився, оцінивши це як сталкінг. Навряд тут би стали розбиратися з дорослим чоловіком, що відстежує дітей, але Техьону зовсім не хотілось бути одним з тих божевільних, яким би благим його умисел не видавався йому. Бо, як відомо, хорошими намірами вистелена дорога до пекла.

Після того вони бачились здається ще кілька разів. За випадковим чи може не дуже збігом обставин. А одного разу Техьон знайшов хлопця ввечері на лавці, неподалік своєї квартири, повертаючись з магазину. Той сидів самотньо опустивши голову, уважно й захоплено спостерігав за мурашками, які облаштували свою хатинку біля лавки. Техьон чомусь зупинився, в той момент хлопець не здавався таким юним як тоді в кафе навіть попри дитячу забавку. Той день був доволі холодним і суворим, навіть для другої половини осені й Те не втримався та поцікавився чи все з малим гаразд. Даремно він вважав себе злим та холодним, десь глибоко всередині серце Техьона було повне теплоти й турботи. Хлопець тоді впізнав чоловіка, трохи зніяковів і сказав що все добре, просто він забув ключі й чекає маму з роботи. Ще раз. Навіть не придумав нової відмовки. Хтозна, як все було насправді, може то й було чистою правдою, але Техьону знову стало шкода малого, та й не хотілось, щоб він як під час їхнього знайомства, голодний швендяв по забігайлівках в пошуках чергового любителя неповнолітніх хлопчаків, тож Те запропонував кілька годин пересидіти у нього, поки мама малого не повернеться, а той взяв та й погодився.

Відтоді хлопчина знав де він живе і тепер знову опинився у нього вдома, притягнувши з собою перший у цьому сезоні невеличкий снігопад.