зимові свята

Зима – одне з найулюбленіших пір року у більшості. здебільшого, це діти. оскільки взимку є багато різних свят, діти можуть більше часу проводити вдома з сім’єю, або ж навпаки, на вулиці зі своїми друзями, ліплячи сніжних баб та інші фігури зі снігу, падати на біле “диво” й махати руками, створюючи силуети ангелів на полотні снігу. бігати по вулиці, кидатися сніжними кульками один в одного, падати на м’який сніг, і плакати від щастя.
але хіба тільки діти обожнюють зиму?
більшість середньостатистичних людей живуть з сірими думками щодо : “знову ці свята, тільки гроші витрачати”. інші ж з нетерпінням чекають цих свят, наприклад, батьки діточок хочуть якнайшвидше привітати свою малечу, побачити усмішку на їх обличчі від довгоочікуваної речі, котрі, після цього ледь не плачучи, обіймають старших зі словами “ви найкращі”.
хрещені чекають поки їм принесуть святкові вечері, бабусі й дідусі очікують на появу свої дітей та внуків, готуючи різні смаколики, по типу випічки.
але ніхто з них не має легкості, розуміння цілі цих всих свят, вони лише бачать обов’язок перед собою, обмежуючи себе та свої уміння. але це погано? ні, зовсім ні.
Фіма, наприклад, також дуже сильно полюбляє зиму.
***
дні напередодні різдва завжди були складними. люди бігали по магазинам, змітаючи все на своєму шляху. милі парочки каталися на ковзанах та валялися в снігу, діти бавилися на подвір’ї.
це були звичайні сірі будні, проте, зима наче придала їм кольору цієї невинності, недоторканості. додала своїх кольорів.

час наближався до вечору, на вулиці було вже доволі темно, та світилися нічні ліхтарі, це було зовсім не дивно, оскільки країна вже як декілька місяців перейшла на нічний час.
люди поступово виходили з доволі невеличкої будівлі клубу, саме сьогодні там був відіграний один з благодійних концертів, а кажучи ще точніше, він навіть не був запланований…просто, взяли, прийшли, зіграли. на диво, білети були скуплені в швидкому темпі.
вже коли майже всі люди розійшлися, артисти що були на заході почали більш “тісні” розмови один з одним, дехто розмовляв про свої плани на вечір, дехто, як справжня душа компанії, запрошував всіх на саму “нев’єбічну тусовку в їх житті”.
Фіма вже збирався до дому, не сказати, що він ненавидів гучні компанії, зовсім ні, просто на цей вечір в нього були свої, особливі, плани.
в цей же час до його товариша підійшла вже сформульована компанія з артистів, котрі, скоріш за все, зібралися святкувати сьогодні разом.
хлопець не особливо вслуховувався в чужі розмови, підслуховувати він не любив, і вважав це маячнею.
проте, дівчина, котра стояла найближче, була наскільки голосною, що не почути їх розмови було як щось нереальне, за вимірами іншого світу. говорила вона на тему “ну, ми там відсвяткувати вирішили, і було б не погано якщо б ти…”
все це звучало в сторону його товариша, котрий за весь цей час, окрім як кивків після концерту, не промовив ні слова. це виглядало смішно. зовсім трошки.
після того як дівчина закінчила свій монотонний діалог пройшло буквально декілька секунд, і компанію наче вітром здуло, скоріш за все, відповідь не була такою, як вони собі уявляли.
Фіма не слідкував за цим, оскільки був занятий перевдяганням, вже збирався одягати верхній одяг, “нацепити” гітару на плечі, та підхвативши сумку з різними дрібничками, відчалювати додому.
але як тільки хлопець хотів приступити до виконання останнього з усіх вище перерахованих справ та дій, до нього плавно “підплив” його товариш.
– не зачекаєш мене?-спитав він, його голос був хриплим та зірваним після такого концерту, звучав наче контрабас, проте зі своєю особливою м’якістю. він не звучав грубо, скоріш навпаки, доброзичливо.
в відповідь хлопець нічого не почув, але помітив, як його вже одягнутий співбесідник кивнув йому, після цього перший трохи недоречно посміхнувся й “побіг” до гардеробної, де були його речі. збирався він, на диво, швидко. менш ніж за 5 хвилин, він вже летів до персони, що очікувала його біля виходу з будівлі.

