Зимовий день

16:00.Школа.Зима
Уроки добігли кінця, за вікном вже темніє і падає дрібний зимовий сніг.
Хьонджін чекає на Фелікса, доки той одягне куртку, і допомагає вдіти шапку, поправляючи його світлі пасма.
-Чому ти так посміхаєшся?, – теж посміхаючись запитав Фелікс, – Я виглядаю безглуздо? У мене щось на лобі?, – розглядаючи себе з усіх боків запитує Лі.
-Ти маєш вигляд моєї мрії Ліксі, -усміхаючись очима відповідає Хван, – я просто досі не вірю, що в мене є ти… Тільки-но ти з’явився в моєму житті, ти став прямо-таки сонцем у моєму житті, а відтоді, як ми почали зустрічатися, моє життя стало казкою… Мені ніколи не було так добре та спокійно на душі, я справді почуваюся щасливим… Завдяки тобі, – дивлячись у вічі Лі, сказав Хьонджін.
-Я теж став щасливий завдяки тобі, -Фелікс дивиться на всі боки, щоб їх ніхто не помітив, і, повільно підійшовши до Хвана, цілує його прекрасні губи.

Вони дивляться один одному в очі з теплотою і щастям, розуміючи, що вони завжди будуть разом і будуть ділити всі свої проблеми разом.

Відходячи один від одного, Фелікс поправляє шарф Хьонджіна і бере за руку. Весь почервонілий від поцілунку Хван сильніше стиснув руку Лі і вони вийшли з класу, прямуючи до виходу зі школи.

Уже майже виходячи вони зустріли з паралелі своїх спільних друзів, які теж збиралися додому.

Привіт!, – сказали по черзі Хан, Чан, Мінхо і Чанбін.
-Ви теж додому після болісних восьми уроків?, – без ентузіазму запитав Чанбін.
-Так, ми сьогодні ледве-ледве вижили, і плюс нас ще чергувати змусили сьогодні, мили дошки і зачиняли клас, – відповів Фелікс, – ви теж сьогодні чергували, напевно?, – усміхаючись, спитав Чанбін.
-На жаль так, – відповів Чан, – тільки я чергував із Ханом, тож Мінхо і Чанбін зачекали на нас, усе одно в один бік іти.
-“Тоді може разом усі підемо додому?”, – запитав Хван, хоча це було більше риторичне запитання, бо вони живуть усі в одному районі.

Усі, як і очікувалося, погодилися і пішли додому.
Вийшовши на вулицю, вони побачили великі кучугури снігу і пішли витоптаними стежками.

-Божечку, скільки тут снігу, -промовив Мінхо випадково вступаючи у величезну купу снігу.
У цю секунду, користуючись нагодою, Джисон штовхає Мінхо в замет, голосно сміючись із перекошеного обличчя Ліно.

У Мінхо була швидка реакція і він схопив за руку Джисона, і той впав поруч, повністю занурившись у купу снігу.

Поруч стояв Чан, який своєю чергою вже кидався сніжками в інших хлопців.
Чанбін уже хотів підбігти до Фелікса і кинути в нього сніжком, але одразу ж послизнувся на снігу. Фелікс голосно посміявся і хотів уже підсміятися над Чанбіном, але ззаду прилетів сніжок просто в нього. Він не очікував, що в позаду може щось прилетіти, і з переляку впав просто поруч із Чанбіном.
Хенджін, який вже на всю кидався з Чаном сніжками, побачив, що Фелікс упав, і занепокоєно підбіг до нього, але одразу ж упав прямо на Фелікса через слизький сніг.
Вони розсміялися, і, користуючись нагодою, Хьонджін наблизився до Фелікса і поцілував у холодний, почервонілий носик, обсипаний веснянками.
Фелікс м’яко подивився на Хьонджина і різко притиснув до себе, огортаючи його в обіймах.

-Ой фу, ніжності, – саркастично сказав Чанбін, пародіюючи Фелікса і Хьонджіна.
-А де Мінхо і Хан?
-Позаду, – показав пальцем Хьонджин.
Повернувшись, вони побачили перед собою таку картину: Мінхо бігає за Ханом, який, судячи з усього, вдало влучив у Лі сніжком.
Ліноу накидається на Джисона, і вони разом падають у замет. Сміються голосно, і здається, що для них існують тільки вони вдвох. Вони цілуються і дивляться один одному в очі з посмішкою.

