Знайомство з головною героїнею та початок історії.

Ранок, на старому годиннику стрілки пробили вже нескінченну кількість разів знову та знову проходячи по колу, здається вони ніколи не стомляться від цього, все ж у бездушних створінь така роль зацикленно та без почуттів робити щось хоч тисячу разів. Сонце нахабно зазирало скрізь темні штори своїм промінням намагаючись підійняти тушу з ліжка, а ковдра навпаки огортала теплом змушуючи залишитись ще на трошки. Викликає відчуття ідіосинкразії. Через хвилин двадцять коли на циферблаті стрілка стане на восьму, мати дівчини допоможе розвіяти залишки чарів Морфея обережними дотиками та лагідним голосом що раз за разом кликав героїню. Коли сонне відчуття щезло, а очі юної панни звикли до освітлення жінка попередила про план дій на день та мило посміхнувшись вийшла з кімнати. Як не крути сьогодні особливий день, день коли вона нарешті пізнає ціну всьому та вступить за власним бажанням в Кадетське училище. Потреби в цьому ніколи б не було якби не титани. Титани м’ясоїдні велетні, що схожі на людей, але відрізняються величезним зростом. Уявіть собі чудовисько двох, п’яти, десяти метрів, а може й набагато більше. На диво тварин вони не їли, навіть не чіпали.  Ніхто ще цього не бачив, бо в основному помирали  від їх рук. А може й чіпали тварин..ха, мало хто знає правду.Дехто сліпо вірив що ми, люди які живемо за стінами настільки багато грішили, що бог послав цих створінь, щоб винищити нас. Та ще кон’юнктура. Вони не маючи одягу як і мізків жеруть людей не шукаючи в цьому потреби. Не тварини не люди, просто амеби яким закладено в гени знищити всіх людей та витіснити їх з колообігу життя. Принаймні так здавалось. За сто років до початку хоч якогось існування титани винищили все людство та владували землями планети. Люди що вижили були змушені ховатися за трьома стінами яким навіть дали імена, Сіна, Роза, Марія. Походження цих назв стінам було відомо навіть дітям. Пророцтво каже що три стіни були названі в честь трьох дочок засновниці Імір, саме тому імена Марія, Роза та Сіна можливо пережили самих дітей та мали значний вплив на історію. Не знаю чи досі вони живі. Так вони жили вірячи що знаходяться в цілковитій безпеці, але не все відразу.

Дівчина якій ледве стукнуло 16 чесно кажучи боялась цих забобонів, мабуть, як і будь-яка нормальна дитина. Але не потрібно прибіднятись, вона завжди мала чудових батьків, вдосталь друзів та стабільне матеріальне становище. Тому всі двері були для неї відчинені. Не зважаючи на високу посаду батька, а він саме був Мером добродійка ніколи не була нахабною чи марнотратною, меркантильною, навпаки слідкувала за речами та кожної неділі піклувалась про них за належне. Також вона страждала на мізофобію і перебувати в брудному чи запиленому приміщенні було для неї каторгою. Не зважаючи ні на що панна частенько фантазувала про життя за стінами, щиро хотіла побачити океан, різних рідкісних тварин, нескінченні пустелі. Але говорити про таке їй не можна, ніхто не зверне увагу на посаду батька в разі якщо вона б комусь розповідала про свої мрії. Тому вела щоденник де описувала всі відчуття, які перейшли їй від дідуся. Досі пам’ятає як вона маленька сидить у старшого на колінках та уважно слухає про його пригоди. Через рік його вбили. Маленька ще мало знаючись в людських якостях розповіла все що говорила їй рідна людина в дитячому садку і ось як це обернулось. Після цього вона більше нікому не говорила нічого на цю тему, це й на краще.

Одягнувши сукню що чудово підкреслює її фігуру, дівчина причесала волосся та пішла на двір, спочатку щоб просто погуляти та насолодитися красою її міста та відпочити до початку праці. Активні прогулянки заряджали її енергією куди більше ніж просто полежати чи поснідати. Побачивши людей на конях вона підбігла блище з усмішкою в якій ховалась надія на якусь перемогу. Кляті титани… Раптом вона змінилась, на обличчі будь яка усмішка зникла за секунду. Тепер воно виражає страх та занепокоєння. Все що вона побачила це трупи в візку які везли майже живі люди, в когось рука відірвана, в когось нога, а хтось взагалі без обличчя що явно стерли об чорнозем. Здається пройшла вічність але на справді хвилини три…