Злочинець без вини

На початку січня 1985 року Бетельгейзе Регулусу Блеку виповнилося 5 років. Він вже непогано читав по складах, тому почав студіювати свою енциклопедію. Лола та Мімі дуже любили спати на його колінах, а Геркулес нерідко сідав йому на плече, щоб поласувати совлодощами, на превелике невдоволення Вальбурги.

– Бетельгейзе, зніми тварин з колін! Мені не подобається це все!

– Чому, бабусю? Вони мене люблять і я їх люблю.

– Тому що в роду Блек не прийнято захоплюватися такими речами. Пам’ятай – чарівник завжди важливіший та вартий більше уваги, ніж ельф-домовик, гоблін чи той самий ніфлер.

-Знаю, бабусю, я пишаюся, що я чарівник і що я Блек, – пробурмотів хлопчик.

-Правильно робиш. До речі, я домовилася про заняття французької з тіткою Друеллою. Вона вчитиме Драко двічі на тиждень, а ти так само приходитимеш на заняття.

Літо 1985 року.
Бетельгейзе двічі на тиждень ходив на заняття французької мови,  хоча і вивчив тільки 15 слів за 4 місяці – Вальбурга кричала на онука, врівноважена Друелла тільки зітхала від нестаранного учня – їй ж доводилося через камінну мережу вирушати у Мелфой-менор, щоб вчити дітей, котрі вчитися не надто хотіли.

Зате хлопчик доволі добре читав, писав короткі описи природи та додавав і віднімав до 10 – для його віку дуже навіть непогано. Бетельгейзе не дуже любив величезний маєток Мелфоїв, а особливо недолюблював Абраксаса Мелфоя та його дружину Персефону – бабусю та дідуся свого троюрідного брата Драко. Ці неприємні люди при кожній зустрічі з наймолодшим Блеком натякали на його позашлюбне походження, відверто говорили, що Драко набагато розумніший і прояви магії у нього трапляються доволі часто, в той час як у Бетельгейзе, окрім пелюсткового дощу, за весь цей час вийшло тільки пересунути поглядом каструлю та трансфігурувати часник у цибулю. Свою ж єдину дитину – Луціуса – та його сина Драко вони завжди називали геніями та видатними талантами, якими слід захоплюватися.

Бетельгейзе вже зрозумів, що бабуся з нього три шкури спустить, якщо він буде поганим учнем та не цікавитиметься магією, тому вирішив проявляти найменшу ініціативу – і не покарають, і не перевтомиться. Єдине, про що він міг захоплено говорити годинами – про тварин. Окрім домашніх улюбленців він вивчив все можливе і неможливе про єдинорогів, посіпачок та флоберв’яків та любив дивувати своєю пам’ятю дорослих. Але незабаром трапилася одна дивна подія, котра назавжди змінила ставлення старшого покоління Мелфоїв до Бетельгейзе Блека.

Одного довгого червневого вечора Персефона Мелфой завітала в гості до Блеків і чомусь вирушила на кухню, хоча її, як і всіх достойних гостей, завжди приймали у основній вітальні. Малий Бетельгейзе якраз грався нагорі у другій вітальні, коли його погляд впав на дивну  шкатулку з золотистими узорами, котра стояла прямо у незаскленій частині буфету. Хлопчик відніс її на кухню, щоб пильніше роздивитися під час їжі і показати Крічеру, хоча старий ельф не дуже охоче спілкувався з молодим хазяїном, а малий і не дуже хотів з ним говорити. Інша справа – Добі, котрий з задоволенням бавився з Бетельгейзе і Драко.

Вальбурга вийшла з кухні якраз перед приходом онука. Тому Бетельгейзе, побачивши місіс Мелфой, відчинив шкатулку, поставив її на підвіконник і пішов нагору, тільки почувши що щось дзенькає і що йому паморочиться в голові.

Вальбурга хотіла показати Персефоні Мелфой родинні дорогоцінності Ірми Кребб – своєї покійної матері, але так як вони були захищені антизлодійськими закляттями (параноїдальна Ірма боялася всього і влаштовувала істерики на рівному місці), то Вальбурга була змушена шукати їх без чар, клянучи все на світі, згадуючи не тільки Мерлінові кальсони, але й інші, значно непристойніші речі, та гаркаючи на онука, котрий плутався під ногами.

Коли дорогоцінності були нарешті знайдені, місіс Блек разом з Бетельгейзе спустилася на кухню. Картина була шокуючою – Персефона Мелфой, абсолютно точно мертва, лежала на підлозі, а на підвіконнику дзенькала заклята шкатулка. Вальбурга з криком кинулася до зловісної коробки та закрила її, але вже нічим не можна було зарадити.

– Ця шкатулка просякнута міцним концентратом ковтка живої смерті, а ти, Вальбурго, ж знаєш, що це зілля без запаху. Клацання – просто нагадування про небезпеку, якщо раптом хтось помилково відкриє цей артефакт, – пролунав спокійний голос Поллукса за спиною Бетельгейзе.- Хлопчик ненавмисне вбив цю чванливу жінку, але хай це буде йому уроком – ніколи не чіпати незнайомі предмети, ніколи не довіряти тому, що думає саме по собі, а ти не знаєш де його мозок, ніколи не довіряти інтуїції, а керуватися тільки знаннями.

Персефону ховали зі скандалом. Цілитель встановив причину смерті і Луціус навідріз відмовився надалі приймати найменшого Блека у домі своїх батьків, хоч і розумів, що хлопчик зробив це ненавмисне і через незнання.

З ненависними для Бетельгейзе уроками французької було покінчено, оскільки Друелла також відмовилася від учня, котрий не хотів вчитися, та ще й став винуватцем смерті її свахи (а малий так не міг зрозуміти, що розчарувало його власну бабусю більше – заборона на заняття з французької мови чи смерть Персефони Мелфой).