-Ну що за день такий! Чому вам так щастить у цьому житті… – обурено вигукнув Чанбін.
Хенджін, який грів руки Фелікса у своїх долонях, глузливо дивився на Чанбіна.
Чан лише обійняв Чанбіна за плечі на знак підтримки, оскільки він був єдиним, хто не зустрічався в їхній компанії.
Мінхо-Хан, Фелікс-Хьонджін, Чан-Чонін, а Чанбін-один.

-Хлопці, вибачте, що відволікаю від вашого неймовірного кохання, але пора йти додому, вже зовсім темно, -прокричав Чан, скажімо так, “мінсонам”.

Лі і Хан помітно почервоніли, побачивши, що їх помітили, а вони якраз були під вуличним ліхтарем, який тільки і їх освітлював.

Вони підійшли все ще збентежені, але ця ситуація їх більше веселила.

Усією групою вони пішли однією дорогою і коли вони прийшли до свого району, попрощалися один з одним і кожен пішов до свого під’їзду.

Фелікс і Хьонджін натхненно базікали про те, що Хван хоче серйозно зайнятися малюванням, Фелікс завжди в усьому підтримував Хьонджіна, а для Лі малювання – це те саме, що і він, і він дорівнює “мистецтву”.

Після вони зайшли в цілодобовий поруч з їхнім будинком і купили собі шоколадку, напої та попкорн, щоб гарненько замість відпочити за переглядом фільму, бо все таки сьогодні п’ятниця і можна буде гарненько сьогодні виспатися.
Дорогою додому вони почали м’яко кажучи поливати невдоволенням учительку хімії.

-Набридла понижувати мені оцінки!Ось що я їй такого зробив? Так, я іноземець, але в мене ж є і корейські корені! – обурено заволав Лікс.
-Вона взагалі край втратила, як можна моєму коханому хлопчикові ставити погані бали, – заспокійливо сказав Хьонджін, обіймаючи за плечі Фелікса.
-Ось і я про те саме! Яка їй різниця взагалі хто я там, хоч італійцем, мої бали не повинні залежати від того, якого я роду, карга стара, – пирхнув Фелікс і сильніше притулився до Хьонджіна.

Далі вони піднялися у квартиру і почали свої домашні справи.
Вони орендували квартиру вдвох, тому обов’язки завжди розподіляли порівну.
Хьонджін прибрався у вітальні та поставив розкладний стіл до їхнього диванчика, який вони купили разом тиждень тому за зароблені гроші з підробітків.
Вони були в старшій школі, але це не завадило їм зняти квартиру вже в юному віці й жити разом, бо батьки обох родин були не проти і навіть підкинули грошей на гарну орендовану квартиру.
На підробітки вони вирішили ходити кілька місяців тому, тому що не хотіли сидіти на шиї в батьків. Їхні сім’ї були союзниками в компанії та коли дізналися про те, що вони зустрічаються, поставилися вельми з розумінням, відповідаючи на це: “ну, ми сім’ї сучасні, все розуміємо”, і для Генджіна і Фелікса це було справжнім щастям.

У той час як Хьонджин готував вітальню, Фелікс пішов готувати вечерю і попкорн, який вони купили.
Далі вони пішли в душ, щоб освіжитися після важкого дня.
Вони застрибнули разом на затишний диванчик, закуталися пухнастим пледом і ввімкнули улюблений фільм від Marvel.
Атмосфера була дуже домашньою: грає телевізор, у повітрі літає запах попкорну і приготована Ліксом лазанья, яку так любив Хьонджін.
Вони обійнялися і наприкінці фільму Хьонджін уже спав на ногах у Лікса.
Фелікс вимкнув телевізор, поправив ковдру і вони заснули в обіймах один одного.
За вікном падає сніг, вулиці осяяло світло вуличних ліхтарів, і місяць прослизає крізь хмари.
Завтра на них чекає поїздка до лісу, де є багато квітів, і вони фотографуватимуться, щоб потім роздрукувати ці фото та вставити до їхнього фотоальбому, і будуть продовжувати жити так, щоб вистачило на все життя, і відчуватимуть – ось що таке “споріднені душі”.

“Може завтра нас вже й не буде
Тому не стримуй так себе
Скажи все, що на душі каменем болючим
І в горлі грудкою часто так встає
Не бійся просто говори…”