– я все, вибач, якщо змусив чекати надто довго. – говорив він, попутно поправляючи шапку на голові. на вулиці було доволі холодно, хоч це і був грудень місяць.
-і ще, мені треба буде зайти в магазин, тож якщо ти не хочеш, то можеш…-хлопцю не дали договорити й перебили:
– все добре, я можу підти з тобою.
Діма посміхнувся, знову, це він так висловлював своє “дякую”.

виходячи з невеличкої будівлі, соліст притримав двері хлопцю, оскільки на спині другого була гітара, а в такий час можна було легко зачепитися та впасти.
тож той пильно слідкував за рухами тіла його товариша, що не виглядав вже таким “швидко-поспішаючим” за особистими цілями.
після того, як хлопець остаточно вийшов з будівлі, а після зіступив навіть з маленьких сходів, тільки тоді Діма глибоко “виковтнув” повітря, та зрушив з місця. напевно, в його голові весь цей час було щось на кшталт
“на гітару все одно, якщо що, куплю ще одну, але на Фіму не все одно”.
вони йшли доволі близько, так як дороги були вузькі.
ось вже й поблизу розглядався магазин, де по швидкому можна було закупити все що душі завгодно.
заходячи в магазин, Діма все ще притримував двері для свого партнера, схоже, що це вже встигло стати їх зимовою традицією.
в магазині було не сильне світло, скоріш за все, з-за проблем з напругою.
тому хлопець швидко взяв те що хотів, прискорюючи при цьому кроки. викладаючи на доріжку, на поверхні з “покупок” розглядалося два маленькі чайні набори, один багет з хлібу, ще декілька пляшок води та інша всячина, котру можливо було помітити тільки якщо придивитися.
-щось будеш?- питає він, все ще хриплим голосом, у свого колеги.
той лиш киває головною в іншу сторону. мовою “жестів” Фіми, це означало – ні.

від магазину до під’їзду, де тимчасово проживають хлопці, залишалося не так далеко. тому вони, трохи розслабившись, заповільнили свої кроки, “насолоджуючись” моментом тиші та гармонії. на вулицях майже не залишилося людей, лише світ ліхтарів. Діма підняв голову, дивлячись на зіркове небо, на якому він полюбляв знаходити різні дивні сузір’я.
<<розтормошило>> його те, що вони вже дійшли до під’їзду, та й він ледь не врізався в ліхтар поблизу вуличної лавки.
жили вони на третьому поверсі, тому підніматися не довго, це взагалі не було проблемою.
***
вже заходячи до квартири, першим чином, звісно, після роздягання від верхнього одягу, було ввімкнути світло, а після поставити чайник, щоб попити гарячого після прохолодної вулиці.

