Зміни починаються зі зачіски

Вона вирішила щось змінити в своєму житті. І як це прийнято, серед жінок маглів, доречно було б це розпочати з зачіски.

Різдвяні канікули закінчилися. Навчання вже давно почалося, а Герміони Грейнджер все немає на заняттях. І це здавалося доволі дивним. Не те, щоб Драко Мелфой сумував за нею чи думав про неї, пффф, звичайно ні, але її відсутність його непокоїла.

Останнім часом вона часто його непокоїла і закрадалася в підсвідомість. Але не подумайте, що він в неї закохався, звичайно ні, він просто дивився з цікавістю, а можливо моментами і захоплювався слідкуванням за нею. Він любив дивитися, як вона сміється, поринає з головою у навчання, чи тягне руку на уроках. Інколи він задовго на неї задивлявся і вона відчуваючи це повертала голову в його сторону і ніяково усміхалася йому, піднімаючи краєчки губ. Він в свою чергу, як завжди робив своє фірмове кам’яне лице і відвертався. А потім читав лекцію Блейзу, адже як вона сміє дивитися на нього і ось так усміхатися. Той факт, що від цих скутих дій дівчини, з його серця наче окови спадали і щось глибоко в душі розквітало, він звичайно оминав. Друг його вислуховував, підтакував у потрібні моменти, коли Драко на це чекав, і давно вже зробив висновок, що він закоханий по вуха, і що саме гірше, вже доволі довгий час.

Після війни всі усвідомили і переосмислили цінності та погляди. Такі зміни і не оминули Гогвартс. Всі факультети переступити через себе та примирилися, а особливо Слизерин і Грифіндор, хоча це було їм важко зробити. Навіть Драко з Гаррі потисли один одному руки. Але в слизеринця з Герміоною відносини не складалися. Він і надалі не втрачав можливості десь колись задіти її, чи поглузувати з неї, а особливо з її волосся:

-Що, Грейнджер, пташків розводиш? – мало не прокричав слизеринець, коли побачив дівчину, яка читала.

-З чого ти це взяв? – здивовано відповіла вона, піднявши на нього свої очі.

-А хіба ти не гніздо в себе на голові носиш? – насміхався Драко. Він розумів, що в такі моменти він можливо ранить її почуття абощо, але він в цей час був дуже щасливий, що хоч якось спілкується з нею і проводить біля неї свій час. Герміона піднялася і підійшла до нього в притик. Він здивувався і мало не зомлів на місці.

-Ти знаєш, Драко, – спеціально виділивши його ім’я і довго протягнувши його ніби смакувала на язиці, вона мовила до нього, дивлячись в його очі та поправляючи руками свої волосся, – ти так багато говориш про моє волосся, що я йому починаю завідувати. Ти хоча б раз запитав як я, чи мої справи. Але ж ні вся твоя увага на ньому.

Він зловив себе на тому, що тягнувся рукою до її волосся, але вчасно її відсахнув, розвернувся і втік. А вона залишилася стояти і посміхатися. Так, вона знала, і вже давно, а його дії лише підтверджували її здогадки.

*                         *                          *

І ось вже линуло 2 тижні, а Герміони все немає. Драко вже серйозно переживав. Він розходжував по кімнаті і займав Забіні, знову:

-Слухай, а може вона не повернеться? А може з нею щось сталося? А ці остолоби навіть її не шукають? – безперервно міркував хлопець.

-Друже, так може піди в них і запитай де вона?

-Ти, Блейз, що зовсім з глузду з’їхав? Чого б це я мав питати в них про неї? Нащо воно мені? Мені байдуже.

-Ах ось воно що значить. Байдуже, так? А це хіба не ти вчора пропонував у них запитати? – здивовано питав інший слизеринець.

-Це був не я. І так мені байдуже, все, більше ні вона ні її кудлата голова може тут не з’являтися. – мало не кричав Драко.

*                    *                       *

Після цієї розмови пройшли вихідні. Понеділок видавався з самого ранку звичайним днем і нічого не віщувало біди. Аж допоки не почався сніданок. Тихо снідаючи і роздумуючи про своє, Драко навіть не звернув уваги як відчинилися двері у Велику Залу, адже це було звичною справою. допоки не почув її сміх. Він подивився на неї та немов закляк і зірвався на ноги. Від гула падаючих столових предметів всі зосередили свої погляди на ньому. Слизеринець же втупив свій погляд в дівчину і важко дихав, що аж ніздрі роздувалися і плечі високо здіймалися. В залі панувала тиша і, напевно, шок. Хлопець жбурнув ложку об кам’яну підлогу і вилетів кулею із залу. Герміона зирнула на Блейза, він їй кивнув і вона вибігла вслід за Драко.

Як і очікувалося, вона знайшла його на Астрономічній вежі. Юнак ходив з одноко кінця в інший, при цьому щось злісно бурмочучи собі під ніс. Побачивши її він жахнувся:

-Що? Що ти тут робиш?

-Мелфою, я…я тебе чимось образила? – не знаходячи собі місця мовила Грифіндорка, – ти так глянув на мене ніби я тобі щось зробила.

-Ти…як ти могла?! Чим ти думала?! – розмахуючи руками кричав хлопець, – невже в тій твоїй мудрій голові так пусто!

-Що? Що я зробила?

-Ти зробила. Ооо ти дуже багато зробила. По перше, де ти стільки часу була?! Я собі місця не знаходив, – на цих словах очі Герміони збільшилися мало не втричі, вона подумала, що він напевно зі злості, вже не розбирає що говорить, а просто все вивалює на зовні. – ти знаєш, як я переживав? Та я собі місця не знаходив! А по друге, що чорт забирай, ти зробила зі своїм волоссям? Для чого ти їх спортила?

-Спортила? А хіба це не ти всі ці роки, а особливо останні декілька місяців наголошував, на моєму «гнізді», як ти називаєш його. – на цей раз сердилася вже дівчина, вперши руки в боки. – і тим більше що ти переймався за мене?! Невже не було більше кого ображати?

-Та як ти не розумієш? Я не ображаю тебе, я лише намагаюся поговорити, хоч якось. Щоб ти хоча б якимось чином звернула на мене увагу! – відповів їй Драко рухаючись до неї. Між ними немовби іскри літали. – твоя ж увага прикута лише до всіх окрім мене!

-Мелфою, увагу дівчини не так привертають нормальні люди! – вона вже й сама рухалася йому на зустріч.

-Так і ми не нормальні люди, абсолютно! Як ти собі це уявляєш? Я іду такий по коридорі, бачу тебе і тут я такий: « О, Герміоно, ти така сьогодні красива і волося в тебе красиве, і взагалі я постійно думаю про тебе, про твої очі, твої руки, твої губи, і про твоє волосся, в яке мрію запустити руки!» Так ти це бачиш? – стоячи впритик один до одного і дивлячись в очі, кричали вони.

-А навіть і так! Я б тоді тобі відповіла, що ти теж мені подобаєшся, і я також думаю про тебе!

Він зм’як не вірячи своїм вухам. Він це сказав і вона це також сказала. Більше ні секунди не роздумуючи він припав губами до її. І вона не втікла, не відсахнулася, не накричала, а відповіла на його поцілунок, і цілувала його у відповідь. Вона положила свої руки на його груди і зловилася за комір, ніби без цього вона зараз впаде. А він запустив свої руки у її волосся. Відчувши їх під пальцями від застогнав їй прямо в губи, і відсторонився від її лиця.

-О Мерлін, Герміона, навіщо ти це з ним зробила? Воно було бездоганним, а тепер…

-Драко, та я ж просто його вирівняла і все.