поки Діма десь носився по кухні, Фіма розібрав всі речі, отримані за сьогодні, та з легкістю ліг на край дивану, зітхаючи.
він не розумів себе, в нього якесь дивне почуття після дня.
соліст прийшов після декількох хвилин відсутності, нагадуючи вже наполовину-спячому гітаристу про існування його персони.
він легко доторкнувся до руки сплячого “тіла” щоб привернути до себе увагу, а після того, як очі іншого відкрилися й подивилися на стоячого над ними чоловіка, соліст присів на інший край дивану, переманюючи погляд в протилежну сторону.
Діма легенько похлопав себе по верхній частині ніг, що йшла від колін. на їх мові це значило щось типу “йди до мене”.
але замість всіляких дій, не відбулося нічого. зовсім. Фіма лише кліпнув очима, зазвичай він або розводив руки, або тяжко зітхав. але в цей раз нічого з цього він не робив.
тож, соліст вирішив притягнути того до себе, легенько підхопив за руки, а після усадив до себе на коліна, роблячи так, щоб той дивися на нього, а після “ведучий” хлопець трохи підповз до краю дивану, щоб випрямити спину і краще сісти.
говорити першим почав також він:
-я не знаю, може ти точиш на мене зуби, але чесно, я не розумію що не так. ми майже не спілкувалися під час концерту сьогодні, та й перед ним також, тож мені прикро. – він казав це від всього серця, з повним непорозумінням ситуації.
Фіма лише мовчав. звісно, Діма розумів, що зараз той в стані спящої мухи та не все розуміє, але він був з тих, хто хотів вирішувати все на місці.
– ну, посміхнись ж мені. – проговоривши це з інтонацією ображеної дитини, він запустив руки під светр іншого хлопця, лоскочучи його близько до місця розташування ребер. так, лоскотання було одним з слабких місць гітариста. від одного доторку його наче било струмом, але Діма- інший, і відчуття від нього інші.
це , нарешті, змогло привести його до планети земля. він почав сміятися, дуже голосно і дуже дурнувато. його “колега”, котрий все ще не міг залишити тіло співбесідника, також доволі хитро посміхався. але, все ж таки, гітаристу вдалося “відцепити” від себе руки іншого.
після цього його лице змінилося з одного виразу на інший.
він хотів почати щось виказувати, але після цього лише нахилився до лежачого, нагадую, під ним хлопця, а той лиш дурнувато посміхнувся в котрий раз.
все лице Фіми говорило щось на кшталт “що смішного?”
але відповідь не змусила чекати довго, і іноді Фімі здавалося, що його співбесідник вміє читати думки.
– вибач, вибач, я просто згадав, як близько року назад в цьому самому місці я тебе поцілував.
– це було жахливо.
– так, знаю, знаю. я тоді ще сказав що до цього думав, що поцілунок на смак як пральний порошок. – вони обоє посміхнулися, згадуючи картину минулих років. та сама поза, той самий день.
– а ще, два роки тому, ти вперше залишився в мене. ми дивилися якийсь драма-фільм, і після того як почалися інтим сцени, ми не могли нормально дивитися не те що один на одного, а навіть на телевізор. все ще згадую, як ти викрикнув фразу щодо “тут така гарна стеля..” щоб перебити нашу мовчальну паузу, котра була на фоні стонів.
– Фіма сам продовжив. напевно, від цього вони сміялися більше, ніж від “прального порошка” але потім, стихаючи, гітарист нахилився до іншого хлопця, обпалюючи своїми подихами шкіру на шиї ближнього, що посмів сидіти в тонкій футболці, а після нещасно подивився на губи напарника.
другий же хлопець, намагався трохи змінити позу для сумісного комфорту, притягуюючи гітариста ближче до себе.
здавалося, що такий момент не зіпсує ні що. здавалося.
скрип чайника, про котрий всі вже забули, зміг перелякати обох.
Фіма вже хотів злазити, але інший його зупинив, погляд зустрічного був сильно роздратованим.
-желізяка зачекає. -промовив він, зменшуючи ще більше відстань між двома тілами. другий хлопець поклав руки до лиця свого партнера, поки руки останнього замикалися на талії гітариста.
проникаючи своїм язиком до іншого, вони майже відразу знайшли спільний контакт, починаючи танець пристрасного вальсу, темп котрого все збільшувався та збільшувався.
руки повзали по тілам один одного, самі ж тіла з’єднувалися ще ближче, ніж могли, зупинитися довелося тільки тоді, коли кисню майже не вистачало.
через силу відхиляючись один від одного, вони хапали ротом кисень.
Діма був почервонілим, Фіма не менше, тож поки другий хлопець приходив в норму, перший пішов до кухні.
до цього, він думав що викине ту желізяку через вікно до сусідів на балкон, але вирішивши зжалитися над бездушним, він залив дві чашки окропом, та відкривши нещодавно куплений набор чаю, котрим Фіма прожужжав всі вуха Дімі до цього, достав пару пакетиків та поклав у ємкості заварюватися.

коли він вже виходив з чашками до вітальні, де перебував інший хлопець, він побачив, що той вже в нормі. поставивши дві ємкості на стіл, він нахилився, та дістав з одного з пакетів доволі великий шоколадний новорічний набір цукерок, а після демонстративно підсунув його іншому хлопцю, що в цей час обмінювався приємностями з подушкою.
– дякую. -прозвучало з його вуст.
він прийняв подарунок, покрутивши коробку в руках, роздивляючись з різних боків, а після відклав її на край дивану, сам же вирішив змінити місце. він підліз до іншого хлопця, потім же сів тому на коліна і обвивши руками шию партнера промовив :
– але головний мій подарунок – ти. і я хочу тільки тебе. -говорив він, після отримавши ще одну посмішку, направлену прямо до його губ.
Фіма дуже сильно любить зиму та новий рік, а Діма дуже сильно любить Фіму. і це взаємно.